logo search
Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo

8.4. Види і форми відповідальності

Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: політична і матеріальна. Деякі автори поділяють таку відпові­дальність на матеріальну і нематеріальну, виходячи з того, що міжнародно-правова відповідальність завжди застосовуватиметься в політичній формі.

Політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням стосовно держави-порушниці примусових заходів і пов'язана з матеріальною відповідальністю.

Найбільш поширеними формами політичної відповідальності є: сатисфакція, ресторація, різноманітні форми обмежень суве­ренітету (наприклад, призупинення членства або виключення із міжнародної організації), декларативні рішення.

Сатисфакція (задоволення) як форма політичної відпові­дальності передбачає обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення нематеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.

Сатисфакція може виявитися в таких діях держави-деліквента (винного суб'єкта, що зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну правопорушенням):

173

— вшанування потерпілої держави шляхом підняття прапора потерпілої держави в столиці держави-деліквента, або від­дання йому честі військовим формуванням з артилерійським салютом,або виконанням її державного гімну, або поєднанням того й іншого і т.п.

Застосування певних видів сатисфакцій залежить від заподіяної шкоди і конкретної політичної ситуації.

Ресторація —це такий вид політичної відповідальності, який являє собою відновлення правопорушником колишнього стану (статус-кво) і виконання ним усіх несприятливих наслідків цього. Прикладом ресторації може бути звільнення незаконно зайнятої території і майнові витрати, зазнані при цьому.

Обмеження суверенітету держави може бути в різних формах. Класичним прикладом цього виду відповідальності, застосовуваного в комлексному вигляді, можуть бути заходи, вжиті щодо фашист­ської Німеччини після закінчення Другої світової війни. Німеччина була не тільки позбавлена значної частини своєї території, але й на частині, що залишилася, був установлений режим повоєнної оку­пації. Було проведено демілітаризацію країни, збройні сили були розпущені; ряд державних інститутів був ліквідований, деякі з них були визнані злочинними; до кримінальної відповідальності були притягнуті вищі посадові особи Німеччини, а також службовці зло­чинних організацій і військові злочинці.

Декларативні рішення виражаються у формі рішення міжна­родного судового органу або організації, які визнають певне діяння міжнародним правопорушенням.

Матеріальна відповідальність настає у зв'язку з порушен­ням державою своїх міжнародних зобов'язань, пов'язаних із за­подіянням матеріальної шкоди, і покликана покласти на винну державу обов'язок відшкодувати цей збиток, заподіяний право­порушенням.

Матеріальна відповідальність може бути виражена у формі ре­парації, реституції і субституції.

Піц репараціями (від лат. reparatio —відновлення) —розуміють відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди.

Історично свій початок репарації беруть від інституту контри­буцій, що успішно існували в міжнародному праві з глибокої дав­нини до кінця XIX сторіччя і мали характер данини. У їх основу було покладено «право переможця», тому контрибуції як грошові суми, що виплачувалися переможцю переможеною державою, не були пов'язані з заподіяним збитком. Вже в той період контрибуції вважалися формою відвертого грабування населення переможеної держави. З метою обмеження таких негативних явищ були розроб­лені ст.ст. 47-51Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної

174

війни 1907року, що обмежували стягнення контрибуцій. Проте під час Першої і Другої світових війн ці статті грубо порушувалися. При розробленні Версальського мирного договору 1919 року країни Антанти були змушені формально відмовитися від контрибуцій, за­мінивши їх репараціями. Контрибуції заборонені сучасним міжна­родним правом. Фактично, на зміну контрибуцій прийшли усі форми матеріальної відповідальності держав, застосовувані в даний час.

Якщо при сплаті контрибуцій, що мали неправомірний харак­тер ,завданий збиток жодним чиномзнимине пов'язувався .такого збитку взагалі могло не бути, то при сплаті репарацій, що завжди мають правомірний характер, необхідно, щоб збиток, заподіяний потерпілій державі, був доведений.

При репарації відшкодування матеріального збитку відбуваєть­ся як у грошовій формі, так і в натуральній: товарами, послугами тощо.

Реституція являє собою відшкодування правопорушником матеріального збитку в натурі (повернення неправомірно захопле­ного майна —конкретних творів мистецтва, транспортних засобів, устаткування заводів та ін.).

Різновидом реституції є субституція —заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна однорідним майном.