Особлива частина
РОЗДІЛ 13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАНННЯ ПОКАРАНЬ ДЕРЖАВНОЮ ВИКОНАВЧОЮ СЛУЖБОЮ У ВИДІ ШТРАФУ ТА КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА
13.1. Виконання покарань у виді штрафу
13.2. Виконання покарання у виді конфіскації майна
13.1. Виконання покарань у виді штрафу
У сучасних умовах реформування системи кримінальних покарань особливої актуальності набувають питання створення дійових механізмів щодо забезпечення основного принципу Конституції України, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3).
Враховуючи цей принцип, який передбачає можливість не порушення найвищих цінностей людини, Україна та багато інших країн світу запровадили у Кримінальний і Кримінально-виконавчий кодекси покарання, альтернативні позбавленню волі, застосування яких, є найбільш гуманним і виправданим заходом, що сприяє досягненню мети покарання.
Ці положення набувають великого значення для такої сфери правового регулювання, як кримінально-виконавча система, оскільки вона поєднує певні обмеження для громадян у випадках, передбачених законом, їх прав і свобод, застосуванням заходів профілактично-виховного впливу. Отже, аргументами на користь впровадження нових видів кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі, є можливість засудженого не втратити свій попередній статус, зберегти роботу, сімейні стосунки та соціальні зв’язки, можливий при призначенні покарання у виді штрафу або конфіскації майна засуджених.
Штраф – в перекладі з німецької мови (“Strafe”) буквально означає певне покарання (кару, пеню) - яке є юридичним примусовим засобом грошового характеру, що встановлюється законом. Тобто, штраф, становить собою міру кримінальною покарання, що полягає у стягненні із засудженого в доход держави певної суми грошей329.
Підставою виконання покарання у виді штрафу є вирок суду, що набрав законної сили. Загальні засади призначення кримінального покарання у вигляді штрафу визначаються ст. 53 КК України.
Штраф може застосовуватися як основне або додаткове покарання. Таким чином, розмір суми штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного. Отже, штраф призначається як основне покарання у випадках коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідної статті КК України. Як основне покарання штраф може бути призначений також у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку, а також в порядку заміни покарання більш м’яким, якщо в останньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних мір покарання передбачає ще й штраф.
Якщо санкція статті Кримінального кодексу не передбачає стягнення штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК.
Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК).
Тоді розмір штрафу, відповідно до ч. 2 ст. 53 КК, визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного у межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального Кодексу України не передбачено вищого розміру штрафу. За станом на 1 січня 2008 року штраф як вид покарання передбачений в 252 санкціях Особливої частини КК України, причому в 250 з них він встановлений в якості основного покарання, а в двох – в якості додаткового.
Слід зазначити, що діяльність щодо умов та порядку виконання покарання у вигляді штрафу визначаються главою 5 Кримінально-виконавчого кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.
Так, відповідно до ст. 26 КВК України, засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.
Порядок виконання покарання у виді штрафу регламентується нормами глави 5 КВК України, і зокрема ст. 26, яка передбачає три основні способи реалізації цього виду покарання: 1) шляхом добровільної сплати суми штрафу засудженим; 2) шляхом примусового стягнення суми штрафу уповноваженим державним органом; 3) шляхом заміни штрафу покаранням іншого виду.
Відповідно до норми, що міститься у ч. 1 ст. 26 КВК України, на засудженого покладається обов’язок у місячний строк після набрання вироком суду законної сили сплатити штраф та повідомити про це відповідний суд шляхом подання документа про сплату штрафу. Таким чином, насамперед закон надає засудженому можливість сплатити штраф у добровільному порядку.
У випадку, якщо засуджений у вказаний вище строк не сплатив штраф добровільно, згідно з ч. 2 ст. 26 КВК України, стягнення штрафу проводиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з наступними особливостями: 1) у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; 2) засуджений звільняється від сплати виконавчого збору. Отже, виконання покарання у виді штрафу в таких випадках, відповідно до вимог ст. 12 та ч. 2. ст. 26 КВК, покладається на органи Державної виконавчої служби, які здійснюють свої повноваження на підставі та у порядку, передбачених Законом «Про державну виконавчу службу».
Примусове стягнення штрафу здійснюється державними виконавцями в порядку, визначеному в Законі України «Про виконавче провадження» (далі - Закон). З метою більш детального врегулювання порядку і умов вчинення виконавчих дій державними виконавцями і на розвиток зазначеного Закону, наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 грудня 1999р. «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» затверджена і оголошена Інструкція про проведення виконавчих дій.
Згідно зі ст. З Закону, примусове виконання рішень Державною виконавчою службою здійснюється на підставі відповідних виконавчих документів, перелік яких закріплено у ч. 2 зазначеної статті. До переліку, поряд з іншими документами, належать виконавчі листи, що видаються судами. Отже, підставою примусового виконання державним виконавцем покарання у виді штрафу є виконавчий лист, виданий судом, який постановив вирок.
Отримавши від суду виконавчий лист, який відповідає вимогам ст. 19 Закону, державний виконавець, відкриває виконавче провадження у порядку, визначеному ст. 24 Закону - тобто у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Стаття 10 Закону визначає перелік учасників виконавчого провадження, до яких, зокрема, належать: державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності, суб’єкти господарювання. Водночас, у необхідних випадках та у порядку, визначеному Законом, для проведення виконавчих дій державним виконавцем можуть також залучатися поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.
Слід зазначити, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Далі копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Таким чином, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У випадку виконання кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі у виді штрафу стягувачем завжди є держава, на користь якої боржник - засуджений до покарання у виді штрафу - повинен сплатити певну грошову суму.
Для забезпечення належного і швидкого виконання рішення суду про стягнення штрафу державний виконавець насамперед повинен вжити вичерпних заходів для виявлення всього майна, яке належить боржнику і на яке відповідно до Закону може бути звернено стягнення. Отримати інформацію про наявність у боржника майна державний виконавець може шляхом направлення відповідних запитів до уповноважених державних органів та установ (податкова інспекція, пенсійний фонд, ДАІ, бюро технічної інвентаризації тощо), банківських установ, нотаріальних контор, підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності, а також іншими дозволеними законом способами. Зокрема, відповідно до ст. 5 Закону, державним виконавцям надається право одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію (як від посадових осіб, так і від окремих громадян), безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку та опечатувати. Крім того, ст. 20 Закону безпосередньо надає державному виконавцю право проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки у цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Відповідно до цього у ст. 4 Закону встановлено, що примусове виконання рішень державними виконавцями може бути здійснено шляхом:
звернення стягнення на майно боржника;
звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
застосування інших заходів, передбачених рішенням.
У першу чергу державним виконавцем повинно бути здійснено звернення стягнення саме на майно боржника, оскільки, відповідно до ст. 67 Закону, стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи останнього звертається лише за умови відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.
Як встановлює ст. 50 Закону, стягнення за виконавчими документами передусім звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Усі готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються, а за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. Тому лише в разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення330.
Разом з тим, необхідно зазначити, що звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на його грошові кошти. Боржник сам має право вказати ті види майна чи предмети, на які слід звернути стягнення у першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
У необхідних випадках Закон (ст. 53) надає державному виконавцю право звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.
Звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Порядок накладення арешту на виявлене майно боржника та його вилучення регламентуються ст. 55 Закону, яка, зокрема, передбачає, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
У необхідних випадках постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків або інших фінансових установ чи перерахованих вище органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Відповідно до п. 5.6.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, перший примірник акта опису й арешту майна складається з використанням бланка документів виконавчого провадження, для інших примірників використовуються бланки для копій документів виконавчого провадження. В акті опису і арешту мають бути вказані: - час і місце складання акта; - назва органу державної виконавчої служби, в якому працює державний виконавець, а також прізвище, ім’я та по-батькові державного виконавця і осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану; - назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина; - назва стягувача та боржника; - назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, розмір, метраж, форма, вид, колір, товарний знак, проби, дата випуску, ступінь зносу, деформації тощо); - якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються у конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відповідного органу Державної виконавчої служби; - оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна; - якщо проводилось опечатування предмета ( які саме предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування); - строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації; - назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі – її паспортні дані та адреса; - відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, приховування або підміну; - зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису, і розпорядження за ним державного виконавця.
Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається у акті опису і арешту.
Складений акт опису й арешту майна обов’язково підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису й арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається у провадженні державного виконавця, а другий - видається боржнику під розпис на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.
У випадках коли описане майно було передано на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна складається у трьох примірниках. Перший залишається у провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розпис (на першому примірнику).
Закон надає боржникові право оскаржити постанову державного виконавця про арешт його коштів чи майна начальнику відповідного органу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований цей державний виконавець, або до суду в 10-денний строк.
Майно, на яке накладено арешт (за винятком цінних паперів, виробів з дорогоцінних металів, коштовностей тощо), передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (зберігачам), під розпис в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачеві. Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності.
Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше як через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, які швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В цьому разі, а також з метою забезпечення належної реалізації майна боржника спочатку проводиться його оцінка. Як передбачає ст. 57 Закону, оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден.
У випадках, коли оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за тією оцінкою, що проведена державним виконавцем, останній запрошує суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для визначення вартості майна. У цьому разі витрати на призначення суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Порядок реалізації майна, на яке звернено стягнення визначається ст. 61 Закону, відповідно до вимог якої реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного у ч. 8 ст. 55 Закону (цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів, а також лом і окремі частини таких виробів), здійснюється спеціалізованими організаціями, що залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. Порядок реалізації майна, вказаного у ч. 8 ст. 55 Закону, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком, а іншого майна - Кабінетом Міністрів України.
У тих випадках, якщо передане для реалізації торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. У такому разі державний виконавець переоцінює майно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо ж в місячний строк після переоцінки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання щодо залишення за собою непроданого майна, яке передається стягувачу за оцінкою, за якою воно було передано на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, що затверджується начальником відповідного органу Державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державним виконавцем складається акт. Постанова і акт є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно. В тих випадках, коли стягувач у 15-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання.
У разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна ст. 62 Закону передбачає можливість звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном. При цьому в першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові, а в останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру. Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.
Закон встановлює, що у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець подає запит у відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також у нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом. Після вчинення цих дій, у разі одержання документального підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб. Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.
Відповідно до п. 5.12.9 Інструкції про проведення виконавчих дій, кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносяться на депозитний рахунок органу Державної виконавчої служби, після чого державним виконавцем здійснюється їх розподіл відповідно до вимог Закону.
Слід зазначити й про те, що відповідно до ст. 67 Закону стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається лише при відсутності у нього коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець вправі звернути стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, не вживаючи заходів примусового звернення стягнення на майно боржника, за письмовою заявою стягувача та за погодженням з боржником. Відрахування із заробітної плати (заробітку) чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів (ст. 68 Закону).
Згідно ст. 69 Закону, наведені вище правила стягнення поширюються також і на випадки звернення стягнення на:
доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності;
доходи за працю у колективному сільськогосподарському (фермерському) господарстві;
авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, вина хід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію;
суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.
За правилами, передбаченими у ст. 70 Закону, розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю.
Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості:
у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, та збитків, заподіяних злочином, - 50% заробітної плати боржника;
за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20%.
Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, у тому числі при відрахуванні за декількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%. Наведені вище правила застосовуються також при зверненні стягнення на належні боржникові стипендію та доходи, зазначені у ст. 69 Закону. Звернення стягнення на пенсію здійснюється відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Певні особливості ст. 71 Закону передбачає у випадках звернення стягнення на заробітну плату боржника, який відбуває покарання. Зокрема, відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми заробітної плати без урахування стягнень за вироком, а із засуджених, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі, а також з осіб, які знаходяться у наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на витрати з їх утримання у цих закладах.
Певні особливості застосування цього виду покарання до неповнолітніх полягають у тому, що штраф може бути застосований лише до тих неповнолітніх, котрі мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення, і його розмір не може перевищувати п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК). Стягнення штрафу звертається на особисте майно засудженого, а також на його частку у спільній власності. Звернення стягнення на заробітну плату чи стипендію засудженого проводиться в разі відсутності у нього майна або недостатності цього майна для повного погашення штрафу. В цих випадках виконавчий документ направляється до відповідної організації для утримання із заробітку або стипендії.
Стягнення на майно засудженого не звертається, якщо розмір стягнення не перевищує 20% місячної заробітної плати чи іншого доходу, пенсії або стипендії, на які за законом може бути звернене стягнення. При стягненні штрафу не може бути вилучене майно, що не підлягає конфіскації відповідно до Переліку, який міститься у додатку до Кримінального кодексу України.
Проте, не на всі кошти боржника, Закон дозволяє звернути стягнення. Зокрема, ст. 73 Закону передбачає, що стягнення не може бути звернено на такі виплати:
вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;
компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом декількох років;
компенсації працівникові витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;
польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;
матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;
допомогу по вагітності та пологах;
одноразову допомогу при народженні дитини;
допомогу по догляду за дитиною;
допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством;
допомогу на лікування;
допомогу на поховання;
щомісячну грошову допомогу в зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;
дотації на обіди, придбання путівок догсанаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання331.
Не провадиться також стягнення із:
сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;
грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;
вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Виконавши всі передбачені законом дії і стягнувши всю необхідну суму штрафу в доход держави, державний виконавець приймає рішення про закриття виконавчого провадження на підставі п. 8 ст. 37 Закону - внаслідок фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, що затверджується начальником відповідного органу Державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Крім того, як передбачає ст. 28 КВК України, після стягнення штрафу органи Державної виконавчої служби повертають суду, який постановив вирок, виконавчий лист з відміткою про виконання вироку.
У тих випадках, коли під час здійснення виконавчих дій буде встановлено, що засуджений з тих чи інших причин неспроможний сплатити повний розмір штрафу, державний виконавець, відповідно до ст. 33 Закону, може звернутися до суду з клопотанням, щоб суд на підставі ч. З ст. 26 КВК України замінив несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт згідно з вимогами ч. 4 ст. 53 КК України. Рішення про застосування такої заміни приймається судом у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством, з розрахунку: 10 годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. За результатом судового розгляду суддя виносить постанову, яка разом з копією вироку направляється для виконання органу, що відає виконанням покарання, визначеного у постанові.
Ухилення засудженого від покарання у виді штрафу тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді кримінальної відповідальності. Відповідно до ст. 27 КВК України, якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України. Санкція цього складу злочину встановлює покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.
Але, на сьогодні, згідно Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» 332у статтю 53 КК України внесені зміни такого змісту «з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років».
І насамкінець, слід сказати, що питома вага цього виду покарання, призначеного як основного, протягом декількох останніх років стабільно зростає та посідає друге місце серед інших видів покарання, призначених засудженим за вироком суду. Зокрема, динаміка його застосування характеризується таким чином. У 2003 р. до цього виду покарання засуджена 7231 особа, що складало 3,3% загальної кількості засуджених: у 2004 р. - 10500 осіб, або 5,4%, у 2005 р. - 8900 осіб, або 4,4%, у 2006 р. - 12516 осіб, або 5,6%, у 2007 р. - 12963 особи, або 6,6%, у 2008 – 13286 особи, або 7,2%.333
Збільшення випадків призначення зазначених покарань ілюструє повернення у доход держави значної кількості грошової маси що, в свою чергу надасть можливість у вдосконалити порядок і умови виконання низки кримінальних покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства.
- Міністерство внутрішніх справ україни
- Зміст загальна частина
- Передмова
- Розділ 1. Кримінально-виконавча політика україни
- 1.2. Фактори формування кримінально-виконавчої політики України
- 1.3. Суб’єкти реалізації кримінально-виконавчої політики України
- 1.1. Поняття і зміст кримінально-виконавчої політики України
- 1.2. Фактори формування кримінально-виконавчої політики України
- 1.3. Суб’єкти реалізації кримінально-виконавчої політики України
- Питання для самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 2. Кримінально-виконавче право
- 2.2. Місце кримінально-виконавчого права в системі права
- 2.3. Наука кримінально-виконавчого права
- 2.4. Предмет і система навчальної дисципліни
- Питання для контролю
- Література
- Розділ 3. Історія розвитку кримінально-виконавчого права україни
- 3.1. Загальна характеристика періодів становлення і розвитку кримінально-виконавчого права України
- 3.2. Кримінально-виконавче законодавство допенітенціарного періоду
- 3.3. Кримінально-виконавче законодавство та практика виконання покарань пенітенціарного періоду
- 3.4. Виправно-трудове законодавство та система виконання покарань радянського періоду (1917-1991 р. Р.)
- Питання для самоконтролю
- В чому полягає зміст загальної характеристики періодів становлення і розвитку кримінально-виконавчого права України.
- Охарактеризуйте кримінально-виконавче законодавство допенітенціарного періоду.
- Чим відрізняеться кримінально-виконавча політика і законодавство допенітенціарного періоду від сучасного їх стану.
- Список використаних джерел
- Розділ 4. Норми кримінально-виконавчого права та кримінально-виконавчі правовідносини
- 4.1. Поняття та зміст норм кримінально-виконавчого права
- 4.2. Види норм кримінально-виконавчого права
- 4.1. Поняття та зміст норм кримінально-виконавчого права
- 4.2. Види норм кримінально-виконавчого права
- Питання для самоконтролю
- В чому полягає зміст норми кримінально-виконавчого права.
- Назвіть види норм кримінально-виконавчого права.
- Список використаних джерел
- Розділ 5. Принципи кримінально - виконавчого права
- 5.1.Поняття принципів кримінально-виконавчого права
- 5.2. Класифікація принципів кримінально-виконавчого права
- Питання до самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 6. Кримінально-виконавче законодавство україни
- 6.2. Нормативно-правові акти як джерела кримінально-виконавчого законодавства
- 6.3. Міжнародно-правові акти та судові рішення в системі джерел кримінально-виконавчого законодавства України
- 6.4. Характеристика Кримінально-виконавчого кодексу України як основного джерела кримінально-виконавчого законодавства
- 6.5. Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі і часі
- Питання до самоконтролю
- Розділ 7. Правовий статус засуджених
- 7.2. Основні права засуджених
- 7.3. Основні обов’язки засуджених
- 7.4. Право засуджених на особисту безпеку
- Питання до самоконтролю
- Список використаної літератури
- Розділ 8. Органи та установи виконання покарань
- 8.2. Види органів і установ виконання покарань
- 8.3. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими правоохоронними органами
- 8.4. Державна кримінально-виконавча служба України та її місце в кримінально виконавчій системі
- Питання до самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 9. Персонал державної кримінально-виконавчої служби
- 9.2. Вимоги до персоналу установ і органів виконання покарань
- 9.3. Соціально-правовий захист персоналу кримінально-виконавчої служби
- Питання до самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 10. Контроль та нагляд за діяльністю органів і установ виконання покарань
- 10.7. Прокурорський нагляд за дiяльнiстю органів і установ виконання покарань
- 10.1. Поняття контролю і нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань
- 10.2. Парламентський контроль та контроль центральних органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування за діяльністю органів і установ виконання покарань
- 10.3. Судовий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань
- 10.4. Відомчий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань
- 10.5. Міжнародний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань
- 10.6. Громадський контроль та участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених
- 10.7. Прокурорський нагляд за дiяльнiстю органів і установ виконання покарань
- Питання до самоконтролю:
- Література до теми:
- Розділ 11. Загальна характеристика міжнародних нормативно-правових актів у сфері виконання покарань і поводження із засудженими
- 11.1. Поняття і класифікація міжнародних нормативно-правових актів у сфері виконання покарань і поводження з засудженими
- 11.2 Характеристика основних міжнародних нормативно-правових актів у сфері виконання покарань і поводження із засудженими
- 11.3. Реалізація міжнародно-правових актів у сфері виконання покарань і поводження з засудженими у кримінально-виконавчому законодавстві України
- 11.4. Правове регулювання виконання покарань за рубежем
- Перелік питань для самоконтролю:
- Список використаних джерел
- Розділ 12. Міжнародне співробітництво з проблем виконання кримінальних покарань і поводження з засудженими
- 12.1. Становлення міжнародного співробітництва з проблем виконання кримінальних покарань і поводження з ув’язненими
- 12.2. Конгреси оон із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками
- 12.3. Сучасні міжнародні урядові і неурядові організації з питань поводження з засудженими
- Перелік питань для самоконтролю:
- Список використаних джерел
- Особлива частина
- 13.2. Виконання покарання у виді конфіскації майна
- Питання для самоконтролю:
- Список використаних джерел
- Розділ 14. Правове регулювання виконання покарань кримінально-виконавчою інспекцією
- 14.1. Нормативно-правове забезпечення виконання покарань кримінально-виконавчою інспекцією
- 14.2. Поняття, завдання та функції кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання нею кримінальних покарань
- 14.3. Кримінально-виконавча характеристика покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція
- Завдання для самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 15. Правове регулювання покарань повязаних з проходженням військової та державної служби
- 15.2. Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
- 15.3 Загальна характеристика призначення та виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні
- Кількість засуджених в Україні військовослужбовців за період 2004-2008 років
- Розподіл злочинів, за вчинення яких призначено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, за ступенем тяжкості
- Розподіл злочинів, за вчинення яких призначено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, за статтями Кримінального кодексу України
- З однієї сторони, примусовий порядок виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні ті режим відбування у ньому дуже близький по сутності з таким покаранням, як позбавлення волі.
- Питання для самоконтролю:
- Список використаних джерел:
- Розділ 16. Виконання покарання у виді арешту
- 16.2. Умови виконання покарання у виді арешту
- 16.3. Виконання покарання у виді арешту щодо засуджених військовослужбовців
- Питання для самоконтролю
- Список використаних джерел:
- Розділ 17. Виконання покарань у виді обмеження волі
- 17.2. Направлення засуджених до обмеження волі у виправний центр
- 17. 3. Порядок виконання покарання у виді обмеження волі
- 17.4. Умови відбування покарання у виді обмеження волі
- Питання для контролю
- Література
- Розділ 18. Попереднє ув’язнення як специфічний інститут державного примусу
- 18.1. Правова природа і підстави застосування попереднього ув’язнення
- 18.2. Порядок прийому ув’язнених до слідчого ізолятора та їх розміщення
- 18.3 Правове положення осіб, які тримаються у слідчому ізоляторі
- 18.4 Режим тримання ув’язнених в слідчих ізоляторах і засоби його забезпечення
- 18.5. Підстави і порядок звільнення осіб, ув’язнених під варту
- Питання для самоконтролю:
- Список використаних джерел:
- Розділ 19. Класифікація та розподіл засуджених до позбавлення волі
- 19.1. Класифікація засуджених до позбавлення волі
- 19.2. Розподіл засуджених за видами установ виконання покарань
- 19.3. Порядок приймання засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань
- Питання до самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 20. Облік засуджених та осіб взятих під варту
- 20.1. Формування та використання оперативно-довідкового обліку органами внутрішніх справ та установами кримінально-виконавчої системи
- 20.2. Облік засуджених в установах виконання покарань та осіб, які тримаються в слідчих ізоляторах
- Питання для самоконтролю:
- Список використаних джерел:
- Розділ 21. Порядок виконання та відбування покарання (режим) у виправних колоніях
- 21.1. Поняття режиму та його основні вимоги
- 21.2. Функції режиму і засоби його забезпечення
- Розділ 22. Соціально-правові засади виправлення та ресоціалізації
- 22.1. Поняття, методи і засоби виправлення та ресоціалізації засуджених
- 22.2. Праця осіб засуджених до позбавлення волі
- 22.3.Соціально-виховна робота з засудженими до позбавлення волі
- 22.4. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання
- 22.5. Громадський вплив
- Питання для самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 23. Особливості відбування покарання в колоніях різних видів та зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі
- 23.2. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі
- 23.1. Особливості відбування покарання в колоніях різних видів
- Відбування покарання в виправних колоніях мінімального рівня безпеки
- Відбування покарання в виправних колоніях середнього рівня безпеки
- Відбування покарання в виправних колоніях максимального рівня безпеки
- 23.2. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі
- 23.3. Зміна умов тримання засуджених шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки
- Розділ 24. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно неповнолітніх та жінок
- 24.1. Загальна характеристика виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно неповнолітніх
- 24.2. Правовий статус неповнолітніх як суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин
- 24.3. Особливості застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації до неповнолітніх
- 24.4. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками
- Список використаних джерел:
- Розділ 25. Виконання покарань у виді довічного позбавлення волі
- 25.2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі
- 25.3. Виховна робота з засудженими до довічного позбавлення волі
- 25.4. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до довічного позбавлення волі
- Питання до самоконтролю
- Список використаних джерел
- Розділ 26. Звільнення від відбування покарання, соціальна допомога, нагляд та контроль за звільненими
- 26.1. Правові підстави і порядок звільнення засуджених від відбування покарання
- 26.2. Правові підстави і порядок звільнення засуджених за Законом України «Про амністію» та за актом помилування
- Порядок звільнення за актом про помилування
- 26.3. Правові підстави і порядок умовно-дострокового звільнення та звільнення засудженого за хворобою Умовно-дострокове звільнення
- Порядок звільнення за хворобою
- 26.4. Соціальна допомога, адміністративний нагляд та контроль за особами, звільненими від відбування покарання Соціальна допомога звільненим від покарань
- Адміністративний нагляд за особами, звільненим від покарання
- Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання та контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням
- Контроль за звільненими від відбування покарання з випробуванням
- Питання для самоконтролю:
- Додатки