logo
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

Передмова

В умовах суспільної трансформації сучасної України, формування повноцінної правової держави європейського типу особливо гостро постає проблема реформування правоохоронних органів, до яких належить і кримінально-виконавча система. І це є цілком логічним, адже виконання кримінальних покарань, призначених засудженим за вироками суду, є завершальним етапом застосування кримінально-правових норм як складової кримінальної політики держави. Саме тому діяльність спрямована на забезпечення ефективного виконання кримінальних покарань є стратегічним напрямком та одним з найважливіших чинників успішної протидії злочинності.

Проведення реформи кримінально-виконавчої системи та розбудови нової системи установ виконання покарань в нашій державі розпочалось практично одночасно з процесом набуття Україною суверенітету та незалежності. Так, організаційно-правові та інші зміни у змісті кримінально-виконавчої політики даного періоду були започатковані вже 11 липня 1991 року Постановою Кабінету Міністрів України № 88 «Про основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР».

З метою створення самостійного органу виконавчої влади у сфері реалізації кримінально-виконавчої політики - Державного департаменту України з питань виконання покарань та подальше виведення його з системи МВС України була прийнята низка Указів Президента України. Зокрема, Указом Президента України за № 344/98 від 22 квітня 1998 року, було утворено ДДУПВП, Указом Президента України за № 827/98 від 31 липня 1998 року затверджено та введено у дію Положення про цей департамент, а Указом Президента України за № 248/99 від 12 березня 1998 року ДДУПВП виведений з підпорядкування МВС України.

Законом України від 2 березня 2000 року «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України» визначено складові елементи кримінально-виконавчої системи України та чисельність персоналу, що забезпечує діяльність установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувало-трудових профілакторіїв та кримінально-виконавчої інспекції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 167 «Про затвердження Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки» визначені основні напрями проведення реформи у цій важливій сфері правоохоронної діяльності. 23 червня 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», який історично визначив роль, місце і завдання даної служби в структурі правоохоронних органів держави, основні принципи та правову основу діяльності, структуру, а також низку інших положень, що регламентують функціонування Державну кримінально-виконавчу служби України.

З прийняттям 11 липня 2003 року Верховною Радою України нового Кримінально-виконавчого кодексу та набуття їм чинності 1 січня 2004 року розпочався новий етап у становленні та розвитку кримінально-виконавчої системи України. Важливими новелами чинного Кримінально-виконавчого кодексу є: визначення принципів кримінально-виконавчого законодавства, основних прав та обов’язків засуджених; правова регламентація порядку та умов виконання всіх видів кримінальних покарань, визначених кримінальним законодавством (ст. 51КК України); закріплення нової системи установ виконання покарань; диференціація виправних колонії за рівнями безпеки, встановлення нової системи структурних дільниць колоній; встановлення нового підходу до розподілу засуджених до установ виконання покарань; низка нових положень, спрямованих на гуманізацію процесу відбування покарання засудженими.

З метою приведення кримінально-виконавчої політики держави у відповідність із міжнародними нормами, визначення основних напрямів реформування кримінально-виконавчої служби, що має забезпечити в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах визначені законодавством порядок і умови виконання покарань та відбування покарання засудженими, запровадити європейські норми у цій сфері шляхом додержання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) та виконання рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, прийнята Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008.

Забезпечення реальних можливостей для захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань, поступове наближення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, до європейських норм, поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їхньої професійної підготовки є основними пріоритетними напрямами державної політики у цій сфері.

У зв’язку з цим виникає нагальна потреба у підвищенні рівня правової підготовки працівників органів кримінальної юстиції взагалі та органів і установ виконання покарань зокрема. Саме тому, знання механізму функціонування кримінально-виконавчої системи України та правового регулювання виконання та відбування кримінальних покарань, шляхів практичного реформування кримінально-виконавчої системи України, її проблем та завдань є обов’язковою умовою підготовки юристів, майбутніх працівників правоохоронних органів. Саме ця обставина зумовлює необхідність вивчення зазначених питань студентами, слухачами та курсантами за спеціальністю «Правознавство». Крім того, ознайомлення громадськості з законодавчим забезпеченням виконання та відбування кримінальних покарань в Україні, системою, структурою, принципами організації діяльності, а також повноваженнями органів і установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України повинно, на думку авторів, сприяти більш активній та свідомій участі окремих громадян та громадських об’єднань, релігійних, благодіяльних організацій у виправленні й ресоціалізації засуджених та проведення з ними соціально-виховної роботи.

Підручник підготовлений у відповідності до типової навчальної програми курсу «Кримінально-виконавче право України» науковцями Київського національного університету внутрішніх справ. При підготовці даного підручника автори звертались як до чинного законодавства з урахуванням останніх змін та доповнень до нього, міжнародних норм і стандартів у сфері виконання кримінальних покарань, так і сучасної практики призначення та виконання покарань вУкраїні, та прагнули максимально повно відобразити досягнення сучасної науки кримінально-виконавчого права.

Автори висловлюють щиру подяку рецензентам цього підручника за їхні слушні поради та зауваження, що безумовно, сприяли його якісній підготовці та з вдячністю врахують подальші пропозиції щодо удосконалення даного видання.

Автори пропонованої праці сподіваються, що підготовлений підручник з курсу кримінально-виконавчого права сприятиме формуванню у читачів цілісної та глибокої системи знань щодо основних інститутів кримінально-виконавчого права, повнішому й об’єктивнішому висвітленню конкретних положень законодавства у сфері виконання та відбування кримінальних покарань та буде корисним як для студентів, слухачів (курсантів), так i для викладачів вищих i середніх спеціальних закладів, наукових i практичних працівників, а також для всіх зацікавлених проблемами кримінально-виконавчої політики України.