3. Право на вільне виконання своїх функцій.

Сутність даного критерій міститься в тому, що кожна ММУО має свій установчий акт (у формі статутів, конвенцій або резолюцій інших організацій із загальними повноваженнями), правила про­цедури, фінансові правила й інші документи, що у своїй сукупності складають внутрішнє право організації.

Вільне і самостійне виконання ММУО своїх функцій передбачає, що ММУО мають право:

• давати розширене тлумачення власної компетенції;

• вступати у певні правовідносини з державами, що не є їх чле­нами. Наприклад, ООНзабезпечує, щоб держави, що не є її членами, діяли відповідно до принципів, викладених у ст. 2Статуту, оскільки це може виявитися необхідним для підтри­мання міжнародного миру і безпеки;

• самостійно реалізовувати приписи норм, що складають їх внутрішнє право;

245

• створювати будь-які допоміжні органи, необхідні для ви­конання функцій організації;

• самостійно приймати правила процедури й інші адміністра­тивні правила. Так, наприклад, організація має право вимагати у свого члена пояснення, якщо він не виконує рекомендації з проблем її діяльності. Нарешті, вона може позбавити голосу будь-якого чле­на, що має заборгованість по внесках.

4. Право на укладання договорів.

Таке право, як відзначалося раніше, належить до головних кри­теріїв міжнародної правосуб'єктності —однією з характерних рис суб'єкта міжнародного права є його здатність до вироблення норм міжнародного права.

Слід мати на увазі, що при реалізації своїх повноважень ММУО вправі укладати угоди публічно-правового, приватно-правового або змішаного характеру. Право на укладання міжнародного до­говору має кожна міжнародна організація, це випливає з положень Віденської конвенції про право договорів між державами та міжна­родними організаціями або між міжнародними організаціями 1986року, у преамбулі якої сказано, що міжнародна організація має таку правоздатність укладати договори, що необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей.

5. Участь у створенні (конституюванні) норм міжнародного

права.

Як правотворчий процес у рамках міжнародної організації роз­глядається діяльність, спрямована на створення правових норм, а також їх подальше удосконалення, зміну або скасування.

Правотворча діяльність ММУО має ряд особливостей: по-перше, будь-яка норма, що міститься в прийнятих міжнародною органі­зацією рекомендаціях, правилах і проектах договорів, має бути визнана державою як міжнародно-правова норма, а по-друге, як норма, обов'язкова для даної держави.

Нагадаємо, що правотворчість ММУО має межі: її вид і обсяг детально визначені і закріплені в її установчому договорі. Оскільки статут кожної організації індивідуальний, то обсяг, види і напрям­ки її правотворчої діяльності відрізняються один від одного. Тому конкретний обсяг повноважень, наданих міжнародній організації у сфері правотворчості, можна виявити тільки на основі системного та детального аналізу її установчого акта.

У міжнародній доктрині щодо підстав для здійснення правотвор-чого процесу міжнародною організацією існує дві позиції. Значна кількість авторів переконана, що міжнародна організація вправі розробляти і підтверджувати норми права навіть у тому випадку, коли про це немає конкретних вказівок у її установчому акті. Інші

246

виступають за те, що правотворчий потенціал міжнародної орга­нізації повинен базуватися на її установчому акті. Таким чином, якщо міжнародна організація не наділена відповідно до статуту правотворчими функціями, то вона не вправі займатися ними. Так, К. Скубишевський вважає, що для того, щоб організація могла схвалювати норми права інші, ніж норми внутрішнього права, вона повинна мати для цього явні повноваження, які містяться в її статуті або в іншому договорі, укладеному державами-членами.

Водночас аналіз правотворчої практики міжнародних органі­зацій показує, що позиція першої групи авторів має більш праг­матичний характер, тому що в статутах багатьох організацій не містяться положення про їх правомочність щодо схвалення норм міжнародного права. Проте вони беруть активну участь в усіх ста­діях правотворчого процесу.

Необхідно особливо підкреслити, що правотворча діяльність міжнародних організацій завжди має спеціальну спрямованість і повинна цілком узгоджуватися з цілями такої організації.

Крім цього, продуктивною є думка про те, що правотворчість міжнародної організації правомірна тільки в тому випадку, коли вона спрямована на прогресивний розвиток міжнародного права. Це випливає з положень преамбули і ст.ст. 1і 13Статуту ООН.Отже, найважливішою умовою правотворчої діяльності міжнародної орга­нізації є і те, що вироблені в такий спосіб норми повинні відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Отже, для правотворчості міжнародних організацій харак­терний ряд таких ознак:

• правотворчість міжнародної організації правомірна тільки тоді, коли вона є спрямованою на прогресивний розвиток міжнародного права;

• правотворчість в повному обсязі властива тільки тим міжнарод­ним організаціям, що мають міжнародну правосуб'єктність;

• міжнародні організації мають тільки такий обсяг і такі на­прямки правотворчості, які передбачено в їх установчих актах.

6. Право мати привілеї і імунітети.

Основне призначення привілеїв та імунітетів полягає в забез­печенні нормальної практичної діяльності будь-якої міжнародної організації. Слід мати на увазі, що в одних випадках обсяг привілеїв та імунітетів визначається спеціальною угодою, а в інших —націо­нальним законодавством. У загальній же формі право на привілеї і імунітети закріплюється в установчому акті кожної організації. Так, наприклад, ООНкористується на території'кожної зі своїх держав-членів такими привілеями та імунітетами, що необхідні для досягнення її цілей (ст. 105Статуту).

247

7. Право на забезпечення виконання (реалізацію) норм між­народного права.

Наявність такого права в ММУО, в основу якого покладено пов­новаження із забезпечення виконання норм міжнародного права, свідчить про незалежний характер організацій стосовно держав-членів і є однією з важливих ознак правосуб'єктності. При цьому, як уже зазначалося, основними засобами є інститути міжнародного контролю і відповідальності, включаючи застосування санкцій.

Контрольні функції ММУО здійснюються в основному двома способами:

1. Шляхом надання доповідей державами-членами.

2. За допомогою спостереження й обстеження контрольованого об'єкта або ситуації на місці.

Надання доповідей державами-членамиє найбільш поширеною формою контролю. Наприклад, Статут ЮНЕСКОзобов'язує кожну державу-члена подавати Організації в ті терміни й у тій формі, що визначає Генеральна конференція, доповіді, які містять відомості про закони, положення і статистичні дані, що стосуються її установ і діяльності в галузі освіти, науки і культури, а також про виконання рекомендацій і конвенцій Генеральної конференції (ст. VIII).

Міжнародно-правові санкції, що можуть застосовуватися міжнародними організаціями, більшість авторів поділяють на дві групи:

а) санкції, здійснення яких допустиме для всіх міжнародних організацій;

б) санкції, право на застосування яких мають тільки певні ор­ ганізації.

До санкцій першої групи, зокрема, належать:

• призупинення членства в організації;

• виключення з організації;

• відмова в членстві;

• виключення з міжнародного спілкування з певних питань співробітництва.

Застосування санкцій, віднесених до другої групи, залежить від цілей, виконуваних даною організацією. Наприклад, Рада Без­пеки ООНіз метою підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки, відповідно до ст. 42Статуту ООН,управі застосовувати примусові дії повітряними, морськими або сухопутними силами. Такі дії можуть передбачати демонстрації, блокаду й інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів ООН.

Слід мати на увазі, що ММУО надане право брати особисту участь у вирішенні спорів, що виникають у них з іншими суб'єктами між­народного права —державами й іншими ММУО. При вирішенні

248

спорів вказані суб'єкти вправі вдатися до тих самих мирних засобів розв'язання спорів, які звичайно використовують первинні суб'єкти міжнародного права —суверенні держави.