19.1. Класифікація засуджених до позбавлення волі

З метою диференційованого підходу до виконання покарання в теорії кримінального і кримінально-виконавчого права досить чітко розроблена й закріплена в нормах законодавства класифікація засуджених до позбавлення волі. Вона створює не тільки необхідні умови для диференціації виконання покарання, а й значною мірою впливає на формування системи установ виконання покарання (УВП), забезпечує ізоляцію один від другого різних за ступенем суспільної небезпеки і характеру поведінки засуджених. Крім того, вона створює умови для індивідуалізації виконання покарання. Згідно зі ст.67 Мінімальних стандартних правил поводження із в’язнями, метою класифікації є:

1) відокремлення ув’язнених від тих, хто в силу свого злочинного минулого чи негативних рис характеру загрожує негативним впливом на них;

2) поділ ув’язнених на категорії, що полегшує роботу з ними, з метою повернення їх до життя в суспільстві.

Система класифікації засуджених до позбавлення волі тісно пов’язана з класифікацією злочинів у кримінальному праві. Остання певною мірою визначає класифікацію засуджених. В цьому полягає єдність і взаємозалежність вказаних інститутів з точки зору оцінки характеру і ступеню суспільної небезпеки злочинів при призначенні і виконанні покарання.

Кримінальне законодавство виділяє деякі категорії злочинців: особа, яка вчинила злочин повторно та рецидив злочинів (ст. ст. 32,34,67 КК України); неповнолітніх (ст. 97 КК України); жінок (ст. 66,83 КК України). разом з тим, ст. 18 КВК України визначає, яким категоріям засуджених належить відбувати покарання в тій чи іншій виправній колонії відповідного рівня безпеки. Таким чином, класифікація засуджених до позбавлення волі – суміжний інститут кримінального і кримінально-виконавчого права. При цьому в кримінально-виконавчому законодавстві дістають розвиток положення кримінального закону.

До критеріїв класифікації засуджених до позбавлення волі можна віднести: вік, стать, тяжкість вчиненого злочину, строк призначення покарання, форма вини, факт відбування в минулому покарання у вигляді позбавлення волі, визнання особи, яка має судимість за умисний злочин і вчинила новий умисний злочин, рецидивістом, громадянство.

Віднесення засудженого до позбавлення волі до певної класифікаційної групи пов’язане з певними правовими наслідками, які мають суттєве значення для прийняття судом рішення щодо призначення виду і розміру покарання. В подальшому класифікаційні ознаки враховуються під час безпосереднього виконання покарання при визначенні виду виправної колонії, в якій буде відбувати покарання, засуджений, при визначенні ступеня виправлення та зміни умов відбування покарання.

В юридичній літературі існують різні точки зору щодо класифікації засуджених до позбавлення волі. Разом з тим, більшість авторів, які розглядають ці питання сходяться на тому, що головним завданням класифікації засуджених виступає індивідуалізація і досягнення максимальної ефективності мети виконання покарання.

Що ж таке класифікація? Із сказаного випливає, що класифікація засуджених є розподіл їх на більш-менш однорідні групи у відповідності зі специфічними ознаками (критеріями) в залежності від характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, минулих судимостей, статі і віку з метою диференціації та індивідуалізації виконання покарання.

Для зручності виділимо чотири основних види критеріїв класифікації засуджених: фізіологічні; юридичні; педагогічні; психологічні.

Коротко розглянемо особливості та порядок застосування, визначених критеріїв, класифікації на практиці.

1. До фізіологічних критеріївкласифікації засуджених відносяться: стать; вік; стан здоров’я. За статтю засуджені класифікуються на чоловіків та жінок. За віком – на дорослих та неповнолітніх. За станом здоров’я – на працездатних, непрацездатних і хворих тяжким або хронічним захворюванням.

Вказані критерії в першу чергу враховуються судом при прийнятті рішення щодо призначення виду і розміру кримінального покарання.

Так, наприклад, згідно ст. 66 КК України вчинення злочину неповнолітнім, або жінкою в стані вагітності враховується, як пом’якшуюча обставина. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку суд не може призначити на строк більше десяти років, а за вчинення неповнолітнім злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, - на строк не більше п’ятнадцяти років (ст. 102 КК України).

На другому етапі вік і стать засуджених до позбавлення волі враховується Регіональними комісіями при визначенні установи виконання покарання, де буде утримуватись засуджений.

Так, згідно ст. ст. 11,18 КВК України дорослі засуджені тримаються у виправних колоніях закритого типу мінімального, середнього та максимального рівня безпеки, а неповнолітні засуджені – у спеціальні виховні установи (виховні колонії ст. 19 КВК України).

Під час відбуття покарання засуджені можуть досягти 18-річного віку, тобто повноліття, або похилого віку, піддаватися різноманітним захворюванням, у т.ч. тяжким, хронічним і душевним, у зв’язку з чим:

- особи, які досягли 18-річного віку переводяться за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах неповнолітніх для подальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання;

- стан здоров’я засуджених враховується адміністрацією при залученні їх до праці; хворі тяжкими, хронічними або душевним хворобами направляються, як правило, у кримінально-виконавчі установи на правах лікувальних, в окремих випадках за поданням адміністрації виправної колонії суд може змінити від відбування покарання достроково;

- особи, які захворіли під час відбуття покарання хронічною душевною хворобою, звільняються від покарання або направляються в спеціальні психіатричні лікарні закритого типу;

- засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди першої і другої груп мають пільги щодо їх працевлаштування, оплати праці, обов’язкового навчання;

- окремо розміщуються засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі для робіт по господарському обслуговуванню цієї установи вагітні жінки і жінки з маленькими дітьми, при деяких установах виконання покарання створені будинки дитини.

2. До юридичнихкритеріїв відноситься: тяжкість вчиненого злочину, особа засудженого і форма вини. За тяжкістю вчиненого злочину розрізняють чотири категорії засуджених: особи, які вчинили злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини (ст. 12 КК України).

За особою засудженого – особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі вперше, особи, які раніше відбували покарання, у виді позбавлення волі, рецидивісти, особи, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії, особи засуджені на довічне позбавлення волі. За формою вини засуджені класифікуються на таких, які вчинили злочини навмисно або з необережності.

Безумовно, що юридичні критерії разом з фізіологічними враховуються судом під час прийняття рішення щодо призначення покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України. при цьому враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (ст. ст. 65-67 КК України). особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до Кримінально-виконавчого законодавства, головною метою виділення і врахування юридичного критерію класифікації засуджених під час виконання покарання є реалізація спеціальних принципів кримінально-виконавчого права таких як, принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право слухняної поведінки.

Такий підхід дає можливість створити цілу систему кримінально-виконавчих установ відкритого і закритого типу з відповідним рівнем безпеки, а також забезпечити роздільне тримання засуджених в цих установах залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину та особи злочинця.

Так, згідно зі ст. 92 КВК України уперше засуджених до позбавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; уперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше засуджених за тяжкі злочини.

Ізольовано від інших засуджених, а також окремо тримаються засуджені до довічного позбавлення волі, засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавлення волі на певний строк у порядку помилування. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, а також засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

Разом з тим, вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання таких засуджених у лікувальних установах визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Виходячи із цього критерію, окрім осіб, зазначених у ст. 92 КВК, виокремлюються групи засуджених:

1. які вчинили злочини невеликої, середньої, тяжкі та особливо тяжкі тяжкості;

2. чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Окреме тримання засуджених за названими ознаками здійснюється з урахуванням інших підстав класифікації (стать, вік, особа засудженого, громадянство тощо). Наприклад, особа, яка вчинила тяжкий злочин, відбуватиме покарання в одній із таких установ: виправній колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, якщо злочин вчинено жінкою, і у виховній колонії, якщо такий злочин вчинений неповнолітньою особою; середнього рівня безпеки, якщо злочин вчинено дорослим чоловіком.

Таким чином, юридична класифікація засуджених до позбавлення волі впливає на систему установ виконання покарання, призводить до змін у правовому становищі засуджених.

Водночас, при організації процесу карально-виховного впливу в конкретній установі виконання покарання така класифікація у ряді випадків є недостатньою. З метою диференціації цього процесу з’являється необхідність вирізнити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точки зору педагогічної і психологічної характеристики осіб, які відбувають покарання.

Таким чином, можна виділити педагогічний критерій класифікації засуджених до якого слід віднести і ступінь виправлення або ступінь соціальної занедбаності. За ступнем виправленості засуджені поділяються на тих, які стали на шлях виправлення, і на осіб, які довели своє виправлення. За ступенем соціальної занедбаності класифікація засуджених здійснюється на осіб, які порушують встановлений порядок відбування покарання, злісних порушників установленого порядку відбування покарання (ст. ст. 132,133 КВК України) і на осіб, які виражають злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК України).

До психологічних критеріїв класифікації засуджених належать: тип особи і психічне ставлення до злочину, тобто визнання, чи невизнаня нею своєї вини в чиненому злочині. За типом засуджені особи класифікуються за загальними ознаками – на холериків, флегматиків, сангвініків, меланхоліків.

На відміну від фізіологічних і юридичних критеріїв класифікації засуджених, які обов’язкового враховуються при прийнятті рішення судом, педагогічна і психологічна класифікація у своїй основі враховується адміністрацією кримінально-виконавчих установ під час проведення соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі. Вона спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно-корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Безумно, що участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в кримінально-виконавчих установах, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення: соціальної занедбаності. В свою чергу, визначення ступеня виправлення засудженого суттєво впливає на зміну умов відбування покарання і правове становище засудженого.

Так, наприклад, відповідно до ст.100,101 КВК України якщо засуджений став на шлях виправлення, умови відбування покарання йому можуть бути покращені у межах однієї колонії або шляхом переведення в колонію з менш суворими умовами відбування покарання.

За умов, передбачених у ч.ІІ ст. 81,107 КК України, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставлення до праці довів своє виправлення, до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. І навпаки, до засудженого, який визнаний відповідно до чинного кримінально-виконавчого законодавства порушником або злісним порушником встановленого порядку відбування покарання, можуть бути застосовані заходи передбачені ст. ст. 101,132 КВК України, які суттєво погіршують його умови відбування покарання, а у разі злісної непокори адміністрації виправної установи, - карається позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 391 КК України).

Таким чином, значення класифікації засуджених полягає у тому, що вона обумовлює: окреме тримання різних категорій засуджених залежно від ступеня небезпечності і ступеня соціальної занедбаності; забезпечення реалізації принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання; позбавляється негативний вплив засуджених, які через своє злочинне минуле та негативні риси характеру можуть шкідливо впливати на засуджених вперше; раціональне застосування примусових заходів стимулювання право слухняної поведінки; створення системи установ виконання покарання; забезпечення зміни умов відбування покарання залежно від ступеня виправлення та соціальної запущеності засуджених.