10.2. Поняття і види міжнародних організацій

Міжнародна організація —це об'єднання держав відповід­но до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права та обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.

З цього визначення можна виділити такі ознаки будь-якої між­народної організації:

— членство трьох і більше держав.

239

За меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнарод­на організація, що створюється з метою колективного вирішення певних завдань;

— поважання суверенітету держав —членів організації і невтручання у внутрішні справи.

Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної ор­ганізації, тому що в процесі її діяльності всі держави,що є членами організації, мають рівні права і рівні обов'язки як суб'єкти між­народного права, незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших ознак, що характе­ризують державу. Втручання у внутрішні справи держави —члена організації ніяким чином не припускається, за винятком випадків, коли такою державою порушені міжнародні зобов'язання, узяті в рамках цієї організації відповідно до її статутних положень;

— створення відповідно до міжнародного права.

Ця ознака має конституююче значення, тому що будь-яка міжна­родна організація повинна бути створена на правомірній основі. А це означає, насамперед, що установчий документ організації повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед, принципам jus cogens. Якщо міжнародна ор­ганізація створена неправомірно або її діяльність суперечить між­народному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неістотним і дія його припинена в найкоротший термін;

— заснування на основі міжнародного договору.

Зазвичай міжнародні організації створюються на основі між­народного договору (конвенції, угоди, протоколу і т.д.).Об'єктом такого договору є поведінка як суб'єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Проте в останні роки повноправними учасниками міжна­родних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним членом багатьох міжнародних рибальських організацій;

— здійснення співробітництва в конкретних галузях діяль­ ності.

Міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій чи іншій профільній галузі, наприклад, політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО),науково-технічній (Європейська орга­нізація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) і в багатьох інших галузях. Водночас на міжнародній арені є орга­нізації, уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх галузях, наприклад ООН таін. Таким чином, міжнародні

240

організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.)виступають як органи співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;

— наявність відповідної організаційної структури (постійні органи і штаб-квартира).

Ця ознака, що характеризує інституціональну будову міжнарод­ної організації, є однією із найважливіших. Вона ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації і тим самим відріз­няє її від багатьох інших форм міжнародного співробітництва. На практиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів. Зазвичай вищим органом організації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз на рік (іноді один раз на два роки). Виконавчими органами є ради. Адміністративний апарат очолюється виконавчим секрета­рем (генеральним директором) організації. Всі організації мають постійні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;

— наявність прав і обов'язків організації.

Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права та обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-членів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-членів не може розпочати дій, що стосуються інтересів її членів. Права та обов'язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установ­чому акті, резолюціях вищих і виконавчих органів, в угодах між організаціями. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, що далі мають бути нею реалізовані. Держави також вправі заборонити організації почати ті чи інші дії, і організація не може перевищити свої повноваження;

— самостійні міжнародні права та обов'язки організацій Незважаючи на те, що міжнародна організація наділяється

державами-членами правами та обов'язками, у процесі діяльності вона починає набувати нових, відмінних від початкових, прав та обов'язків. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародній організації автономної волі, відмінної від вольдержав-членів. Ця ознака означає, що в межах своєї компетенції будь-яка організа­ція вправі самостійно обирати засоби і способи виконання прав і обов'язків, покладених на неї державами-членами;

— формалізація (установлення) порядку прийняття рішень і їх юридичної сили.

Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціально розробленій про-

241

цедурі. Кожна з міжнародних міжурядових організацій має свої правила процедури. Крім того, юридичну силу рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, установлюють самі держави —члени міжнародної організації.

Вже зазначалося, що в міжнародному праві існує два види між­народних організацій:

• міжнародні міжурядові організації (ММУО) —організації, створені на основі міжнародної угоди. Саме їм держави делегу­ють певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих організацій залишається обмеженою, тому що вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави;

• міжнародні неурядові організацїі (МНУО) —організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встанов­лення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя.

У свою чергу, ММУО можна класифікувати за декількома па­раметрами:

1. За предметом діяльності —політичні, економічні, кре­дитно-фінансові, військово-політичні, з питань охорони здо­ров'я, культури, торгівлі й ін.

2. За колом учасників:

• універсальні —їх членами є практично всі держави світу (на­приклад, Організація Об'єднаних Націй);

• регіональні —їх членами є держави певного географічного регі­ону світу (наприклад, Організація Американських держав);

• субрегіональні —їх членами є групи держав усередині гео­графічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва);

• міжрегіональні —у їх роботі беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпе­ки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії).

3. За порядком приймання нових членів:

• відкриті —відповідно до статутних документів їх членом може бути будь-яка держава;

• закриті —конкретні учасники цих організацій і їх кількість заздалегідь обумовлюються в статутних документах таких міжнародних організацій.

4. За сферами діяльності:

— організації з загальною компетенцією —вони вправі роз­ глядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН,ОБСЄ);

242

— організації зі спеціальною компетенцією —коло аналізо­ ваних ними питань заздалегідь оговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП).

5. За цілями і принципами діяльності:

• правомірні —створюються відповідно до міжнародного пра­ва;

• протиправні —створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки.

У МНУО можна виділити певні ознаки міжнародних організа­цій (створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.), а та­кож застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО поділяють на такі групи:

• політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації;

• жіночі організації, а також організації з охорони родини і дитинства;

• молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітницькі організації;

• організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення;

• організації місцевих (регіональних) влад.

Слід, однак, мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права стільки ММУО. Таким чином, міжнародна міжурядова органі­зація —це добровільне об'єднання суверенних держав або між­народних організацій, створене ка основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, авто­номну волю, відмінну від вольїї членів.

Особлива значущість діяльності міжнародних організацій, їх роль в обговоренні і вирішенні найбільш складних питань міжна­родних відносин зумовили необхідність створення окремої галузі міжнародного права —права міжнародних організацій.

Норми права міжнародних організацій є переважно нормами договірного характеру, а саме право організацій —однією з най­більш кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж належать Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального ха­рактеру 1975року, Віденська конвенція про право договорів між

243

державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986року, угоди про привілеї й імунітети міжнарод­них організацій та ін.

Однак, незважаючи на те, що міжнародні організації, які є по­хідними суб'єктами міжнародного права, мають самостійну волю, відмінну від простої сукупності вольдержав, що беруть участь в організації, їх воля, на відміну від волі держав, не є суверенною. Таким чином, право міжнародних організацій утворює сукупність норм, що регулюють правовий стан, діяльність організації, вза­ємодію її з іншими суб'єктами міжнародного права, участь у між­народних відносинах.