logo search
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

17.4. Умови відбування покарання у виді обмеження волі

На осіб, які відбувають покарання у виправних центрах, у повному обсязі поширюються права та обов’язки, визначені КВК України. Крім цього, відповідно до ст. 59 КВК України та п. 30 ПВР установ виконання покарань, вони мають право: носити цивільний одяг без розпізнавальних нагрудних знаків; пересуватись без строю; мати при собі гроші та цінні речі, користуватись грішми без обмежень; в разі наявності сім’ї, мешкати з дозволу адміністрації в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи; займатися сільським господарством; одержувати короткострокові побачення без обмежень (до чотирьох годин); тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць.

За ст. 59 КВК України засуджені до обмеження волі зобов’язані: виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру; постійно знаходитись у межах виправного центру під наглядом; залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру; проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта; проживати, як правило у спеціально призначених гуртожитках та дотримуватися встановленого розпорядку дня; у разі проживання із своїми сім’ями не менше чотирьох разів на тиждень у встановлений розпорядком дня час з’являтися до чергового помічника начальника установи або до начальника відділення для реєстрації у спеціальному журналі; перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить відповідну постанову.

Згідно ч. 4 ст. 59 КВК України засудженим до обмеження волі забороняється: самочинно залишати межі виправного центру, придбавати транспортні засоби та користуватись ними; вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно-правовими актами ДДУПВП.

У разі виявлення таких предметів у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню, речі, вилучені з обігу знищуються, гроші, цінності та інші речі, здобуті протиправним шляхом або джерело, яких не встановлено, за рішенням суду можуть бути передані в доход держави.

Необхідною умовою, що значною мірою визначає результати виправлення засуджених, є організація їх матеріально-побутового забезпечення, медичного і культурного обслуговування. Ця обставина не може, безумовно, не враховуватися у процесі відбування ними покарання у виді обмеження волі.

Засудженим до обмеження волі гарантується право на охорону здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги.

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я органами і закладами охорони здоров’я. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров’я.

Засуджені, за їхнім бажанням, можуть одержувати будь-яку оплачену за рахунок власних коштів додаткову лікувально-профілактичну допомогу, яка надається фахівцями органів охорони здоров’я.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування і речове майно вони купують за готівку або за кошти, які зберігаються на їх власних рахунках.

Норма житлової площі на одного засудженого не може бути меншою ніж чотири квадратних метри. Комунально-побутові та інші послуги оплачуються засудженими на загальних підставах (ст. 64 КВК України).

Засудженим, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров’я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із подальшим відшкодуванням. Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.

У процесі відбування покарання у виді обмеження волі присутні також необхідні елементи виховного характеру, у зв’язку з чим, із засудженими адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, і громадськими організаціями проводиться соціально-виховна робота (ст. 65 КВК України).

Виховний вплив на засуджених здійснюється на основі психолого-педагогічних методів диференційного та індивідуального вивчення особистості засуджених з урахуванням строку покарання, персональних якостей і поведінки засуджених, обставин вчиненого злочину, закріплення досягнутих результатів. Виховні заходи із засудженими проводяться на підставі програм диференційованого виховного впливу в установлений розпорядком дня час у межах установи виконання покарань і спрямовані на формування і розвиток у засуджених особистих якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільно-корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів і прийнятих у суспільстві встановлених правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Для досягнення поставленої мети адміністрацією виправних центрів: а) організовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; б) створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійного рівнів, їх заочного навчання у навчальних закладах; в) формуються методично-виховні ради виправних центрів, основним завданням яких є збереження зв’язків засуджених з родичами, а також підтримка ініціативи громадських організацій і релігійних об’єднань, спрямованих на підготовку засуджених до життя в суспільстві після звільнення; г) активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Відповідно до ст. 66 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації і брати участь у їх роботі. У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій та профспілок.

У процесі відбування покарання у виді обмеження волі до засуджених застосовуються як заходи заохочення, так і заходи стягнення. Стаття 67 КВК України встановлює шість видів заохочень, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі, зокрема: подяка; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Закон визначає, що для застосування будь-якого із заохочень необхідним є наявність двох підстав: 1) сумлінна поведінка засудженого; 2) його сумлінне ставлення до праці.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою й чесним ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути в установленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

При заохоченні адміністрацією виправного центру до засудженого застосовується лише один захід заохочення. Проте власником підприємства установи, організації або уповноваженим ним органом до засуджених, які у них працюють, можуть додатково застосовуватися заходи заохочення, що передбачені законодавством про працю.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення, визначені у ст. 68 КВК України: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території; заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Перші чотири види стягнень (попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території) носять разовий характер, а інші чотири (заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб) є строковими.

Стаття 68 КВК України встановлює дві підстави застосування заходів стягнення: 1) порушення трудової дисципліни; 2) порушення встановленого порядку відбування покарання (режимна дисципліна).

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку, оскільки накладені стягнення мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого.

Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня його виявлення, а якщо у зв’язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців із дня його вчинення. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Застосування заходів заохочення і стягнення відповідно до порядку, встановленого КВК України, оформляється постановами або наказами уповноважених на те посадових осіб. Заохочення і стягнення, оголошені усно, у статистичному обліку не відображаються, але враховуються в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи і беруться до уваги при визначенні ступеня виправлення засудженого та при складанні на нього характеристики.

Правом застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники: начальник регіонального управління Департаменту, Голова Департаменту та заступники вказаних посадових осіб.

Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру й начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру (ст. 70 КВК України).

Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани. Цей перелік є вичерпним та за жодних обставин не підлягає розширеному тлумаченню.

Якщо протягом шести місяців із дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Особа, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, може бути притягнута не до дисциплінарної, а взагалі до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 390 КК України.

Для вирішення цього питання адміністрація виправного центру надсилає прокуророві: подання; довідку з особової справи засудженого; характеристику із зазначенням допущених порушень і вжиті у зв’язку з цим заходи; довідку про заохочення та стягнення; пояснення засудженої особи з приводу допущених порушень; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення та характеризують засудженого.

Під злісним ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі, зазвичай, розуміється самовільне, без поважних причин, залишення засудженим території виправного центру, неповернення до місця відбування покарання, а також залишення місця роботи або місця проживання. Цей злочин визнається закінченим з моменту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь.

Самовільним є таке залишення території виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального дозволу адміністрації; б) особами, які попереджені про межі цього центру та про відповідальність за їх порушення.

Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виражатися у відкритій, демонстративній відмові від виконання робіт; у тривалому ухиленні від роботи шляхом симуляції хвороби; у з’явленні на роботу в нетверезому стані; у прогулах та інших неодноразових порушеннях трудової дисципліни тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і тривалість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені порушення заходів стягнення.

Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні засудженим не менше трьох адміністративних (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систематичне порушення встановлених правил проживання – не менше трьох дисциплінарних проступків (збереження в житлових приміщеннях заборонених для засуджених предметів, виробів та речовин, неодноразова відсутність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошкодження меблів та інвентарю, вживання спиртних напоїв тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані заходи адміністративного чи дисциплінарного стягнення.

КК України передбачає відповідальність за неповернення до місця відбування покарання після закінчення строку короткочасного виїзду, наданого особі, засудженій до обмеження волі. Неповернення її до місця відбування покарання після закінчення строку, наданого їй для виїзду, і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення від відбування покарання. Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявністю обставин, зазначених у ст. 39 та ст. 40 КК України) відповідальність особи виключається.

У випадку, коли місцезнаходження засудженого не було встановлено протягом 15 діб, адміністрація виправного-центру надсилає до суду подання про оголошення розшуку засудженої особи та направлення її після затримання до виправного центру в порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ.