4.1. Поняття та зміст норм кримінально-виконавчого права

Для розуміння сутності та змісту кримінально-виконавчого права, його соціального призначення необхідно чітко усвідомити, що являють собою норми цієї галузі права, та в чому полягають їх особливості.

Специфіка норм кримінально-виконавчого права обумовлена особливостями суспільних відносин, які виникають в сфері виконання та відбування кримінальних покарань, тобто у такій специфічній сфері, де вже є присутнім державний примус у найбільш гострій його формі. Не дивлячись на це зміст і характер норм кримінально-виконавчого права пронизаний ідеями гуманізму, справедливості, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого. Виконання покарання це не тільки юридична, а й психолого-педагогічна категорія, оскільки вона передбачає ціль не тільки регламентації порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів, суспільства і держави, але одночасно ставить і ряд психолого-педагогічних цілей та завдань. До таких цілей в кримінально-виконавчому законодавстві віднесено виправлення і ресоціалізація засуджених, диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових заходів, стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом. Виховна спрямованість норм кримінально-виконавчого права обумовила використання в текстах нормативно-правових актів таких виключно педагогічних понять і категорій, як „виправлення”, „ресоціалізація”, „соціально-виховна робота”, „психодіагностика”, „психолого-педагогічне вивчення”, „сумлінна поведінка і ставлення до праці” тощо.

Загальновідомо, що юридична норма являє собою перший рівень, основний елемент кримінально-виконавчого права, його первинну „клітину”, зразок (еталон) кримінально-виконавчих правовідносин, міру оцінки визначеної державою поведінки як правомірного так і неправомірного характеру. Регулюючи суспільні відносини, що виникають при виконанні та відбуванні кримінальних покарань, норми кримінально-виконавчого права визначають види органів і установ виконання покарання, встановлюють права і обов’язки всіх суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин. З одного боку ці норми встановлюють права і обов’язки суб’єктів, на яких покладений обов’язок забезпечити виконання кримінальних покарань, а з іншого боку вони регламентують права і обов’язки засуджених, які зобов’язані відбути покарання. Зокрема ці норми приписують органам виконавчої влади, органам і установам виконання покарань, іншим органам, установам і організаціям а також посадовим особам, яким чином вони повинні виконувати покарання і застосовувати основні засоби виправлення і ресоціалізації засуджених для досягнення мети покарання та які заходи при цьому вони повинні здійснювати.

По відношенні до засуджених ці норми вимагають: в яких умовах, з яким правовим статусом вони будуть відбувати покарання, підстави для зміни умов відбування покарання, правові наслідки їх як правомірної, так і протиправної поведінки.

Норми кримінально-виконавчого права встановлюються державою для регулювання процесу виконання покарань, тобто для досягнення мети покарання сутність якої полягає у виправленні і ресоціалізації засуджених, запобіганню вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Норми кримінально-виконавчого права, як правило мають чітко визначені найближчі, проміжні та кінцеві цілі. При цьому норми цієї галузі права виступають в якості правових засобів та правової основи кримінально-виконавчого процесу, забезпечуючи законність в діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи. Кожне призначене вироком суду покарання повинно бути виконаним, а виконання кожного виду покарання здійснюється в певному порядку і при певних умовах, що регулюються нормами кримінально-виконавчого права, які мають свою особисту специфіку і суттєво відрізняються від юридичних норм інших галузей права.

Одночасно необхідно зазначити, що ряд норм цієї галузі права рецептовані із інших галузей права та видозміненні з урахуванням специфіки кримінально-виконавчих правовідносин. До таких норм можна віднести такі з них, які регулюють: умови праці засуджених до обмеження волі (ст.60 КВК) та позбавлення волі (ст.ст.118-121 КВК), пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі (ст.122 КВК), загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі ( ст.ст. 125-126 КВК), матеріально-побутове і медичне обслуговування засуджених до арешту ( ст. 53 КВК), обмеження волі ( ст.ст.63 і 64 КВК), позбавлення волі ( ст.ст.115 і 116 КВК), засуджених військовослужбовців (ст.84 КВК) тощо.

З урахуванням виховної спрямованості кримінально-виконавчого права в окремих юридичних нормах цієї галузі права досить часто спостерігається використання таких смислових зворотів: „як правило”, „може бути дозволено”, „у виняткових випадках” та ін. подібні прийоми юридичної техніки та використання зазначеної термінології дозволяють охопити нормами цієї галузі права різні відхилення від загальних правил, які інколи неможливо заздалегідь передбачити у всіх деталях. При такому текстуальному викладенні норм цієї галузі права розширюються межі правової дії, забезпечується педагогічна та виховна гнучкість у різних ситуаціях, які виникають при виконанні та відбуванні окремих видів кримінальних покарань.

Норми кримінально-виконавчого права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов’язкове правило поведінки для засуджених та інших суб’єктів кримінально-виконавчих відносин. Ці норми несуть на собі відбиток специфічних суспільних відносин, які виникають при виконанні (відбуванні) кримінальних покарань та розкривають особливості цієї галузі права.

Є всі підстави стверджувати, що між правом взагалі, окремими галузями та інститутами права зокрема і конкретною правовою нормою існує тe ж співвідношення, що і між загальним та окремим. В юридичній літературі підкреслювалось, що співвідношення права та одиничної норми – це співвідношення загального і окремого в праві ¹⁹². Викладене свідчить про те, що на кожну правову норму поширюється та суттєва та змістовна характеристика, яка властива певній галузі права в цілому.

Норма права являє собою інституційний вираз нормативності права – його провідної об'єктивної властивості, яка розкриває його соціальну природу, його розуміння та цінність¹⁹³. Разом з тим окрема правова норма набуває характеристику, властиву праву в цілому та конкретній галузі права чи окремому інституту права лише будучи включеною в їх загальну систему¹⁹⁴.

Під нормою кримінально-виконавчого права ми розуміємо встановлену державою модель належної поведінки суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин (державних органів, організацій, громадських об'єднань, посадових осіб, засуджених і окремих громадян), яка надає суб'єктам цих відносин юридичні права та покладає на них юридичні обов'язки.

Сутність юридичної норми характеризується також соціально-прогресивною чи соціально-консервативною роллю при регулюванні суспільних відносин. Аналіз змісту норм раніше діючого виправно-трудового кодексу України, практика його застосування дала можливість виявити ряд консервативних норм цієї галузі законодавства і перш за все в змісті юридичних норм, які регулювали виконання-відбування покарання у виді позбавлення волі. Ці норми ще на першому етапі реформування кримінально-виконавчої системи (на початку 90-х років) були відмінені. Це стосується в першу чергу норм, які передбачали право обмеження, необґрунтовані з точки зору педагогіки та ідей соціальної справедливості. Значний вплив на відміну консервативних норм здійснили міжнародні стандарти з прав і свобод засуджених та накопичений позитивний досвід організації виконання відбування покарань в окремих зарубіжних країнах.