24.1. Загальна характеристика виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно неповнолітніх

Відповідно до ст. 98 КК України позбавлення волі на певний строк є найбільш суворим видом покарання в системі покарань, що можуть застосовуватися до неповнолітніх. Згідно вимог ст. 102 КК України покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку,³⁷³не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом5 частини третьої ст. 102 КК України, — більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, тобто виховних колоніях.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Однак практика застосування судами даного покарання свідчить проте, що в більшості випадків даний вид покарання не призначається неповнолітньому якщо він вчинив і злочин середньої тяжкості чи тяжкий злочин. Рідше, але трапляються випадки не призначення даного виду покарання і за повторні злочини невеликої тяжкості.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 102 КК України покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років.

Аналіз вимог норм чинного кримінального законодавства свідчить про існування певних передумов застосування позбавлення волі на певний строк як найчастіше застосовуваного покарання, що і визначає місце даного покарання серед інших видів кримінальних покарань, які можуть застосуватись до неповнолітніх. Передбачається, що необхідність існування кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк неповнолітніх пов’язується з тим, що застосування інших покарань, передбачених чинним законодавством, не матиме позитивних результатів у досягненні цілей кримінального, кримінально-виконавчого законодавства. Таке явище має місце тому, що на даному етапі соціально-економічного розвитку України застосування інших покарань, окрім позбавлення волі на певний строк, передбачених ст. 98 Кримінального кодексу України: штрафу, громадських робіт, виправних робіт, арешту має певні труднощі й обмеження. Отже, застосування позбавлення волі пов’язується з неможливістю застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.

Однак цей вид покарання призначається судами в тих випадках, коли, на переконання суду, інші покарання не сприятимуть досягненню мети покарання: загальному і спеціальному попередженню злочинів, виправленню та ресоціалізації неповнолітніх правопорушників. Разом з цим судова практика свідчить про велику кількість випадків призначення даного виду покарання із відстрочкою його виконання.

Строк позбавлення волі для неповнолітніх визначається відповідно до вимог ст. ст. 63, 102, 103 КК України а також санкції статті Особливої частини КК. Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього становить 6 місяців. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК України, однак вона не може перевищувати 10 років, а в окремих випадках 15 троків (за вчинення злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя людини, при призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків).

Позбавлення волі стосовно неповнолітніх виконується у виховних колоніях. Існування виховних колоній в системі установ виконання покарань є наслідком реалізації галузевого принципу кримінально-виконавчого права — диференціації виконання покарання. Діяльність виховних колоній та здійснення ними комплексу заходів щодо виправлення та ресоціалізації неповнолітніх засуджених до позбавлення волі має правовий характер і ґрунтується як на загальних, так і на спеціальних нормах права: положеннях Кримінального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”. Процедурні питання звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання, погашення чи зняття судимості окрім Кримінального кодексу України визначається і кримінально-процесуальним законодавством.

Нині залишається остаточно не з’ясованою правова природа виховних колоній. Виховні колонії посідають особливе місце серед інших установ виконання покарань, що передбачено Кримінально-виконавчим кодексом України, та серед спеціальних установ для дітей, що визначається Законом України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”. Кримінально-виконавчим кодексом України передбачено, що виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань. Таким чином закріплюється право держави у сфері виконання кримінальних покарань, формування іншої форми власності та приватні особи позбавлені цього права, вони можуть лише брати участь у діяльності виховних колоній, допомагаючи у вирішенні певних проблем. Наприклад, не забороняється брати участь у виховній роботі з неповнолітніми, організації їх дозвілля, проведення релігійних обрядів, матеріально-технічного забезпечення діяльності колоній.

Процес виправлення неповнолітніх здійснюється в 10 спеціальних виховних установах — виховних колоніях, що розташовані в різних регіонах країни. Виховні колонії розміщені в містах та селах: Ковель (Волинська обл.), Самбір (Львівська обл.), Дубно (Рівненська обл.), Бережани (Івано-Франківська обл.), Кременчук (Полтавська обл.), Прилуки (Чернігівська обл.), Мелітополь (Донецька обл.), Перевальськ (Луганська обл.), Куряж (Харківська обл.), Павлоград (Дніпропетровська обл.). Неповнолітні особи жіночої статі відбувають покарання в Мелітопольській виховній колонії Запорізької області.

Виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк щодо неповнолітніх здійснюється, згідно ст.ст. 11, 19 КВК України. Підставою виконання і відбування покарання за ст. 4 КВК України є вирок суду, що набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт про помилування. Інших підстав для відбування та виконання покарання чинним законодавством і практикою не передбачено.

Після набуття вироком законної сили неповнолітні засуджені не пізніше 10 денного строку направляються до виховної колонії. Етапування до місця відбування покарання здійснюється за рахунок держави і під конвоєм, адже неповнолітні засуджені до позбавлення волі повинні перебувати під наглядом та охороною.

Прийом засуджених до виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Протягом трьох діб з дня прийому адміністрація виховної колонії повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого, у повідомленні вказується адреса колонії і роз’яснюються права засудженого.

Виховні колонії розподіляються на колонії для неповнолітніх засуджених чоловічої та жіночої статі. Відповідно до вимог ст. 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань. Проте при цьому фактично враховуються, передбачені у законодавстві лише 3 вимоги: неповнолітній повинен відбувати покарання у виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його постійного місця проживання до засудження (ст. 93 КВК України), засуджені неповнолітні чоловічої і жіночої статі повинні утримуватись роздільно (ч.1 ст. 92 КВК України), вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі (ч.2 ст. 92 КВК України).

У ст. 93 КВК України передбачено, що неповнолітні засуджені до позбавлення волі відбувають весь строк покарання в одній виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці його постійного місця проживання до засудження. Відбування покарання в межах району, області постійного проживання неповнолітнього відповідає міжнародним стандартам і сприяє підвищенню авторитету країни на міжнародному рівні, підтриманню соціально-корисних зв’язків із батьками, близькими родичами, колективом школи, технікуму, громадськими організаціями^. Переведення неповнолітнього засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цій виховній колонії. До таких обставин на практиці також відносять народження вихованкою дитини, у такому випадку засуджена переводиться до виправної колонії, де є будинок дитини. Проте норма, що чітко регулює такі ситуації у кримінально-виконавчому законодавстві відсутня. Основною підставою переведення залишається ст. 147 КВК України, де передбачено, що засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Рішення про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, із виховної колонії до виправної колонії приймається Державним департаментом України з питань виконання покарань за висновком педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим зі службою у справах дітей.

Організаційною основою діяльності виховних колоній є система відділень, наповноюванність яких складає близько 105 осіб. Відділення скалдається з 3 груп, до складу групи відділення входять 35 непонволітніх. Виховні колонії утворюються, реорганізуються, ліквідуються за рішенням Голови Департаменту. Організаційна структура виховних колоній розробляється виходячи з обґрунтованих вимог оптимального поєднання чисельності персоналу, організації навчання та щоденної їх діяльності. При цьому висуваються основні вимоги до організаційної структури: простота, економічність, скасування паралельно діючих і дублюючих ланок та посад, забезпечення ефективного виконання покладених функцій і поставлених завдань, максимальне обмеження в структурі кількості ієрархічних ступенів, підпорядкування органу або установи безпосередньо лише одному керівнику або органу вищого рівня.

Структура виховних колоній та їх штати встановлюються згідно з типовими штатами, штатними нормативами та переліками посад. До штату включаються посади начальницького складу, фахівців, службовців і робітників, які утримуються за рахунок державного бюджету, на договірних засадах, за рахунок коштів відомств та організацій або за рахунок спеціальних (позабюджетних) коштів. Деякі посади, передбачені типовими штатами та переліками посад, можуть до штату не включатися.

Структурними підрозділами виховних колоній є: керівництво, чергова служба, відділ (група) соціально-виховної та психологічної роботи, загальноосвітня школа, оперативний відділ (оперативна група), відділ режиму і охорони, група по контролю за виконанням судових рішень, бухгалтерія, група по роботі з особовим складом, відділ (група) інтендантського та господарського забезпечення, гараж, канцелярія, інформаційна група, група з мобілізаційної роботи та цивільної оборони.

До керівництва виховної колонії входять: начальник виховної колонії - директор підприємства виховної колонії, перший заступник начальника виховної колонії - заступник начальника виховної колонії з режиму і охорони та оперативної роботи, заступники начальника виховної колонії: із соціально-виховної та психологічної роботи - начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи, з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальник відділу інтендантського та господарського забезпечення, помічник начальника виховної колонії по роботі з особовим складом. До чергової служби виховної колонії входить посада чергового помічника начальника виховної колонії. Відділ (група) соціально-виховної та психологічної роботи складається з начальника відділу – заступника начальника виховної колонії, старшого інспектора, інспектора з фізкультурно-спортивної роботи, старшого вихователя - начальника відділення соціально-психологічної служби, вихователя, психолога, методиста, завідувача клубу, керівника гуртка, завідувача бібліотеки. Посада начальника відділення соціально-психологічної служби вводиться до штату виховної колонії з розрахунку: 1 посада на кожні 105 одиниць планового наповнення колонії, посади вихователів - з розрахунку 1 посада на кожні 35 одиниць планового наповнення установи. Оперативний відділ (оперативна група) включає посади начальника відділу, старшого оперуповноваженого, оперуповноваженого, інспектора з контролю за виконанням режимних вимог. Відділ режиму і охорони: начальник відділу, інспектор, інспектор з пожежної профілактики, молодші інспектори 1 та 2 категорії, молодший інспектор-кінолог, старший інженер з обслуговування інженерно-технічних засобів охорони (провідний інженер), технік електрозв’язку (електромеханік електрозв’язку), електромонтер, телефоніст. Загальноосвітня школа: директор школи, заступник директора школи з навчальної роботи, вчитель, практичний психолог, лаборант.

У виховній колонії також є інші підрозділи, що забезпечують тримання неповнолітніх засуджених: група по контролю за виконанням судових рішень, бухгалтерія, група по роботі з особовим складом, відділ (група) інтендантського та господарського забезпечення, гараж, канцелярія, інформаційна група, група з мобілізаційної роботи та цивільної оборони. Виховні колонії мають свою виробничу базу, можливість організувати навчання, професійну підгтовку.

Виховні колонії будуються за типовими проектами, як і виправні колонії. Територія виховних колоній обноситься парканом висотою не менше 3,5 метра, обладнується інженерно-технічними засобами охорони та розмежовується на структурні дільниці, які ізолюються одна від одної. Територія виправних та виховних колоній розмежовується на структурні дільниці, які ізолюються одна від одної. Відповдіно до ст. 94 КВК України житлова зона виховної колонії розмежовується на дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації. Указані дільниці ізолюються одна від одної та обладнуються робочими кабінетами для вихователів, спальними приміщеннями, кімнатами для приймання їжі, приміщеннями для зберігання особистих речей засуджених, кімнатами виховної роботи, туалетами.

У житловій зоні розміщуються гуртожитки, школа, бібліотека, центр психоемоційного розвантаження, ларьок, їдальня, лазня з пральнею, перукарня, робочі кабінети керівництва установи та відповідних служб, клуб, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, камери схову особистих речей повсякденного користування. У виховних колоніях можуть організовуватися куточки живої природи. У виховних колоніях обладнуються спортивні майданчики з необхідним комплексом спортивного інвентарю та плац для шикування всіх засуджених колонії.

У виробничий зоні розміщуються професійно-технічне училище та виробничі майстерні.

Поміщенню до виховних колоній підлягають 14-18 річні неповнолітні засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Але згідно вимог ч.1 ст. 148 КВК України у виховних колоніях дозволено утримувати вихованців до досягнення ними 22-ти річного віку.

На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, установлені для неповнолітніх засуджених. Засудженим неповнолітнім харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

Структурною одиницею виховної колонії є відділення. У порівнянні із виправними колоніями організаційна структура виховної колонії має свої особливості, що пов’язані із наступним: виховні колонії складаються із відділень до якого входять групи. Відділення очолює старший вихователь, групи очолюють вихователі. В основу організації відділень покладено виробничі і побутові принципи, існує розподіл по класам.

Система відділень, на нашу думку, має як переваги так і недоліки. Практика кримінально-виконавчої діяльності свідчить, що переваги системи відділень пов’язані із зручністю проведення різних заходів, що мають масовий характер: організація широкомасштабного промислового виробництва, читання лекцій, організація харчування великої кількості осіб тощо. Недоліки системи відділень (так і загонової системи) пов’язані із практичною неможливістю організувати систему індивідуальної роботи із кожним засудженим, дана проблема ускладнюється великою чисельністю відділень. Існування загонової системи, за радянського періоду, було зумовлено потребою отримання прибутків для розвитку радянської влади, проте в даний час подібні завдання не ставляться, тому зміна пріоритетів повинна призвести до зміни чи корекції організаційної системи діяльності виховних колоній.

Комунально-побутові та санітарно-гігієнічні умови розміщення. В даний час ми можемо спостерігати, що питання матеріально-технічного забезпечення КВК України не повною мірою відповідає навіть меті утримання неповнолітніх, не говорячи вже про виховний аспект.

Основним у матеріально-технічному устрої є житлові умови проживання неповнолітніх і праці персоналу. В чинному законодавстві відсутній чіткий перелік приміщень, які необхідні для нормальної діяльності колонії, лише в різноманітних нормативних актах прямо чи опосередковано згадуються ці будівлі. Також вказано, що житлово-комунальні умови повинні відповідати правилам санітарії та гігієни. А з іншої сторони покладена в організаційну основу загонова система (саме за нею проходить розміщення і організація життєдіяльності неповнолітніх у ВК) не є такою, що найкраще відповідає цим вимогам.

Охорона здоров’я неповнолітніх засуджених забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.

Створення у виховних колоніях нормальних житлових умов, забезпечення засуджених харчуванням, а також їх медичне обслуговування відіграють значну роль у вирішенні проблем підтримання правопорядку в умовах виконання покарання та ресоціалізації цих осіб. Надання засудженим медичної допомоги є однією із важливіших функцій, які забезпечують діяльність установ виконання покарань, в процесі реалізації якої переслідується основна соціально-медична мета – встановлення системи надання засудженим всіх видів медичної допомоги для підтримки їх здоров’я й повернення в суспільство працездатними громадянами. На відміну від матеріально-побутового забезпечення, яке здійснюється з певними обмеженнями для засуджених, так як включає в себе певний елемент кари, медичне обслуговування забезпечується в повному обсягу.

Стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права закріплює право кожної людини на медичну допомогу та медичний огляд у разі хвороби. Це невід’ємне право людини знайшло відображення у частині першій ст. 49 Конституції України яка наголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Дана стаття закріплює також, що держава створює умови для ефективного і доступного медичного обслуговування для всіх громадян. Крім того, вона визначає, що медична допомога у державних і комунальних закладах охорони здоров’я повинна надаватись безоплатно.

В ст. 3 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” законодавець під охороною здоров’я розуміє систему заходів, що спрямовані на забезпечення збереження і розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Засуджені, які відбувають покарання в виді позбавлення волі також користуються правом на охорону здоров’я.

Охорона здоров'я неповнолітніх забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань

Засуджені мають право звертатись за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультація і лікування у таких випадках проводяться у медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. Амбулаторне та стаціонарне лікування у виховних колоніях організується методами і засобами, які рекомендуються інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров’я України, а порядок діяльності медико-санітарних служб – наказами ДДУзПВП. На сьогодні діє наказ ДДУПВП та МОЗУ №3/6 від 18 січня 2000 року “Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань“. Деякі питання медичного характеру пов’язані з внутрішнім розпорядком УВП регламентуються Правилами внутрішнього розпорядку (п.п. 94 – 97).

Первинною ланкою системи лікувально-профілактичних закладів є медичні частини (здоровпункти) на які покладається здійснення контролю за виконанням протиепідемічних заходів, додержанням санітарно-гігієнічних норм і правил, забезпеченням гігієнічного виховання підслідних та засуджених.

До складу медичної частини (залежно від її штатів, обсягу медичної допомоги) входять: амбулаторія, стаціонар, медичний ізолятор, аптека.