logo
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

2.3. Наука кримінально-виконавчого права

Наука кримінально-виконавчого права як галузь юридичної науки, має свій відокремлений предмет дослідження, власну методологію (загальну і особливу теорію), тісно взаємодіє з іншими юридичними науками.

Під наукою кримінально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає проблеми протидії злочинності шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.

Наука кримінально-виконавчого права, як специфічна діяльність, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку системи виконання та відбування кримінальних покарань.

Основними її ознаками є: наявність систематизованого знання з теорії і практики виконання покарань (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів тощо); наявність наукової проблеми, об’єкта і предмета дослідження; практична значущість процесу, що вивчається, та знань про нього.

У цьому контексті проголошений Україною курс на Європейську інтеграцію вимагає, серед іншого, створення в українській державі сучасної моделі виконання покарань відповідно до норм і стандартів Ради Європи, а також безумовного виконання міжнародних зобов’язань України. Особливе місце у цій моделі повинна зайняти наука кримінально-виконавчого права, бо тільки за умов належного її розвитку залежить розв’язання сучасних проблем призначення, виконання та відбування засудженими покарань.

Проблема виконання кримінальних покарань, на думку О.М. Литвака, є дзеркалом, у якому відображається все суспільне і державне життя.41Тому успішне вирішення завдань державної кримінально-правової політики у сфері виконання покарань передбачає поглиблення систематизації раніше напрацьованих наукових знань, їх екстраполяцію на дослідження нових маловивчених аспектів тих чи інших об’єктів пізнання або їх аналіз на новому етапі розвитку кримінально-виконавчого права України.

Особливістю розвитку науки кримінально-виконавчого права є розробка наукової концепції, яка спрямована на пізнання і використання закономірностей діалектичного процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, накопичення і систематизацію знань з теорії і практики виконання кримінальних покарань, ведення наукових досліджень з цих проблем.

Зміна суспільно-політичних та соціально-економічних умов країни суттєво впливає на процес правового регулювання призначення, виконання та відбування покарань засуджених, тим самим іншого змісту набуває і предмет науки, який розглядається науковцями набагато ширше, ніж сама галузь права.

Предметом будь-якої науки слід вважати певні об’єктивно існуючі явища та закономірності, що лежать в основі його існування.

Якщо предметом галузі права є певний комплекс суспільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі, то предметом науки стає те, що вона вивчає, пізнає, пояснює, оскільки будь-яка наукова діяльність – це насамперед процес пізнання.

Наука кримінально-виконавчого права відповідає однойменній галузі права і направлена на: 1) вивчення комплексу соціально-політичних, економічних, правових, моральних, психолого-педагогічних проблем, які виникають у сфері виконання кримінальних покарань; 2) виявлення тенденцій та закономірностей, що складаються в процесі кримінально-виконавчої діяльності; 3) надання пропозицій щодо удосконалення даної галузі законодавства і практики його застосування.

Виходячи з цього, предмет науки кримінально-виконавчого права за своїм змістом значно ширший за предмет відповідної галузі права. До нього входять: політика держави у сфері виконання кримінальних покарань; історія розвитку кримінально-виконавчого законодавства та органів і установ виконання покарань; зміст, структура кримінально-виконавчих норм; система законодавства та його джерела; кримінально-виконавчі правовідносини; пенітенціарне законодавство зарубіжних країн та міжнародні акти про поводження із засудженими; практика виконання покарання і виправлення засуджених та ін.

Варто зазначити, що коло проблем, які досліджуються наукою кримінально-виконавчого права, не залишається постійним, оскільки змінюється зміст і обсяг виправного впливу на засуджених, виникають нові форми участі громадськості, змінюються суспільно-політичні та соціально-економічні умови в державі. Усі ці зміни відображаються тією чи іншою мірою на правовому регулюванні виконання покарань, тим самим набуваючи змісту предмета науки кримінально-виконавчого права.

Для будь-якої галузі науки завжди важливою залишається проблема методології. Особливе значення вона має для науки кримінально-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі знаходяться у постійному пошуку, а практика породжує нові проблеми і шукає шляхи їх вирішення.

Методологія науки кримінально-виконавчого права, як різновид наукової методології, підпорядковується загальним закономірностям розвитку методологічного знання. В широкому розумінні, її можна визначити як систему принципів і способів організації та побудови пізнавальної діяльності в сфері виконання покарання.

Методичною основою науки кримінально-виконавчого права є загальнонауковий (філософський) метод пізнання, який опирається на матеріалістичне розуміння і пізнання дійсності. При цьому явища і процеси повинні вивчатися в конкретній історичній обстановці, у всьому їх різноманітті, з урахуванням тенденцій і закономірностей розвитку, з обов’язковим виявленням протиріч у цьому розвитку.

Методологія науки кримінально-виконавчого права, як і будь-якої іншої науки, поряд із загальними принципами й прийомами дослідження, охоплює значну групу загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії і порівняння, системно-структурний, сходження від абстрактного до конкретного тощо.

Важливою особливістю даних методів є те, що вони відображають загальні закономірності людського пізнання, розробляються в сфері формальної і діалектичної логік та використовуються у багатьох науках.

У науці кримінально-виконавчого права активно використовуються також приватнонаукові методи дослідження: метод комплексного аналізу, який припускає вирішення завдань з позиції не однієї, а декількох галузевих наук (кримінології, психології, педагогіки, економіки та ін.); метод конкретних соціологічних досліджень; метод експертних оцінок; метод порівняльного правознавства тощо.

Складність сучасних досліджень з проблем кримінально-виконавчого права все більше потребує методів, які б постачали найдостовірніші, найточніші й найдокладніші дані: методи математичної логіки, математичної статистики, математичного моделювання тощо.

Наука кримінально-виконавчого права тісно взаємопов’язана з різними галузями юридичних наук. В першу чергу, мова йде про взаємозв’язок з наукою кримінального права, насамперед з теорією покарання, а також з деякими іншими її розділами, що обумовлюється близькістю предметів і методів цих галузей.

Існує взаємозв’язок з наукою кримінально-процесуального права, особливо з розділом, який присвячений проблемам виконання вироку.

Наука конституційного права по ряду положень виступає як базова щодо науки кримінально-виконавчого права. Мова йде про правовий статус громадянина, загальні питання законності, компетенцію органів влади, правове регулювання діяльності органів і установ виконання покарань.

Наука кримінально-виконавчого права має ряд спільних проблем з наукою адміністративного права стосовно управління системою органів і установ виконання покарань, їх персоналу, проходження ним служби та соціальної захищеності.

Зазначена галузь науки має багато спільних позицій з наукою цивільного, трудового, сімейного, господарського права, оскільки функціонування органів і установ виконання покарань пов’язане з правозастосовною діяльністю, що регулюється відповідними галузями законодавства.

Існує тісний взаємозв’язок науки кримінально-виконавчого права і кримінології. Насамперед, це пов’язано з кримінологічною обґрунтованістю ряду норм даної галузі права, зокрема, щодо роздільного тримання засуджених, постпенітенціарного контролю за певними категоріями осіб, що звільняються з місць позбавлення волі тощо. Для вивчення засуджених і осіб, звільнених від відбування покарання, широко застосовуються методи кримінологічного аналізу.

Як відомо, процес виконання покарання являє собою комплексну правову й психолого-педагогічну проблему. Неминучий взаємозв’язок науки кримінально-виконавчого права з пенітенціарною психологією і педагогікою. Кожна із зазначених галузей наук взаємно збагачує інші. Наука кримінально-виконавчого права використовує дані зазначених галузей наук при розробці проектів норм права, активно застосовує результати досліджень при удосконаленні механізму реалізації інститутів і норм цієї галузі законодавства.

Таким чином, взаємозв’язок науки кримінально-виконавчого права з іншими галузями наук припускає застосування теоретичних положень, узагальнень, емпіричних даних при дослідженні актуальних проблем теорії і практики виконання покарань, розробці нових нормативних актів, а також формуванні науково-методичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення процесу виконання покарання.

Наука кримінально-виконавчого права України сьогодні перебуває у стадії свого становлення, тому коло проблем, які досліджуються нею, постійно змінюється. Як складна соціальна система, будь-яка галузь науки, у тому числі і наука кримінально-виконавчого права, потребує для свого розвитку чітко визначених і погоджених за змістом основних завдань, мета яких полягає у забезпеченні підготовки науково-педагогічних кадрів, створенні науково-дослідних установ, лабораторій, плановості науково-дослідної діяльності.

До таких пріоритетних завдань можна віднести: 1) визначення концептуальних напрямків розвитку кримінально-виконавчої системи в сучасних умовах; 2) наукове забезпечення законодавчої і нормативно-правової діяльності в сфері виконання покарань; 3) прогнозування чисельності засуджених і злочинності серед них; 4) розробка нових форм і методів виправлення засуджених з урахуванням досягнень вітчизняного й зарубіжного досвіду, досягнень пенітенціарної педагогіки і психології; 5) розробка та науковий супроводження вивчення (моніторингу) громадської думки про діяльність кримінально-виконавчої системи України та ін.