4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права

' Основні принципи міжнародного публічного права —це керів­ні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені засади міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільш загальне виражен­ня і практику сталої поведінки і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин.

Принципи міжнародного публічного права виконують одно­часно дві функції:

• сприяють стабілізації всього комплексу міжнародних відно­син, обмежуючи їх певними нормативними рамками;

• закріплюють усе нове, що з'являється в практиці суб'єктів міжнародного права в рамках міжнародних відносин, і в такий спосіб сприяють їх розвиткові.

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН(преамбула, ст.ст. 1і 2).Розширене тлумачення основних принци­пів дається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН,прийнятої на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970році. У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), підписаному в Гельсінкі 1серпня 1975року главами 33європейських держав, керівниками СШАі Канади, міститься Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах.

До загальних принципів міжнародного публічного права на­лежать:

• принцип суверенної рівності держав;

• принцип незастосування сили або загрози силою;

• принцип територіальної цілісності держав;

91

• принцип непорушності державних кордонів;

• принцип мирного вирішення міжнародних спорів;

• принцип невтручання у внутрішні справи;

• принцип загальної поваги прав людини;

• принцип самовизначення народів і націй;

• принцип співробітництва;

• принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань.

Основні принципи міжнародного права мають такі особли­вості, що дозволяють їм посісти важливе місце в системі норм міжнародного права:

• вони є універсальними нормами міжнародного права, їх від­різняють незаперечність і загальна обов'язковість;

• вони мають обов'язковий характер для всіх без винятку держав, незалежно від того, чи є вони членами ООН, таінших суб'єктів міжнародного права;

• вони мають першість стосовно всіх інших норм системи міжнародного права;

• вони, як виняток із загальних правил дії міжнародно-правових норм, мають зворотну силу, що дозволяє їм поширювати свою дію на будь-яку норму, яка виникла раніше самого принципу, аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків;

• тільки діяння, що порушують принципи міжнародного права, розглядаються як міжнародні злочини;

• ці принципи можуть бути правовою основою для регулювання міждержавних відносин за відсутності прямого регулювання.

Привертає увагу тенденція зростання кількості основних прин­ципів сучасного міжнародного права. Якщо в Статуті 00Н було спочатку закріплено сім принципів, що були детально регламен­товані в Декларації принципів міжнародного права 1970року, то в Заключному акті НБСЄ 1975року їх налічувалося вже десять (додані принципи непорушності кордонів, територіальної ціліс­ності, поваги прав людини). Проте і цей перелік не є вичерпним. Очевидно, що об'єктивні умови розвитку людської цивілізації ставлять на порядок денний необхідність міжнародно-правового визнання принципу екологічної безпеки, що не одержав юридич­ного закріплення. У сучасному міжнародному праві сформувався й активно діє в міждержавних відносинах принцип загального і пов­ного роззброєння під ефективним міжнародним контролем, який не був закріплений в кодифікаційних актах основних принципів міжнародного права. Отже, зазначена тенденція зберігається.

При тлумаченні і застосуванні принципів міжнародного публіч­ного права слід ураховувати, що всі вони взаємно пов'язані і кожен із них повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів.

92

Особлива важливість основних принципів міжнародного права знаходить свій прояв у їх безпосередньому закріпленні (див. Консти­туцію СРСР 1977 р.) або в указівці, посиланні на них в конституціях держав-членів світового співтовариства. Так, ст. 18Конституції України визначає, що «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».