24.2. Правовий статус неповнолітніх як суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин

Вплив на засуджених, що відбувають покарання у виховній колонії, як і кримінально-виконавча діяльність загалом має правовий характер. Неповнолітній, кримінально-виконавчим правом, розглядається як суб’єкт кримінально-виконавчих відносин з певним правовим статусом, що визначає його права та обов’язки у відносинах поряд з іншими суб’єктами й учасниками кримінально-виконавчих, цивільно-правових, адміністративних та інших правовідносин, що виникають у кримінально-виконавчій діяльності.

Виникнення кримінально-виконавчих правовідносин є результатом реалізації кримінально-виконавчих норм. Ці правовідносини є особливими, оскільки вони включають в себе своєрідне коло суб’єктів та учасників, мають специфічний зміст і об’єкт, вони виникають, змінюються і припиняються особливими юридичними фактами, що пов’язуються із відбуванням і виконанням покарання у виді позбавлення на певний строк. Загальноприйнятим вважається склад кримінально-виконавчих правовідносин, до якого входять такі елементи: суб’єкти і учасники, об’єкт, предмет, юридичний зміст та юридичні факти, що їх започатковують, змінюють і припиняють.

Правове становище вихованців не статичне, воно постійно змінюється, а в умовах реформування кримінально-виконавчої діяльності й законодавства темпи змін постійно зростають. Очевидно, що останнім часом правовий статус засуджених у виховних колоніях, як і всіх засуджених, змінюється в сторону розширення прав і свобод, якими вони можуть користуватися в умовах позбавлення волі. У сторону зміцнення основ забезпечення прав засуджених до позбавлення волі змінилося і цивільне, житлове, сімейне законодавство, що суттєво вплинуло на правовий статус неповнолітніх у виховних колоніях. Проте залишається багато прогалин, що не сприяють здійсненню ефективної кримінально-виконавчої діяльності в цілому та виправному впливу на неповнолітніх зокрема.

Реалізація неповнолітніми засудженими своїх прав та свобод є особливо важливим аспектом дотримання законності під час відбування позбавлення волі. Неповнолітні через свої вікові, психологічні особливості, наприклад, незнання прав, сором’язливість або боязнь вимагати блага, що передбачені законом, не завжди можуть реалізувати свої права, цьому сприяє недостатня розробка нормативно-правових та організаційно-правових гарантій.

Правовий статус неповнолітніх і дорослих, засуджених до позбавлення волі, має багато схожого й однакового: ці категорії є громадянами, мають право на свободу слова, віросповідання, життя, здоров’я тощо, проте реалізація цих прав суттєво відрізняється. Якщо здебільшого повнолітні засуджені до позбавлення волі, реалізують свої права самостійно, то неповнолітні роблять це за допомогою повнолітніх осіб, якими зазвичай є батьки, співробітники установи, представники громадських організацій.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, зобов’язані весь строк покарання перебувати у виховній колонії, їм забороняється порушувати лінію охорони колонії. Держава гарантує всім неповнолітнім засудженим незалежно від раси, національності, статі, віку, стану здоров’я, соціального становища, ставлення до релігії, переконань, характеру вчиненого злочину і строку покарання, виду виховної колонії, в якій вони тримаються, поводження, що поважає їх людську гідність і переконання; харчування, одяг, взуття, комунально-побутові умови проживання і соціальні послуги, гідні цивілізованої людини; захист від протиправних посягань на їх законні права й інтереси; забезпечення інших прав і свобод засуджених. Гарантовані державою умови відбування створюють уявлення про ідеальні умови, які існують у виховних колоніях, що не можуть не сприяти виправленню неповнолітніх засуджених. Але, на жаль, здебільшого це не так, законодавець сам собі суперечить, гарантуючи неповнолітнім засудженим комунально-побутові умови проживання і соціальні послуги, які гідні цивілізованої людини, встановлюючи норму жилої площі 4 кв. м. (ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України). Проте навряд чи таке житло виходячи з його розмірів можна назвати гідним, тоді як чинне законодавство передбачає більш прийнятніші умови. Так, ст. 47 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 кв. м. на одну особу. П. 3.6 ”Санитарных правил устройства, оборудования и содержания общежитий для рабочих, студентов, учащихся средних специальных учебных заведений и профессионально-технических училищ”, що затверджені Головним державним санітарним лікарем СРСР 1 листопада 1988 р. № 4719, передбачає, що жила площа в гуртожитках повинна бути не меншою 6 кв. м. на одну особу, а висота — не менше 2,5 м. Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. № 208 визначає, що жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 кв. м. на одну особу.

У сфері харчування неповнолітніх засуджених до позбавлення волі, норми якого встановлені Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм” від 16 червня 1992 р. № 336, також є певні незначні обмеження для вихованців. Так, у порівнянні з наказом Міністерства охорони здоров’я “Про затвердження тимчасових нормативів (норм) забезпечення неповнолітніх у центрах медико-соціальної реабілітації харчуванням, одягом, взуттям, предметами для навчання і дозвілля, комунально-побутовими послугами неповнолітніх” передбачено, що неповнолітнім взагалі не передбачено свіжі фрукти, сік, на 150 г менше забезпечують молоком неповнолітніх у виховних колоніях, на 50 г — овочами, на 20 г — цукром, 0.5 шт. — яйцями. Проте неповнолітні на 200 г отримують більше хліба і на 0.8 г чаю. Дані факти можуть свідчити про необхідність удосконалення чинного законодавства і вироблення правильної і справедливої позиції до неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі.

Водночас закон визначає, забезпечує і гарантує суб’єктивні права неповнолітніх: отримання інформації про порядок і умови відбування покарання, а також про свої права і обов’язки, гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості, охорона фізичного і психічного здоров’я, соціальне забезпечення відповідно до законодавства України, звернення з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації виховних колоній, її вищих органів і громадських організацій, користування послугами, які надаються в установі, у тому числі додатковими, оплачуваними, участь у трудовій діяльності, належним чином організованій і справедливо оплачуваній, отримання інформації про стан оточуючого середовища, чистоти продуктів харчування, їх калорійність, участь у контролі за закладкою продуктів, отримання освіти відповідно до чинного законодавства, інформування членів сім'ї про своє місце відбування покарання, у тому числі про його зміну, вільний час та активне проведення дозвілля, вимагаючи заняття спортом, прослуховування радіопередач, перегляд телевізійних програм, художніх і документальних фільмів.

Поряд з правами та законними інтересами неповнолітніх, що законодавчо закріплені, але не завжди дотримуються державою, на неповнолітніх засуджених покладені чітко визначені кримінально-виконавчим законодавством обов’язки, а саме: дотримуватися норм законодавства, які визначають порядок і умови відбування покарання, виконувати всі законні вимоги персоналу виховної установи, утримувати в чистоті й порядку приміщення та їх обстановку, бережливо ставитися до майна установи і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням, дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, дотримуватися вимог пожежної безпеки та безпеки праці, терміново повідомляти персонал установи про обставини, небезпечні для життя і здоров'я як їх самих, так і інших осіб.

Серед специфічних елементів правового статусу неповнолітніх засуджених потрібно назвати їх обов’язки, що обумовлені потребою дотримання певних заборон: самовільно залишати відведені для них житлові приміщення та робочі місця, без дозволу персоналу мінятися спальними місцями, припиняти доручену їм роботу; порушувати лінію охорони колонії; одержувати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені для використання в установах виконання покарань; продавати, дарувати або відчужувати іншим способом на користь інших осіб предмети, вироби й речі, що перебувають в їх особистому користуванні; вести спілкування і встановлювати зв’язок з іншими особами на порушення встановлених законодавством правил ізоляції; наносити собі тілесні ушкодження, у тому числі за допомогою іншої особи, заподіювати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків; завдавати шкоди державному, громадському майну й майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну; вживати наркотичні, сильнодіючі засоби, спиртні напої і спиртовмісні речовини, сурогати алкоголю; грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вживати нецензурні, жаргонні й вульгарні слова, давати і присвоювати прізвиська (клички) тощо.