12.1. Громадянство та його значення для міжнародного права
Основу правового статусу індивіда утворюють правовідносини громадянства. Сутність громадянства полягає у взаємовідносинах людини і держави.
У вітчизняній науці міжнародного права і законодавстві з питань громадянства є багато визначень інституту громадянства, але, як вважається, усі вони хибують на певну неповноту, а іноді й суперечливість.
Так, наприклад, у семитомному «Курсі міжнародного права» міститься така дефініція громадянства: «Громадянство —це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їхніх взаємних прав і обов'язків і означає підпорядкування даної особи суверенній владі відповідної держави незалежно від свого місцезнаходження... Громадянство —це юридична належність тієї чи іншої особи до державно організованого суспільства. Громадянство —стійкий правовий зв'язок, оскільки навіть у випадку тривалого перебування громадянина за кордоном він не переривається».
Щодо такого формулювання громадянства виникає низка питань. По-перше, викликає сумнів, що громадянин, незалежно від свого місцезнаходження, підлеглий суверенній владі держави своєї громадянської належності, тому що, перебуваючи як іноземець на території іншої держави, він, безумовно, підлеглий юрисдикції держави перебування. По-друге, на території будь-якої держави (державно організованого суспільства) у будь-який час знаходяться не тільки громадяни даної держави, але й інші особи —іноземці й особи без громадянства (апатриди), які у даний момент мешкають на її території, складаючи її населення.
372
Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про громадянство України» від 16квітня 1997року закріплював таке формулювання громадянства України, що визначало останнє як постійний правовий зв'язок особи й Української держави, що знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах і обов'язках. На наш погляд, дана законодавча дефініція страждала на неповноцінність, тому що при її буквальному розумінні й реалізації, громадянин України по своїй волі не вправі був вийти із громадянства, тому що воно являло собою постійний зв'язок особи й держави.
Закон України «Про громадянство України» від 18січня 2001року містить, на наш погляд, дуже спрощене формулювання громадянства: «Громадянство України —правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, який знаходить свій вираз у їх взаємних правах і обов'язках».
Тому найбільш оптимальним формулюванням громадянства є таке: громадянство —це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права і обов'язки.
На нашу думку, у цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства:
громадянство —це правовий зв'язок особи і держави (суб'єкти пов'язані юридичними правами та обов'язками);
юридичні права і обов'язки між суб'єктами правовідносин громадянства мають взаємний характер: держава вправі вимагати від особи поваги і дотримання своїх законів, але водночас зобов'язана здійснювати захист цієї особи як на своїй території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але й сама зобов'язана додержуватися її законів;
громадянство —це політичний зв'язок особи і держави, тому що передбачає певний ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату податків та ін.;
сталість такого зв 'язку передбачає наявність потенційної можливості його розірвання (особа вправі вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах, передбачених законодавством).
Таким чином, суть політико-юридичного статусу особи як громадянина конкретної держави полягає в участі індивіда в справах щодо управління суспільством і державою, активного користування своїми правами і сумлінного виконання обов'язків, покладених на нього законом. Причому встановлення такого статусу є винятковою прерогативою даної держави.
373
Але в деяких випадках це породжує колізію норм про громадянство різноманітних держав, що може знайти своє вирішення тільки на рівні міжнародного права за допомогою укладання відповідної угоди між зацікавленими державами. Насамперед це стосується ситуації подвійного громадянства, відповідно до законодавства про громадянство держав, кожна з яких визнає даного індивіда своїм громадянином. У принципі обидві такі держави звичайно не визнають належність даного індивіда до громадянства іншої держави. Але це лише ускладнює становище відповідного індивіда, оскільки, перебуваючи у межах юрисдикції однієї держави, він може бути притягнутий до відповідальності за деякі діяння, які вчинив у межах території іншої держави як її громадянин. Тому заінтересовані держави укладають іноді угоди про ситуацію подвійного громадянства, щоб мінімізувати наслідки такої ситуації для індивіда або взагалі її виключити.
У Законі України «Про громадянство» від 8жовтня 1991року нашою державою визнавалася можливість подвійного громадянства, що виникає на підставі міжнародних угод, які укладаються Україною. Хоча в договірній практиці України такі приклади були відсутні. Проте вже в Конституції України 1996року закріплене положення про те, що в Україні існує єдине громадянство (стаття 4),яке знімає проблему виникнення подвійного громадянства в
громадян України.
Закон України «Про громадянство України» від 18січня 2001року серед принципів законодавства України про громадянство (стаття 2)закріплює принцип єдиного громадянства —громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то в правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то в правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Слід пам'ятати, що в колишньому СРСР було законодавчо встановлено також подвійне, або одночасне громадянство відповідних осіб —статус громадянина СРСР і одночасно статус громадянина союзної республіки, на території якої він постійно мешкав. При переїзді в іншу союзну республіку на постійне місце проживання відповідно змінювалося і республіканське громадянство. Оскільки громадянство —це юридична належність індивіда до організованого в дану державу суспільства, а союзні республіки СРСР, по суті, державами не були, то категорія «громадянин союзної республіки» була юридичною фікцією. На практиці це було викликано необхідністю врегулювання питань про умови голосування при виборах органів
374
влади союзної республіки і забезпечення інших політичних прав громадян СРСР. Проте відповідно до сучасних критеріїв для цього достатньо було б просто розрізняти громадян СРСР, які постійно мешкають на території даної союзної республіки і перебувають в ній тимчасово.
У доктрині міжнародного права і національного законодавства деяких держав замість терміна «громадянство» використовується термін «підданство», причому як цілком рівнозначний. На наш погляд, ці терміни не є рівнозначними. Підданство відрізняється від громадянства насамперед тим, що воно:
по-перше, є інститутом монархічної держави і означає політико-правовий зв'язок підданого з монархом;
по-друге, такий правовий зв'язок характеризується не взаємним і рівнообов'язковим, як при громадянстві, а одностороннім характером: підданий має перед монархом тільки обов'язки, а монарх щодо індивіда має тільки права;
по-третє, в історичній ретроспективі інститут підданства передував виникненню інституту громадянства, що вперше з'являється в епоху буржуазних революцій.
Слід враховувати, що в деяких сучасних монархіях інститут підданства, там, де він ще офіційно існує, нічим не відрізняється від інституту громадянства. Так, наприклад, в Акті про британське підданство від ЗО липня 1948року (п. 2статті 1частини 1)зазначалося: «вираз «британський підданий» і вираз «громадянин Співдружності» мають те ж саме значення».У більшості ж держав із монархічною формою правління використовується поняття громадянства.
Щодо громадянства можуть бути виділені правові стани індивіда, який перебуває в будь-який час на території конкретної держави.
Громадянин (патрид) —це особа, яка має докази належності до громадянства даної конкретної держави. В Україні документами, що підтверджують громадянство України, є:
паспорт громадянина України;
свідоцтво про належність до громадянства України;
паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
тимчасове посвідчення громадянина України;
проїзний документ дитини;
дипломатичний паспорт;
службовий паспорт;
посвідчення особи моряка;
посвідчення члена екіпажу;
10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Особа без громадянства (апатрид, аполід) —це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не має доказів на-
375
лежності до громадянства якоїсь держави взагалі. У місці свого перебування апатрид одержує документ, що засвідчує його особистість і правовий стан. В Україні таким документом є посвідка
на проживання.
Особа з подвійним або множинним громадянством (біпатрид) —це особа, яка має доказ належності до громадянства двох і більше держав. У цьому випадку таким доказом є паспорти громадянина двох або декількох держав. У такому разі іноді виникає необхідність визначення ефективного громадянства, що особливо важливо в колізійному праві за участю таких осіб у цивільно-правових відносинах, ускладнених іноземним елементом (цивільних, сімейних, трудових та ін.).
Іноземний громадянин —це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не є її громадянином, але має докази належності до громадянства іншої держави. Таким доказом є паспорт громадянина (підданого) іноземної держави.
Особливу увагу слід приділити вживанню терміна «іноземці», використовуваного в законодавстві багатьох держав. Згідно зі статтею 1Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4лютого 1994року, «іноземцями визнаються іноземні громадяни —особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, і особи без громадянства —особи, які не належать до громадянства якої-небудь держави ».Таким чином,цей термін має збірний характер, його систематичне тлумачення дає нам розуміння того, що в коло осіб, які є іноземцями, входять не громадяни конкретної держави, а тільки іноземні громадяни й особи без громадянства (апатриди), які знаходяться на території цієї держави.
Слід зазначити, що Закон України «Про громадянство України» від 18січня 2001року використовує як термін «іноземець»,під яким має на увазі особу, що не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, тобто фактично іноземний громадянин, так і термін «особа без громадянства», під яким має на увазі особу, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином, тобто апатрид.
На наш погляд, таке використання термінів не є вдалим, і приводить до плутанини.
Національне законодавство багатьох держав розрізняє декілька категорій іноземців: що постійно проживають на території держави; що перебувають (які знаходяться) тимчасово в державі; тих, що мають дипломатичний імунітет; біженців та ін. Правове становище кожної з категорій має свої особливості.
Так, наприклад, відповідно до статті 1Закону України «Про громадянство України» від 18січня 2001року:
376
— проживання на території України на законних підставах —
проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статусу біженця чи притулок в Україні;
— безперервне проживання на території України —прожи вання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у при ватних справах не перевищував 90днів, а в сумі за рік — 180днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службові відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.
Порівняльний аналіз нормативно-правового регулювання інституту громадянства, а також його міжнародно-правова регламентація, надає можливість виділити визначені субінститути громадянства. Такі субінститути виділяються за основними, приблизно однорідними за змістом, розділами законів про громадянство багатьох держав, зрозуміло, з урахуванням особливостей норм, що містяться у різних законах.
Отже, можна виділити такі групи субінститутів законодавства про громадянство:
Загальні положення (субінститути).
Поняття громадянства та принципи його законодавчого регулювання.
Подвійне громадянство, безгромадянство й іноземне громадянство.
Захист, заступництво і сприяння зберіганню і набуттю громадянства.
Належність до громадянства або визнання громадянства.
Визначення поняття належності до громадянства та її найпростіші форми.
Визнання громадянства.
Особливі форми визначення належності до громадянства в різних країнах.
Набуття громадянства, його способи і умови.
Визначення (закріплення) підстав та інших загальних умов набуття громадянства.
Прийняття у громадянство, його реєстрація й оптація.
Відновлення в громадянстві.
377
Припинення громадянства.
Підстави (види) припинення громадянства.
Вихід із громадянства.
Втрата і позбавлення громадянства.
Інші субінститути законодавства про громадянство: набуття громадянства народженням і зміна громадянства дітей; громадянство недієздатних осіб; державні органи у справах громадянства і їх повноваження; виконання рішень у справах про громадянство і їх оскарження —охоплюють не тільки суміжні інститути сімейного, цивільного, конституційного й адміністративного законодавства конкретних держав, але й знаходять своє закріплення в багатосторонніх міжнародних угодах між державами з питань громадянства.
- 1.6. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- 1.7. Галузі й інститути міжнародного права
- 2.2.2. Стародавня Греція
- 2.2.3. Стародавній Рим
- 2.4. Колонізація
- 2.5. Вестфальський мир (1648)
- 2.6. Роль Великої французької революції в розвитку міжнародного права
- 65 64
- 2.9. Роль Великої Жовтневої соціалістичної революції в становленні нового міжнародного права
- 2.10. Тенденції розвитку міжнародного права до початку Другої світової війни
- 2.11. Вплив Другої світової війни на розвиток міжнародного права
- Контрольні питання
- 3.1. Поняття норми міжнародного права
- 3.2. Структура норм міжнародного права
- 3.3. Види міжнародно-правових норм
- II. За способом створення і формою існування (за джерелами):
- 3.4. Джерела міжнародного права
- 3.5. Договір і звичай —основні джерела міжнародного права
- 3.6. Допоміжні джерела міжнародного права
- 3.7. Кодифікація міжнародного права
- 89 Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- 4.2. Принцип суверенної рівності держав
- 4.3. Принцип незастосування сили або погрози силою
- 4.4. Принцип територіальної цілісності держав
- 4.5. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів
- 4.6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- 4.8. Принцип поваги прав людини
- 4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй
- 4.10. Принцип міжнародного співробітництва
- 4.11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- 5.2. Види суб'єктів міжнародного права
- 5.3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- 5.6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб
- 5.8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
- 5.9. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних суб'єктів
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 6.1. Поняття визнання
- 6.2. Форми визнання
- 6.3. Види визнання
- Контрольні питання
- 7,1. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- 7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- 7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік
- Спеціальні терміни
- Література
- Контрольні питання
- 8.2. Поняття міжнародного правопорушення
- 8.3. Види міжнародних правопорушень
- 8.4. Види і форми відповідальності
- 8.5. Обставини, що виключають відповідальність держав
- 8.6. Відповідальність міжнародних організацій
- 8.7. Санкції в міжнародному праві
- Контрольні питання
- 9.1. Кодифікація права міжнародних договорів
- 9.2. Поняття міжнародного договору
- 9.3. Види міжнародних договорів
- 9.4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- 9.5. Законодавство України про міжнародні договори
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 10.1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- 10.2. Поняття і види міжнародних організацій
- 10.3. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 2. Наявність відособлених прав і обов'язків.
- 3. Право на вільне виконання своїх функцій.
- 8, Міжнародно-правова відповідальність.
- 10.4. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
- 10.5. Проблема реформування Організації Об'єднаних Націй
- 10.9. Міжнародні конференції
- Контрольні питання
- 11.1. Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб
- 11.2. Покоління прав людини
- 11.3. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- 11.6. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- X УіСьл/tcUt
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 12.1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- 12.2. Способи набуття громадянства
- 12.3. Припинення громадянства
- 12.5. Правовий стан іноземців
- 12.6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- 12.8. Право притулку
- 13.1. Поняття і види територій
- 13.2. Державна територія
- 13.3. Способи надбання державної території
- 13.4. Державні кордони
- 13.5. Міжнародна (недержавна) територія
- 13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- 13.7. Правовий режим Дунаю
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 14.1. Право зовнішніх зносин
- 14.2. Органи зовнішніх зносин держави
- 14.3. Поняття дипломатичного права та його джерела
- 14.4. Дипломатичні представництва
- 14.5. Функції дипломатичного представництва
- 14.6. Глава і персонал дипломатичного представництва
- 14.8. Торгові представництва
- 14.9. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- 14.10. Спеціальні місії
- Контрольні питання
- 15.2. Консульські представництва
- Глава 3.Загальні положення.
- 15.4. Консульські привілеї та імунітети
- Література
- Контрольні питання
- 16.1. Поняття і просторова дія міжнародного морського права
- 16.3. Внутрішні морські води і їхній правовий режим
- 16.7. Континентальний шельф
- 16.9, Виняткова економічна зона
- 16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 17.1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права
- 17.2. Види збройних конфліктів
- 17.3. Початок війни і її правові наслідки. Театр війни
- 17.4. Учасники збройних конфліктів
- 17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни
- 17.6. Ведення морської війни
- 17.7. Режим війського полону
- 17.8. Режим воєнної окупації
- 17.10. Нейтралітет у війні
- 17.11. Закінчення війни та її міжнародно-правові наслідки
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 18.1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- 18.5. Адміністративні формальності при міжнародній аеронавігації
- 18.6. Міжнародна регламентація боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
- 18.8. Міжнародні авіаційні організації
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 19.2. Основні принципи космічної діяльності
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20 міжнародне екологічне право
- 17 Травня 1980 року в Афінах (Греція) середземноморськими державами був підписаний Протокол про захист Середземного моря
- 20.2. Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права
- 20.3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 21.1. Поняття міжнародного спору
- 21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- 21.3. Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги
- 21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)
- 21.6. Міжнародна судова процедура
- 21.7. Розв'язання спорів у міжнародних організаціях
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20.Міжнародне екологічне право643