5.1.Поняття принципів кримінально-виконавчого права

Прийняття нового Кримінального кодексу та Кримінально-виконавчого кодексу України та втілення в життя їх норм вимагає принципово нового погляду на роль кримінально-виконавчого права в українському суспільстві.

Кримінально-виконавче право як галузь українського права одночасно є засобом юридичного супроводження процесу становлення Державної кримінально-виконавчої служби України, тому за своїм змістом повинно відповідати вимогам розвитку сучасної правової демократичної держави.

В основі будь яких суспільно-правових явищ лежать певні принципи, які відображають політичну і соціально-економічну природу державного устрою, закономірності розвитку суспільства, визначають політику держави в усіх сферах громадського життя, у тому числі у сфері боротьби зі злочинністю.

Термін та категорія «принцип» у перекладі з латинської (principium) означає буквально основу, початок, керівну ідею, вихідне положення якого-небудь явища (вчення, організації, діяльності, науки, світогляду тощо).

Принципи права мають історичний характер і є результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їх демократичної і гуманітарної традицій. У процесі формування правових систем, принципи права окремих держав набувають універсального значення і знаходять своє втілення у міжнародному праві, перш за все, у сфері прав людини. В їх основі лежать суспільні цінності, що відбиваються в багатьох міжнародних актах, прийнятих Організацією Об'єднаних Націй, Радою Європи, Всесвітньою медичною асоціацією і іншого. Зокрема, до цих міжнародних актів відносяться Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р., Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопад 1950 р., Європейські пенітенціарні правила від 12 лютого 1987 р. та інші, у яких зафіксовано багато загальноправових принципів регулювання відносин між особою і державою.

До них відносять принципи законності, демократизму, гуманізму, справедливості, юридичної рівності та інші. Перелік вказаних принципів не може бути остаточно визначений, бо процес їх формування триває, і є складність в їх уніфікації та своєрідності вираження у національному законодавстві.

Український теоретик права О.Ф. Скакун вважає, що призначенням принципів права є: здійснення узагальненого закріплення основ суспільного устрою; забезпечення однотипного формулювання норм права; забезпечування їх впливу на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу²⁰³. Вони покликані визначати шляхи вдосконалення правових норм, виступаючи у якості керівних ідей для законодавця.

В Україні вказані принципи набули особливого значення у ході проведення правової реформи та реформуванні системи виконання кримінальних покарань і знайшли своє втілення у кримінально-виконавчому законодавстві.

Володіючи нормативними властивостями, принципи стають обов’язковими при формуванні галузі права, її інститутів і норм, в тому числі кримінально-виконавчого права²⁰⁴, тому їх розгляд потребує певного теоретичного обґрунтування.

Взагалі, в теорії права виділяють принципи, які сформульовані вченими-юристами і ті, які складають собою відносно самостійні елементи в системі права. Доктринальні принципи вчених-юристів є необов’язковими для суб’єктів права і виступають як частина правосвідомості, досягнення правової думки. Інші принципи являють собою нормативно-керівні, імперативні вимоги і визначають загальну спрямованість правового регулювання суспільних відносин. Російський вчений-правознавець В.М. Карташов вважає, що за своєю природою, логічним, граматичним і юридичним способам і засобам вираження принципи частіше всього являють собою відносно самостійний елемент змісту права²⁰⁵.

На думку М. О. Беляєва, принципам, як і праву в цілому, властиві об’єктивно - суб’єктивні якості та риси. Їх об'єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об'єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючі суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом з тим, ці принципи є й категорією суб'єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, уявляють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток того чи іншого суспільного явища в сфері політики чи права²⁰⁶. М.І Байтін пропонує принципи права розглядати з врахуванням як єдності, так і особливостей обох сторін, з позицій, що склалися в юридичній і філософській науках загального уявлення про об’єктивне та суб’єктивне у праві²⁰⁷.

Кожний з принципів права має доволі складну будову. Він складається з різноманітних юридичних імперативів, які тісно взаємопов’язані і взаємодіють між собою.

Від норм права принципи відрізняються тим, що не містять санкцій, а нерідко й інших елементів структури норми (гіпотезу або диспозицію). Вони мають досить високий рівень узагальнення і абстрагування нормативних приписів і, як правило, потребують конкретизації і деталізації в процесі впливу на поведінку людей. На відмінність від норм принципи права мають значно більшу стабільність і носять фундаментальний характер.

Погоджуючись з вищезазначеним, принципами права, на наш погляд, доцільно вважати об’єктивно властиві праву вихідні, визначальні ідеї, положення, вимоги, які, складають основу правової системи, характеризують право, його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальний характер вираження та нормативну форму закріплення.

В науці загальної теорії права та теорії окремих галузей склалася загальноприйнята класифікація принципів права, до яких відносять загальні, галузеві та міжгалузеві. Вказану класифікацію ми використовуємо при розгляді принципів кримінально-виконавчого права. Крім того, її підтримують більшість вітчизняних фахівців у галузі кримінально-виконавчого права.

Водночас, розгляд проблеми принципів у кримінально-виконавчому праві має певну складність, так як серед її фахівців і дотепер немає єдиної думки про те, чи йде мова про принципи кримінально-виконавчого права (політики держави у сфері виконання покарання), кримінально-виконавчого законодавства чи діяльності кримінально-виконавчих установ і інших органів держави, що виконують кримінальні покарання.

В даний час існує декілька визначень принципів кримінально-виконавчого права. Деякі вітчизняні автори називають принципами – основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію та напрями розвитку інститутів і норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань²⁰⁸. Крім того, є й інше визначення принципів кримінально-виконавчого права, яке визначається як „теоретично обґрунтовані основні положення, обумовлені об’єктивними закономірностями реалізації кари, що виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів”²⁰⁹.

Поряд з тим, російські вчені - пенітенціаристи називають принципами кримінально-виконавчого права – керівні засади, які випливають із вимог політики держави, пронизуючи весь зміст діяльності відповідних органів при виконанні кримінальних покарань²¹⁰.

В новому Кримінально-виконавчому кодексі в ст. 5 законодавець чітко сформулював і закріпив принципи кримінально-виконавчого законодавства, до яких відносяться: принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

На думку деяких авторів принципи кримінально-виконавчого законодавства в деякій мірі різняться з принципами кримінально-виконавчого права і мають звужений перелік, до якого відносять: справедливість, повагу прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання покарання²¹¹.

Разом з тим, група російських вчених зазначає, що принципи кримінально-виконавчого законодавства закріплені в правових нормах, стають принципами кримінально-виконавчого права, і, на їх погляд, їх не доцільно звужувати, тому що кримінально-виконавче право базується на кримінально-виконавчому законодавстві їх принципи носять нормативний характер і пронизують усе кримінально-виконавче право, складаючи його підвалини²¹².

Слід вважати, що принципи кримінально-виконавчого законодавства, закріплені зокрема, у ст. 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, є втіленням принципів кримінально-виконавчого права, які були сформульовані наукою кримінально-виконавчого права, і які є виразом головного, основного в цій галузі права, а також відображають тенденцію його розвитку та шляхи вдосконалення²¹³ .

Виходячи з вищевикладеного, під принципами кримінально-виконавчого права слід розуміти загальні керівні положення, ідеї, імперативні вимоги, які складають основу щодо державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення.