13.7. Правовий режим Дунаю
Виходячи з того, що Україна є придунайською державою, особливий інтерес становить розгляд міжнародно-правового режиму однієї з найбільших міжнародних рік Європи —Дунаю.
448
Слід зазначити, що міжнародне регулювання судноплавства на Дунаї має свою історію. Уперше свобода судноплавства по Дунаю була проголошена Паризьким мирним договором 1856року, який визначив, що вона не повинна піддаватися іншим обмеженням, крім установлюваних поліцейськими і карантинними правилами, та іншим зборам, крім точно передбачених у додатках до договору. З метою регулювання судноплавства по Дунаю нижче Ізачі був заснований спеціальний орган —Європейська дунайська комісія, до якої ввійшли представники Австрії, Великобританії, Пруссії, Росії, Сардинії, Туреччини і Франції. Як свідчить сам склад комісії, у той час основну роль у визначенні правового режиму ріки і порядку судноплавства щодо неї відігравали непридунайські держави.
Надалі неприбережними державами починалися спроби посилити свій вплив на регулювання судноплавства по Дунаю. Відповідно до положень мирних договорів 1919і 1920років із Німеччиною, Австрією, Болгарією й Угорщиною і на підставі розробленої для їх розвитку Конвенції про режим Дунаю 1921року керування Дунаєм у його нижній течії (між Чорним морем і Браїловом) здійснювалося Європейською дунайською комісією в складі представників Великобританії, Італії, Румунії і Франції, а керування судноплавством по Дунаю від Браїлова до Ульма доручалося Міжнародній дунайській комісії, до складу якої входили представники Австрії, Баварії, Болгарії, Великобританії, Угорщини, Вюртемберга, Італії, Румунії, Франції та Югославії.
Суттєвий вплив на сучасну міжнародну регламентацію судноплавства по Дунаю мали правові наслідки Другої світової війни. Мирні договори з придунайськими державами —колишніми сателітами Німеччини —Болгарією, Угорщиною і Румунією, містили в собі положення про те, що «навігація по річці Дунай повинна бути вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав на основі рівності відносно торгових і навігаційних зборів і умов торгового судноплавства».На підставі цього в 1948році в Белграді була підписана Болгарією, Угорщиною, Румунією, СРСР, УРСР, Чехословаччиною і Югославією Конвенція про режим судноплавства по Дунаю. У 1960році до неї приєдналася Австрія. На цей час учасниками Конвенції є всі придунайські держави, крім ФРН.
Конвенція 1948року регулює судноплавство по Дунаю від міста Ульма (ФРН, у місці впадання в Дунай ріки Іллер) до Чорного моря через Сулінське гирло з виходом до моря через Сулінський канал (Румунія). Стаття 1даної Конвенції встановила, що Дунай відкритий для вільного торгового судноплавства всіх країн світу на підставі рівності відносно торгових і навігаційних зборів і умов судноплавства. Свобода судноплавства не поширюється на військові кораблі.
449
Плавання по Дунаю військових кораблів придунайських країн за межами країни, прапор якої несе корабель, може здійснюватися тільки за домовленістю між заінтересованими придунайськими державами (стаття ЗО). Судноплавство по річці військових кораблів непридунайських держав заборонено.
Конвенція зобов'язує придунайські держави утримувати свої ділянки Дунаю в судноплавному стані та не створювати перешкод для його здійснення іншими державами (стаття 3).
Для дотримання умов плавання по Дунаю, відповідно до Конвенції 1948року, була створена Дунайська комісія, до складу якої входять представники держав-учасниць. Спостерігачами на сесіях Дунайської комісії були представники ФРН (має з 1957року статус спостерігача), Європейської економічної комісії ООН,Одерської комісії. Нині Дунайська комісія розташовується в Будапешті
(Угорщина).
До компетенції Дунайської комісії, що є юридичною особою з усіма повноваженнями, які випливають із цього, входить контроль за дотриманням постанов Конвенції і різні питання забезпечення судноплавства по Дунаю (упорядкування планів і кошторисів витрат основних робіт із судноплавства, а також надання рекомендацій і консультацій придунайським державам щодо цих робіт). Комісія встановлює єдину систему навігаційної колійної обстановки на судноплавній частині Дунаю (видання довідників, лоцій, навігаційних карт і атласів для потреб судноплавства і т.д.),проводить уніфікацію правил річкового нагляду, координацію гідрометеорологічної служби. Рішення з конкретного питання комісія приймає більшістю голосів при обов'язковій згоді держави, якої це рішення стосується безпосередньо.
На основі положень Конвенції 1948року була заснована спеціальна річкова адміністрація, що здійснює регулювання судноплавства і проведення гідротехнічних робіт у низов'ях Дунаю. Створені і діють інші спеціальні органи. У 1985році була прийнята Декларація про співробітництво придунайських держав із питань водного господарства ріки Дунай, особливо охорони його вод від забруднення. Декларація має на меті забезпечення раціонального використання вод Дунаю і захист ріки від забруднення.
Слід зазначити, що у зв'язку з розпадом СРСР, СФРЮ і ЧРСР все більше актуалізується питання про перегляд Конвенції 1948року і можливі зміни членства в Дунайській комісії.
450
13.8. Правовий режим Арктики й Антарктики
Арктика —частина земної кулі, обмежена Північним полярним колом, що містить окраїни материків Євразія і Північна Америка, а також Північний Льодовитий океан.
Арктика національно привласнена, її територія поділена між США,Канадою, Данією, Норвегією і Росією на полярні сектори. Система північних полярних секторів установилася з ініціативи Канади і СРСР, що володіють найбільшими приполярними узбережжями, їхньою верхньою точкою є Північний полюс, а точками основи —виходи національного кордону до морського узбережжя Північного Льодовитого океану.
Водночас США неподіляють позиції Канади і СРСР щодо Арктики і продовжують виступати проти секторальної системи. Такої ж позиції дотримується Норвегія. Обидві держави вважають, що за межами територіальних вод в Арктиці має діяти свобода відкритого моря. Данія як суверен Гренландії схиляється до позиції СШАі Норвегії.
Постановою Президії ЦВК СРСР від 15квітня 1926року проголошуються територією Союзу РСР (у наш час —Росії) усі як відкриті, так і здатні бути відкритими надалі землі й острови, розташовані в Північному Льодовитому океані, до півночі від узбережжя Союзу РСР (Росії) до Північного полюса в межах між меридіанами 32°04'35" східної довготи і 168°49'30" західної довготи, крім земель і острова архіпелагу Шпіцберген, що належить Норвегії за Міжнародним договором від 9лютого 1920року.
Канада в 1921році офіційно нотифікувала Данію про те, що всі землі й острів до півночі від канадської континентальної частини підпадають під суверенітет Канади. Королівський указ від 1926року на додаток до Акта про північно-західні території Канади встановив правило, відповідно до якого іноземні громадяни, які бажають відвідати сухопутні райони, що прилягають до узбережжя Канади в Арктиці, повинні спочатку отримати на це дозвіл канадської влади.
Стосовно морських просторів Арктики діють норми міжнародного морського права (Конвенція ООНз морського права 1982року). Відповідно до Конвенції прибережні держави мають право приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил Щодо запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища із суден у покритих льодами районах У межах виняткової економічної війни.
У районі Арктики встановлене вільне судноплавство, крім того, можливі стоянки військових підводних кораблів, що мають ядерну
451
зброю. Північний морський путь, що проходить уздовж арктичного узбережжя Росії, є головною національною комунікацією в Росії. Приполярні держави встановлюють дозвільний порядок ведення господарської діяльності в районі полярного кола, правила охорони навколишнього середовища і т.п.
Договір про Шпіцберген 1920року встановлює статус цього розташованого в Арктиці архіпелагу. Відповідно до договору Шпіцберген (Свальбард) є демілітаризованою і нейтралізованною територією, що перебуває під суверенітетом Норвегії. Договором також передбачається вільний доступ на острови і води архіпелагу громадян усіх держав —учасниць договору для проведення господарської, наукової або іншої діяльності.
Новий імпульс співробітництву арктичних держав і усього світового співтовариства з арктичних питань був даний у вересні 1996року, коли 8арктичними державами (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США,Фінляндія, Швеція), на підставі підписаної в Оттаві (Канада) декларації, була створена нова регіональна міжнародна організація —Арктична Рада.
Відповідно до статутних документів її цілями є:
здійснення співробітництва, координації і взаємодії арктичних держав за активної участі корінних народів Півночі й інших жителів Арктики із загальноарктичних питань;
контроль і координація виконання екологічних програм;
розробка, координація і контроль за виконанням програм стійкого розвитку;
поширення інформації, заохочення інтересу й освітніх ініціатив із питань, пов'язаних з Арктикою.
Неарктичні держави можуть брати участь у діяльності Арктичної Ради як спостерігачі. Україна, що має свої інтереси в Арктиці, як велика морська і наукова держава, повинна використовувати потенційні можливості цієї організації з метою створення нового правового режиму в цьому регіоні, який би враховував і її законні
інтереси.
Антарктика —це материк Антарктида, розташований навколо Південного полюса землі, що обмежений із півночі 60°південної широти і включає прилягаючі до нього шельфові льодовики, острови і прилягаючі моря.
Антарктика була відкрита під час експедиції російських суден під командою М.П. Лазареваі Ф.Ф. Беллінсгаузена в 1818-1821
роках.
Правовий режим цієї зони визначається Вашингтонським договором про Антарктику від 1грудня 1959року, що спочатку був підписаний дванадцятьма державами, включаючи СРСР. Договір
452
про Антарктику має безстроковий і відкритий характер. Він відкритий для приєднання до нього будь-якої держави —члена ООНабо будь-якої іншої держави, що може бути запрошена приєднатися до Договору за згодою всіх договірних сторін, представники яких мають право брати участь у Консультативних нарадах.
За цим договором (ст. 1)Антарктида оголошена демілітаризованою і нейтралізованною територією. Там не можна проводити ядерні випробування і здійснювати викидання радіоактивних відходів (ст. 5).Проте договір не забороняє використання військового персоналу або устаткування для наукових досліджень або для будь-яких мирних цілей. Антарктида повинна використовуватися міжнародним співтовариством у мирних цілях. Встановлено свободу наукових досліджень і співробітництва. Спостерігачі та науковий персонал станцій в Антарктиці перебуває під юрисдикцією держави, що направляє. Води Антарктики є відкритим морем.
Відповідно до положень Договору 1959року всі територіальні претензії держав в Антарктиці «заморожувалися». Але після підписання договору вони були заявлені. Причиною стало припущення, що надра континенту містять великі мінеральні багатства. На претензіях особливо наполягають Великобританія, Франція, Аргентина, Австралія, Чилі, Норвегія і Нова Зеландія. Положення загострилося у зв'язку зі зростанням кількості учасників Договору: на 1липня 1996року в договорі вже брала участь 41держава. Вихід був знайдений досить оригінальний: держави —учасниці Договору на спеціальній Консультативній нараді 4жовтня 1991року підписали в Мадриді (Іспанія) документ щодо врегулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики —Протокол про охорону навколишнього середовища, що став практично складовою частиною Договору про Антарктику. Ним фактично заморожується (забороняється) ведення в Антарктиці усіх видів геологорозвідувальних робіт, у тому числі експлуатаційних, терміном на 50років, а сама Антарктида проголошена міжнародним заповідником.
Україна, відповідно до положень Договору 1959року, із 1996року має на цьому материку свою науково-дослідну станцію «Академік Вернадський» (колишню «Фарадей»), розташовану на острові Галіндес (архіпелаг Арджентайн), що була подарована їй Великою Британією.
453
Література
Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. — М., 1997.
Барсегов Ю.Г. Территория в международном праве. — М., 1958.
Голицын В.В. Антарктика: международно-правовой режим. — М., 1983.
Голицын В.В. Антарктика: тенденции развития режима. — М., 1989.
Гуреев С.А., ТарасоваИ.М. Международное речное право. — М., 1993.
Клименко Б.М. Международные реки. Правовые вопросы использования международных рек в промышленности и сельском хозяйстве. — М., 1969.
Клименко Б.М. Государственная территория: Вопросы теории и практики международного права. — М., 1974.
Клименко Б.М., Ушаков Н.А. Нерушимость границ — условие международного мира. — М., 1975.
Клименко Б.М. Мирное решение территориальных споров. — М., 1982.
Клименко Б.М. Территория и границы СССР. — М., 1985.
Клименко Б.М. Общее наследие человечества (международно-правовые вопросы). — М., 1989.
Корбут Л.В., Баскин Ю.Я. Международно-правовой режим рек. — М., 1987.
Смоленский П. Дипломатия и границы. — М., 1965.
Тимченко Л.Д. Шпицберген: история и современность. Международно-правовой аспект. — X., 1992.
Трофимов В.Н. Правовой статус Антарктики. — М., 1990.
- 1.6. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- 1.7. Галузі й інститути міжнародного права
- 2.2.2. Стародавня Греція
- 2.2.3. Стародавній Рим
- 2.4. Колонізація
- 2.5. Вестфальський мир (1648)
- 2.6. Роль Великої французької революції в розвитку міжнародного права
- 65 64
- 2.9. Роль Великої Жовтневої соціалістичної революції в становленні нового міжнародного права
- 2.10. Тенденції розвитку міжнародного права до початку Другої світової війни
- 2.11. Вплив Другої світової війни на розвиток міжнародного права
- Контрольні питання
- 3.1. Поняття норми міжнародного права
- 3.2. Структура норм міжнародного права
- 3.3. Види міжнародно-правових норм
- II. За способом створення і формою існування (за джерелами):
- 3.4. Джерела міжнародного права
- 3.5. Договір і звичай —основні джерела міжнародного права
- 3.6. Допоміжні джерела міжнародного права
- 3.7. Кодифікація міжнародного права
- 89 Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- 4.2. Принцип суверенної рівності держав
- 4.3. Принцип незастосування сили або погрози силою
- 4.4. Принцип територіальної цілісності держав
- 4.5. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів
- 4.6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- 4.8. Принцип поваги прав людини
- 4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй
- 4.10. Принцип міжнародного співробітництва
- 4.11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- 5.2. Види суб'єктів міжнародного права
- 5.3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- 5.6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб
- 5.8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
- 5.9. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних суб'єктів
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 6.1. Поняття визнання
- 6.2. Форми визнання
- 6.3. Види визнання
- Контрольні питання
- 7,1. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- 7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- 7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік
- Спеціальні терміни
- Література
- Контрольні питання
- 8.2. Поняття міжнародного правопорушення
- 8.3. Види міжнародних правопорушень
- 8.4. Види і форми відповідальності
- 8.5. Обставини, що виключають відповідальність держав
- 8.6. Відповідальність міжнародних організацій
- 8.7. Санкції в міжнародному праві
- Контрольні питання
- 9.1. Кодифікація права міжнародних договорів
- 9.2. Поняття міжнародного договору
- 9.3. Види міжнародних договорів
- 9.4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- 9.5. Законодавство України про міжнародні договори
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 10.1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- 10.2. Поняття і види міжнародних організацій
- 10.3. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 2. Наявність відособлених прав і обов'язків.
- 3. Право на вільне виконання своїх функцій.
- 8, Міжнародно-правова відповідальність.
- 10.4. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
- 10.5. Проблема реформування Організації Об'єднаних Націй
- 10.9. Міжнародні конференції
- Контрольні питання
- 11.1. Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб
- 11.2. Покоління прав людини
- 11.3. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- 11.6. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- X УіСьл/tcUt
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 12.1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- 12.2. Способи набуття громадянства
- 12.3. Припинення громадянства
- 12.5. Правовий стан іноземців
- 12.6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- 12.8. Право притулку
- 13.1. Поняття і види територій
- 13.2. Державна територія
- 13.3. Способи надбання державної території
- 13.4. Державні кордони
- 13.5. Міжнародна (недержавна) територія
- 13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- 13.7. Правовий режим Дунаю
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 14.1. Право зовнішніх зносин
- 14.2. Органи зовнішніх зносин держави
- 14.3. Поняття дипломатичного права та його джерела
- 14.4. Дипломатичні представництва
- 14.5. Функції дипломатичного представництва
- 14.6. Глава і персонал дипломатичного представництва
- 14.8. Торгові представництва
- 14.9. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- 14.10. Спеціальні місії
- Контрольні питання
- 15.2. Консульські представництва
- Глава 3.Загальні положення.
- 15.4. Консульські привілеї та імунітети
- Література
- Контрольні питання
- 16.1. Поняття і просторова дія міжнародного морського права
- 16.3. Внутрішні морські води і їхній правовий режим
- 16.7. Континентальний шельф
- 16.9, Виняткова економічна зона
- 16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 17.1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права
- 17.2. Види збройних конфліктів
- 17.3. Початок війни і її правові наслідки. Театр війни
- 17.4. Учасники збройних конфліктів
- 17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни
- 17.6. Ведення морської війни
- 17.7. Режим війського полону
- 17.8. Режим воєнної окупації
- 17.10. Нейтралітет у війні
- 17.11. Закінчення війни та її міжнародно-правові наслідки
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 18.1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- 18.5. Адміністративні формальності при міжнародній аеронавігації
- 18.6. Міжнародна регламентація боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
- 18.8. Міжнародні авіаційні організації
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 19.2. Основні принципи космічної діяльності
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20 міжнародне екологічне право
- 17 Травня 1980 року в Афінах (Греція) середземноморськими державами був підписаний Протокол про захист Середземного моря
- 20.2. Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права
- 20.3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 21.1. Поняття міжнародного спору
- 21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- 21.3. Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги
- 21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)
- 21.6. Міжнародна судова процедура
- 21.7. Розв'язання спорів у міжнародних організаціях
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20.Міжнародне екологічне право643