5.9. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних суб'єктів
Суб'єктами міжнародного права з обмеженою дієздатністю є не тільки різноманітного роду території, але і державоподібні суб'єкти (квазідержави).
Основною особливістю таких суб'єктів є те, що вони не тотожні державам (хоча і мають майже всі ознаки такого утворення, будучи немов міні-державами), не мають державного суверенітету, але виконують роль самостійних, хоча й певною мірою обмежених учасників міжнародно-правових відносин.
Такий спеціальний міжнародно-правовий статус державоподібних суб'єктів установлюється відповідно до міждержавних договорів, їх міжнародна правосуб'єктність визначається тим, що вони спроможні самостійно і незалежно від держав та інших суб'єктів міжнародного права здійснювати встановлені права та обов'язки.
До квазідержав раніше належали «вільні міста», Західний Берлін; у наш час — Ватикан, Андорра, Монако, Сан-Марино, що перебувають під протекторатом суміжних держав, і Мальтійський орден.
У минулому вільні міста мали спеціальний міжнародно-правовий статус, їх правоздатність визначалася відповідними міжнародними договорами. Так, відповідно до Віденського трактату 1815року «вільним, незалежним і цілком нейтралізованим» містом був проголошений Краків (1815-1846);Версальський мирний договір 1919року наділив статусом «вільної держави» Данциг(1920-1939);мирний договір з Італією 1947року передбачав створення «Вільної території Трієст»,що так і не була створена, а її частини ввійшли до складу Італії і Югославії.
Норми відповідних міжнародних договорів і дипломатичної історії свідчать про такі характерні риси їх міжнародної правосуб' єктності:
вільні міста були похідними суб'єктами міжнародного права, оскільки їх статус визначався групою держав і фіксувався в укладеному цими державами договорі;
реалізація міжнародних прав і обов'язків була опосередкована участю в цій діяльності держав-«фундаторів» або міжнарод-
131
ної організації (Краків перебував «під заступництвом» трьох держав —Росії, Австрії і Пруссії; Данцигбув поставлений під захист Ліги Націй, а його дипломатичне представництво здійснювалося Польщею; статус Трієста має забезпечуватися Радою Безпеки ООН); —демілітаризація і нейтралізація вільного міста розглядалися як невід'ємна ознака його міжнародно-правового статусу, у зв'язку з чим заборонялося зведення військових споруд, створення військових баз, розміщення іноземних військових частин, залучення вільного міста до військових союзів. Особливий статус мав Західний Берлін,який відповідно до чотиристоронньої угоди 1971року між СРСР, США,Великобританією і Францією, ставав специфічним суб'єктом міжнародного права. За цією угодою західні сектори Берліна (розташовувалися на території колишньої НДР) були об'єднані в особливе і самостійне політичне утворення зі своїми органами влади (Сенатом, прокуратурою, судом, поліцією і т.д.).В угоді підтверджувалося, що західні сектори Берліна, як і раніше, не є складовою частиною ФРН і не будуть управлятися нею надалі. Органам влади Західного Берліна була передана частина повноважень, наприклад, право на нормотворчу діяльність. Ряд повноважень здійснювався владою держав-переможниць.
Угоду 1971року було доповнено рядом угод між НДР, сенатом Західного Берліна і ФРН з різноманітних питань. Зокрема, такими угодами був урегульований порядок зовнішніх відносин цього утворення (насамперед із НДР і ФРН), процедура представництва його інтересів у міжнародних відносинах. Інтереси населення Західного Берліна в міжнародних відносинах представлялися і захищалися консульськими посадовими особами ФРН. Після об'єднання Німеччини дію чотиристоронньої угоди було припинено й у червні 1991року Берлін був проголошений столицею єдиної німецької держави.
Ватикан —місто-держава, що є міжнародним та ідеологічним центром римо-католицької церкви. Історично теперішній Ватиканстав спадкоємцем Папської області, що існувала з 756року, коли франкський король Пипин Короткий подарував Папі СтефануII Рим і кілька провінцій центральної Італії. У 1870році, у ході завершення об'єднання Італії папська держава припинила своє самостійне існування одночасно з іншими державами Апеннінського півострова.
Ватикан розташований у межах західної частини столиці Італії Риму, на пагорбі Монте-Ватикано і має площу 0,44 кв. км. Усамому Римі Ватикануналежать три собори (Санта-Марія Маджоре,
132
Сан-Джовані ін Латерно і Сан-Паоло), ряд палаців і вілл загальною площею в 0,7 кв. км. УВатикані розташована резиденція глави католицької церкви —Папи Римського. Постійне населення Ватиканудосягає 1тисячі чоловік, більшість із яких є службовцями ватиканських установ.
Ватикан — абсолютна теократична монархія. Глава держави —Папа Римський, якому належить законодавча і судова влада. Виконавча влада належить уряду —Римській курії, до якої входять Державний секретаріат, 9конгрегацій (духовні відомства), 3трибунали, 12папських комісій та інші відомства. Функції прем'єр-міністра виконує Державний секретар. Адміністративне управління територією здійснює губернатор, призначуваний Папою.
Ватикан — виборна монархія. Папа обирається довічно колегією (конклавом) серед кардиналів католицької церкви.
Правове положення Ватиканувизначене Латеранськими угодами, підписаними між Італією і Святим престолом (так дотепер іменується в міжнародних договорах Ватикан) 11лютого 1929року. Цей договір, що поклав кінець багаторічним непорозумінням між Італією і Ватиканом,був укладений з ініціативи глави фашистського уряду Б. Муссоліні, який після приходу до влади потребував політичної підтримки такої потужної сили, як католицька церква. Від імені Ватиканудоговір був підписаний папським представником Гаспарі.
У преамбулі Латеранського договору міжнародно-правовий статус держави «Місто Ватикан»визначений таким чином: «для забезпечення абсолютної і явної незалежності Святому престолу, що гарантує явний суверенітет на міжнародній арені, виявилася необхідність створення «держави» Ватикан,признаючи стосовно Святого престолу його повну власність, виняткову й абсолютну владу і суверенну юрисдикцію».У відповідь на визнання Італією його суверенітету Ватиканзаявляв, що не бажає і не буде брати участь у «світському суперництві між іншими державами... за винятком випадку, коли сторони звернуться зі спільним закликом до миротворчої місії Святого престолу».
Відповідно до цих документів Ватиканмає певні суверенні права: свою територію, законодавство, громадянство (громадянами (підданими) Ватиканає понад 700чоловік), квазівійськові сили (рота швейцарських гвардійців) і т.ін.
У 1984році Латеранські угоди були переглянуті в бік зниження формального втручання церкви в політичні та цивільні справи Італії (так, католицизм уже не визнається єдиною релігією Італійської держави, італійським громадянам було дозволене розірвання шлюбу і т.д.).
133
Роль Ватикану в міжнародній політиці, його вплив у світі базуються на величезній кількості віруючих-католиків, яких налічується понад 800 млнчоловік (у т.ч. 280 млн —у Європі, 390 —в Америці, 60 —в Африці, 65 —в Азії і близько 5 млн —в Австралії й Океанії). Провідником його політики є католицьке духовенство (1,7 млнчоловік священнослужителів, 0,4 млнсвящеників), майже 2тис. чернечих орденів, найбільшими з яких є ордени єзуїтів (26тис), францисканців (40тис), салезіанців, капуцинів, бенедиктинців, домініканців.
Ватикан бере активну участь у міжнародних відносинах, засновує в інших державах постійні представництва (представництво Ватиканує і в Україні), очолювані папськими послами (нунціями або інтернунціями), бере участь у діяльності міжнародних організацій, є членом ряду з них (МАГATE, Всесвітній поштовий союз та ін.), або виконує при них роль постійного спостерігача (ООН, ЮНЕСКО, ФАО).
Відповідно до Апостоличної конституції «Пастор Бонус»,що набрала чинності 1березня 1989року, право представляти державу Ватикан наміжнародній арені належить главі католицької церкви —Папі. Він же вправі укладати міжнародні договори Ватикануяк глава католицької церкви стосовно справ церкви (конкордати —Італійський конкордат (Латеранські угоди), Польський конкордат та ін.),так і світські договори від імені держави Ватикан.Так, наприклад, Ватиканбрав участь у Нараді з безпеки і співробітництва в Європі, що проходила в 1975році в Гельсінкі, і підписав Заключний акт (багатосторонній міжнародний договір), прийнятий за його результатами.
Андорра —це держава, що може вважатися однією з найкращих європейських демократій, вона розташована на південному заході Європи між Францією та Іспанією. Перші літописні згадки про Андорру датуються 805роком.
У Конституції Андорри, прийнятій 28квітня 1993року, зафіксована офіційна назва держави —Принципат (Князівство) Андорра. Така форма правління має свою давню історію. У 1278році після примирення єпископа Урхельського (Іспанія) і графа де Фуа (Франція), над нею був установлений подвійний суверенітет Іспанії і Франції. У наш час від імені Іспанії правління Андорри здійснює єпископ міста Сео-де —Урхеля, а від імені Франції —президент цієї країни, який автоматично стає князем Андорри (до нього це право перейшло «у спадщину» від короля Наварри, що став королем Франції, Генріха IV). Виконуючи функції глави держави, співправителі мають рівні повноваження. Згідно зі ст. 44Конституції вони пов'язані зі
134
«здійсненням арбітражу між публічною владою та її інститутами і стримуванням їх діяльності». До 1993року, перебуваючи під подвійним протекторатом, Андорра сплачувала символічну грошову данину Франції в розмірі 960франків і епискому Урхельському — 460песет, а також останньому данину в натурі — 12головок сиру, 12каплунів, 12куріпок, 6окороків. До останнього часу існували посади французького й іспанського вікаріїв —представників президента Франції і єпископа Урхельського.
Перша конституція Андорри була прийнята в 1866році,на її основі в 1933році було впроваджене загальне виборче право для чоловіків, а в 1970році —для жінок. За конституцією 1993року, прийнятою на референдумі, Андорра є суверенним парламентським князівством, а фактично —республікою, тому що в країні є законодавчий орган —однопалатна Генеральна Рада (найстаріший після Ісландії парламент у Європі, що діє з 1419року), який обирається загальним прямим голосуванням на 4роки і складається з 28членів (половина членів проходить ротацію кожні 2роки). Найважливішими парламентськими функціями є прийняття бюджету і контроль за діяльністю уряду. Генеральна Рада здійснює також затвердження (ратифікацію) міжнародних договорів Андорри. Виконавча рада (уряд) Андорри діє в складі 5міністрів, у т.ч.міністра зовнішніх зв'язків. Збройні сили в цій державі відсутні, але існують невеликі поліцейські формування, що забезпечують охорону громадського порядку.
І хоча Андорра, що набула в 1993році повного суверенітету, є членом ООН,відповідно до підписаного Францією й Іспанією договору саме глави дипломатичних місій цих двох держав (держав-протекторів) представляють інтереси Андорри при ООНі в інших країнах.
Князівство Монако —держава, розташована в південній Європі, на узбережжі Середземного моря, оточена із суші територією Франції і фактично перебуває під протекторатом цієї держави. Саме князівство, площа якого становить лише 1,89 кв. км,складається з трьох округів-міст, які злилися: Монако, Монте-Карло і Кондаміна. Столиця князівства —місто Монако, у якому мешкає 3тис. чоловік (близько 10%населення країни), населення всієї країни досягає ЗО тис. чоловік, із яких лише 6тис є корінними жителями країни —монегаски. Незважаючи на те, що офіційною мовою Монако є французька, тут поширені також монегаська, італійська, англійська мови.
У минулому Монако перебувало під фактичним і юридичним протекторатом багатьох держав, насамперед Франції. У 1861році був укладений франко-монегаський договір, за яким визнавалася політична незалежність Монако. На його основі в 1911році актом
135
глави держави князя Монако була октрарована (дарована) перша конституція Монако —так званий конституційний ордонанс. Проте у франко-монегаському договорі від 17липня 1918року знову були закріплені відносини протекторату. Відповідно до договору Франція «забезпечує князівству Монако захист його незалежності і суверенітету і гарантує недоторканність його території»,а його міжнародні відносини завжди повинні бути «предметом попереднього узгодження» між двома урядами. Проте відповідно до цього договору, 2місця з 4в Урядовій раді Монако (уряд) займають представники Франції, включаючи посаду Державного міністра.
Монако є конституційною монархією. Главою держави є представник княжої династії Гримальді, який здійснює законодавчу владу разом із Національною радою (парламентом), що складається з 18депутатів, які обираються на 5років шляхом загального, прямого і таємного голосування. Монако зберігає свою державність доти, поки в князя є спадкоємці. У тому випадку, якщо виявиться, що престол не зайнятий «через відсутність прямого або усиновленого спадкоємця», Монако буде поглинене Францією —увійде до її складу на правах територіальної автономії.
Відповідно до конституції 1962року Монако є «суверенною і незалежною державою в рамках загальних принципів міжнародного права і конвенцій із Францією». Таким чином, міжнародна правосуб'єктність цієї країни реалізується Францією.
Сан-Марино —держава, розташована в північно-східній частині Апеннінського півострова, в оточенні території Італії; має територію 61 кв. км.Населення країни складає понад 25тисяч чоловік, причому більшість сан-маринців постійно мешкає за її межами, головним чином в Італії, Франції та СІЛА.
Сан-Марино —одна з найстаріших республік у Європі, заснована у 801році, хоча перша згадка про «республіку Сан-Марино» з'являється тільки в документах X століття. Функції глави держави й уряду (Державний конгрес) виконують 2рівноправних капітани -регенти, що обираються Великою генеральною радою (парламентом) з її членів (60депутатів) на 6місяців: з 1квітня до ЗО вересня і з 1жовтня до 31березня щорічно. До Державного конгресу входять 10міністрів, які одночасно є депутатами парламенту.
Чинна конституція республіки прийнята в 1600році (зі змінами 1906року). З 1862року Сан-Марино перебуває під протекторатом Італії (останній договір був укладений у 1953році). Відповідно до договору суверенітет республіки має обмежений характер: вона не має права збирати митні збори, випускати повноцінні грошові знаки (перебуває в обігу італійська ліра, із 1972року республіка
136
чеканить з нумізматичною метою власну монету), вирощувати тютюн, робити тютюнові вироби і винний спирт, організовувати на своїй території радіо- і телестанції, гральні будинки. За відмову від цих прав Сан-Марино одержує від Італії щорічну компенсацію в розмірі 9 млрдлір. Сан-Марино перебуває в митному і поштовому союзі з Італією, економіка країни найтіснішим чином пов'язана з економікою сусідньої держави.
У зовнішній політиці Сан-Марино дотримується принципів нейтралітету і неприєднання (не бере участі у військових і економічних угрупованнях). Країна бере участь у ряді міжнародних договорів, є постійним учасником процесу європейського співробітництва в рамках СБСЄ—ОБСЄ, членом Ради Європи з 1988року. У травні 1992року Сан-Марино вступило до ООН.
Мальтійський Лицарський орден (офіційна повна назва —Су-верений Військовий Орден госпітальєрів Святого Іоанна Єрусалимського, Родоський і Мальтійський, італ. Ordine di Malta, Sovrano Militare Ordine di San Giovanni di Gerusalemme, di Rodo e di Malta) був визнаний у 1889році суверенним утворенням. Іноді він розглядається як карликова держава-анклав,як найменша держава світу (на території Риму, але незалежна від Італії), іноді —як екстериторіальне державне утворення, іноді —просто як лицарський орден. У міжнародному праві суверенітет Ордену розглядається на рівні дипломатичних відносин (дипломатичних місій), але не як суверенітет держави.
Виникненню Ордену передувало створення у XII столітті в Палестині духовно-лицарського ордену іоаннітів (госпітальєрів). Початковою резиденцією ордену був єрусалимський госпіталь (будинок для прочан) святого Іоанна. Наприкінці XIII століття іоанніти пішли зі Сходу і переїхали на острів Мальта, де з 1530до 1798року функціонував створений ними Мальтійський орден. З 1834року після занепаду лицарського острова-держави місцеперебуванням Ордену є Рим.
Після залишення Мальти і островів Середземномор'я Орден володіє тільки комплексом особняків у Римі (Мальтійський палац на Via Condotti, 68,резиденція) і на Мальті (Fort Saint Angel), територія яких іноді розглядається як територія найменшої держави світу. Таким чином, Орден формально має територію, над якою здійснює власну юрисдикцію, однак питання про фактичний статус цієї території (власна територія Ордену або територія дипломатичного представництва, яка тимчасово передана під його потреби) є предметом для абстрактних юридичних дискусій. Фактично, Орден є вкрай впливовою структурою і його політичні позиції є такими,
137
що питання про уточнення статусу його штаб-квартири навряд чи постане найближчим часом.
У воротах резиденції мальтійських лицарів на Авентині по проекту архітектора Пиранезі зроблено спеціальну дірку. Звідти видні купол собору Святого Петра й цілих три держави: Мальта (якій належить резиденція Ордену), Ватикан (доякого приписаний собор Святого Петра) і Італія (до якої відноситься все те, що є в проміжку). Відрізнити отвір з видами від простої замкової щілини дуже просто: біля нього завжди чергує наряд карабінерів.
Існує близько 10,5тисяч підданих Ордену, що мають його паспорт. Паспорт мальтійського Ордену визнається багатьма країнами, його власник має право безвізового в'їзду в 32країни.
Офіційними мовами Ордену є латинська, італійська.
У цей час резиденція Ордену перебуває в Римі. Італійська Республіка визнає існування Мальтійського Ордену на своїй території як сувереної держави. Глава Ордену —Великий Магістр (Grand Master) (з 2008 р. Метью Фестинг),голова виконавчої влади —Канцлер.
Орден має некомерційну планову економіку. Джерела доходів —у першу чергу пожертвування, продаж поштових марок, сувенірів і т.п.
Орден має дипломатичні відносини з 81державою, статус спостерігача при ООН.Однак суверенітет і міжнародна правосуб'єктність Мальтійського Ордену залишається правовою фікцією.
Російський імператор Павло І встановив з Орденом тісне співробітництво, прийнявши статус Великого Магістра й протектора Ордену. Однак, після вбивства Павла І відносини з Орденом досить швидко були розірвані й були відсутні до кінця існування Російської Імперії. Російські пріорства Ордену були ліквідовані в період 1803-1810років.
- 1.6. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- 1.7. Галузі й інститути міжнародного права
- 2.2.2. Стародавня Греція
- 2.2.3. Стародавній Рим
- 2.4. Колонізація
- 2.5. Вестфальський мир (1648)
- 2.6. Роль Великої французької революції в розвитку міжнародного права
- 65 64
- 2.9. Роль Великої Жовтневої соціалістичної революції в становленні нового міжнародного права
- 2.10. Тенденції розвитку міжнародного права до початку Другої світової війни
- 2.11. Вплив Другої світової війни на розвиток міжнародного права
- Контрольні питання
- 3.1. Поняття норми міжнародного права
- 3.2. Структура норм міжнародного права
- 3.3. Види міжнародно-правових норм
- II. За способом створення і формою існування (за джерелами):
- 3.4. Джерела міжнародного права
- 3.5. Договір і звичай —основні джерела міжнародного права
- 3.6. Допоміжні джерела міжнародного права
- 3.7. Кодифікація міжнародного права
- 89 Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- 4.2. Принцип суверенної рівності держав
- 4.3. Принцип незастосування сили або погрози силою
- 4.4. Принцип територіальної цілісності держав
- 4.5. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів
- 4.6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- 4.8. Принцип поваги прав людини
- 4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй
- 4.10. Принцип міжнародного співробітництва
- 4.11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- 5.2. Види суб'єктів міжнародного права
- 5.3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- 5.6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб
- 5.8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
- 5.9. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних суб'єктів
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 6.1. Поняття визнання
- 6.2. Форми визнання
- 6.3. Види визнання
- Контрольні питання
- 7,1. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- 7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- 7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік
- Спеціальні терміни
- Література
- Контрольні питання
- 8.2. Поняття міжнародного правопорушення
- 8.3. Види міжнародних правопорушень
- 8.4. Види і форми відповідальності
- 8.5. Обставини, що виключають відповідальність держав
- 8.6. Відповідальність міжнародних організацій
- 8.7. Санкції в міжнародному праві
- Контрольні питання
- 9.1. Кодифікація права міжнародних договорів
- 9.2. Поняття міжнародного договору
- 9.3. Види міжнародних договорів
- 9.4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- 9.5. Законодавство України про міжнародні договори
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 10.1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- 10.2. Поняття і види міжнародних організацій
- 10.3. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 2. Наявність відособлених прав і обов'язків.
- 3. Право на вільне виконання своїх функцій.
- 8, Міжнародно-правова відповідальність.
- 10.4. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
- 10.5. Проблема реформування Організації Об'єднаних Націй
- 10.9. Міжнародні конференції
- Контрольні питання
- 11.1. Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб
- 11.2. Покоління прав людини
- 11.3. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- 11.6. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- X УіСьл/tcUt
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 12.1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- 12.2. Способи набуття громадянства
- 12.3. Припинення громадянства
- 12.5. Правовий стан іноземців
- 12.6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- 12.8. Право притулку
- 13.1. Поняття і види територій
- 13.2. Державна територія
- 13.3. Способи надбання державної території
- 13.4. Державні кордони
- 13.5. Міжнародна (недержавна) територія
- 13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- 13.7. Правовий режим Дунаю
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 14.1. Право зовнішніх зносин
- 14.2. Органи зовнішніх зносин держави
- 14.3. Поняття дипломатичного права та його джерела
- 14.4. Дипломатичні представництва
- 14.5. Функції дипломатичного представництва
- 14.6. Глава і персонал дипломатичного представництва
- 14.8. Торгові представництва
- 14.9. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- 14.10. Спеціальні місії
- Контрольні питання
- 15.2. Консульські представництва
- Глава 3.Загальні положення.
- 15.4. Консульські привілеї та імунітети
- Література
- Контрольні питання
- 16.1. Поняття і просторова дія міжнародного морського права
- 16.3. Внутрішні морські води і їхній правовий режим
- 16.7. Континентальний шельф
- 16.9, Виняткова економічна зона
- 16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 17.1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права
- 17.2. Види збройних конфліктів
- 17.3. Початок війни і її правові наслідки. Театр війни
- 17.4. Учасники збройних конфліктів
- 17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни
- 17.6. Ведення морської війни
- 17.7. Режим війського полону
- 17.8. Режим воєнної окупації
- 17.10. Нейтралітет у війні
- 17.11. Закінчення війни та її міжнародно-правові наслідки
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 18.1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- 18.5. Адміністративні формальності при міжнародній аеронавігації
- 18.6. Міжнародна регламентація боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
- 18.8. Міжнародні авіаційні організації
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 19.2. Основні принципи космічної діяльності
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20 міжнародне екологічне право
- 17 Травня 1980 року в Афінах (Греція) середземноморськими державами був підписаний Протокол про захист Середземного моря
- 20.2. Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права
- 20.3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 21.1. Поняття міжнародного спору
- 21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- 21.3. Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги
- 21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)
- 21.6. Міжнародна судова процедура
- 21.7. Розв'язання спорів у міжнародних організаціях
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20.Міжнародне екологічне право643