logo
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

11.4. Правове регулювання виконання покарань за рубежем

Останнім часом можна констатувати підвищення інтересу з боку науковців, законодавців, практиків, громадських діячів до порівняльного правознавства. Це пов’язано з необхідністю врахування і використання при формуванні теоретичних положень, нормативних актів, у кримінально-виконавчій практиці передових поглядів людства та механізму втілення їх у життя. Вчені констатують, що за радянських часів недостатньо уваги приділялося вивченню зарубіжного права, а те, що знаходило відображення, зазнало впливу того періоду. Однак не можна стверджувати, що це спричинило повне відставання від більш розвинутих країн у сфері виконання кримінальних покарань. Навіть можна констатувати, що багато складових відбування покарання (організація нагляду, режиму, охорони, медико-санітарного забезпечення) не поступається закордонним моделям, а деякі з них, наприклад, соціально-психологічна робота, методика виховної роботи, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання за деякими показниками є більш ефективними.

Аналіз кримінально-виконавчого права інших країн дозволяє визначити тенденції розвитку цієї галузі права, а практика кримінально-виконавчої діяльності дає можливість визначити перспективні напрями, методи та прийоми розв’язання актуальних проблем кримінально-виконавчої діяльності, недопущення помилок, що мали місце в діяльності установ і органів пенітенціарної системи.

Особливої значущості зарубіжний досвід набуває в період удосконалення існуючої кримінально-виконавчої діяльності. Значна кількість міжнародних нормативно-правових актів кримінально-виконавчого характеру та пенітенціарного законодавства282зарубіжних країн були використані при розробці Кримінально-виконавчого кодексу України.

У більшості європейських країн до громадян досить обережно застосовують покарання, а особливо позбавлення волі, справедливо вважаючи, що у більшості випадків ізоляція людини від суспільства не сприяє її перевихованню або виправленню. Ізолюючи злочинців, держава істотно обмежує їх можливість самостійно, за допомогою трудової діяльності, задовольняти свої матеріальні та інші життєво важливі соціальні потреби в період відбування покарання у місцях позбавлення волі.

Зауважимо на особливе місце і роль суду, поліції, громадськості при виконанні покарання у виді позбавлення волі, яке полягає в тому, що у багатьох країнах існує ефективна взаємодія між ними саме для виправлення засудженого, повернення його в суспільство таким, що може в ньому жити не порушуючи закони. Деякі з цих органів, які спеціально не призначені для виконання покарань, також виконують функції місць позбавлення волі.

У законодавстві більшості зарубіжних країн вказується на існування виваженого підходу до застосування і виконання покарання у виді позбавлення волі, оцінки ступеню виправлення засуджених, створення оптимальних умов для послідовного переходу від умов позбавлення волі до умов життя поза межами пенітенціарних закладів та проведення постпенітенціарних заходів.

Аналіз зарубіжного пенітенціарного законодавства і практики виконання позбавлення волі свідчить, що даний вид покарання є найбільш суворим і застосовується у виняткових випадках. У переважній більшості позбавлення волі застосовується до осіб, які вчинили найбільш суспільно-небезпечні вчинки.

Проведений аналіз пенітенціарного законодавства зарубіжних країн свідчить, що у переважній більшості регулювання виконання і відбування позбавлення волі здійснюється самостійними нормативно-правовими актами, а не окремим розділом чи частиною закону, що регулює виконання покарань в цілому. Можна спостерігати, що законодавства зарубіжних країн поступово приводяться у відповідність з вимогами норм міжнародного права, хоча спостерігаються певні проблеми реалізації міжнародних правил та стандартів: відсутність достатнього фінансування, переповнення виправних закладів, неадекватне архітектурне вирішення для потреб ресоціалізації, недостатня кількість персоналу.

В окремих країнах, наприклад у США, спостерігається тенденція до федералізації законодавства, що регулює виконання покарання. Разом з тим, ці федеральні закони мають рекомендаційний характер і є тим зразком, до якого повинне прагнути законодавство штатів. Крім основних законів, існує ще багато підзаконних актів (розпоряджень, рішень, постанов), що визначають способи поводження, а також правила застосування засобів примусу, медичної допомоги, навчання чи фінансування діяльності установ тощо.

У більшості країн в основу відбування позбавлення волі покладено прогресивну систему виконання покарання. Залежно від набраних балів, кількість яких змінюється від поведінки, успіхів у навчанні, роботі, змінюється статус засудженого і вирішується питання про зміну умов тримання чи звільнення засудженого.

Що стосується неповнолітніх, то в окремих країнах позбавлення волі ще виконується у тюрмах, проте переважна більшість неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, відбуває покарання у виправно-виховних закладах, що мають різну назву і призначення (притулки, пенітенціарні центри, виправні центри, класифікаційні центри тощо). Так, окрім тюремного ув’язнення у США до неповнолітніх правопорушників застосовуються інші заходи виправно-виховного характеру, що виконуються у спеціальних установах, дані заходи прийнято називати не позбавленням волі, а “інституалізацією”, під якою розуміється примусове поміщення неповнолітніх правопорушників у спеціальні установи. В широкому розумінні інституціоналізацією вважаються арешт, досудове ув’язнення, поміщення у класифікаційні установи, поміщення у спеціальні установи для виконання позбавлення волі. В деяких випадках інституціоналізація застосовується як запобіжний захід, хоча для цього використовуются спеціальні прийомні будинки чи прийомні відділення при дитячих виправних установах, а тюрми використовуються значно рідше. Інституціоналізація неповнолітнім призначається на строк, не менший ніж три місяці, але здебільшого переважає застосування невизначених строків, що певною мірою свідчить про прагнення законодавства і практики пристосувати покарання (інституціоналізацію) меті виправлення. У класифікаційних (спостережно-розподільних центрах), у яких неповнолітні перебувають три-чотири тижні, неповнолітні вивчаються і спеціальною комісією за результатами спостереження засуджені направляються в ту чи іншу установу.

Аналіз пенітенціарного законодавства інших країн дозволяє зробити висновки про відсутність єдиного підходу до питання про підстави поміщення до пенітенціарного закладу. Проте можна виділити такі основні підходи: підставою поміщення до цих установ є: а) вирок загального суду; б) рішення інших компетентних органів. Наприклад, у Німеччині позбавлення волі, дисциплінуючий арешт відносно неповнолітніх і системи опікунського виховання розмежовані. Якщо рішення про позбавлення волі й дисциплінуючий арешт приймає ювенальний суд, то про опікунське виховання – опікунські суди соціальної допомоги для молоді. Призначення покарання неповнолітнім, наприклад у Франції, здійснюється лише судами у справах неповнолітніх, які можуть застосувати покарання та заходи безпеки (заходи соціального захисту). Покарання зводиться до позбавлення волі на певний строк (до 20 років), яке виконується у загальних тюрмах та інших установах, якими є пенітенціарні та виправні колонії. Заходи безпеки (заходи соціального захисту) застосовується в порядку цивільного судочинства до неповнолітніх, які ще не вчинили злочину, але перебувають у “небезпечному стані”. Ці заходи зовні особливо нічим не відрізняються від позбавлення волі і здебільшого реалізуються в пенітенціарних, виправних колоніях і в опікунсько-виховних притулках протягом строку, визначеного судом. Строк заходів безпеки залежно від ступеню ресоціалізації неповнолітніх може змінюватися. Цікавим є підхід Румунії, законодавство якої передбачало, що неповнолітні віком 1418 років відповідають за свої вчинки перед навчальним закладом чи підприємством лише за вчинення тяжких злочинів, у виняткових випадках справу слухає суд, який може направити їх у виховно-трудову школу на строк від 2 до 5 років. До осіб 1821 років за вчинення вбивства може бути застосовано тюремне ув’язнення.

У пенітенціарних закладах утримуються засуджені до позбавлення волі за вироком суду, особи, які підозрюються у вчиненні злочину за рішенням суду, особи, які за рішенням суду чи компетентних органів підлягають додатковому вивченню перед поміщенням до пенітенціарних закладів, особи, які, на думку компетентних органів, можуть вчинити злочин. Окрему категорію становлять безпритульні й бездоглядні, які утримуються у виправних установах Латинської Америки.

Аналіз законодавства і практики свідчить про існування різних форм кримінального покарання у виді позбавлення волі. У Новій Зеландії тюремне ув’язнення для має дві форми: наказ про нагляд і тюремне ув’язнення (три місячне ув’язнення в установі Департаменту соціального забезпечення). За японським законодавством, до засуджених застосовується три види позбавлення волі: арешт, тюремне ув’язнення, каторга. Аналіз пенітенціарного законодавства та практики кримінально-виконавчої діяльності досліджуваних країн свідчить, що створення закладів позбавлення волі для здійснюється:

У США нараховується близько 993 державних виправних установ для неповнолітніх правопорушників, в яких утримуються 45 тис. засуджених. Державні установи поділяються на федеральні та виправні установи штатів. Також у США є приватні виправні установи, установи для неповнолітніх, що утримуються громадськими й релігійними організаціями, в яких утримуються 29 тис. неповнолітніх засуджених. У Франції виправні заклади для неповнолітніх організуються переважно за рахунок держави, але інколи вони створюються на кошти приватних осіб і благодійних товариств, проте знаходяться у структурі Міністерства юстиції. Міністерство юстиції має управління, яке займається інспектуванням установ, де утримуються неповнолітні правопорушники, а також здійснює розподіл та розміщення неповнолітніх. Вік, стать, поведінка, стан здоров’я, професійні здібності є критеріями розподілу неповнолітніх. Система пенітенціарних закладів для неповнолітніх у Польщі складається з виховних закладів (у структурі Міністерства освіти і виховання) та виправних установ (у структурі Міністерства юстиції).

Виправні системи інших країн досить розгалужені. Наприклад, до місць позбавлення волі в Англії належать виправні (одобрювані) школи, (класифікаційні школи; виправні школи); виправно-виховні центри; арештні дома (виховні центри); у США центри тимчасового ув’язнення, притулки, діагностичні центри, виправні установи; інтернати і групові будинки, трудові табори, тюрми, у Франціїтюрми (окремі корпуси), пенітенціарні колонії, виправні колонії, арештні дома (окремі приміщення), виправні дома (окремі приміщення); у Румуніїустанови виправного виховання і медико-лікувальні підрозділи (для наркоманів, психічно хворих), арештні дома (окремі приміщення), виправні дома (окремі приміщення), тюрми; у Польщіполіцейська дитяча палатаполіцейський арешт для дітей (застосовується строком до 48 год. при підозрі вчинення злочину), притулок для неповнолітніх, швидка опікунська допомога, виховні заклади, виправні будинки та ін.; у Китаїзагальні тюремні заклади; у Німеччинітюрми; у Російській Федераціївиправні колонії.

Здебільшого виправні системи у зарубіжних країнах характеризуються тим, що в однорідних установах існує єдність вимог, які ставляться до виконання позбавлення волі, проте цього не можна сказати про виправні системи Німеччини та США, в яких правове регулювання позбавлення волі, практика його виконання, умови тримання, режиму тощо у кожному штаті чи землі відрізняються.

В основу організації життєдіяльності пенітенціарних закладів для дорослих засуджених переважно покладено систему одиночного тримання, а для неповнолітніх – принцип класів, відділень, рідше застосовується — сімейна чи інша система.

У більшості зарубіжних країн виконання і відбування позбавлення волі умовно можна поділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливості, що відображаються в його назві. Можна виділити такі етапи, які здебільшого проходить засуджений до позбавлення волі: прийомний, нормальний, перехідний. Прийомний — протягом цього етапу засуджений певний час утримується в одиночній камері чи спеціальному відділені, де його вивчають, нормальний — протягом цього етапу здійснюються основні заходи щодо виправлення, виховання, навчання певній професії, перехідний — протягом цього етапу засуджений тримається в окремому відділенні закладу чи направляється для відбування на строк, що залишився, до перехідної установи. Вказана установа є відкритою, в іншому випадку, в цій же установі засуджений може бути розконвойований.

У пенітенціарних закладах існує система впливу, що має дати бажаний результат – виправлення засуджених, Для цього у переважній більшості закладів організується загальноосвітня і професійна підготовка, виховання (трудове виховання тощо), індивідуальна виховна робота. Для здійснення виховного впливу на засуджених створюються програми, що враховують такі особливості засуджених.

Аналіз пенітенціарного законодавства зарубіжних країн свідчить, що в роботі із засудженими до позбавлення волі, застосовуються різноманітні методики, методи, прийоми виховного впливу. Виправлення зводиться до соціальної адаптації, тобто приведення духовних цінностей до стандартів і цінностей соціального життя. За кордоном ведеться активне співробітництво з громадськими організаціями.

Умови тримання у пенітенціарних закладах переважною мірою залежать від економічного становища країни та її традицій. Законодавство та практика зарубіжних країн вказує на те, що неповнолітні у порівнянні з дорослими мають додаткові права і свободи. Як правило, засуджені носять цивільний одяг. Залучення засуджених до праці є добровільним. Праця супроводжується переважно професійним навчанням тим спеціальностям, які мають попит у суспільстві.

Пенітенціарні заклади обслуговує як “тюремний” персонал, так і цивільні особи. Як правило, персонал виправних закладів складається із психологів, педагогів, юристів, кримінолога, соціальних працівників, майстрів певних професій, священика, обслуговуючого персоналу.

Підстави звільнення безпосередньо переплітаються зі строками тримання засуджених до позбавлення волі. Строки перебування у виправних закладах зарубіжних країн відрізняються, мінімальний строк позбавлення волі триває декілька годин, максимальний – довічне позбавлення волі. Невеликі строки позбавлення волі від 6 місяців до 1 року становлять значний відсоток у загальній кількості вироків до позбавлення волі. Досить часто у зарубіжних країнах застосовуються так звані невизначені строки, але все ж таки вони обмежуються певними умовами. Строк позбавлення волі не завжди визначається цифрами, у законодавстві деяких країн передбачені умови, якими розпочинаються або обмежуються строки даного покарання. У законах деяких країн встановлюються строки позбавлення волі, але вони обмежуються мінімальними строками позбавлення волі, які засуджений повинен обов’язково відбути у пенітенціарному закладі, встановлюється максимальний вік, до якого неповнолітній може утримуватись у даному виправному закладі, наприклад, досягнення неповнолітнім певного віку і звільнення чи переведення до загальних виправних установ, здобуття професії, досягнення стану виправлення тощо. Разом з тим, строк перебування у цих закладах є дещо умовним, адже, він може бути продовжений або скорочений міністром внутрішніх справ (Англія), рішенням педагогічної ради закладу (Угорщина).

Аналіз кримінально-виконавчої практики зарубіжжя, наукової та навчальної літератури свідчить, що значна кількість засуджених звільнюються достроково – до закінчення строку, визначеного вироком суду чи компетентним органом. По-різному вирішується проблема впливу на поведінку чи контролю засуджених після їх звільнення. Як правило, звільнені з пенітенціарного закладу підлягають нагляду з боку компетентних органів, що не входять до системи пенітенціарних установ. Проте існує практика, коли персонал виправних закладів здійснює нагляд за своїми колишніми вихованцями, яких у будь-який час може повернути назад.

Отже, позбавлення волі є найбільш суворим покаранням, воно застосовується до засуджених, які вчинили найбільш суспільно небезпечні злочини. Аналіз кримінального законодавства та законодавства у сфері виконання кримінальних покарань зарубіжних країн та кримінально-виконавчої практики свідчить про фактичну незмінність виконання позбавлення волі з моменту його виникнення. Проте виправно-трудові, кримінально-виконавчі системи мають багато спільного в галузі класифікації засуджених, особливостей відбування позбавлення волі, застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації.

Також можна спостерігати, що законодавства більшості країн визнають стать, вік, наявність судимостей, тяжкість вчиненого правопорушення (злочину) і беруть їх до уваги при визначенні установи відбування покарання.