взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

13.2. Виконання покарання у виді конфіскації майна

Конфіскація майна – в перекладі з латинської мови (“Confiscatio”) буквально означає вилучення майна у державну скарбницю. Отже, можна зазначити, що конфіскація майна є примусовим безоплатним вилученням усього або частини майна засудженого у власність держави^³³⁴.

Покарання у виді конфіскації майна передбачено ст. 59 КК України. Цей вид покарання застосовується виключно як додаткове покарання. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі або особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена судом лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України. Водночас, навіть й у тих випадках, коли конфіскація майна передбачається у санкціях норм Особливої частини КК як обов’язкове додаткове покарання, суд, виходячи з конкретних обставин кримінальної справи, може прийняти рішення і про її незастосування. Зокрема, ч. 2 ст. 69 КК України та п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачають, що при наявності декількох (не менше двох) обставин, які пом’якшують покарання, суд з підстав, встановлених у ч. 1 ст. 69 КК, може не призначати додаткового покарання, передбаченого у санкції статті Особливої частини КК України як обов’язкове. Засуджений може бути також звільнений від конфіскації майна і у зв’язку з амністією або помилуванням, якщо до дня видання акта амністії чи помилування вирок у частині конфіскації не був виконаний.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України, сутність покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Отже, кримінальний закон прямо передбачає два види конфіскації - повну тачасткову. У разі конфіскації частини майна суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або назвати предмети, що конфіскуються.

Не підлягає конфіскації майно, необхідне для самого засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Спори про належність майна, що підлягає конфіскації за вироком суду, вирішуються в порядку, встановленому статтями Цивільного процесуального кодексу України.

Виконання покарання у виді конфіскації майна регламентується нормами глави 11 КВК України. Зокрема, порядок виконання покарання у виді конфіскації майна закріплений у ст. 48 КВК, ч. 1 якої передбачає наступне: «Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося». Згідно з ч. 2 ст. 48 КВК України, виконання цього виду покарання здійснюється органами Державної виконавчої служби за місцем знаходження майна відповідно до положень Закону «Про виконавче провадження».

Так, у ч.1 ст. 49 КВК України зазначається, що конфіскації підлягає майно, яке є особистою власністю засудженого, в тому числі його частка в спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і також вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.

Разом з тим, у ч. 2 ст. 49 КВК міститься застереження про те що, не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. У цій же частині закріплена норма, яка визначає, що перелік такого майна встановлюється законодавством. Детальний перелік такого майна передбачений у додатку до КК України, який має назву: «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком».

Зокрема, у Переліку встановлюється, що не підлягають конфіскації такі види майна і предмети, які належать засудженому на правах особистої власності, необхідні для засудженого та осіб, котрі перебувають на його утриманні. До цього переліку законодавцем віднесено:

Житловий будинок з господарськими будівлями в сільській місцевості, якщо засуджений та його сім’я постійно у ньому проживають;
Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні засудженому і особам, які перебувають на його утриманні:

а) одяг на кожну особу - одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустини і одна тепла хустина (або шаль);

б) взуття в кількості однієї пари шкіряної, однієї пари гумової і пари валянок на кожну особу;

в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особисті рушники на кожну особу;

д) необхідний кухонний посуд;

є) меблі - по одному ліжку та стільцю (або табуретці) на кожну особу, один стіл, одна шафа і одна скриня на сім’ю.

ж) всі дитячі речі.

Продукти харчування, потрібні для особистого споживання засудженому, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні - на три місяці, а для осіб, котрі займаються сільським господарством, - до нового врожаю.
Паливо, потрібне засудженому, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців.
Одна корова, при відсутності корови - одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - в осіб, які займаються сільським господарством.

Корм для худоби, яка не підлягає конфіскації, - в кількості, потрібній до вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.
Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного), та незібраний врожай - в осіб, які займаються сільським господарством.
Сільськогосподарський інвентар - в осіб, які займаються сільським господарством.
Знаряддя особистої кустарної і ремісничої праці, а також потрібні для особистих професійних занять засудженого інструменти, прилади і книги, за винятком випадків, коли суд позбавив засудженого права займатися даною діяльністю.

Пайові внески до кооперативних організацій (крім дачно-будинкових кооперативів) та колгоспів (пайові внески до житлобудівних кооперативів можуть бути конфісковані у разі, коли спорудження будинку ще не закінчено).

Наразі, визначене в переліку особисте майно що не підлягає конфіскації надає можливість нормальному функціонуванню родини особи засудженого, не втратити роботу, соціальні зв’язки за місцем проживання.

Отже, ефективність виконання покарання у виді конфіскації майна залежить насамперед від того, наскільки своєчасно і повно вжито заходів для забезпечення виконання вироку. Так, згідно з ч.2 ст.125 КПК України в справах про злочини, які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов’язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. При цьому слідчий може доручити органам дізнання провести оперативно-розшукові заходи на виявлення майна, що може бути об’єктом стягнення в процесі виконання конфіскації.

Саме тому, більш детально розглянемо процес виконання покарання у виді конфіскації майна. Як вже було зазначено, виконання покарання у виді конфіскації майна покладається на органи державної виконавчої служби за місцем знаходження майна засудженого, які при цьому керуються вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцією про проведення виконавчих дій.

Порядок дій державного виконавця залежать від того, які саме документи при виконанні покарання у виді конфіскації майна він отримує від суду. Як передбачає ч. 1 ст. 48 КВК України, державний виконавець отримує від суду, який постановив вирок, наступні документи:

якщо опис майна проводився - виконавчий лист, копію вироку та копію опису майна;
якщо опис майна не проводився - виконавчий лист, копію вироку та довідку про те, що опис майна не проводився.

На підставі отриманих від суду документів державний виконавець приймає рішення про відкриття виконавчого провадження у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

У першому випадку, якщо опис майна вже проводився, державний виконавець перевіряє наявність зазначеного в описі майна і вживає заходи щодо виявлення іншого майна засудженого, яке підлягає конфіскації. У разі виявлення такого майна державний виконавець включає його до опису.

У другому випадку, якщо опис майна не проводився, державний виконавець здійснює виконавчі дії, спрямовані на виявлення майна засудженого, яке підлягає конфіскації, і після його виявлення здійснює опис майна, про що складає відповідний акт.

Згідно з п. 5.6.6 Інструкції про проведення виконавчих дій при конфіскації майна, акт опису складається у трьох примірниках. Перший залишається у провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) засудженому та представнику державних податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм.

Виконавчі дії, спрямовані на виявлення майна засудженого, яке підлягає конфіскації, проведення опису і арешту майна засудженого, здійснюються державним виконавцем за тими ж правилами та у тому ж порядку, що і під час виконання покарання у виді штрафу.

Далі органи Державної виконавчої служби у порядку, визначеному законодавством України, здійснюють попередню оцінку та забезпечують належне зберігання конфіскованого майна. Безпосередня оцінка такого майна здійснюється комісією, до якої входять представники органів Державної виконавчої служби, Державної податкової інспекції, уповноважених фінансових органів і органів чи установ, що здійснюють розпорядження цим майном.

Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам державний виконавець закриває виконавче провадження і повертає виконавчий лист з відміткою про виконання вироку в частині конфіскації майна тому суду, який його постановив. У подальшому, після реалізації конфіскованого майна, фінансові органи також направляють до суду інформацію, яка підтверджує виконання вироку в частині конфіскації майна і, зокрема, про суму, виручену від його реалізації.

Як правило, конфіскації підлягає лише те майно засудженого, яке було набуте до винесення вироку і набрання ним чинності. Разом з тим, при призначенні судом додаткового покарання у виді конфіскації майна можуть мати місце випадки, коли засуджений з метою уникнути конфіскації за допомогою різних способів намагається приховати своє майно. Зокрема, можуть мати місце випадки, коли майно засудженого, що підлягає конфіскації, може бути виявлено і після виконання вироку в частині конфіскації майна. Як було роз’яснено судам у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 р.: «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків» (з подальшими змінами), у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, вони можуть за поданням державного виконавця або прокурора вирішити питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, набуте ним до винесення вироку і яке підлягає за законом конфіскації, а також на майно, придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, що підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк давності його виконання.

Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам виконавчий лист з відміткою про виконання вироку повертається до суду, який його постановив. Фінансові органи передають суду, який постановив вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна.

Водночас, конфіскація майна є достатньо ефективним видом додаткового покарання, проте його потенціал в чинному кримінальному законодавстві розкритий далеко не повною мірою, враховуючи те що, виконання кримінальних покарань, які не передбачають позбавлення волі, потребує значно менших витрат, ніж утримання засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Содержание