II. За способом створення і формою існування (за джерела­ми):

• договірні —норми, що є продуктом угоди суб'єктів міжнарод­ного права й містяться в міжнародних договорах;

• звичаєві —норми, що виникли в результаті кількаразового і тривалого застосування суб'єктами міжнародного права певних правил поведінки, але такі, що не були закріплені в міжнародних договорах.

77

III. За сферою дії:

а) універсальні — що регулюють відносини між усіма держа­ вами-членамиміжнародного співтовариства (наприклад, норми, що містяться в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26червня 1945року);

б) партикулярні, що у свою чергу поділяються на:

• регіональні —такі, що закріплені в угодах між державами певних географічних регіонів (наприклад, норми, що містять­ся в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, нині —О (Організація) БСЄ) від 1серпня 1975року);

• субрегіональні (локальні) —такі, що містяться в угодах, які укладаються групою держав усередині географічного регіону (наприклад, у рамках зони Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС)).

IV. За юридичною силою:

• імперативні —до них належать основні принципи міжна­родного права (Jus cogens);

• диспозитивні —під ними розуміють такі норми, що перед­бачають відступ від них у взаємовідносинах певних суб'єктів у результаті угоди між ними. При цьому не повинні зачіпатися права і законні інтереси третіх держав. До диспозитивних норм належить основна маса універсальних і партикулярних норм.

V. За змістом правил поведінки:

• матеріальні —визначають права та обов'язки сторін (суб'єктів міжнародного права) досягнутих угод;

• процесуальні —норми, що регламентують діяльність таких міжнародних правозастосовних органів, як Міжнародний Суд, Рада Безпеки ООН.Сюди ж можна віднести норми, що визначають співвідношення нормативних приписів, їх дію в часі і просторі, порядок здійснення, правила тлумачення, реалізацію відповідальності, застосування примусових за­ходів і т.ін.

VI. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регу­ лювання:

• регулятивні —ці норми надають суб'єктам право на вчинення передбачених у них позитивних дій;

• охоронні —виконують функцію захисту міжнародного право­порядку від порушень, установлюють заходи відповідальності і санкції стосовно порушників.

Останніми роками в міжнародному праві набув досить значного поширення термін «міжнародне м'яке право». Щодо його застосу-

78

вання не тільки немає одностайності, найчастіше саме застосування цього поняття зазнає критики.

Проте, на думку І.І. Лукашука, це не заважає його широкому використанню в міжнародній доктрині для позначення двох різно­манітних напрямків. У першому випадку йдеться про особливий вид міжнародно-правових норм, що, на відміну від «твердого права», не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну установку, якої, однак, суб'єкти зобов'язані дотримуватися. Для таких норм характерні слова і вирази типу «домагатися»,«прагну­ти», «вживати необхідних заходів» і т.д.Слід зазначити, що такого роду постанови усе частіше зустрічаються в політичних договорах і за своєю юридичною чинністю визнаються багатьма юристами як міжнародно-правові норми.

В іншому аспекті термін «м'яке право» застосовується для позначення і закріплення неправових міжнародних норм, що містяться в неправових актах, резолюціях міжнародних органів і організацій, у спільних заявах, комюніке. Норми, закріплені в таких документах (наприклад, документах ОБСЄ), є не правовими, а морально-політичними. Водночас такі норми «м'якого права», взаємодіючи з нормами міжнародного права, забезпечують те, чого з тих чи інших причин не можуть зробити решта. Вони відіграють роль передвісника «твердого права», забезпечуючи попереднє, до-правове регулювання, відпрацьовуючи на практиці нові правила поведінки суб'єктів міжнародного права, які ще мають зайняти своє місце в масиві міжнародно-правових норм. Тому слід відзна­чити важливу роль міжнародних норм «м'якого права», особливо в діяльності міжнародних органів і організацій, які з їх допомогою здійснюють правове регулювання, що виходить за рамки їхньої компетенції, тим самим розширюючи межі правового регулюван­ня міжнародних відносин і впливаючи на прогресивний розвиток міжнародного права.

У багатьох наукових і публіцистичних працях досить часто вживається для різних галузей міжнародного права термін «між­народне законодавство». Очевидно, його використання є неко­ректним не тільки з позицій загальної теорії права, що розуміє під законодавством систему нормативно-правових актів певної держави, але і з позицій сутності самого міжнародного права —у такому випадку не можна буде вести мову про держави як суве­ренні суб'єкти міжнародного права, що здійснюють територіальне верховенство. Водночас, здається, буде виправданим застосування такого терміна до міжнародно-правових норм, що містяться в між­народних договорах, які регулюють права і свободи людини, тому що такі договори підписані практично всіма державами світового

79

співтовариства. До всіх інших груп міжнародно-правових норм, що регулюють найважливіші аспекти взаємовідносин держав у рамках багатосторонніх міжнародних договорів, можна застосувати термін «міжнародно-правові стандарти».