logo search
Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo

9.5. Законодавство України про міжнародні договори

До національного законодавства України про міжнародні дого­вори належать такі нормативно-правові акти:

224

— Постанова Кабінету Міністрів України від 17червня 1994р. № 422«Про затвердження Положення про порядок укладан­ня, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін.

Прийняття Конституції України 1996року стало важливою соціально-політичною подією, що мала не тільки внутрішньодер­жавний, але і міжнародний аспект.

Одним із суттєвих аргументів, що підтверджують такий між­народний аспект, стала конституційна регламентація міжна­родних договорів України, що визначає її правову поведінку на міжнародній арені.

У ст. 9Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою Укра­їни, є частиною національного законодавства України.

Тут міститься положення про те, що укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе тільки після внесення відповідних змін до Конституції України.

Якщо ці положення можна назвати статутарними, то інші статті Конституції України містять у собі положення, які швидше за все мають процесуальний характер. Так, ст. 26Конституції містить вказівку на те, що права, свободи, а також обов'язки іноземців і апатридів, що перебувають в Україні на законних підставах, мо­жуть бути обмежені міжнародними договорами України; ст. 85Конституції закріплює повноваження Верховної Ради України на надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України і денонсацію міжнародних договорів України; у ст. 106Конституції закріплені права Президента України на ведення пе­реговорів і укладання міжнародних договорів України. Нарешті, у ст. 151Конституції України закріплені права Конституційного Суду України на надання висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнарод­них договорів, що вносяться у Верховну Раду України для надання згоди на їх обов'язковість.

Слід зазначити, що, виходячи з конституційних положень, між­народні договори однозначно є частиною національного законодав­ства України. Це випливало ще із Закону України від 10грудня 1991року «Про дію міжнародних договорів на території України»,відпо­відно до якого укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Проте з зазначених положень не можна зробити висновок про те, чи мають норми міжнародного договору (тобто, по суті, норми між-

225

народного права) пріоритет стосовно норм національного законодав­ства. Закладений у Конституції і Законі механізм їх імплементації (трансформація у формі прямої рецепції) включає їх у національне законодавство та нівелює їх пріоритетність.

Нагадаємо, що в чинному законодавстві України міститься ін­ший механізм імплементації. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про плату за землю» від 19вересня 1996року та інших закріплене положення про те, що якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж визначені цим Законом, то застосовуються правила міжнарод­ного договору.

У профільному Законі України від 29червня 2004року «Про між­народні договори України» одночасно містяться обидва механізми імплементації. У його ст. 19закріплено, що:

Таким чином, виникає колізія, що потребує роз'яснення Консти­туційного Суду України. Необхідно вирішити питання про допусти­мість пріоритету міжнародного договору над внутрішньодержавним (національним) законом або про допустимість пріоритету норм міжнародного права над нормою внутрішньодержавного права.

До блоку національного законодавства, що регламентує порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України, входить Закон України «Про міжнародні договори України»,при­йнятий Верховною Радою України 29червня 2004року. Саме в цьо­му законодавчому акті порівняно з іншими нормативно-правовими актами докладно розроблені і закріплені положення профільного характеру, що характеризують сприйняття Україною норм права міжнародних договорів, а також національні особливості такого

сприйняття.

Відповідно до Преамбули, Закон України від 29червня 2004року «Про міжнародні договори» встановлює порядок укладення, вико­нання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України. Він застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами

226

міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього Закону.

У цьому Законі поняття «укладення міжнародного договору Ук­раїни» застосовується в розширеному і багатоаспектному смислі й охоплює дії щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності, підписання між­народного договору та надання згоди на його обов'язковість для України.

Відмітною рисою даного нормативно-правового акта, що під­тверджує його профільний характер, є системна класифікація міжнародних договорів України, яка дана в ст. З Закону. Відповід­но до неї міжнародні договори України укладаються з іноземними державами і міжнародними організаціями від імені:

а) України;

б) Уряду;

в) міністерств та інших центральних органів державної вико­ навчої влади, державних органів.

Від імені України укладаються міжнародні договори:

а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються держав-

них кордонів, розмежування виключної (морської) економіч­ної зони і континентального шельфу України;

б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадя­ нина;

в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждер­ жавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів зброй­ них сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компен­ сації;

ґ) про використання території та природних ресурсів України;

д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер. Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори

України з економічних, торговельних, науково-технічних, гумані­тарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.

Міжвідомчими є міжнародні договори України з питань, від­несених до відання міністерств та інших центральних органів ви­конавчої влади.

Процесуальні стадії укладання міжнародних договорів України в основному не відрізняються від аналогічних стадій, що виплива-

227

ють із Віденської конвенції 1969року, але мають свою національну специфіку.

Так, пропозиції з укладання міжнародних договорів України подаються Президентові України або Уряду України Міністерством закордонних справ України (МЗС України). Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади а також Верховний Суд України, Національний банк України, Генеральна прокуратура України подають пропозиції щодо укладення міжнародних дого­ворів України разом з Міністерством закордонних справ України. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації подають пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України через Міністерство закордонних справ України, інший центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належать питання, які пропонуються для врегулювання міжнарод­ним договором.

Порядок подання пропозицій про укладання міністерствами й іншими центральними органами державної виконавчої влади між­народних договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України. У таких пропозиціях обґрунтовується доцільність укла­дення міжнародного договору, визначаються вірогідні політичні, правові, матеріальні та фінансові наслідки його укладання, зазна­чаються суб'єкти виконання міжнародного договору, пропонується склад делегації або представник України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору або встановлення його автентичності. До них додається проект міжнародного договору й у разі потреби —проект рекомендації делегації або представника України.

Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніше ніж у десятиденний термін подає їх разом із відповідними висновка­ми Президенту України, а за договорами, укладеними від імені Уряду України, приймає рішення про укладання такого договору Україною.

Пропозиції про укладення міжнародних договорів України по­даються після проведення Міністерством юстиції України правової експертизи щодо відповідності проекту міжнародного договору Конституції та законам України. У разі внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору України, який встановлює інші правила, ніж ті, що містяться в актах законодавства України, до них додаються у формі порівняльних таблиць пропозиції щодо внесення змін до відповідних актів законодавства України або пропозиції щодо прийняття нових актів законодавства України (ст. 4Закону України від 29червня 2004року).

228

Відповідно до ст. 5Закону від 29червня 2004року рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються:

В Україні є свої відмінності у сфері визначення і надання повнова­жень на укладення міжнародного договору (ст. 6Закону від 29червня 2004року).

Так, ведення переговорів про підготування тексту міжнародного договору, прийняття його тексту, встановлення його автентичності або підписання міжнародного договору України, здійснюються лише уповноваженими на те особами.

Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закор­донних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень завдяки обійманій посаді.

Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній органі­зації має право вести без спеціальних повноважень переговори про укладення міжнародного договору України відповідно з державою перебування або в рамках відповідної міжнародної організації.

Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України даються:

Делегація або представник України, наділені повноваженнями відповідно до дійсного Закону, зобов'язані вести переговори або здійснювати інші дії згідно з наданими їм повноваженнями і з ура­хуванням рекомендацій МЗС України. Ці суб'єкти за погодженням із МЗС України подають Президенту України або Уряду України звіт про виконання наданих їм рекомендацій. Звіт повинен містити висновки про подальші дії України щодо укладання міжнародного договору.

229

Ратифікація міжнародного договору, на особливостях якої ми зу­пинялися, також здійснюється на основі цього профільного закону. У ньому ж регламентований порядок затвердження міжнародних договорів України, що не потребують ратифікації.

Затвердження договорів здійснюється:

Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття приймаються:

— стосовно договорів, які не підлягають ратифікації і приєднан­ ня до яких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України, —Урядом України у формі постанови.

Рішення про приєднання до міжнародних договорів міжвідом­чого характеру або їх прийняття приймаються в порядку, який визначається Урядом України.

У разі коли міжнародний договір набирає чинності з моменту його підписання, згода на обов'язковий характер його положень виражається у формі підписання міжнародного договору уповно­важеною на це особою.

Профільний характер Закону України 2004року «Про між­народні договори України» підтверджує і детальна регламентація основних положень з виконання міжнародних договорів України, що передбачає дотримання і забезпечення їх виконання, загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України і заходи,

230

яких вживають у разі порушення міжнародного договору України іншими його сторонами.

Відповідно до ст. 15Закону 2004року міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного до­тримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають із цих договорів.

У ст. 16Закону закріплено, що міністерства й інші центральні органи державної і виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких належать питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, що випливають із таких договорів для Україн­ської Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їх зобов'язань.

Ці органи, а також підприємства, установи й організації зобо­в'язані надавати Міністерству закордонних справ України інформа­цію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів Украї­ни здійснює МЗС України. На вимогу органів, що застосовують між­народні договори України, МЗС України повинен надати офіційну інформацію щодо питань, які виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного виконання зобов'язань, узятих на себе за міжнародними договорами Україн­ською Стороною, МЗС України інформує про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних заходів (ст. 17).

У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором Укра­їни іншими його учасниками МЗС України, а через нього інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим подають Президенту України або Уряду України пропозиції про вживання необхідних заходів від­повідно до норм міжнародного права. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може бути денонсований у порядку, встановленому даним Законом (ст. 18).

На відміну від Віденської конвенції 1969року, Закон України 2004року містить відмітні положення щодо опублікування міжна­родних договорів України, що мають національні особливості. Але щодо питання реєстрації міжнародних договорів України положен-

231

ня цих двох документів збігаються (ст. 80Віденської конвенції і ст. 22Закону України 2004року).

Договори, що набрали чинності для України, —ратифіковані до­говори і договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснено на підставі рішень відповідно Верховної Ради України або Президента України, договори, що набрали чинності з момен­ту підписання їх Президентом України, публікуються у «Зібранні чинних міжнародних договорів України», «Відомостях Верховної Ради України», «Офіційному віснику України», у газетах «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Президентський вісник».

Договори, що набрали чинності для України, міжнародні дого­вори, що не потребують ратифікації, затвердження, прийняття або приєднання відповідно Верховною Радою України або Президентом України, а також договори, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі рішень Уряду України, публікуються в «Зі­бранні постанов Уряду України» і в газеті Уряду України.

Порядок опублікування міжнародних договорів України між­відомчого характеру, що набрали чинності, визначається Урядом

України.

Якщо міжнародний договір України має автентичний текст державною мовою України, публікується автентичний текст дер­жавною мовою України. У випадку коли міжнародний договір України не має автентичного тексту державною мовою України, публікується один з автентичних текстів іноземною мовою, а та­кож офіційний переклад державною мовою України, здійснений

МЗС України.

Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для Укра­їни, здійснюється МЗС України в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй і у відповідних органах інших міжнародних організацій.

Оригінали текстів міжнародних договорів України зберігаються в МЗС України. Порядок збереження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру визначається Урядом України.

У Законі України 2004року докладно розроблений механізм припинення (денонсацію) та зупинення міжнародних договорів

України.

Пропозиції про припинення та зупинення (денонсацію) міжна­родних договорів України подаються МЗС України, іншими мініс­терствами і відомствами Уряду України відповідно до порядку, уста­новленого для внесення пропозицій про укладання міжнародного договору. Уряд України вносить відповідні пропозиції Президенту України або Верховній Раді України.

Припинення (денонсація) та зупинення міжнародних договорів України здійснюється законом України, указом Президента Укра-

232

їни, постановою Уряду України. Припинення (денонсація) та зупи­нення міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі рішень Верховної Ради України, здійснюється Верховною Радою України у формі закону.

Слід зазначити, що Верховна Рада України відповідно до своїх повноважень на практиці здійснює денонсацію міжнародних до­говорів. Так, 14жовтня 1998року Парламент України прийняв Закон України «Про денонсацію Гарантійної угоди (Проект розвит­ку енергоринку України) між Україною і Європейським банком реконструкції та розвитку».

Припинення (денонсація) та зупинення міжнародних договорів України, укладених Президентом України, які не потребують ра­тифікації, прийняття або приєднання Верховною Радою України, здійснюється Президентом України у формі указу. Денонсація міжнародних договорів, що були укладені Урядом України і не по­требують ратифікації, прийняття або приєднання Верховною Радою України, провадиться Урядом України. Денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого характеру провадиться в порядку, обумовленому Урядом України.

Верховна Рада України невідкладно має бути проінформована МЗС України про укладання, припинення або зупинення дії між­народних договорів України, а також про тимчасове застосування такого договору або його частини (ст. 27Закону від 29червня 2004року).

Література

Венская конвенция о праве международных договоров. Коммен­тарий. — М., 1997.

Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України //Вісник Академії правових наук України. — 1997. — №1. —С 29-36.

Дружков М.П. Заключение международных договоров в рамках и под эгидой международных организаций. — К., 1986.

Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном междуна­родном праве. — К., 1981.

Захарова Н.В. Выполнение обязательств, вытекающих из меж­дународного договора. — М., 1987.

Каламкарян Р.А. Фактор времени в праве международных до­говоров. — М., 1989.

Коробова М.А. Расширение сферы действия норм общего много­стороннего договора. — М., 1983.

233

Лукашук И.И. Стороны в международных договорах. — М.,

1966.

Лукашук И.И., Лукашук О.И. Толкование норм международного

права. — М., 2002.

Лукашук И.И. Право международных договоров. — Т. 1. — М.,

2005; Т. 2. —М., 2007.

Ляхе М. Многосторонние договоры. — М., 1960. Манфред Л. Многосторонние договоры. — М., 1960. Перетерский И.С. Толкование международных договоров. — М.,

1958.

Полена О.Э. Ратификация международных договоров. — Л.,

1950.

Талалаев А.Н. Международные договоры в современном мире. Вопросы права международных договоров в свете работы Венской конференции ООН 1968-1969 гг. — М., 1973.

Талалаев А.Н. Право международных договоров. Общие вопро­сы. — М., 1980.

Талалаев А.Н. Право международных договоров. Действие и

применение договоров. — М., 1985.

Талалаев А.Н. Право международных договоров: Договоры с участием международных организаций. — М., 1989.

Тиунов О.И. Принцип соблюдения договоров в международном

праве. — Пермь, 1976.

Ульянова Н.Н. Общие многосторонние договоры в современных международных отношениях. — К., 1981.

Филиппов СВ. Оговорки в теории и практике международного

договора. — М., 1958.

Черкес М.Е. Международное право: Учебное пособие. — Одесса,

1998.

Шатров В.П., Шилтах В.Х. Неправомерные договоры в между­народном праве. — М., 1986.

Шепель А. Застереження до міжнародних договорів // ПравоУкраїни. — 1997. — № 10. — С. 60-64.

Шуршалов В.М. Право международных договоров. — М.,

1979.