2.2. Місце кримінально-виконавчого права в системі права

Питання щодо місця кримінально-виконавчого права в системі права активно розглядалося в науковій літературі 60-70-х років ХХ століття. Деякі вчені (А.А. Герцензон, О.О. Піонтковський) стверджували, що виправно-трудове право є підгалуззю кримінального права, оскільки при призначенні і виконанні покарання переслідуються однакові цілі, а правова основа виконання покарання розвиває, конкретизує саме покарання.

Інші вчені (С.С. Алексєєв, О.Е. Лейст) вважали, що ця галузь права є продовженням кримінально-процесуальної галузі права, оскільки вона частково забезпечує реалізацію кримінально-правових правовідносин, тим самим визначаючи процедуру виконання покарання.

Ще одна позиція вчених (О.Л Ременсон) полягала у визнанні виправно-трудового права комплексною галуззю права, в силу того, що вона містила в собі норми багатьох галузей права. Існували також й інші точки зору, які висловлювалися вченими, що не визнавали виправно-трудове право самостійною галуззю права.

Проте поступово, по мірі розвитку виправно-трудового права, визначальним стало положення, при якому воно стало вважатися самостійною галуззю права. Цієї думки дотримувалися провідні вчені-пенітенціаристи, які стояли у витоків формування даної галузі права: М.О. Стручков, О.Є. Наташев, М.П. Мелентьєв, Ю.М. Ткачевський, О.С. Міхлін, О.І. Зубков, Л.В. Багрій-Шахматов, В.М. Трубніков та ін.

Сьогодні, коли на зміну виправно-трудовому праву прийшло кримінально-виконавче право і чітко визначився його предмет, твердження про те, що кримінально-виконавче право не є самостійною галуззю права, втратило свою актуальність.

Як елемент системи українського права кримінально-виконавче право входить у комплекс галузей права, які регулюють питання протидії злочинності органами кримінальної юстиції України, і складають так званий кримінально-правовий (кримінальний) цикл. Ці галузі мають схожість у предметі і методі, крім того вони мають загальні інститути. У зв’язку з цим, необхідно уточнити місце кримінально-виконавчого права в даному правовому комплексі, виявити його взаємозв’язок з кримінальним і кримінально-процесуальним правом.

Кримінальне право для галузей права, що регулюють питання протидії злочинності, є базовим. Нормами кримінального права визначається система кримінальних покарань, воно формулює поняття, цілі, підстави кримінальної відповідальності і покарання та звільнення від нього, тобто визначає ключові юридичні категорії і поняття, віддаючи кримінально-виконавчому праву регулювання суспільних відносин у сфері виконання (відбування) покарання.

Тісний взаємозв’язок кримінального і кримінально-виконавчого права визначається також тією обставиною, що формою реалізації матеріального права, до якого відноситься і кримінальне право, є процесуальний закон. Для кримінального права такою формою його реалізації є не тільки кримінально-процесуальне, а й в деякій мірі кримінально-виконавче законодавство.

Кримінальний закон лише визначає характер регулювання виконання (відбування) різних видів покарання, делегуючи виконавчому закону повноваження про порядок їх виконання, встановлювати в певному обсязі позбавлення або обмеження прав і законних інтересів засуджених, порядок. звільнення від покарання і т.п.

Можна сказати, що кримінально-виконавче право стосовно кримінального права виконує службову функцію, тобто виступає в ролі процедурного права щодо матеріального (кримінального) права. Норми кримінального права можуть бути реалізовані і кримінально-процесуальним правом, однак це відбувається тільки при притягненні особи до кримінальної відповідальності, призначенні покарання. Після вступу вироку суду в законну силу починає діяти кримінально-виконавча процедура, яка встановлює порядок реалізації санкції кримінально-правової норми.

Норми кримінального і кримінально-виконавчого права найбільш тісно співвідносяться та взаємодіють під час вирішення питань дострокового звільнення засуджених від відбування покарання та заміни покарання більш м’яким. Перші встановлюють підстави звільнення, а другі – порядок подання засуджених до звільнення.

Так само тісно взаємодіють норми цих галузей права при проведенні класифікації та розподілі засуджених. Класифікація злочинів, передбачена нормами кримінального права, має пріоритетне значення для класифікації засуджених під час відбування ними покарання. Кримінально-правовими критеріями класифікації є: характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, форма вини, наявність судимості, відбування в минулому позбавлення волі. Кримінально-виконавча класифікація будується на основі кримінально-правової і пов’язана з поведінкою засуджених у період відбування покарання та необхідністю їх роздільного тримання. Її мета – забезпечити диференційоване виконання покарання і виключити можливість негативного впливу одних засуджених на інших.

При співставленні норм кримінального і кримінально-виконавчого права важливо те, що перше визначає сутність покарання, а друге – його зміст (умови відбування покарання засудженими). Тому кримінальний закон делегує кримінально-виконавчому закону повноваження визначати правообмеження для засуджених та їх межі. Наприклад, ст. 61 КК України говорить, що покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

КВК України, встановлюючи порядок відбування покарання у виді обмеження волі, визначає обов’язки і заборони для засуджених: обов’язок сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру; обов’язок постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорту; заборона доставляти і зберігати предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений законодавством України та ін.

Таким чином, вид (сутність) покарання, його розмір (строк), суворість визначаються відповідно до норм кримінального права, а правообмеження (зміст) – нормами кримінально-виконавчого права, у яких покарання матеріалізується, конкретизується, тобто наповнюється певним каральним змістом.

Кримінально-виконавче право тісно взаємопов’язане з кримінально-процесуальним, насамперед з його положеннями, які відносяться до виконання вироку. Адже саме з початку виконання обвинувального вироку виникають кримінально-виконавчі правовідносини, починають реалізовуватися норми кримінально-виконавчого права.

Обидві галузі мають загальний понятійний апарат, суміжні інститути і норми. Так, у нормах кримінально-процесуального права встановлюється процесуальний порядок призначення покарання і звільнення від нього. Підготовка ж до звільнення під час відбування покарання, процес постпенітенціарного впливу на звільнених, надання їм допомоги з метою соціальної адаптації і ресоціалізації передбачені нормами кримінально-виконавчого права.

Взаємодія норм кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого права відбувається при визначенні порядку дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни позбавлення волі більш м’яким видом покарання і т. ін. Норми кримінально-виконавчого права визначають порядок подання матеріалів на зміну виду установи і дострокового звільнення, а норми кримінально-процесуального права регулюють діяльність судів по винесенню відповідних рішень.

Крім кримінального і кримінально-процесуального права кримінально-виконавче право тісно пов’язане з конституційним правом при регулюванні правового статусу засуджених. Так, при відбуванні позбавлення волі на певний строк залишаються без змін такі конституційні права засуджених, як рівність перед законом, право на охорону здоров’я і медичну допомогу, безпечні умови праці, право на охорону людської гідності, захист від катувань, насильства, іншого жорстокого або принижуючого людську гідність поводження або покарання й ін.

Норми кримінально-виконавчого права помітно втручаються у сферу трудового, цивільного, сімейного, фінансового та інших галузей права. Тією чи іншою мірою вони закріплюють правила поведінки, які в умовах звичайного життя врегульовані нормами цих галузей. При створенні відповідних норм кримінально-виконавчого права за основу брали норми названих галузей права, які набули при цьому нового змісту і лише за формою нагадували норми зазначених галузей права. Іншими словами, частина норм кримінально-виконавчого права є результатом “трансформації” норм інших галузей права. Така видозміна норм пов’язана з виникненням у громадянина статусу засудженого.

Зокрема, норми кримінально-виконавчого, цивільного і трудового права застосовуються при притягненні засуджених до матеріальної відповідальності. Згідно ст. 136 КВК України засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відповідальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно із законодавством. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов’язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підставах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.

Норми трудового права регламентують роботу органів і установ виконання покарань, а також значною мірою і працю засуджених, встановлюють загальні правила охорони праці і техніки безпеки і т. ін. Норми адміністративного права застосовуються щодо питань управління органами і установами виконання покарань, норми сімейного права – при укладанні засудженими шлюбу і т. ін.

Таким чином, кримінально-виконавче право як самостійна галузь права тісно пов’язана з іншими галузями права, оскільки при виконанні покарання зберігається загальногромадянський статус засудженого.