21.1. Поняття режиму та його основні вимоги

Проблема режиму виконання покарання у виді позбавлення волі є однією із центральних в теорії кримінально-виконавчого права. Досить відмітити, що в навчальній, науковій та спеціальній літературі можна знайти багато різних визначень, в яких вживається термін «режим», наприклад, «режим у місцях позбавлення волі», «режим тримання засуджених», «режим виконання покарання», «режим відбування покарання», «пенітенціарний режим», «режим осіб, що відбувають покарання» тощо. У зв’язку з досить великою розбіжністю визначень поняття режиму, неоднозначним вживанням і тлумаченням виникає необхідність у подальшому з'ясуванні його ознак та змісту.

Певну ясність в розумінні режиму вніс закон – Кримінально-виконавчий кодекс України. Згідно з ч. 1 ст. 102 КВК «режим у виправних і виховних колоніях – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених».

Останні публікації вчених в галузі кримінально-виконавчого права, на наш погляд, мають деяку схожість у визначенні поняття режиму. Автори підручника «Кримінально-виконавче право України» за редакцією професора А.Х.Степанюка визначають режим покарання(позбавлення волі) як « встановлену кримінально-виконавчим законодавством сукупність правил поведінки засуджених (режим відбування покарання) і заходів, що здійснюються органами і установами виконання покарань, спрямованими на досягнення цілей покарання (режим виконання покарання)»(1). Автори монографії «Режим виконання кримінальних покарань» визначають «режим виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі як встановлену правовими нормами і реалізовану адміністрацією виправних установ систему правил поведінки засуджених, що виражається в їх ізоляції, диференціації умов тримання, право обмежень і забезпеченні розпорядку дня та застосування заходів виправного впливу з метою ресоціалізації і виправлення засуджених, виключення можливості здійснення ними нових злочинів й інших антигромадських вчинків»(2).

Наведені вище визначення режиму з урахуванням тлумачень цього терміну в довідковій літературі(3) дають підстави вважати, що під режимом у колоніях слід розуміти, по-перше, послідовність дій, що забезпечують процес виконання і відбування покарання, по-друге, сукупність правил, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, додержуватися яких зобов’язані засуджені і персонал колоній. Вчинення різних дій, дотримання встановлених правил під час виконання (відбування) покарання детально регламентовано кримінально-виконавчим законодавством і є обов’язковими до суворого і точного виконання й дотримання їх засудженими та чітким забезпеченням персоналом колоній. Таке детальне регламентування режиму в законі є необхідною умовою дотримання законності при виконанні (відбуванні) покарання. Пряме визначення прав і обов’язків суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин виключає довільне розуміння правового статусу цих суб’єктів (засуджених і персоналу колоній). Необхідно відмітити, що вказані суб’єкти не є рівними в правовому статусі. Персонал колоній у випадку невиконання засудженими встановлених для них обов’язків наділений повноваженнями застосовувати заходи примусу (накладення заходів стягнення, застосування фізичної сили, спецзасобів і навіть зброї). У засуджених в таких випадках єдиним захистом є закон. Якщо засуджені його не порушують, то персонал колоній зобов’язаний поважати їхні права, надавати всі можливості для їх реалізації.

Чинне кримінально-виконавче законодавство називає встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим) в якості одного із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (ч. 3 ст. 6 КВК). В поєднанні з суспільно корисною працею, соціально-виховною роботою, навчанням засуджених, громадським впливом режим спрямований на досягнення мети покарання. Це цілком закономірно. Досягнення виправлення й ре соціалізації засуджених неможливо вирішити за допомогою тільки одного із зазначених в законі основних засобів. Тут необхідний комплексний підхід. Режим в даному випадку виступає як умова застосування інших основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (ч.3 ст.102 КВК). Але можливості режиму в порівнянні з іншими основними засобами виправлення і ресоціалізації є більш широкими. Режим спрямований не тільки на забезпечення мети виправлення і ре соціалізації засуджених. Режим як порядок виконання покарання суттєво визначає спеціально-попереджувальну діяльність в колоніях, яка спрямована на запобігання вчинення засудженими нових злочинів (досягнення мети спеціальної превенції). З іншого боку, режим як вираження змісту покарання, кари виступає в якості засобу стримування від вчинення злочинів іншими особами, які ще не стали на шлях злочинної поведінки (досягнення мети загальної превенції).

Чинне кримінально-виконавче законодавство дещо по іншому формулює основні вимоги (завдання) режиму. Вони більш розширені, передбачають не тільки традиційні положення щодо ізоляції засуджених, постійного нагляду за ними, виконання покладених на засуджених обов’язків, роздільного тримання різних категорій засуджених, різних умов тримання засуджених залежно від виду колонії, змін умов тримання, а і зовсім нові – забезпечення реалізації прав і законних інтересів засуджених, особистої безпеки засуджених і персоналу.

Як відомо, покарання за своєю суттю є карою, а зміст покарання полягає в передбачених законом правообмеженнях. Тому саме в режимі концентровано виражений зміст покарання у виді позбавлення волі, тобто весь комплекс обмежень і позбавлень для засуджених. При визначенні юридичної природи режиму треба виходити з того, що це правовий інститут, який, насамперед, регламентує спосіб життя засуджених у колоніях. В даному випадку соціальне призначення режиму орієнтує персонал колоній на раціональне використання вимог і правил режиму. У зв’язку з цим важливе значення має положення закону про те, що режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності (ч.2 ст.102 КВК). Закріплення цієї вимоги в законі цілком відповідає положенням п.60 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями (1955 р.), а також п. п. 1, 4-6, 8, 9 Основних принципів поводження з в’язнями (1990 р.).

Серед основних вимог режиму слід виділити найважливішу складову, а саме ізоляцію засуджених. Вираженням ізоляції є саме позбавлення фізичної свободи шляхом поміщення засуджених в місця позбавлення волі (виправні чи виховні колонії) на строк, встановлений вироком суду, що передбачає перебування їх на території, що охороняється, обмеження засуджених свободи вибору соціального спілкування, їхніх соціально-корисних зв’язків з особами, які знаходяться на волі, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, роздільне тримання різних категорій засуджених, порядок їх спілкування в межах однієї колонії. Тому засуджений до позбавлення волі, оскільки постійно знаходиться в умовах ізоляції, повинен вести особливий, встановлений законом, спосіб життя. А це в свою чергу повинно стимулювати засуджених до утримування від вчинення правопорушень і спонукати їх до прагнення тих благ, якими людина користується на волі.

Ступінь ізоляції визначається видом колонії і поведінкою засуджених. Найбільша ступінь ізоляції досягається у виправних колоніях максимального рівня безпеки, найменша – у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, де засуджені тримаються під наглядом, і тільки на території житлової зони – під охороною. Законодавець посилив можливість диференціації умов відбування покарання в одному виді колоній (отже, і ступінь ізоляції) в залежності від поведінки засуджених, передбачивши тримання засуджених в структурних дільницях колоній (ресоціалізації, посиленого контролю, соціальної адаптації, соціальної реабілітації). Крім того, ступінь ізоляції може бути посилена чи зменшена за рахунок переведення засуджених, що передбачено статтею 101 КВК.

Ізоляція засуджених забезпечується, насамперед, системою охорони колоній, яка здійснюється відповідно до вимог Інструкції з організації охорони установ виконання покарань, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань до заходів забезпечення ізоляції засуджених відносять огляди та обшуки засуджених, приміщень, територій житлових та виробничих зон; деякі умови допуску осіб до установ виконання покарань; умови спільної роботи працівників кримінально-виконавчої служби із засудженими, нагляд за засудженими; залучення сил і засобів колонії, органів і установ виконання покарань для підтримання правопорядку в установах виконання покарань.

Ізоляція засуджених від суспільства не є абсолютною. Про повну ізоляцію можна говорити лише в тому випадку, коли засуджений втратив би будь-який зв'язок із зовнішнім світом, із своїми близькими, з суспільством. Засуджений, перебуваючи в колонії, має право на листування, побачення з родичами й іншими особами, адвокатами, одержання посилок (передач) і бандеролей. Він не позбавляється права користуватися засобами масової інформації (телевізійні і радіопередачі, газети, журнали) й іншими каналами духовного зв’язку з суспільством (спілкування з працівниками кримінально-виконавчої служби на підприємствах і виробничих об’єктах колоній, представниками громадських організацій і трудових колективів, короткочасні виїзди за межі колоній, зустрічі з представниками релігійних організацій).

Наступною вимогою режиму в колоніях є постійний нагляд за засудженими. Інструкція з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затверджена Державним департаментом України з питань виконання покарань визначає нагляд за засудженими як систему заходів, котрі спрямовані на забезпечення відбування кримінального покарання у вигляді позбавлення волі шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу. Нагляд за засудженими в колоніях включає в себе:

- постійне стеження персоналом служби нагляду та безпеки, а також іншими посадовими особами за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та перебування;

- здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробничою зонами, ізольованими дільницями, цехами та іншими об’єктами, контроль за дотриманням засудженими порядку пересування, встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни;

- проведення перевірок наявності засуджених у місцях проживання та праці;

- контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони ;

- проведення обшуків приміщень та особистих обшуків засуджених, а також огляду території житлових зон і виробничих об’єктів, вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим заборонено;

- забезпечення встановленого порядку і контроль за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених з їх родичами та іншими особами;

- перегляд, перевірку і вручення передач, посилок і бандеролей, що надійшли на адресу засуджених;

- супроводження транспортних засобів по території зон, що охороняються, та контроль за вантажно-розвантажувальними роботами;

- забезпечення встановленого порядку відбування дисциплінарних стягнень у приміщенні дисциплінарних ізоляторів, приміщеннях камерного типу, карцерах та одиночних камерах;

- реагування на зміни оперативної обстановки у колоніях, вжиття заходів щодо її нормалізації, застосування у випадках, передбачених чинним законодавством, наручників, гамівних сорочок, гумових кийків, сльозоточивих речовин та інших спеціальних засобів;

- тощо.

Для виконання поставлених завдань розробляється план заходів з організації нагляду, який затверджується начальником колонії. Здійснення нагляду за засудженими є прямим обов’язком особового складу колоній. До сил та засобів забезпечення нагляду за засудженими належать: чергова зміна, до складу якої входять черговий помічник начальника колонії, його заступник, молодші інспектори за напрямами здійснення нагляду (житлової та виробничої зон, з приймання та видачі передач, посилок та бандеролей для засуджених, із забезпечення пропускного режиму на між зонному контрольно-пропускному пункті, тощо), оперативна група (особовий склад колонії, чисельність та склад якого визначаються начальником колонії залежно від оперативної обстановки і варіанта несення служби), переносні радіостанції, спецзасоби сльозоточивої та дратівної дії, гумові кийки, ліхтарі, наручники, гамівні сорочки, комплект шоломів та бронежилетів, аварійно-рятувальний інструмент (сокири, ломи, щупи тощо), комбінезони, гумові та шкіряні рукавиці, гумові чоботи.

До вимог режиму закон відносить забезпечення виконання покладенихна засуджених обов’язків та реалізацію їхніх прав і законних інтересів. Обов’язки, права і законні інтереси засуджених в чинному Кримінально-виконавчому кодексі врегульовані достатньо повно. Статті 8, 9 та 10 КВК визначають основні права і обов’язки стосовно всіх категорій засуджених. Конкретизація же прав і обов’язків стосовно засуджених до покарання у виді позбавлення волі зазначена в статтях 107, 138-143 КВК, а також в підзаконному нормативно-правовому акті – Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (п. п. 29, 30, 48, 64, 89 Правил). Стосовно прав засуджених, то вони не є вичерпними. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Згідно із статтею 107 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі поряд із основними правами (ст.8 КВК), мають право в порядку, встановленому законодавством на:

- користування послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі, додатковими, оплачуваними;

- участь в трудовій діяльності;

- отримання медичної допомоги і лікування, в тому числі, платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

- розпорядження грошовими коштами, придбання, володіння і розпорядження предметами, речами, виробами;

- здійснення листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

- одержання і відправлення посилок, бандеролей, грошових переказів, одержання передач;

- зустрічі з родичами та іншими особами;

- подання пропозицій, заяв і скарг в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

- участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, зайняття фізичною культурою і спортом;

- придбання, користування і зберігання предметів першої потреби, періодичних видань, літератури, продуктів харчування;

- розпорядження вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

- одержання освіти відповідно до законодавства про освіту.

Окрім зазначених вище прав засуджених до позбавлення волі, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань надають їм можливість користуватися у приміщеннях для вживання їжі індивідуальними водонагрівальними електрокип’ятильниками заводського виготовлення потужністю до 0,5 КВт, придбавати для загального користування за рахунок коштів, які перебувають на особистих рахунках, телевізори, холодильники з розрахунку: телевізор – один на відділення або на жилу секцію та холодильник – один на відділення.

На засуджених в колоніях покладені такі обов’язки:

- дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

- утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

- виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;

- виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;

- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

- дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці;

- сумлінно ставитися до праці;

- за межами локальних секторів на території виправних колоній пересуватися тільки строєм;

- носити встановлені нагрудні знаки згідно із затвердженим зразком;

- під час відбування покарання в камерах виходити на прогулянку і дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки, за графіком чергувати в камерах;

- за встановленим зразком заправляти ліжка, зберігати продукти харчування і предмети особистого використання у відведених для цього та спеціально обладнаних місцях.

Деякі обов’язки засуджених визначені в законі як певні заборони, дотримуватися яких повинні засуджені до позбавлення волі. До них, зокрема, відносяться: заборона самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні; заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов’язків; вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов’язків, підбурювати до цього інших засуджених тощо.

В практичній діяльності необхідно звертати однакову увагу реальному забезпеченню виконання засудженими як своїх обов’язків, так і реалізації належних їм прав і законних інтересів. Наприклад, засуджені мають право на одержання інформації і роз’яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі. Це зобов’язує персонал колонії з першого дня прибуття засудженого і, що особливо важливо, під час перебування його в дільниці карантину, діагностики і розподілу колонії надати йому достатню інформацію про вимоги режиму і правила поведінки в місцях позбавлення волі, роз’яснити порядок придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, літератури і письмового приладдя, порядок надання побачень і телефонних розмов, порядок одержання посилок (передач) і бандеролей, порядок листування, одержання і відправлення грошових переказів, залучення до праці і умови праці, застосування заходів безпеки і стягнень за порушення режиму відбування покарання, тощо. Знання такої інформації буде сприяти вибору засудженим своєї поведінки в подальшому, убереже його від можливих порушень, за вчинення яких до нього можуть застосовуватися різні заходи впливу. З іншого боку, персонал колонії зобов’язаний за недотримання засудженим розпорядку дня, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, недбайливе ставлення до майна колонії, тощо вжити відповідні заходи морального, майнового, фізичного чи дисциплінарного характеру. Таким чином, тільки належне забезпечення реалізації засудженими наданих їм законом прав і законних інтересів, а також постійний контроль за виконанням ними своїх обов’язків може викликати заінтересоване відношення засуджених до підтримки правопорядку в колонії.

Режим в колоніях не тільки забезпечує реалізацію прав і законних інтересів засуджених, а і безпеку суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин. Законодавець вперше в якості основної вимоги режиму в колоніях називає забезпечення безпеки засуджених і персоналу. Забезпечення особистої безпеки засуджених – це вимога статті 10 КВК. Персонал колоній у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засудженого зобов’язаний вжити невідкладних заходів щодо забезпечення їх особистої безпеки, а саме: перевести засудженого в безпечне місце, вирішити питання про місце подальшого відбування ним покарання. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засудженого, до якого згідно із законом у зв’язку з його участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, персонал колонії зобов’язаний перевести засудженого на ізольоване тримання в даній колонії або перевести його до іншої виправної колонії. Крім цього, згідно із статтею 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» посадові та службові особи органів і установ виконання покарань зобов’язані забезпечувати безпеку засуджених, персоналу і громадян, які перебувають на території колоній. З цією метою посадові і службові особи колоній мають право: проводити огляд і обшук засуджених, їх речей, огляд інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на територіях колоній, а також вилучати заборонені для використання в колоніях речі та документи; тимчасово обмежувати або забороняти відповідно до законодавства рух транспорту на прилеглих до колоній територіях, не допускати громадян на ці території або зобов'язувати їх там залишатися чи покинути ці території з метою додержання вимог режиму, захисту життя та здоров'я громадян; зупиняти та проводити огляд транспортних засобів; застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію» та іншими законами України. Таким чином, забезпечення безпеки засуджених і персоналу колоній є необхідною умовою для ефективної реалізації процесу виконання та відбування покарання.

Основною вимогою режиму в колоніях є необхідність роздільноготримання різних категорій засуджених. Ця вимога знаходить свій вираз вже при визначенні засудженому виду колонії з урахуванням різних критеріїв, направленні та переведенні засуджених, що здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Державної кримінально-виконавчої служби України. Підставою для такої діяльності відповідних комісій з питань розподілу, направлення та переведення засуджених є положення статті 92 КВК, відповідно до яких встановлюється роздільне тримання чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих, вперше засуджених до позбавлення волі від тих, хто раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, засуджених до довічного позбавлення волі, в тому числі засуджених, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі, засуджених, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування чи амністії. Окремо повинні триматися чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності і, засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

До основних вимог режиму в колоніях законодавець також відносить і різні умови тримання засудженихзалежно від виду колонії. Аналіз статей 138-140, 143 КВК свідчить про те, що відмінність умов відбування в колоніях різних видів в основному зводиться до можливості щомісячної витрати засудженими певних грошових сум для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби. Так, в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання засуджені можуть витрачати гроші без обмеження, а в колоніях максимального рівня безпеки витрата грошей обмежується 70% мінімального розміру заробітної плати. Різні умови тримання передбачені не тільки в залежності від виду колонії. Різними вони можуть бути і в межах одного виду колоній. Так, в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання засуджені мають більше прав щодо вільного пересування, носіння цивільного одягу, витрати грошей, одержання побачень тощо. В виправних колоніях цього ж виду з загальними умовами тримання зазначені права більш обмежені. А в виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені можуть триматися в звичайних жилих приміщеннях (гуртожитках) або ж в приміщеннях камерного типу. Матеріально-побутове забезпечення засуджених є також істотною умовою відбування покарання. В залежності від виду колонії законодавством передбачені різні норми жилої площі на одного засудженого. Так, відповідно до частини першої статті 115 КВК особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма жилої площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою трьох квадратних метрів, у виховних колоніях і у виправних колоніях, призначених для тримання жінок, - чотирьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі, - п’яти квадратних метрів. Крім цього, вагітним жінкам і матерям-годувальницям законодавством передбачено створення поліпшених житлово-побутових умов та встановлення підвищених норм харчування, а засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітність понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят і жінкам – понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

В якості основної вимоги режиму законодавець також передбачає і зміну умов тримання засуджених. Це залежить від поведінки засуджених та їхнього ставлення до праці, навчання і можуть змінюватися як в межах однієї колонії, так і шляхом переведення до колонії іншого виду. Для прикладу візьмемо виправну колонію середнього рівня безпеки. Після прийняття засуджених до колонії і перебування протягом чотирнадцяти днів в дільниці карантину, діагностики і розподілу їх направляють до дільниці ресоціалізації. В цій дільниці засуджені, які відбули зазначені в статті 101 КВК строки, і за умови, що їх поведінка і відношення до праці свідчить про те, що вини стають на шлях виправлення, можуть бути переведені до дільниці соціальної реабілітації, де умови їх тримання суттєво змінюються, а саме поліпшуються (вільне пересування засуджених в межах території дільниці у вільний від роботи час, носіння цивільного одягу, зберігання при собі грошей і користування ними без обмежень, можливість проживання в межах населеного пункту, де розташована колонія, зі своїми сім'ями тощо. Якщо засуджений в дільниці соціальної реабілітації буде злісно порушувати режим відбування покарання, то його можна перевести назад в дільницю ресоціалізації чи в дільницю посиленого контролю або ж навіть в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки. Ті ж засуджені, які в дільниці ресоціалізації порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені до дільниці посиленого контролю, де встановлений режим, що передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки. В цьому випадку умови тримання засуджених погіршуються, що пов’язано з суттєвим обмеженням вільного пересування в межах колонії.

Кримінально-виконавчий кодекс (ст..102) також містить вимогу, відповідно до якої засуджені в колоніях носять одяг єдиного зразка, а стосовно засуджених до довічного позбавлення волі – одяг спеціального зразка (ч.1 ст.152 КВК). Форма одягу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань. Відомчі нормативні акти передбачають порядок забезпечення речовим майном засуджених, строки носіння, норми належності речового майна в залежності від статі і віку засуджених, можливість придбання засудженими у магазинах колоній за власні кошти та одержання в посилках (передачах) від родичів та інших осіб.

Режим у колоніях вимагає від адміністрації проведення обшуків і оглядів засуджених, їхніх речей і одягу, а також приміщень та території колоній. Обшуки засуджених і приміщень, огляди території житлової і виробничої зон колоній проводяться з метою виявлення та вилучення заборонених до зберігання предметів, виявлення підкопів і розшуку засуджених, які переховуються. Результати обшуків (оглядів) оформляються актами. Обшуки проводяться за графіком, затвердженим начальником колонії. До проведення обшуків та оглядів залучається персонал колонії, а у разі необхідності – підрозділи особливого призначення для дій в надзвичайних ситуаціях, додаткові сили інших установ і органів системи виконання покарань. При обшуках і оглядах використовуються технічні засоби, а у разі необхідності – службові собаки. Під час оглядів і обшуків житлової і виробничої зон не допускається пошкодження одягу, майна, інвентарю та інших предметів.

Особистий обшук засуджених поділяється на повний (з роздяганням) і неповний (без роздягання). Особистий обшук проводиться особою одної статі з обшукуваним. Працівники, які проводять обшук, зобов'язані бути пильними, вимогливими, коректними, дотримуватись заходів безпеки та не допускати приниження людської гідності засудженого, який підлягає обшуку.

Адміністрація колонії наділена повноваженнями, за наявністю підстав проводити огляд громадян, їхніх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі та документи. Рішення про проведення особистого огляду приймають начальник колонії або його заступник, а в разі їх відсутності – черговий помічник начальника колонії. Огляд речей здійснюється в присутності їх власників. Особистий огляд проводиться за участю не менше двох представників адміністрації.

Стаття 102 КВК зазначає, що перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі,визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Зокрема, такий перелік включає в себе:

1. Продукти харчування:

Будь-які продукти харчування (за винятком продуктів з простроченим терміном реалізації, консервованих продуктів із м'яса, риби, овочів, фруктів, виготовлених у домашніх умовах, продуктів, що потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки та ті, що необхідно зберігати при температурі 2-4 град. С протягом 72 годин, а також спиртних напоїв та пива), та без обмежень тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай.

Засуджені можуть зберігати при собі чай – без обмежень, тютюнові вироби – не більше 30 пачок цигарок, або махорки (решта здається на склад та видається засудженому при необхідності), сірники – не більше 10 коробок.

2. Предмети першої потреби та засоби особистої гігієни:

- одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами;

- натільна білизна (тепла і проста) – не більше двох комплектів;

- панчохи, шкарпетки та рукавиці – не більше двох пар;

- поясні ремені, кашне, носові хусточки, нитки та вироби з них;

- тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) – по одній парі;

- годинники ручні або кишенькові з не коштовних металів (1 шт.);

- дзеркало, бритви електричні або механічні, а також з касетними головками, запальнички разового використання;

- електрокип'ятильники побутові промислового виробництва до 0,5 КВт (1 шт.);

- предмети першої потреби та засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, креми до та після гоління, шампунь), спеціальні засоби гігієни для жінок;

- підручники і учбове приладдя, література та періодичні видання, у т.ч. релігійного змісту(до 10 примірників), письмовий папір, зошити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні (із мастикою чорного, синього або фіолетового кольорів), конверти, марки, листівки;

- шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту)

- щітки для одягу та взуття, крем для взуття;

- поліетиленовий посуд, кухоль, ложка, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток;

- натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з не коштовних матеріалів;

- спортивні костюми (один);

- для жінок, крім того, халати та сукні, хустки, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика (крім виробів, виготовлених на спиртовій основі), крем для обличчя та рук.

У колоніях засудженим забороняється зберігання грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати засудженими,а саме:

- предмети, вироби та речовини, вилучені з цивільного обігу;

- будь-яка холодна та вогнепальна зброя, а також спеціальні засоби активної оборони;

- пересувні засоби;

- оптичні прилади;

- наручні та кишенькові годинники з дорогоцінних металів;

- будь-які алкогольні напої, одеколон та інші вироби на спиртовій основі;

- наркотичні та лікарські засоби, предмети медичного призначення;

Будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо- та відеокасети (за винятком: гучномовець – один на житлову секцію, телевізор – один на відділення або на жилу секцію), радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (мобільні телефони, пейджери тощо), комп'ютерна техніка, друкарські машинки, розмножувальні прилади;

- ножі, бритви (крім електричних, механічних та безпечних з касетною голівкою) та інша гостро різальні та колючі предмети;

- сокири, молотки та інші інструменти;

- гральні карти;

- фотоапарати, фотоматеріали, хімікати;

- будь-які документи (крім копій вироків і ухвал судів, квитанцій на зберігання грошей, речей та цінностей);

- топографічні карти, компаси;

- військовий та інший формений одяг, обладнання до нього, а також верхній одяг, головні убори та взуття (за винятком тапочок) невстановлених зразків;

- кольорові олівці, фарби, копіювальний папір;

- музичні інструменти (зберігаються на складі, або в клубі колонії і видається засудженим для користування у спеціально обладнаних приміщеннях у час, який встановлений розпорядком дня);

- будь-яке спортивне знаряддя, у тому числі, для заняття бойовими мистецтвами (боксерські рукавички та груші, рукавички для заняття рукопашним боєм, маківари тощо).

Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі можуть бути за рішенням суду передані в доход держави. Виявлені в засуджених заборонені для зберігання і використання в колоніях предмети, вироби і речовини, підлягають вилученню і зберіганню, а речі, вилучені з обігу, знищуються, про що складається відповідний акт. Про вилучення предметів, виробів і речей посадовою особою колонії складається протокол. За фактом вилучення предметів, виробів і речей, які могли б бути використані із злочинною метою, проводиться розслідування.

Засуджені через своїх представників можуть здійснювати банківські операції, в тому числі і з цінними паперами, але зберігати при собі їх вони не можуть. Обов'язок щодо збереження цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, покладається на адміністрацію колонії.