2.10. Тенденції розвитку міжнародного права до початку Другої світової війни

Серед усіх протиріч між державами-імперіями основним було протиріччя між переможцями й переможеними в Першій світовій війні (1914-1917pp.). Напруженими були відносини й між перемож­цями. Наявність існуючих протиріч призвело до скликання в жовтні 1925р. Локарнської конференції (м. Локарно, Швейцарія).

На даній Конференції була прийнята велика кількість докумен­тів, що регулюють взаємини між державами. Основним документом був Рейнський пакт, укладений між Німеччиною, Бельгією, Фран­цією, Великою Британією й Італією. Він гарантував недоторкан­ність кордонів між Німеччиною, Бельгією й Францією. Ці держави зобов'язувалися не вживати ніякого нападу або вторгнення, а також не здійснювати стосовно них ніяких воєнних дій. У тому випадку, якщо виниклі розбіжності неможливо було залагодити диплома­тичним шляхом, цим займалася або погоджувальна комісія, або проводився третейський розгляд.

Після проведеної Локарнської конференції Німеччина була вклю­чена в «європейський концерт»,а після введення в дію прийнятих актів Німеччина була прийнята в Лігу Націй і їй було забезпечене місце в Раді Ліги.

Локарнські угоди були укладені з Німеччиною на принципі рівності, як з рівноправною державою, при цьому була гарантова­на недоторканність її західних кордонів, однак відносно східних кордонів нічого не було сказано.

По своїй суті Локарнські договори несли в собі небезпечні на­слідки й фактично були націлені не на мир, а на війну. У результаті

68

укладених Локарнських договорів, обмеження відносно озброєння Німеччини стали більше послаблятися й ігноруватися.

Усі Локарнські договори широко рекламували мирні засоби вирішення спорів, були розроблені правила застосування даних засобів між державами-учасницями. Вважалося, що система таких мирних засобів вирішення спорів між державами ніби доповнює Лігу Націй. Однак на практиці ні Постійна погоджувальна комісія, ні Постійна палата міжнародного правосуддя, ні арбітражний суд не могли вирішити жодної серйозної суперечки між державами. Сама Ліга Націй під час конфліктів між державами або займала сторону сильних держав, або самоусувалася.

Незабаром різко погіршилася світова обстановка: в 1929р. ви­бухнула світова економічна криза, Японія захопила Маньчжурію, фашизм прийшов до влади в Німеччині. З Ліги Націй вийшли Німеччина, Японія, а потім і Італія. Ліга Націй не змогла вжити відповідних заходів проти агресорів, тим самим показавши, що всі покладені на цю міжнародну організацію надії були марні.

У1938р. між Великою Британією, Францією, Німеччиною й Іта­лією була підписана Мюнхенська угода, що по суті було поштовхом до початку Другої світової війни. Дана угода порушувала чинні на той час принципи міжнародного права (суверенітету й т.д.),що су­перечило статуту Ліги Націй і іншим міжнародним договорам, які зв'язували учасників Мюнхенської угоди. Мюнхенська угода була нав'язана Чехословаччині під погрозою агресії з боку Німеччини. Нею були передбачені відторгнення від Чехословаччини Судетської області й передача її Німеччині.

Мюнхенською угодою на Велику Британію й Францію було по­кладене зобов'язання брати участь у «міжнародних гарантіях», а також передбачалося зобов'язання Німеччини дотримувати недо­торканності нових чехословацьких кордонів.

Крім інших договорів, Франція мала взаємні зобов'язання, що були встановлені ще в Локарно 16жовтня 1925p., коли Чехосло-ваччина й Франція стрімко надавали взаємну підтримку одна одній при порушенні норм Локарнської угоди.