14.8. Торгові представництва

Історія виникнення торгових представництв пов'язана зі станов­ленням і розвитком Радянської держави. У1918році Рада Народних Комісарів РРФСР прийняла декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі»,яким вперше у світі була встановлена монополія держави на зовнішню торгівлю. Саме для здійснення на практиці цієї моно­полії і були створені спеціальні органи зовнішніх зносин —торгові представництва.

У період існування СРСР, відповідно до радянського законодав­ства, торгові представництва були частиною дипломатичного пред­ставництва Союзу РСР і здійснювали за кордоном права в галузі зов-

484

нішньоекономічної діяльності Радянської держави, забезпечували захист її торгово-політичних і економічних інтересів і ефективність участі країни в системі світових економічних зносин.

Після розпаду СРСР у 1991році, однією з основних причин якого став «супермонополізм» у політичній та економічній сферах, дер­жавна монополія на зовнішню торгівлю перестала існувати. Проте її елементи усе ж залишилися в Україні, що на конституційному рівні закріпила відданість принципам плюралістичної демократії в економіці та політиці. Одним із них є зберігання торгових пред­ставництв України за кордоном.

Правовою підставою діяльності таких закордонних органів зов­нішніх зносин стало Положення про торгове представництво Украї­ни за кордоном, затверджене Указом Президента України 17серпня 1993року. Проте глибокі кризові явища системного характеру, що охопили економіку України, показали низький рівень ефективності таких торгових представництв, діяльність яких характеризувалася малою економічною віддачею. З метою підвищення ефективності здійснення контролю за їхньою діяльністю, об'єднання і коорди­нації спільних зусиль, нарешті, «економізації» зовнішніх зносин держави Указом Президента України від ЗО квітня 1994року було затверджене Положення про торгово-економічну місію в складі дипломатичного представництва України за кордоном.

Відповідно до цього Указу змінювалося правове становище цього органу зовнішніх зносин України: воно почало функціону­вати в складі дипломатичного представництва держави. Торгово-економічна місія підпорядковується главі дипломатичного пред­ставництва України за кордоном, що здійснює контроль за її ро­ботою. Роботу місії в державі перебування організує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України.

До основних завдань цього органу зовнішніх зносин належить:

• захист економічних інтересів і прав суб'єктів підприємни­цької діяльності України в державі перебування;

• сприяння розвитку торгово-економічних зв'язків України, залученню іноземних інвестицій у пріоритетні сфери еконо­міки України і виконанню договорів України, укладених із державою перебування;

• інформування Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, МЗС України й інших органів державної виконав­чої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, що провадиться державою перебування стосовно товарів, що експортуються Україною;

• підготування висновків стосовно доцільності імпорту товарів і послуг, одержання кредитів із держави перебування, виходя-

485

чи з запропонованих цією державою цін, тарифів, кредитних ставок і т.д.

Очолює торгово-економічну місію її керівник, що за посадою є радником-посланником або радником дипломатичного представ­ництва України.

Керівник торгово-економічної місії України і його заступник (за­ступники), яким присвоєні дипломатичні ранги, входять до складу дипломатичного персоналу, інші співробітники торгового пред­ставництва є членами адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України. Виконання функцій торгово-економічної місії може бути покладене на одну особу. На співробітників такої місії може бути покладене виконання їхніх службових обов'язків у двох і більше державах.

Керівника торгово-економічної місії України і його заступни­ків призначає і звільняє з посади міністр зовнішньоекономічних зв'язків України за погодженням із МЗС України; інших співробіт­ників призначає той самий міністр, але без такого погодження.

Слід зазначити, що зміна правового статусу торгових представ­ництв мало що змінило: діяльність торгово-економічних місій при дипломатичних представництвах України залишається низькою. Кризове становище в сучасній зовнішньоекономічній діяльності України є тому підтвердженням.

Вважається, що з погляду державних інтересів було б доцільним скасувати цей інститут радянської системи, а кошти платників по­датків, що йдуть на заснування й утримання торгово-економічних місій, можна було б використовувати більш ефективно, тим більше, що в Україні немає державної монополії на зовнішню торгівлю. Крім того, слід враховувати і зарубіжний досвід, адже більшість держав світу не має такого органу зовнішніх зносин, як торгові представ­ництва (торгово-економічні місії).

У дипломатичних представництвах багатьох держав є посади торгових радників, торгових секретарів або аташе. Ці співробітники підтримують зв'язки з міністерством зовнішньої торгівлі держави перебування або іншого відомства, що виконує аналогічні функції. Торгові радники, торгові секретарі або аташе належать до диплома­тичного персоналу представництв і на них поширюються привілеї та імунітети, передбачені міжнародним правом. Україні, що нама­гається привести своє законодавство у відповідність зі стандартами демократії, варто запозичити цей досвід і стосовно зовнішньоторго­вельної діяльності дипломатичних представництв.

486