17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни

Відповідно до норм міжнародного права право сторін у збройному конфлікті вибирати методи або засоби ведення війни не є необме­женим. Цей принцип, сформульований IV Гаазькою конвенцією 1907року, знайшов своє підтвердження в І Додатковому Протоколі 1977року до Женевських конвенцій 1949року. Крім того, існує принцип, який забороняє застосування в збройних конфліктах зброї, снарядів і речовин і методів ведення війни, що можуть за­вдати надмірних ушкоджень або принести зайві страждання. Цей принцип у своєму початковому вигляді —недопущення зайвих страждань —був уперше сформульований Санкт-Петербурзькою декларацією 1868року.

Таким чином, міжнародне право обмежує законні засоби і методи ведення війни.

Під засобами ведення війни розуміються зброя й інші засоби, застосовувані збройними силами у війні для заподіяння шкоди і поразки супротивника.

Методи ведення війни —це способи застосування засобів ві­йни.

Відповідно до міжнародного права повністю заборонені такі за­соби ведення війни:

• вибухові і запальні кулі (Санкт-Петербурзька декларація про скасування використання вибухових і запальних куль 1868року);

• кулі, що розгортаються або сплющуються в людському тілі (Гаазька декларація про заборону вживати кулі, що легко розгортаються або сплющуються в людському тілі, 1899року);

• отрути й отруєна зброя (IV Гаазька конвенція 1907року);

• задушливі, отруйні та інші гази, рідини і процеси (Женев­ський протокол про заборону застосування на війні задушли­вих, отруйних та інших таких газів і бактеріологічних засобів 1925року);

• біологічна зброя (Конвенція про заборону розроблення, вироб­ництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї і токсинів та їхнього знищення 1972року і Женевський протокол 1925року);

• засоби впливу на природне середовище, що мають широкі дов­гострокові наслідки як засоби руйнації, завдання шкоди іншій державі (Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977року);

587

— будь-яка зброя, основна дія якої полягає в нанесенні ушко­джень осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів та ін.

Щодо можливості застосування ядерної зброї як у міжнародно­му праві, так і воєнній доктрині більшості держав існує така точка зору. Оскільки прямої заборони використовувати ядерну зброю в міжнародному праві немає, ядерні держави (визнаючи в цілому згубність застосування такої зброї) обґрунтовують правомірність її використання при здійсненні права на колективну й індивідуальну самооборону, при нанесенні відповідного ядерного удару. Проте, з іншого боку, у міжнародному праві є норми про заборону засобів і методів ведення війни, що спричиняють надмірні руйнації, мають невибіркову дію, норми про захист цивільного населення під час війни і т.д.,положення яких непрямим чином можуть бути застосо­вані і до ядерної зброї. Тому вважається обґрунтованим віднесення ядерної зброї до заборонених засобів і методів ведення війни.

У 1981році була підписана Конвенція про заборону або обме­ження застосування конкретних видів звичайної зброї, що можуть вважатися такими, які завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (ратифікована СРСР у 1982році).

До Конвенції додаються три протоколи: Протокол про осколки, які не можна знайти (Протокол І), Протокол про заборону або обме­ження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв (Протокол II), Технічний додаток до Протоколу про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, Протокол про забо­рону або обмеження застосування запальної зброї (Протокол III).

Відповідно до Протоколу І забороняється застосовувати будь-яку зброю, основна дія якої полягає в завданні ушкоджень осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів.

Протокол II (у зв'язку з внесенням поправок він одержав нову назву: «Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, із поправками, внесеними 3трав­ня 1996року») стосується застосування на суші мін, мін-пасток та інших пристроїв, визначення яких міститься в даному документі, у тому числі мін, установлюваних із метою перешкодити подо­ланню прибережних смуг, водних шляхів або рік, але не належить до застосування протикорабельних мін на морі або на внутрішніх водних шляхах.

Під мінами розуміються будь-який боєприпас, установлений під землею, на землі або поблизу землі чи іншої поверхні і призначений для детонації або вибуху від присутності, близькості або безпосеред­нього впливу людини або засобу, що рухається, термін «дистанційно

588

встановлювана міна» означає будь-яку в такий спосіб визначену міну, встановлену за допомогою артилерії, ракет, мінометів або аналогічних засобів або скинену з літального апарата.

«Міна-пастка» —це пристрій або матеріал, що призначений, сконструйований або пристосований для того, щоб вбивати або за­подіювати ушкодження, і який спрацьовує зненацька, коли людина доторкається або наближається до предмета, що здається нешкід­ливим, або чинить дію, що здається безпечною.

Забороняється використовувати міни, міни-пастки у разі нападу, оборони або в порядку репресалій проти цивільного населення як такого або проти окремих цивільних осіб.

Забороняється також невибіркове застосування мін, тобто:

а) не на військовому об'єкті або не з метою, спрямованою на нього;

б) способом або засобом доставления,що не дозволяє спрямованої дії по конкретному військовому об'єкту;

в) якщо воно може спричинити випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб, шкоду цивільним об'єктам або те й інше разом, що були б надмірні стосовно очікуваної конкретної і безпосередньої військової переваги.

Забороняється застосування мін, що не є дистанційно встанов­люваними мінами, мін-пасток у будь-якому місті, селищі, селі або в іншому районі з аналогічним зосередженням цивільних осіб, де бойові дії між сухопутними військами не ведуться або не вважаються неминучими, крім випадків, коли:

а) вони встановлені на військовому об'єкті або в безпосередній близькості від військового об'єкта, що належить супротивній стороні або перебуває під її контролем;

б) вжиті заходи для захисту цивільних осіб від їхнього впливу, наприклад, установлені попереджувальні знаки, виставлена варта, опубліковані попередження або виставлене огоро­ дження.

Про будь-яку установку або будь-яке скидання дистанційно встановлюваних мін, що можуть мати наслідки для цивільного на­селення, провадиться ефективне завчасне оповіщення.

Забороняється за будь-яких обставин застосовувати:

а) міни-пастки у вигляді переносного предмета, що здається нешкідливим, який призначений для поміщення в нього ви­ бухової речовини і для вибуху при дотиканні або наближенні до нього;

б) міни-пастки, що якимось чином з'єднані або асоціюються з міжнародно визнаними захисними сигналами; хворими,

589

пораненими або мертвими; місцями поховання; медичними об'єктами, устаткуванням або транспортом; дитячими іграш­ками; продуктами харчування; кухонним посудом; предметами явно релігійного характеру; історичними пам'ятниками і т.п.

Сторони в конфлікті повинні реєструвати розташування всіх попередньо запланованих мінних полів, установлених ними, і всіх районів, у яких вони в широких масштабах і відповідно до поперед­нього плану використовували міни-пастки.

Усі реєстраційні документи підлягають збереженню сторона­ми, що після припинення активних військових дій вживають усіх необхідних і відповідних заходів для захисту цивільних осіб від небезпеки мінних полів, мін і мін-пасток.

Протокол III поширюється на «запальну зброю»,тобто зброю або боєприпаси,що в першу чергу призначені для підпалювання об'єктів або заподіяння людям опіків за допомогою дії полум'я, тепла або того й іншого разом, що виникають у результаті хімічної реакції речовини, доставленої до цілі (вогнемети, фугаси, снаряди, ракети, гранати, міни, бомби, ємності з запальними речовинами).

Забороняється піддавати цивільне населення або цивільні об'єкти нападу з застосуванням запальної зброї.

Забороняється також перетворювати ліси або інші види рослин­ного покриву в об'єкт нападу з застосуванням запальної зброї, за винятком випадків, коли такі природні елементи використовуються для того, щоб укрити, сховати або замаскувати комбатантів чи інші військові об'єкти, або коли вони самі є військовими об'єктами.

Використання авіації з погляду міжнародного права визнається допустимим, проте її не можна використовувати проти невоєнних об'єктів, проти мирного населення і т.п.

Відповідно до міжнародного права заборонені також такі методи ведення війни:

• зрадницьки вбивати або ранити мирне населення або супро­тивника;

• вбивати або ранити супротивника, що здався і склав зброю;

• повідомляти тому, хто обороняється, що в разі опору пощади нікому не буде;

• незаконно користуватися парламентерським прапором або прапором держави (нейтральної), що не бере участі у війні, прапором або знаками Червоного Хреста й ін.;

• примушувати громадян ворожої сторони брати участь у вій­ськових діях проти своєї держави;

• геноцид під час війни;

• убивство парламентера й осіб, які його супроводжують (тру­бача, сурмача, барабанщика);

590

• атака, бомбардування або знищення санітарних установ, госпітальних суден, транспортів, літаків, санітарного персо­налу;

• винищування або захоплення ворожої власності, крім випад­ків військової необхідності;

• бомбардування незахищених міст, портів, селищ, жител, істо­ричних пам'ятників, храмів, госпіталів, не використовуваних у воєнних цілях;

• знищення культурних цінностей, історичних та інших пам'ят­ників, місць відправлення культів, або їхнє використання для забезпечення успіху у воєнних діях;

• деякі інші дії.

Щодо заборонених методів ведення війни Додатковий Протокол І 1977року до Женевських конвенцій 1949року закріплює концеп­туальне положення, що стає визначальним принципом стосовно таких методів ведення війни: «Забороняється вбивати, наносити поранення або брати в полон противника за допомогою віроломства».У п. 1статті 37даного Протоколу віроломство визначається як «дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і змусити його повірити, що він має право на захист або зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри». Отже, віроломство —це зобов'язання, що вселяють довіру противнику, але зумисно порушувані для одержання воєнної переваги.

Від віроломства слід відрізняти воєнну хитрість —дії від­вертаючого характеру, спрямовані на дезорієнтацію противника. Прикладом таких хитрощів є використання маскувань, пасток, несправжніх операцій і дезінформація (стаття 37Додаткового Про­токолу). Воєнна хитрість у період збройних конфліктів допустима і не суперечить міжнародному праву.