logo
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

8.3. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими правоохоронними органами

Діяльність суду, інших державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, а також органів і установ виконання покарань нерозривно зв'язана між собою. Цей взаємозв'язок, незважаючи на різноманітність правових підстав, форм і методів їх діяльності, обумовлюється покладеними на них завданнями боротьби зі злочинністю. Успішна робота кожного з указаних державних органів — необхідна передумова ефективного виконання завдань іншими ланками цієї системи. Вони повинні взаємодіяти на всіх етапах боротьби зі злочинністю і, зокрема, при виконанні покарання.

Характер взаємодії з кожним із них має свою специфіку. Вона обумовлюється загальним рівнем економічного і політичного розвитку суспільства, особливостями того чи іншого етапу боротьби зі злочинністю, місцем і роллю даного органу в боротьбі з нею, їх правовою регламентацією і умовами діяльності, специфікою покладених на них завдань.

І. Взаємодія органів і установ виконання покарань з органами слідства. Розслідування злочинів, виявлення винних осіб і виконання кримінального покарання є, на перший погляд, двома малопов'язаними етапами боротьби зі злочинністю. Однак у практичній діяльності органи дізнання і слідства, органи і установи виконання покарань тісно пов'язані між собою і активно сприяють один одному у виконанні ними своїх завдань. На органи слідства законодавством покладено не тільки розкриття злочинів, а й встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, а також вжиття заходів з усунення таких причин і умов. Це положення має принципове значення для попередження злочинів, зокрема для виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів особами, які відбувають покарання. Розслідуючи злочини, слідчий може виявити недоліки в діяльності УВП, внести припис про їх усунення. Приписи слідчого на адресу начальника УВП сприяють покращанню роботи установи, зміцненню дисципліни серед засуджених, підвищенню якості виховного процесу.

Органи слідства надають допомогу органам і установам виконання покарань у вивченні особи засуджених. Особливо це значливо для організації виховної роботи з неповнолітніми засудженими. Дані особової справи засудженого при надходженні його до установи містять недостатньо інформації. У справі є копія вироку, анкета заарештованого і деякі інші дані. В ній відсутні такі відомості, що їх часто встановлює слідчий, і які потрібні для вихователя: про причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, про роль неповнолітнього засудженого в його вчиненні; про минулу злочинну діяльність; дані, що характеризують поведінку засудженого до арешту в побуті, на виробництві і т. ін. Надання слідчим таких відомостей шляхом направлення письмових інформацій, консультування персоналу установи створює передумови для ефективної виховної роботи із засудженими. Така форма взаємодії з органами слідства можлива і потрібна для інших видів УВП.

У разі вчинення звільненими від покарання чи тими, хто відбуває його, нового злочину адміністрація УВП сприяє органам слідства у вивченні особи звинувачуваного, подаючи на нього загальну характеристику та копії інших матеріалів із його особової справи.

В УВП можуть відбувати покарання особи, які приховали від органів слідства і суду інші вчинені ними злочини. Виявлення їх - важливе завдання як органів слідства, так і адміністрації місць позбавлення волі. На основі цього загального завдання виникла й інша форма їх взаємодії - робота серед засуджених у напрямку добровільної їх явки з повинною.

II. Взаємодія органів і установ виконання покарань із судами. Тісно взаємодіють у своїй діяльності суди і УВП. Підстава їх взаємодії виникає вже в ході судового розгляду, коли суд здійснює виховний вплив на підсудних, створюючи тим самим передумови для організації з ними ефективної виховної роботи під час відбування покарання. Ефективність виконання покарання безпосередньо залежить від справедливості винесеного вироку. Якщо покарання справедливе, відповідає характеру суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи винного, воно сприятиме виправленню злочинця в місцях позбавлення волі.

Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує суд виявляти причини і умови, що сприяють вчиненню злочину. Розглядаючи справи по звинуваченню осіб, які відбувають покарання, суд може встановити порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню ними нових злочинів (наприклад, слабкий контроль за засудженими в процесі відбування покарання, погана організація праці і побуту засуджених, зловживання персоналу УВП і т. ін.). У зв'язку з цим суд може винести окрему ухвалу на адресу керівників УВП чи їх вищестоящих начальників про доцільність вживання заходів щодо усунення причин, які породжують злочини.

Суд також може сприяти органам виконання покарання в усуненні недоліків у їхній роботі при розгляді кримінальних справ з обвинувачення в нових злочинах осіб, звільнених від покарання. У процесі судового розслідування часто виявляються такі факти, як необґрунтоване подання до умовно-дострокового звільнення засуджених, які в процесі відбування покарання характеризувались негативно, і ряд інших причин та умов, що сприяли вчиненню звільненим нових злочинів. Виявляючи їх у ході судового розгляду, суд може окремою ухвалою на адресу органу чи установи виконання покарання сприяти усуненню цих недоліків.

На суд покладається обов’язок здійснення контролю за виконанням вироків. Відповідно до ст.. 91 КВК України та ст. 404 Кримінально-процесуального кодексу України адміністрація кримінально-виконавчої установи протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим.

Контроль суду за виконанням вироків і взаємодія судів з органами, що виконують покарання, дозволяє забезпечити ефективне виконання вироку, сприяє досягненню мети виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Форми і види взаємодії судів та установ виконання покарань постійно удосконалюються. На протязі останніх років розвивається така форма взаємодії цих органів, як участь судів в опрацюванні заходів щодо поліпшення виховної роботи з засудженими і закріплення результатів виправлення відносно звільнених від покарання. Ці положення знаходять своє закріплення в багатьох постановах вищих судових органів, у яких підкреслюється необхідність рекомендувати судам, на території яких є установи виконання покарань, підтримувати постійний зв'язок з адміністрацією УВП, спостережними комісіями та службами у справах неповнолітніх брати участь в реалізації заходів щодо поліпшення процесу виховання в УВП.

III. Взаємодія органів і установ виконання покарань і апаратів міліції спрямована на запобігання злочинів з боку звільнених з УВП, в першу чергу осіб, які були засуджені за тяжкі злочини, а також тих звільнених, які в період відбування покарання зарекомендували себе негативно. У взаємодії цих органів можна умовно виділити два етапи.

Перший — підготовчий — починається за три місяці до звільнення засудженого від покарання. Формою взаємодії УВП і апаратів міліції на цьому етапі є проведення із засудженим, який підлягає звільненню, бесід про умови і правила життя після звільнення, місце майбутнього проживання і роботи і т. ін. Такі бесіди сприяють більш відповідальному ставленню з боку засуджених до акту звільнення з УВП, до своїх громадянських прав і обов'язків.

Другий етап взаємодії - взаємна інформація УВП і міліції про звільнених і вжиття спільних заходів щодо попередження з їх боку нових злочинів. Інформація адміністрацією УВП апаратів міліції містить поряд із загальними відомостями, що характеризують особу звільненого, його зв'язки із злочинними елементами, наміри, якщо вони були встановлені в процесі відбування покарання, й інші дані, які становлять інтерес для міліції з метою попередження повторних злочинів з боку таких осіб. Дуже важливим є здійснення взаємодії УВП і міліції при встановленні за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, адміністративного нагляду.

Форми взаємодії органів і установ виконання покарань не вичерпуються лише наведеними вище. Напрями і форми взаємодії не є постійними, вони змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, політичній, духовній та інщих сферах життя суспільства. Безперечне лише те, що досягнення мети кримінального покарання неможливе без найтіснішої взаємодії органів і установ виконання покарань з іншими інститутами держави і суспільства в цілому.

IV. Взаємодія органів і установ виконання покарань з прокуратурою. Органи і установи виконання покарань підлягають нагляду з боку органів прокуратури. Згідно із Законом України «Про прокуратуру» на цей орган покладається функція нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Для виявлення порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:

1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, де засуджені відбувають покарання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені, або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

3) порушувати в установленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення;

4) вносити подання до державних органів і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли.

Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях утримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Згідно ст. 22 КВК України органи і установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.