logo
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

23.2. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі

Згідно зі ст.100 КВК України залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання, умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї виправної колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. У науковій літературі під зміною умов тримання засуджених до позбавлення волі розуміють зміну правового положення засудженого на відносно тривалий час, надання йому можливості користуватися рядом пільг або позбавлення таких пільг.

І в тому, і в іншому випадку зміна умов тримання засуджених направлена на досягнення однієї з головних соціальних цілей – їх виправлення і ресоціалізацію. Зміна умов тримання засуджених виступає одним із правових інститутів кримінально-виконавчого права. Велике значення цього інституту визначається, на нашу думку, перед усім тим, що під час його застосування одночасно реалізуються як правові принципи виконання і відбування покарань, передбачені ст.5 КВК України, так і принципи педагогіки і соціальної психології. Зміна умов відбування покарання засуджених створює необхідні передумови для ефективного застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, передбачених ч.3 ст.6 КВК України.

Аналогічний цьому інституту спосіб впливу на осіб, що відбувають покарання в пенітенціарній практиці середини ХІХ ст. отримав назву прогресивної або ступеневої системи, яка у різних країнах і в різний час вирізнялася у різних формах.

З точки зору свого змісту прогресивна система передбачала зміну умов відбування покарання засудженим залежно від його поведінки. Якщо засуджений веде себе позитивно, то об’єм його прав, або наданих йому пільг збільшується, а якщо негативно, то об’єм прав і пільг скорочується.

Не дивлячись на те, що термін «прогресивна система» у нормативних актах на теренах України був закріплений тільки у Виправно-трудовому кодексі УРСР 1925 р., елементи прогресивної системи знайшли своє відображення в інститутах зміни умов тримання засуджених у Виправно-трудовому кодексі УРСР 1970 р., та у Кримінально-виконавчому кодексі України 2003 р.

Відомі різні форми прогресивної системи, які передбачені чинним Кримінально-виконавчим кодексом України. Умови тримання засуджених можуть змінюватися шляхом переведення з однієї виправної колонії до колонії іншого рівня безпеки, із однієї структурної дільниці виправних і виховних колоній до дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації, але у межах одного і того ж місця позбавлення волі.

Зміни такого порядку мають на меті, по-перше, стимулювати виправлення засудженого та створювати у нього готовність до самокерованої право слухняної поведінки; по-друге, поступово підготувати засудженого до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільств.

Складний характер інститут зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі, обумовив наявність у науковій літературі різних підходів до поняття його сутності, визначення та меж функціонування. Так, Г.А. Аванесов, В.Трубніков під зміною умов тримання засуджених розуміє відповідну прогресивну систему. А.І. Василів, розглядаючи місце і роль зміни умов тримання засуджених в системі засобів заохочення і стягнення дійшов висновку, що зміна умов засуджених є одним із важливих факторів, які забезпечують диференціацію застосування заходів виховного впливу. Т.І. Перкова стверджує, що зміна умов тримання є складовим елементом системи заходів заохочення і стягнення.

Аналіз вказаних та інших точок зору авторів дозволяє зробити висновок, що у визначенні сутності і меж функціонування інституту зміни умов тримання засуджених проглядаються, цілком протилежні точки зору, відповідно до яких даний інститут або відмежовують від системи заохочень і заходів стягнення, або вважають його одним із засобів заохочення і стягнення.

На нашу думку, ст.51 КК України визначила систему кримінальних покарань. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Кримінально-виконавче законодавство визначає чітку систему і порядок виконання покарань, пов’язаних з позбавленням волі. Дана система обумовлена загальними засадами і основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених, а її механізм побудований таким чином, що дає можливість не тільки замінити одне покарання іншим, більш м’яким, в процесі його виконання, а також залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання суттєво змінити умови відбування покарання.

Виходячи з висловленого можна зробити висновок про те, що у кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві, як специфічній системі соціально-правового характеру, функціонує відносно самостійна підсистема – прогресивна система виконання покарань. Така підсистема уявляє собою сукупність правил, які регулюють порядок зміни умов відбування покарання, а характер цих змін знаходиться в залежності від досягнення засудженим відповідного ступеня виправлення та фактично відбутого строку покарання.

Зміна умов відбування покарання у даному випадку проявляється в індивідуалізації виконання покарання, перед усім в тому, що закон передбачає, з однієї сторони, можливість посилення режиму відбування покарання по відношенню до осіб, які його порушують, а з другої – можливість суттєвого покращення умов тримання в залежності від позитивних змін, які відбуваються в особистості засудженого та створюють у нього готовність до самокерованої право слухняної поведінки. Пом’якшення каральних елементів системи зміни умов тримання засуджених при цьому, як свідчить практика і результати наших досліджень, не знижує виховної ефективності покарання, оскільки нові позитивні звички та погляди самі починають активно сприяти моральному відродженню засудженого.

Розглядаючи систему «зміни умов тримання засуджених» як самостійну систему, необхідно перед усім звернути увагу на те, що під соціально-правовою системою у науковій літературі розуміють сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих у направленні поставлених цілей, елементів (частин) основною відмінною ознакою яких є наявність системних інтегративних якостей та ознак.

Таким чином, сукупність норм і правил, які визначають порядок зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі (ст.ст.94,96,101,138-140,143 КВК України) цілком правомірно можна розглядати як підсистему прогресивної системи відбування покарання, або як самостійну систему більш низького рівня.

Такий підхід до визначення елементів системи «зміни умов тримання засуджених» дозволяє констатувати як мінімум два положення: по-перше, інститут зміни умов тримання засуджених не може бути тотожним прогресивній системі, оскільки він є одним із її елементів; по-друге, інститут, що розглядається, не дивлячись на його тісний взаємозв’язок та взаємообумовленість із системою заходів заохочення і стягнення в кримінально-виконавчому законодавстві займає самостійне місце, що дає змогу визначити його сутність і межі функціонування підсистеми «зміни умов тримання засуджених».

В свою чергу, до основних форм (елементів) прогресивної системи В.Трубнікв відносить: 1) зміну умов тримання засуджених в межах однієї установи; зміну умов тримання засуджених шляхом переведення їх з однієї установи до іншої; 3) умовно-дострокове звільнення і заміна невідбутого покарання на більш м’яке. Таким чином, зміна умов тримання засуджених, як і умовно-дострокове звільнення виступають самостійними елементами прогресивної системи кримінального і кримінально-виконавчого законодавства України.

Слід відмітити, що чинний Кримінально-виконавчий кодекс України (ст.100) чітко не виділяє елементи, що відносяться до змін умов тримання засуджених в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Ст.101 КВК України визначає тільки окремі елементи зміни умов тримання засуджених та шляхи переведення засуджених до позбавлення волі.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства та механізму функціонування прогресивної системи, розглянемо основні елементи зміни умов тримання засуджених в межах однієї колонії та шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки.

Зміна умов тримання засуджених в межах однієї колонії. Необхідно відмітити, що ч.2 ст. 100 КВК України не визначає в якому порядку відбувається зміна умов тримання засуджених в межах однієї колонії, дана стаття обмежується тільки визначенням процедури зміни умов тримання: «зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою із спостережною комісією». Аналіз норм ст.ст.94,101,138,139,140,143 КВК України дозволяє визначити елементи зміни умов тримання засуджених в межах однієї колонії. До них, на нашу думку, відносяться:

  1. створення структурних дільниць у виправних і виховних колоніях;

  2. переведення засуджених на поліпшені умови тримання відповідно до ст.ст.138-140,143 КВК України;

  3. переведення засуджених з приміщень камерного типу у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання (ст.101 КВК України);

  4. переведення у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки – до дільниці соціальної реабілітації;

  5. скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138-140 і 143 КВК України;

  6. переведення засуджених, які злісно порушують режим відбування покарання зі звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу цієї ж колонії. Зазначені заходи передбачають зміну правового положення засуджених в колоніях і застосовуються на тривалий час не за одиничні хороші чи погані проступки засуджених, а за зміну поведінки, яка носить системний характер..

До зміни умов тримання засуджених в межах однієї колонії, а не до заходів стягнення також слід віднести переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців, яке передбачено ч.1 ст.132 КВК України.

Ці заходи застосовуються на певний строк, мають характер стягнення, але велика тривалість, перебування засудженого в приміщеннях камерного типу, комплексна зміна правового статусу засудженого свідчить про те, що цей захід можна віднести до одного із елементів прогресивної системи. Підкреслюючи особливий характер цього стягнення, який виражається в зміні умов відбування покарання в межах однієї колонії, кримінально-виконавчим законодавством передбачено і особливий порядок його застосування ст.ст.133,134 КВК України: переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться в разі безуспішного застосування інших заходів впливу, або визнання засудженого злісним порушником установленого порядку відбування покарання. Розглянемо вище зазначені елементи зміни умов відбування покарання.

Структурні дільниці визначені ст. 94 КВК України, яка передбачає створення в колоніях наступних структурних дільниць: а) у виховних колоніях – карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації; б) у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки – карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації; в) у виправних колоніях максимального рівня безпеки – карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю. Переведення засудженого до зазначених структурних дільниць в установленому законом порядку передбачає зміну умов їх тримання в межах однієї колонії залежно від поведінки засудженого. Впровадження такого порядку є одним із нових елементів зміни умов відбування покарання, які відносяться до прогресивної системи і раніше в українському законодавстві не передбачався.

Дільниця карантину, діагностики і розподілу створюється у виховних виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки з метою первинного психолого-педагогічного вивчення особистості всіх новоприбулих засуджених, медичного нагляду за ними, сприяння в адаптації до умов позбавлення волі та класифікації засуджених в межах установи для визначення оптимальних умов відбування покарання. Строк перебування в цій дільниці встановлюється до 14 діб. Після закінчення цього терміну і виконання спеціальної програми ознайомлення новоприбулих приймається рішення про їх направлення: а) до дільниці ресоціалізації; б) до дільниці посиленого контролю.

Слід підтримати думку А.Гель, відповідно до якої переведення засуджених з дільниці карантину діагностики і розподілу до дільниці ресоціалізації жодним чином не впливає на правовий статус засуджених, тому таке переведення не може бути віднесено до інституту зміни умов тримання в межах однієї колонії.

До дільниці ресоціалізації направляються, переводяться засуджені, які не виявили стійкої схильності до порушення встановленого порядку відбування покарання в дільниці карантину діагностики і розподілу, а також засуджені, переведені з інших дільниць у порядку, передбаченому КВК України (з дільниць соціальної реабілітації або посиленого контролю). Відповідно до ст.96 КВК України засуджені, які тримаються в цій дільниці, розподіляються по відділенням соціально-психологічної служби і розміщуються в житлових приміщеннях, які обладнуються відповідно до п.11 Правил внутрішнього розпорядку УВП (дільниця ресоціалізації). Фактично це місце, де тримається більша частина засуджених. Строк перебування засудженого у дільниці ресоціалізації у КВК України не визначений. Тому, уразі відсутності підстав для переведення засудженого до інших структурних дільниць (соціальної реабілітації або посиленого контролю), він перебуває у цій дільниці до моменту його звільнення.

Дільниця соціальної адаптації відповідно до чинного кримінально-виконавчого законодавства створюється у спеціальних виховних колоніях для неповнолітніх з метою підготовки їх до звільнення від відбування покарання та адаптації до умов проживання на волі.

У дільницях соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до праці, і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.

Засуджені в цих дільницях проживають у межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених. Вони також працевлаштовуються на окремих виробничих об’єктах колонії або за її межами на інших об’єктах з дотриманням вимог безпеки і постійного контролю.

Порядок переведення засуджених неповнолітніх до цих дільниць законом не передбачений. Він визначається відомчими нормативними актами, зокрема, методичними рекомендаціями Департаменту щодо організації роботи, пов’язаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

До цієї дільниці переводяться засуджені, які обов’язково: а) не менше півроку трималися у дільниці ресоціалізації; б) закінчили навчання у загальноосвітній середній школі або професійно-технічному училищі, або яким до закінчення навчального року у загальноосвітній школі залишилось не більше трьох місяців; в) мають формальні підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не більше, ніж шість місяців.

Не переводяться до дільниці соціальної адаптації особи, які: а) засуджені за вчинення злочину після звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі; б) засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; в) були переведені до дільниці соціальної адаптації та за допущені порушення переведені до дільниці ресоціалізації; г) перебували на профілактичному обліку як злісні порушники встановленого порядку; д) засуджені, які не пройшли курс лікування венеричної хвороби, алкоголізму чи наркоманії.

Питання про переведення засуджених з дільниці ресоціалізації до дільниці соціальної адаптації або з дільниці соціальної адаптації до дільниці ресоціалізації розглядається на засіданні педагогічної ради виховної колонії, яка приймає рішення про порушення клопотання перед начальником виховної колонії. Отримавши необхідні документи, протягом семи днів від дня подання начальник колонії приймає відповідні рішення. А у разі переведення засудженого з дільниці соціальної адаптації до дільниці ресоціалізації – у день подання.

Безпосереднє переведення до дільниці соціальної адаптації здійснюється постановою начальника виховної колонії, яка оголошується засудженому під підпис та виконується черговим помічником начальника виховної колонії протягом доби. Документи розгляду з відповідною постановою долучаються до особової справи засудженого.

Таким чином переведення засудженого до дільниці соціальної адаптації може розглядатися як один із елементів зміни умов тримання в межах однієї установи, яке застосовується до неповнолітніх, що стали на шлях виправлення.

Відповідно до ст.94 КВК України дільниці соціальної реабілітації створюються тільки у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки. У цих дільницях для засуджених створюються найбільш сприятливі умови для відбування покарання. Зокрема, у дільницях соціальної реабілітації встановлюється режим, аналогічний колоніям найлегшого рівня безпеки – мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Обсяг прав, якими користуються засуджені у дільницях соціальної реабілітації закріплено у ч.2 ст.99 КВК України. Згідно з вимогами цієї статті засуджені: тримаються під наглядом, а на території житлової зони – під охороною; у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці; з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв’язку із навчанням; можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі; користуватися грошима без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі; одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць; після відбуття 6 місяців покарання в дільниці у разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім’ями, придбавати відповідно до чинного законодавства житловий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці.

Межі дільниці встановлюються і проходять уздовж її огорожі (але, як правило, за межами охоронюваної зони), про які засудженим оголошується під розписку, яка залучається до їх особових справ. Засудженим, яким дозволено пересуватися без нагляду поза територією дільниці у зв’язку з виконанням ними роботи або навчання, та тим, які проживають із своїми сім’ями, видаються посвідчення встановленого зразку.

Дільниця соціальної реабілітації є структурною частиною виправної колонії - чи то мінімального чи середнього рівня безпеки, а утримувані в ній засуджені є такими, що відбувають покарання в колонії того чи іншого рівня безпеки.

Дільниця посиленого контролю. Утворення цієї дільниці та порядок тримання у ній засуджених передбачені у частинах 1,4 ст.94. У дільниці посиленого контролю виправних колоній засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції. В колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і в колоніях середнього рівня безпеки в дільниці посиленого контролю встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправних колоніях максимального рівня безпеки. У дільниці посиленого контролю можуть відбувати покарання як особи, що були туди направлені одразу з дільниці карантину, діагностики й розподілу, так і засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації. При цьому забезпечується їх роздільне тримання.

При вирішенні питання про переведення засуджених до дільниці посиленого контролю до уваги береться поведінка засудженого. Так, в дільниці карантину, діагностики і розподілу враховується: свідома відмова виконувати вимоги встановленого порядку відбування покарання; допущення злісних порушень режиму; створення конфліктних ситуацій із застосуванням фізичної сили. В дільниці ресоціалізації важливо визначити: чи мало місце перебування засудженого протягом року на обліку як злісного порушення режиму; незадовільне відношення до праці; чи застосовувались заходи стягнення у виді поміщення протягом року три та більше разів до дисциплінарного ізолятора.

На кожного засудженого направленого до дільниці посиленого контролю розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру. Кримінально-виконавче законодавство не визначає строк перебування засудженого у цій дільниці, тому перебування засудженого у дільниці посиленого контролю триває до завершення виконання програми індивідуальної роботи. Оцінку виконання програми індивідуальної роботи дає начальник відділення соціально-психологічної служби через три місяці перебування засудженого у цій дільниці. У разі виконання програми можливе переведення засудженого до дільниці ресоціалізації.

У дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки засуджені тримаються у приміщеннях камерного типу.

Таким чином, до дільниці посиленого контролю засуджений може бути переведений тільки у порядку зміни умов тримання за злісне порушення режиму: 1) з дільниці соціальної реабілітації – на підставі ч.4 ст.94, ч.3 ст.101 КВК України; 2) з дільниці ресоціалізації – на підставі п.84 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (оскільки в КВК така норма відсутня).

Переведення на поліпшені умови тримання чинне законодавство не відносить переведення засуджених на поліпшені умови тримання до зімни умов тримання в межах однієї установи. Разом з тим, ч.2 ст.138, ч.2 ст.139, ч.3 ст.140 та ч.2 ст.143 КВК України передбачає переведення засуджених на поліпшені умови тримання шляхом надання їм права додатково витрачати певну суму грошей на придбання предметів харчування та предметів першої потреби.

Виходячи з цього ми вважаємо, що переведення на покращені умови є одним із елементів зміни умов тримання засуджених в межах однієї колонії. Підставою такого твердження є те, що такий порядок дозволяє змінювати правове положення засудженого у бік його покращення на відносно тривалий період при наявності відповідних підстав, а саме: 1) сумлінної поведінки; 2) сумлінного ставлення до праці; 3) строку відбування покарання; 4) перебування у дільниці ресоціалізації виправної колонії; 5) прийняття постанови начальником установи.

Право на поліпшення умов тримання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання передбачає дозвіл додаткового витрачати на місяць гроші у сумі п’ятидесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати та виникає після відбуття не менше 1/3 строку покарання. У колоніях середнього рівня безпеки сорок відсотків після відбуття не менше половини строку покарання. У колоніях максимального рівня безпеки засудженим, які тримаються у дільниці ресоціалізації може бути дозволено додаткового витрачати на місяць тридцять відсотків в мінімального розміру заробітної плати після відбуття не менше половини строку покарання. Засудженим на довічне позбавлення волі може бути дозволено витрачати на місяць двадцять відсотків, після відбуття ними десяти років строку покарання.

Для засуджених неповнолітніх у виховних колоніях право на поліпшення умов тримання виникає після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання. При цьому їм може бути дозволено: додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії.

Переведення засуджених з приміщення камерного типу (ПКТ) в звичайні жилі приміщення колоній максимального рівня безпеки, як уже відмічалось, є самостійним елементом системи зміни умов тримання засуджених, який покращує правове становище засуджених в межах однієї колонії.

Відповідно до ст.140 КВК України у виправних колоніях максимального рівня безпеки в умовах суворої ізоляції засуджені тримаються як у звичайних жилих приміщеннях, так і у приміщеннях камерного типу. З особами, які тримаються в приміщеннях камерного типу проводиться комплекс необхідних заходів, направлених на забезпечення їх виправлення, разом з тим, по камерне тримання засуджених не дає можливості застосовувати до них основні засоби виправлення так ефективно, як до засуджених, які тримаються в умовах суворої ізоляції, але у звичайних жилих приміщеннях. Тому, ст. 101 КВК України передбачає, що засуджені, які стають на шлях виправлення і відбули не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання, можуть бути переведені з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення. Таке переведення може бути застосоване тільки при умові, якщо особа, яка тримається в приміщенні камерного типу, відбула встановлену частину строку покарання, сумлінно себе веде та добре відносяться до праці і навчання. Зміна умов тримання при цьому здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії погодженою із спостережною комісією.

Засуджені, до яких застосовано таке переведення тримаються ізольовано від інших засуджених в жилих приміщеннях, які не відрізняються від звичайних приміщень, для тримання засуджених в колоніях різного рівня безпеки. У межах території колонії, відведеної для тримання осіб, які переведені на безкамерне тримання, засуджені користуються правом вільного пересування в межах локального сектора. Що стосується інших прав засуджених (на витрату грошей для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, отримання побачень, посилок чи передач, бандеролей, листування), то вони залишаються не змінними.

Правила переведення засуджених з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки поширюються тільки на засуджених, які надійшли до колонії максимального рівня безпеки безпосередньо зі слідчих ізоляторів для відбування покарання і стали на шлях виправлення. Не можуть бути переведеними в звичайні жилі приміщення засуджені, які були переведені до колоній максимального рівня безпеки на строк до трьох років за злісні порушення установленого режиму відбування покарання. У даному випадку строк тримання засудженого в приміщенні камерного типу насить строковий характер у зв’язку із чим повинен бути відбутий у повному обсязі.

Законом також не передбачено переведення з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі та осіб, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі. На нашу думку, доцільно передбачити для цієї категорії осіб, можливість зміни умов тримання шляхом переведення їх з приміщень камерного типу у звичайні житлові приміщення колоній максимального рівня безпеки після відбуття ними не менше п’ятнадцяти років позбавлення волі.

Переведення засуджених у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки – до дільниці соціальної ресоціалізації відноситься до одного із елементів зміни умов тримання засуджених в межах однієї колонії.

Разом із тим, якщо проаналізувати зміст частини 1 ст.99 КВК України, відповідно до якої у дільниці соціальної реабілітації тримаються: 1) вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості; 2) засуджені переведені з дільниці ресоціалізації, то можна зробити наступний висновок. Засуджені першої категорії навправляються до дільниці соціальної реабілітації відразу, після закінчення терміну тримання в дільниці карантину діагностики і розподілу при умові, якщо вони не виявили стійкої схильності до порушення установленого порядку. В цьому випадку переведення до дільниці соціальної реабілітації є обов’язковим. Всі інші засуджені переводяться до дільниці соціальної реабілітації тільки з дільниці ресоціалізації у порядку зміни умов тримання, який визначений у ч.1 ст.101 КВК України.

Ця зміна умов тримання засуджених у межах однієї колонії направлена на пом’якшення умов відбування покарання і має матеріальні та формальні підстави застосування. Матеріальною підставою такого переведення є досягнення засудженим відповідного ступеня виправлення (особа повинна стати на шлях виправлення). Формальною підставою є відбуття засудженим вказаного в законі строку покарання.

Таким чином, переведення засуджених у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки – до дільниці соціальної реабілітації можливе після фактичного відбуття: не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості; не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості і знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

При наявності визначених підстав переведення до дільниці соціальної реабілітації відбувається відповідно до методичних рекомендацій Департаменту щодо організації роботи, пов’язаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах готує при цьому адміністрація колонії наступні матеріали: а) клопотання – характеристика підписана начальником відділення соціально-психологічної служби та погоджена з заступником начальника колонії з цих питань; б) індивідуальна програма соціально-виховної роботи; в) довідка про заохочення та стягнення; г) опитувальний аркуш з пропозиціями керівників підрозділів та служб установи; д) медична довідка та заява засудженого з проханням про переведення його для відбування покарання до дільниці соціальної реабілітації.

Зміна умов тримання засудженими здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії погодженою із спостережною комісією. У разі відмови засудженому у переведенні до дільниці соціальної реабілітації повторно це питання може бути розглянуто на засіданні комісії установи, як правило, не раніше, ніж через шість місяців з дня прийняття рішення про відмову.

Перелік засуджених, які не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації передбачено у ч.2 ст.101 КВК України. До них відносяться: 1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув’язнення та у колоніях; 2) інваліди першої та другої групи та особи, які досягли пенсійного віку; 3) вагітні жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; 4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу; 5) засуджені за злочин у сфері обігу наркотичних засобів; 6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

Засуджені, які порушують встановлений порядок відбування покарання за рішенням начальника колонії можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації або дільниці посиленого контролю; з дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю.

Скасування поліпшених умов тримання. У зв’язку із тим, що надання права на поліпшення умов тримання можливе тільки при сумлінній поведінці і ставленні до праці, то і скасування поліпшених умов, відбувається в тому випадку, коли засуджений на протязі якогось часу допустить порушення встановленого порядку відбування покарання і до нього будуть застосовані заходи виховного впливу, які не містять в собі елементів, що погіршують правове становище засудженого. До таких заходів можна віднести попередження, догана, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії. Скасування поліпшених умов тримання можливе при умові, якщо засуджений став на шлях порушень встановленого порядку, а заходи виховного впливу, в тому числі застосування заходів стягнення не дали позитивних результатів. Скасування поліпшених умов тримання передбачає відновлення початого правового становища засудженого.

Повторне переведення на поліпшені умови тримання можливе не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення ст. 134 КВК України.

Переведення засуджених, які злісно порушують режим відбування покарання зі звичайного житлового приміщення колонії максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу цієї ж колонії відповідно до ч.3 ст.101 КВК України відноситься до зміни умов тримання засуджених в межах однієї колонії. Така зміна умов тримання може бути застосована як до засуджених, які направлені зі слідчих ізоляторів на підставі ст.140 КВК України для відбування покарання в звичайних жилих приміщеннях колоній максимального рівня безпеки, так і до засуджених, які раніше були переведені в звичайні житлові приміщення із приміщень камерного типу колоній максимального рівня безпеки після відбуття ними однієї четвертої призначеного судом строку покарання на підставі ч.1 ст.101 КВК України, але не виправдали довіри адміністрації, стали на шлях злісних порушень встановленого порядку.

Рішення про переведення засудженого зі звичайного жилого приміщення до приміщення камерного типу приймається адміністрацією у тому разі, коли засуджений відповідно до ст.133 КВК України визнаний злісним порушником установленого порядку відбування покарання.

Зміна умов тримання при цьому здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою із спостережною комісією.