8.5. Обставини, що виключають відповідальність держав

Згідно із загальними принципами міжнародної відповідальності держав будь-яке міжнародно-правове діяння держави спричиняє міжнародну відповідальність цієї держави. Міжнародно-правове ді­яння буде завжди в наявності, якщо держава своїм поводженням по­рушує своє міжнародне зобов'язання. Тому слід правильно оцінити позицію, яка склалася в доктрині міжнародного права і відповідно до якої з цих основних принципів не може бути жодних винятків доти, поки міжнародне зобов'язання дійсне для даної держави.

Проте в повсякденній дійсності можуть мати місце обставини, що перешкоджають на даному етапі виконанню державою своїх зобов'язань, у тому числі виконанню їх у строк, або зумовлюють неможливість їх виконання. Ці обставини можуть виключити міжнародно-правову відповідальність держави через відсутність протиправного діяння держави.

Обставини, що виключають протиправність діяння, повинні бути юридично значущими і відповідно визначатися нормами між­народного права. Комісія міжнародного права ООН припідготовці Проекту статей про відповідальність держав розробила в 1980році

175

ст.ст. 29-34 про обставини, що виключають відповідальність дер­жав. До таких обставин належать:

• згода держави;

• відповідні заходи щодо міжнародно-протиправного діяння;

• форс-мажор і непередбачений випадок;

• лихо;

• стан необхідності;

• самооборона.

Стосовно обставини, що називається «згода держави», ст. 29

Проекту говорить:

«Правомірним способом дана згода держави на вчинення іншою державою певного діяння, яке не відповідає зобов'язанню останньої у відношенні першої держави, виключає протиправність цього діяння, оскільки це діяння знаходиться в межах вищевказаної згоди». На­приклад, введення іноземних військ на територію держави звичайно розцінюється як серйозне порушення суверенітету держави, а найчас­тіше як акт агресії. Проте така дія не буде визнана такою, якщо вона здійснена на прохання або за згодою держави (прикладом тут може бути введення індійських військ на територію Шрі-Ланки в 1987році за взаємною згодою для боротьби проти угруповання ТОТІ).

Отже, така згода фактично є міжнародною угодою, що виникає між уповноваженим і зобов'язаним суб'єктами міжнародного пра­ва. Вона стосується не зміни або скасування даного міжнародного зобов'язання, а лише незастосування його у встановленому кон­кретному випадку.

Виключення відповідальності держави у разі згоди настає за

таких умов:

• згода держави повинна бути міжнародно-правомірною;

• згода повинна бути чітко вираженою, а не такою, що припус­кається;

• згода повинна передувати вчиненню дії;

• діяння, на вчинення якого отримана згода, має відбуватися в межах узгоджених умов, що стосуються місця, часу, засобів та інших обставин діяльності зобов'язаної держави.

Проте міжнародне право ставить певні вимоги і до уповноваженої

держави, що дає згоду:

— уповноважена держава вправі давати згоду на діяльність іншої держави тільки в межах своєї території, а також стосовно своїх суверенних прав і юрисдикції, що діють в межах недержавної території (континентальний шельф, виняткова економічна зона, відкрите море і т.д.);

— згода уповноваженої держави не може бути дана на вчинен­ ня дій, що суперечать імперативним нормам міжнародного

176

права (наприклад, згода на використання своєї території для вчинення агресії стосовно третьої держави).

Як відповідні заходи стосовно міжнародно-протиправного ді­яння, що виключають відповідальність держави, ст. ЗО Проекту визнає дії держави, викликані протиправними діями іншої держа­ви. Таким чином, дії держави стосовно держави-правопорушника, з погляду міжнародного права, будуть правомірними, тому що є провина самої потерпілої сторони. Таким чином, йдеться про за­кономірні «відповідні заходи» —санкції, що будуть розглянуті в наступному підрозділі цього розділу. Такі заходи можуть застосо­вуватися не тільки потерпілою державою, але також за її доручен­ням компетентною міжнародною організацією (ООН,відповідною регіональною організацією).

Протиправність діяння держави, що не відповідає її міжнарод­ному зобов'язанню, виключається, якщо діяльність держави була викликана форс-мажором (непереборною силою) або непередбаченим випадком (непередбаченими зовнішніми подіями).

Ці дві підстави розглядаються разом, тому що ні в міжнародній практиці, ні в доктрині немає чітко визначеної різниці між ними. Стосовно цих подій передбачається, що вони не дозволили державі діяти належним чином —відповідно до раніше прийнятого на себе зобов'язання або зрозуміти, що її поведінка не відповідає цьому зобов'язанню.

При форс-мажорі і непередбаченому випадку мова може йти про ситуації, викликані явищами природи (землетрус, повінь, епідемія, епізоотія і т.д.)або діяльністю людей. В умовах таких ситуацій дер­жава в особі своїх органів або посадових осіб опиняється в становищі об'єктивної неможливості обрати поведінку, що відповідає вимогам міжнародного зобов'язання, або встановити, що дана її поведінка не відповідає належному. Слід зазначити, що форс-мажор як підстава для звільнення від відповідальності передбачений, наприклад, у ст. 18Конвенції ООНз морського права 1982року.

Ситуація крайнього лиха (ст. 32Проекту) дуже схожа з форс-мажором або непередбаченим випадком, вона передбачає виклю­чення протиправності діяння держави, якщо суб'єкт поведінки, що представляє дану державу, в умовах крайнього лиха не мав іншої можливості врятувати своє життя або життя ввірених йому людей.

Таким чином, дії суб'єкта поведінки, що представляє дану дер­жаву в ситуації крайнього лиха, тобто дії органу або особи, що при­своюються державі, стосуються лише захисту інтересів осіб, які перебувають у надзвичайній небезпеці.

Найбільш яскравим прикладом зазначеної ситуації є дії капітана морського судна, що потерпає від лиха, який шукає укриття від шторму в іноземному порту без відповідного на це дозволу. У цьому

177

випадку формально має місце порушення кордонів іншої держави, проте ці дії відбулися внаслідок надзвичайних обставин.

Лихо як обставина, що виключає відповідальність держави, передбачено, наприклад, у ст. 98Конвенції ООНз морського права 1982року.

Слід, проте, мати на увазі, що держава усе ж буде відповідати, якщо вона сама сприяла виникненню ситуації крайнього лиха або якщо її поведінка могла викликати більш тяжке лихо. Наприклад, підводний човен із ядерною силовою установкою на борту, що за­знав серйозної аварії, може спричинити ядерний вибух у порту іншої держави, де він намагається укритися і провести необхід­ний ремонт. У цьому випадку під загрозу буде поставлене життя величезної кількості людей і виникнуть найтяжчі наслідки. Тому держава, чий прапор несе підводний човен, не може бути звільнена від відповідальності.

Стан необхідності (ст. 33Проекту) передбачає обставини, коли крайня небезпека загрожує суттєвим інтересам держави. Правова регламентація такої ситуації в п. 1зазначеної статті має такий ви­гляд:

«Держава не може посилатися на стан необхідності як на під­ставу для виключення протиправності діяння цієї держави, що не відповідає її міжнародному зобов'язанню, за винятком тих ви­падків, коли:

1. це діяння було єдиним засобом захисту суттєвого інтересу цієї держави від тяжкої і неминучої загрози;

2. це діяння не завдало серйозної шкоди суттєвому інтересу держави, у відношенні якої існує зазначена обставина».

Посилання держави на крайню необхідність правомірні лише за наявності ряду одночасно діючих умов:

• абсолютно надзвичайний характер ситуації, на яку посила­ється держава;

• неминучий характер небезпеки, що загрожує життєво важ­ливим інтересам держави і її населенню:

• неможливість усунути таку небезпеку іншими засобами;

• тимчасовий характер дії, обмежений рамками періоду небез­пеки.

Пункт 2ст. 33Проекту містить вказівку на випадки, коли дер­жава не може посилатися на стан необхідності, а саме:

• міжнародне зобов'язання виникає з імперативної норми за­гального міжнародного права;

• міжнародне зобов'язання встановлене договором, що прямо або побічно виключає таку можливість;

• держава, про яку йде мова, сприяла виникненню стану необ­хідності.

178

Оскільки дуже серйозні утруднення виникають на практиці при визначенні того, чи є недотримання міжнародного зобов'язання державою єдиним засобом захисту її суттєвого інтересу, цінність правової регламентації ситуації, що являє собою обставину, яка виключає міжнародно-правову відповідальність держав, полягає саме у визначенні випадків неприпустимості посилань на стан необхідності.

Міжнародно-правова відповідальність держави виключається, якщо держава, яка завдає шкоди іншій державі всупереч чинним нормам міжнародного права, діє з метою самооборони від агресії, що чиниться цією державою, відповідно до ст. 51Статуту ООН.

Стаття 34Проекту, названа «Самооборона», визначає: «Про-типравність діяння держави, що не відповідає міжнародному зобов'язанню цієї держави, виключається, якщо це діяння є за­конним заходом самооборони, відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй».

Стаття 51Статуту ООНвизначає умови законності. Такими умовами є:

• наявність збройного нападу на державу іншої держави, що створює надзвичайно серйозну і явну загрозу її територіаль­ній цілісності і політичній незалежності, як це випливає з коментаря Комісії міжнародного права;

• самооборона здійснюється доти, поки Рада Безпеки ООН небуде вживати заходів, необхідних для підтримання міжна­родного миру і безпеки;

• Рада Безпеки має бути негайно повідомлена про вжиті заходи самооборони;

• такі заходи не стосуються повноважень і відповідальності Ради Безпеки в справі підтримки або відновлення міжнарод­ного миру і безпеки.

Таким чином, самооборона розглядається як припустимий за­хід захисту територіальної цілісності та політичної незалежності держави, що зазнали збройного нападу, доти, поки не вступить у дію передбачена Статутом ООНсистема колективної міжнародної безпеки. Більш докладне освітлення самооборони як одного з видів міжнародних санкцій буде подано далі.