9.3. Види міжнародних договорів

Поняття «договір» у Віденських конвенціях вживається як родо<ве поняття, що охоплює усі види міжнародних договорів.

Міжнародні договори класифікуються за різними ознаками:

І-. За кількістю учасників:

1) односторонній міжнародний юридичний акт. Його виді­лення як самостійного виду міжнародного договору деякі автори пояснюють наявністю процесу одностороннього во­левиявлення суб'єкта міжнародного права, який, правда,

194

викликає юридичні наслідки тільки для цього суб'єкта. До таких односторонніх юридичних актів належать:

• нотифікація —повідомлення в установленій формі фа­кту, із якого можуть випливати юридичні наслідки (вони з'являються в тому випадку, якщо держава,-яка нотифікує, бере на себе одностороннє зобов'язання, наприклад, відшко­дувати збиток, вивести війська);

• визнання —може мати форму як нотифікації, так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закріплення державної волі, що перетворює фактичне становище в юридичне (наприклад, визнання de jure);

• протест —є дією, зворотною визнанню. Його сутність полягає в невизнанні законності чого-небудь (наприклад, невизнанні окупації однією державою частини території іншої держави). Протест повинен завжди походити від компетентного органу протестуючої держави, як правило, її спеціалізованого органу зовнішніх відносин (міністерства закордонних справ);

• відмова —це акт, що викликає наслідки тільки з волі того, хто відмовляється. У міжнародній практиці склався звичай, відповідно до якого можна відмовитися від прав, але не можна відмовитися від обов'язків. Але неможливо відмовитися і від усіх прав. Наприклад, не можна позбавити себе прав, необхід­них для виконання юридичного зобов'язання перед партнера­ми за згодою. Але можна відмовитися від прав і обов'язків при оголошенні знов утвореною державою відсутності правона-ступництва (tabula rasa) від держави-правопопередниці. Прав­да, тут не можна відмовитися від зобов'язань, що випливають із укладених правопопередником міжнародних договорів (так зване «правонаступництво придбаних прав»). Для відмови потрібний явний і певним чином виражений зовні волевияв держави —тут бездіяльність є недостатньою;

2. двосторонні договори, у яких беруть участь два суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіації: з одного боку, участь однієї держави, а з іншого боку —декількох;

3. багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб'єкти.

Слід виділити так звані загальні багатосторонні договори, що укладаються між декількома державами, але з питань, що станов­лять інтерес для більшості держав —членів світового співтовари­ства. На Віденській конференції 1968-1969років делегація УРСР внесла проект визначення загального багатостороннього договору як такого, що пов'язаний із питаннями, які представляють загальний інтерес для міжнародної спільноти держав. Крім того, УРСР запро­понувала сформулювати ще одне доповнення щодо таких договорів:

195

«Всі держави мають право на участь у загальних багатосторонніх договорах відповідно до принципу суверенної рівності».Прикладом такого договору є Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963року, що спочат­ку був укладений між СРСР, СШАі Великобританією. З огляду на особливий характер об'єкта правового регулювання цього договору, до нього згодом висловили бажання приєднатися й інші держави. Але договір наділив початкових учасників особливими правами: до­говір набирає чинності за умови його ратифікації всіма початковими учасниками (ст. 3);їхня згода необхідна і для прийняття поправок (ст. 2).Отже, без участі будь-якої з початкових держав-учасниць, договір утратив би своє значення.

II. За сферою і силою дії:

1. універсальні договори —у них беруть участь практично всі держави —члени світового співтовариства (наприклад, Статут ООН);

2. регіональні договори —у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього до­говору (наприклад, учасниками Європейської конвенції про громадянство 1997року є європейські держави —члени Ради Європи);

3. субрегіональні договори —у них беруть участь держави все­редині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів).

III. За ступенем відкритості:

1. відкриті договори —у них бере участь і до них управі при­єднатися будь-яка заінтересована держава. Такі договори, як підкреслюється у Віденській декларації про універсальність 1969року, «повинні бути відкриті для загальної участі»;

2. закриті договори —у них коло учасників заздалегідь визна­чене.

IV. Залежно від суб'єкта, що укладає договір:

• міждержавні договори (укладаються від імені держави);

• міжурядові договори (укладаються від імені уряду);

• міжвідомчі договори (від імені органів виконавчої влади держави —її міністерств і відомств).

V. Залежно від форми договору:

• договір у письмовій формі —більшість міжнародних дого­ворів у наш час укладається в такій формі;

• договір в усній формі —так звана «джентльменська угода»,зустрічається досить рідко. її прикладом може бути джентль­менська угода про правила процедури III Конференції ООНз морського права, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16листопада 1973року.

196

VI. Залежно від об'єкта міжнародно-правового регулювання:

• договори політичні;

• угоди з правових питань;

• угоди з прикордонних питань;

• угоди з економічних питань;

• угоди з питань транспорту і зв'язку;

• угоди з питань охорони здоров'я;

• угоди з питань війни.

Слід зазначити, що така об'єктна класифікація, яка на практиці не має юридичного значення, застосовувалася ще МЗС СРСР в пуб­лікованих ним Збірниках договорів, які укладалися Радянським Союзом з іноземними державами.

У міжнародному праві існують вимоги, які ставляться до між­народних договорів:

1. наявність правоздатного суб'єкта;

2. наявність відповідного об'єкта угоди;

3. наявність вільного волевиявлення сторін. Наприклад, до 1917року в міжнародному праві існував принцип: «хоча я укладаю міжнародний договір під тиском, але я його бажаю»,тобто переможена агресором сторона одержувала нав'язаний договір, який потрібно було підписувати і виконувати. У наш час такий примус може бути підставою для визнання договору недійсним;

4. дотримання установленої форми.

При укладанні міжнародних договорів форма міжнародного до­говору відіграє важливу роль і має конституйоване значення для його чинності.

Форма міжнародного договору визначає:

— мову міжнародного договору. В історичному аспекті найбільш поширеними мовами міжнародних договорів були спочатку латинська, а потім французька. У наш час укладання двосто­ ронніх договорів здійснюється мовами договірних сторін, у договорі робиться позначка про те, що тексти договорів мають рівну юридичну чинність (автентичні). Іноді, коли в одній із мов недостатньо розвинена термінологічна база, двосторонні угоди можуть укладатися трьома мовами.

Оформлення багатосторонніх договорів відбувається однією або декількома мовами. На інші мови робляться офіційні переклади, що завіряються депозитарієм договору і потім передаються учасникам договору. Іноді такі переклади не робляться. Так, наприклад, ряд Договорів, укладених у рамках Співдружності Незалежних Дер­жав, був оформлений однією мовою —російською. При укладанні міжнародного договору в рамках міжнародних організацій або

197

міжнародних конференцій використовуються офіційні або робочі мови цих міжнародних структур.

Офіційними є мови, якими ведеться дискусія в головних органах конференції або організації, укладаються або публікуються офіційні документи (протоколи, рішення, заключні акти і т.ін.).

Робочі мови —це мови, використовувані для обговорення питань у робочому допоміжному Органі конференції або організації чи при розробці тексту документів у них. Так, наприклад, укладання договорів у рамках ООНвідбувається англійською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами —п'ятьма робо­чими мовами цієї організації (її Генеральної Асамблеї, комітетів і підкомітетів), що одночасно є й офіційними мовами. На Нараді з без­пеки та співробітництва в Європі 1975року, результатом якої стало прийняття Заключного акта —важливого міжнародного документа договірного характеру, офіційними були шість мов —англійська, іспанська, італійська, німецька, російська, французька;

— структуру міжнародного договору. Структура міжнарод­ ного договору у Віденських конвенціях не регламентована. Міжнародні договори, як правило, складаються з преамбули (у ній зазначаються цілі укладання даного договору, сторони договору, загальновизнані принципи міжнародного права, на базі яких укладається договір та ін.); основної (центральної) частини (вона визначає предмет, об'єкт договору, права та обов'язки сторін за договором, умови і засоби виконання до­ говірних зобов'язань); заключної частини (у ній регламенту­ ються умови набирання чинності договором, термін його дії, порядок припинення дії, порядок продовження терміну дії і т.ін.). Іноді договори супроводжуються додатками, у яких містяться норми, що пояснюють основний текст, правила процедури вирішення спорів, схеми, карти і т.д.Слід мати на увазі, що всі частини договору мають однакову юридичну чинність і застосовуються з урахуванням кожної із них.

Договір може ділитися на статті, параграфи; договори великого обсягу можуть підрозділятися на розділи (частини), які або імену­ють, або нумерують, іноді використовують нумерацію та іменування розділів одночасно;

— найменування міжнародного договору. Відповідно до Ві­ денських конвенцій, які використовують, до речі, тільки єдиний термін «міжнародний договір», юридичної різниці між договорами з різними найменуваннями не існує.Хоча слід зауважити, що деякі найменування в результаті їх тривалого вживання на практиці закріпилися за певними видами між­ народних договорів.

198

Існують такі найменування міжнародних договорів: ^— трактат —багатосторонній міжнародний договір, що уста­новлює взаємовідносини між його учасниками з яких-небудь політичних питань (наприклад, Берлінський трактат 1878року. Він був укладений державами —учасницями Берлін­ського конгресу: Австро-Угорщиною, Великобританією, Ні­меччиною, Італією, Туреччиною і Францією —і підтвердив незалежність Чорногорії, Сербії і Румунії. Відповідно до нього Північна Болгарія стала незалежною державою, а Південна Болгарія залишилася під владою турецького султана, отри­мавши статус адміністративної автономії; Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину; до Росії відійшли гирло Ду­наю, фортеці Каре, Ардаган, Батум з округами);

• договір — найбільш поширене найменування різноманітних угод між державами з політичних, економічних, культурних, Соціальних та інших питань;

• Пакт —двостороння або багатостороння угода між держава­ми, яку укладають з якої-небудь однієї важливої політичної проблеми (наприклад, Пакт про ненапад, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і т.д.);

• угода —це міждержавний договір, що підписується зазвичай від імені уряду і, як правило, не підлягає ратифікації;

—• конвенція —міжнародна угода, що укладається в якійсь спеціальній галузі з цілого ряду питань (про режим викорис­тання морських вод, з екологічних питань, в галузі охорони прав людини і т.п.);

• декларація —одностороння заява однієї або декількох дер­жав, у якій висловлюється її (їх) точка зору на яку-небудь одну важливу проблему (наприклад, Декларація прав людини 1948року);

• конкордат —міжнародний договір, однією зі сторін якого виступає Ватикані який укладається папською державою з державами, де національною релігією є католицизм; його предметом є стан католицької церкви в даній країні та її відносини з папським престолом (Італійський конкордат, Польський конкордат);

• картель —угода, що частіше всього укладається з питань обміну військовополоненими або видачі злочинців;

• «модус вівенді» («засіб існування») —угода тимчасового характеру, що згодом має бути замінена іншою, постійною угодою;

• обмін нотами або пам'ятними записками —набуває характеру міжнародної угоди, тільки якщо тексти нот за своїм змістом ідентичні. Така форма угод має досить велике

199

поширення —із 4838договорів, укладених державами й опублікованих Лігою Націй за 1920-1946роки, майже 25%були оформлені в порядку обміну нотами. 31000 перших угод, зареєстрованих у Секретаріаті ООН, 280належали до категорії оформлених у порядку обміну нотами;

• комюніке —найчастіше цей документ містить у собі офіційне повідомлення міжнародного характеру (про початок, хід або завершення сесій міжнародних організацій або їх органів, про перебіг військових дій і т.д.)і міжнародним договором не є. Інтерес в аналізованому аспекті представляє спільне комюні­ке, що має характер офіційного повідомлення за підсумками міжнародних переговорів. У такому повідомленні поряд з ін­формаційним матеріалом містяться указівки на позицію сторін з аналізованих ними питань міжнародного життя, заяви про їх наміри, оцінки. Крім того, у такому документі можуть бути зафіксовані зобов'язання сторін про відповідний характер і спо­сіб дій і поводження, спільні зусилля у досягненні мети. У цих частинах комюніке може мати міжнародно-правовий характер і міжнародно-правове значення, тобто виконувати роль між­народного двостороннього або багатостороннього договору;

• акт —це позначення міжнародного зобов'язання або одно­сторонньої заяви урочистого і декларативного характеру (на­приклад, Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975року);

• меморандум —дипломатичний документ відповідної держа­ви, у якому докладно фіксується фактична сторона міжнарод­ного питання. Меморандум є формою односторонньої заяви держави і відрізняється від декларації тим, що розглядає менше важливих проблем.

Меморандум може бути двох видів:

а) як додаток до особистої чи вербальної ноти з метою скорочення

її тексту або більш докладного викладу питання, що розгля­дається в ній;

б) як самостійний документ, що передається особисто або пере-

силається з кур'єром. У першому випадку меморандум друкується на папері без герба, на ньому не ставляться номер, печатка, місце і дата відправлення, не зазначається адреса. Меморандум, що є самостійним документом, друкується на нотному бланку із зазначенням місця і дати відправ­лення, проте печатка і номер не ставляться;

— протокол —офіційний документ допоміжного характеру, за допомогою якого доповнюється, уточнюється міжнародний договір. Протокол може бути доповненням до основного дого­ вору або мати самостійний характер, але в цьому випадку він

200

буде пов'язаний із виконанням раніше укладеного договору (наприклад, Протокол про закінчення виведення радянських військ із Чехословаччини від 9листопада 1991року). Іноді протоколом може іменуватися угода, яка має важливе між­народне і політичне значення і, отже, самостійний характер (наприклад, Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925року).