8.7. Санкції в міжнародному праві

Загальновизнано, що кожна держава має право охороняти свої інтереси всіма припустимими міжнародним правом засобами, у тому числі заходами примусового характеру. Однією з форм при­мусу в міжнародному праві є міжнародно-правові санкції.

В історичній ретроспективі санкції спочатку застосовувалися в порядку самодопомоги. Але в міру становлення і розвитку системи міжнародних міждержавних відносин вони набувають колективного характеру. Така модифікація санкцій у першу чергу була виклика­на створенням системи міжнародних організацій, у рамках яких починається становлення права на примус щодо держав —членів цих організацій, які не виконують узятих на себе зобов'язань щодо організації або виконують їх неналежним чином. Отже, будучи еле­ментом правосуб'єктності міжнародної організації, право на примус означає можливість застосовувати примусові заходи тільки у сферах міждержавних відносин, що належать до компетенції міжнародної організації, і лише в межах, визначених її статутом.

Санкції —це примусові заходи як збройного, так і незбройного ха­рактеру, що застосовуються суб'єктами міжнародного права у вста­новленій процесуальній формі у відповідь на правопорушення.

Санкції мають своїми цілями:

• припинення правопорушення;

• відновлення порушених прав;

• забезпечення відповідальності правопорушника. Слід зазначити такі особливості застосування санкцій:

• застосовуються тільки санкції, дозволені міжнародним пра­вом;

• вони не можуть мати превентивного (попереджувального) характеру, тому що їх метою є захист і відновлення вже по­рушених прав суб'єктів міжнародного права;

• міжнародно-правовими санкціями визнаються лише заходи, застосовувані у відповідь на правопорушення; відповідні за­ходи, що застосовує суб'єкт у відповідь на недружній акт, нехай навіть якщо він за формою збігається з такими, санк­ціями не є.

У доктрині міжнародного права немає єдиної думки про самостій­ну природу санкцій. Багато вчених вважають їх видом політичної відповідальності. Вважається, що слід дослухатися і до противників такої позиції, які висувають вагомі аргументи. Вони вважають, що санкції є індивідуальними і колективними примусовими захода­ми, застосовуваними у відповідь на міжнародне правопорушення. Міжнародно-правові санкції не є формою міжнародної відпові­дальності і відрізняються від неї такими рисами:

183

• санкції є завжди діями потерпілого (потерпілих), що застосову­ються до правопорушника, у той час як відповідальність може застосовуватися у формі самообмежень правопорушника;

• санкції, як правило, передують реалізації заходів відпові­дальності і використовуються як своєрідна передумова ЇЇ ви­никнення: адже метою санкцій є припинений міжнародного правопорушення, відновлення порушених прав і забезпечення здійснення відповідальності;

• санкції застосовуються в процесуальному порядку, відмінному від порядку здійснення міжнародно-правової відповідальності;

• санкції є правом потерпілого і виражаються тільки у формах, властивих цим повноваженням. Тому їх застосування не за­лежить від волі правопорушника;

• підставою для застосування санкцій є відмова припинити неправомірні дії і виконати законні вимоги потерпілого (по­терпілих).

Класифікують санкції за різними ознаками.

1. Залежно від кількості потерпілих суб'єктів вони бувають:

— індивідуальні —коли санкції застосовуються однією потер­ пілою державою;

— колективні —коли примусові заходи застосовуються двома і більше потерпілими суб'єктами міжнародного права. Вважа­ ється загальновизнаним, що характер міжнародно-правових санкцій мають саме колективні заходи, що передбачаються главою VII Статуту ООН уразі виникнення загрози миру, по­ рушення миру або акту агресії.

2. Залежно від суб'єктів здійснення санкцій розрізняють:

• санкції, застосовувані в порядку самодопомоги;

• санкції, здійснювані за допомогою міжнародних організацій. Санкціями, здійснюваними в порядку самодопомоги, є: реторсії,

репресалії, розірвання або призупинення дипломатичних чи кон­сульських відносин, самооборона.

Реторсії. —це застосовувані у відповідь на правопорушення від­повідні примусові заходи суб'єкта, спрямовані на обмеження інте­ресів іншої держави, що охороняються міжнародним правом. Слід, проте, враховувати, що коли реторсії застосовуються у відповідь на недружній акт, під яким розуміють несправедливу, упереджену, але правомірну з погляду міжнародного права поведінку іншої держави, вони санкціями не є.

Міжнародна практика знає багато форм реторсій, застосовуваних до держави-порушниці:

— підвищення мита на товари з цієї держави;

— уведення систем квот і ліцензій на торгівлю з даною держа­ вою;

184

• встановлення обмежень на імпорт товарів із цієї держави;

• підвищення податкових платежів;

• націоналізація власності держави-порушника, її підприємств і громадян;

• так звані політичні реторсії: всілякі обмеження, установлюва­ні для дипломатів і громадян цієї держави (обмеження пересу­вання територією держави перебування, обмеження в правах громадян держави-порушниці), а також заходи, що свідчать про незадовільний стан міждержавних відносин (відкликання дипломатичного представника з держави-порушниці; оголо­шення співробітників дипломатичного представництва цієї держави persona non grata; скасування запланованих держав­них візитів керівників і т.д.).

Репресалії —це відповідні примусові заходи, спрямовані на об­меження прав іншої держави, що вчинила правопорушення.

У сучасному міжнародному праві застосовуються такі форми репресалій:

• ембарго —заборона продавати товари, майно і технології на територію держави-порушниці;

• бойкот —заборона купувати і ввозити на територію товари і майно, що походить з даної держави;

• заморожування авуарів (внесків) держави-порушниці в бан­ках, розміщених на своїй території;

— вилучення своїх внесків із банків держави-порушниці. Серед форм репресалій виділяються так звані політичні форми

репресалій:

денонсація або анулювання міжнародних договорів із державою-порушницею;

невизнання (відмова держави визнавати ситуації або дії, по­роджені неправомірними з погляду міжнародного права актами правопорушниці).

Слід взяти до уваги, що невизнання має кілька основних форм:

• відмова держави визнавати юридичну чинність договорів і угод, укладених у результаті неправомірного застосування сили або таких, що суперечать загальновизнаним принципам міжнародного права;

• відмова визнавати протиправний режим, що прийшов до влади в даній державі;

• відмова визнавати фактичні ситуації, що виникли в результаті неправомірних дій влади держави-порушниці (наприклад, невизнання територіальних змін, що відбулися в результаті агресії) та ін.

Розірвання або призупинення дипломатичних чи консульських відносин утворюють самостійний вид санкцій, що застосовуються

185

постійно або тимчасово потерпілою державою і виражаються в при­зупиненні або припиненні нею дипломатичних і/або консульських зв'язків. Зауважимо, що розірвання дипломатичних відносин не означає автоматичного розірвання відносин консульських.

Особливим видом санкцій є самооборона, що знаходить виражен­ня в застосуванні до правопорушниці збройних заходів відповідно до Статуту ООН увідповідь на збройний напад.

У міжнародному праві розрізняють такі види самооборони:

• необхідна оборона, що являє собою відбиття актів застосуван­ня збройних сил, які не є актом агресії (наприклад, примусові заходи відносно повітряних і морських суден, що вторглися на територію держави);

• самооборона від агресії —це відбиття акту агресії за допомогою збройної сили, застосовуване відповідно до зобов'язань держав з міжнародного права і насамперед за Статутом ООН.

Між цими видами самооборони існують відмінності:

— при необхідній обороні дії правопорушниці не є систематични­ ми, має місце епізодичне правопорушення, що не має на меті розв'язання війни. Тому відповідні заходи мають «разовий» характер і спрямовані на відбиття даного акту застосування

збройної сили;

— при самообороні від агресії між потерпілою державою й агре­ сором виникає стан війни, тому відповідні заходи характери­ зуються високим ступенем інтенсивності: необхідно відбити збройний напад, відновити міжнародний мир і забезпечити міжнародну безпеку, а також забезпечити притягнення пра­ вопорушниці до відповідальності.

До санкцій, здійснюваних за допомогою міжнародних органі­зацій, належать: призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародній організації; виключення порушниці з між­народного спілкування; колективні збройні заходи для підтримки міжнародного миру і безпеки. Призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародній організації, здійснюється переважно в таких формах:

• позбавлення права голосу держав,що не виконують прийнятих на себе зобов'язань (наприклад, у 1999році Україна поряд із де­якими іншими державами була позбавлена права голосу в Гене­ральній Асамблеї ООН заневиконання фінансових зобов'язань перед цією міжнародною універсальною організацією);

• позбавлення права представництва в організації (відмова в обранні в органи організації, відмова в запрошенні на конфе­ренції, що проводяться в її рамках і т.д.);

• позбавлення права на одержання допомоги, що надається в рамках цієї організації;

186

• тимчасове призупинення членства в міжнародній організа­ції;

• виключення з членів міжнародної організації.

Виключення порушника з міжнародного спілкування виражаєть­ся в більш широкому спектрі заходів, що застосовуються до нього вже за рамками міжнародної організації, але з її рекомендації. Таке виключення може бути виражене в повному або частковому розі­рванні економічних, політичних, військових та інших відносин, розірванні дипломатичних і консульських відносин, припиненні транспортного сполучення, зв'язку і т.д.

Використання колективних збройних заходів для підтримки міжнародного миру і безпеки в міжнародному праві є вийятковим заходом, застосовуваним тільки у випадку таких ситуацій, що за­грожують міжнародному миру і безпеці.

Санкції збройного характеру повинні застосовуватися, якщо вичерпані всі інші заходи впливу. Міжнародна практика застосуван­ня колективних заходів показує, що вони можуть застосовуватися не тільки для припинення акту агресії конкретної держави, але і з метою запобігання поглибленню міжнародного збройного конфлікту або збройного конфлікту неміжнародного характеру.

Можливість застосування колективних збройних заходів перед­бачена статутними документами цілого ряду міжнародних органі­зацій, і насамперед ООН,Організації американських держав (ОАД), Ліги арабських держав (ЛАД) та інших регіональних організацій.

Порядок застосування збройних заходів у рамках ООНналежить до компетенції Ради Безпеки ООН.Такі заходи, здійснювані за Ста­тутом ООН,можуть застосовуватися у двох формах:

• — окремими державами від імені і за спеціальними повноважен­нями ООН;

— спеціально утворюваними збройними силами ООН.

Література

Адельханян Р.А. Военные преступления в современномправе. —М., 2003.

Аречага Э. Современное международноеправо. —М., 1983.

Бирюков П.Н. Международное право. —М., 1998.

Василенко В. А. Ответственность государств за международные правонарушения. — К., 1976.

Василенко В. А. Международно-правовые санкции. — К., 1982.

Гусейнов Л.Г. Международная ответственность государств за нарушения прав человека. — К., 2000.

187

Замятин В.Ю. Современные аспекты ответственности между­народных организаций// Московский журнал международного права. — 2004. — № 3.

Колосов Ю.М. Ответственность государств в международном

праве. —М., 1979.

Кривчикова Э.С. Основы теории права международных органи­заций. — М., 1979.

Курис П.М. Международные правонарушения и ответственность

государств. — Вильнюс, 1973.

Левин Д .Б. Ответственность государств в современном междуна­родном праве. — М., 1966.

Лукашук И. Право международной ответственности. — М.,

2004.

Мазов В.А. Ответственность в международном праве. — М.,

1979.

Манийчук Ю.В. Последствия международного правового нару­шения. — К., 1987.

Марусин И.С. Международные уголовные судебные учреждения: судоустройство и судопроизводство. — СПб, 2004.

Михеев Ю.Я. Применение принудительных мер по Уставу

ООН. — М., 1967.

Моджорян Л.А. Ответственность в современном международном праве// Советский ежегодник международного права. 1970 г. — М.,

1972.

Нешатаева Т.Н. Санкции системы ООН (международно-правовой

аспект). — Иркутск, 1992.

Попов В.П. Международное уголовное право. — М., 1997.

Раскален СБ. Объективная ответственность государств в меж­дународном праве. — К., 1985.

Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями про­тив мира и безопасности. — М., 1983.

Черниченко СВ. Теория международного права. В 2-х т. Т. 1. Современные теоретические проблемы. — М., 1999.

Ушаков Н.А. Основания международной ответственности госу­дарств. — М., 1983.

Спеціальні терміни

Держава-деліквент, контрибуція, матеріальна відповідальність, міжнародні делікти, міжнародно-правова відповідальність, міжна­родний злочин, політична відповідальність, злочин міжнародного характеру, розрив або призупинення дипломатичних або консуль­ських відносин, репарації, репресалії, реституція, ресторація, ретор-

188

сії, самооборона, санкції, міжнародно-правові санкції, сатисфакція, субституція, ембарго.