18.3 Правове положення осіб, які тримаються у слідчому ізоляторі

В теорії права під правовим положенням особи розуміють закріплену у нормах права сукупність прав, свобод і обов’язків громадян, які визначають їх фактичне становище в суспільстві та державі³⁵⁶. Враховуючи те, що в СІЗО тримаються особи, які відповідно до вимог ст. 62 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року щодо моменту настання кримінальної відповідальності³⁵⁷, є тільки підозрюваними та обвинуваченими у вчинені злочину, їх правовий статус визначається, у першу чергу як осіб, які мають загальногромадянські права і обов’язки. Обмеження, що встановлюються для них в умовах місць попереднього ув’язнення, обумовлені природою норм кримінально-процесуального законодавства України та роллю і місцем, яке займають ці особи у даному виді правових відносин. Крім цього, правове становище осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення, визначається Законом України „Про попереднє ув’язнення” та нормативно-правовими актами ДДУПВП.

Так, відповідно до вимог ст. 6 Закону України „Про попереднє ув’язнення” особи, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення мають обов’язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом і випливають з режиму тримання під вартою.

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, визначається законодавством України, що передбачає права і обов’язки цих осіб під час перебування їх на території України,³⁵⁸з обмеженнями, які встановлені Законом України „Про попереднє ув’язнення” і випливають з режиму тримання під вартою.

Отже, правовий статус ув’язнених під варту і засуджених, які тримаються в СІЗО, слід розглядати у двох площинах, а саме:

а) через сукупність загальноприйнятих прав, свобод та обов’язків гарантій їх реалізації, що притаманні усім громадянам без винятку;

б) через так звані „внутрішні” права і обв’язки, що витікають з обмежень і режиму їх тримання в умовах місць попереднього ув’язнення.

При цьому об’єднуючим елементом у механізмі правового регулювання виступає орган дізнання, досудового слідства, прокурор, суд або суддя, в проваджені яких знаходиться кримінальна справа щодо особи, яка тримається в СІЗО. Тільки з письмового дозволу вказаних суб’єктів кримінально-процесуальних відносин ув’язнений під варту і засуджений може реалізувати свої загальногромадянські права (укладання шлюбу, цивільно-правових угод, заняття підприємницькою діяльністю, т. ін.).³⁵⁹

Має свою специфіку і механізм реалізації прав і обов’язків ув’язнених під варту, що обумовлено перебуванням цих осіб у СІЗО під вартою. Зокрема, згідно вимог ст. 9 Закону України „Про попереднє ув’язнення” особи, взяті під варту, мають право:

- на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст. ст. 21, 43 КПК України)³⁶⁰;

- знайомитися з правилами тримання під вартою;

- на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;

- одержувати два рази на місяць передачі або посилки та грошові перекази і передачі;

- купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

- користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи;

- користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув’язнення та придбаними через торговельну мережу;

- відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув’язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

- на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків;

- надання побачень, листування з родичами або телефонні розмови з ними здійснюються лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа (як правило, 1 раз на місяць – ст.ст.12,13 Закону України «Про попереднє ув’язнення»);

- звертатись зі скаргами, заявами та листами за додержанням органів і службових осіб у порядку, встановленому органом дізнання, досудового слідства, прокурором, який здійснює нагляд за досудовим слідством, судом чи суддею, яка розглядає кримінальну справу щодо ув’язненого під варту.

Взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до трьох років.

Взяті під варту молоді громадяни (віком від 14 до 28 років) мають право отримувати психолого-педагогічну допомогу спеціалістів центрів соціальних служб для молоді.

Осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, вразі обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в зв’язку з провадженням в іншій справі, тримають відповідно до правил, встановлених Законом „Про попереднє ув’язнення”. Одержання цими особами посилок і передач, а так само купівля ними продуктів харчування і предметів першої необхідності здійснюється в порядку, що встановлений КВК України для відповідного рівня безпеки, призначеного їм комісіями ДДУПВП.

Перелік продуктів харчування і предметів першої необхідності, які забороняється передавати особам, взятим під варту, встановлюється ДДУПВП, Міністерством оборони України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

Не допускається надання будь-яких пільг чи переваг особам, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення, залежно від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та минулих заслуг.

Як зазначено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996. №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя³⁶¹. Саме в такому контексті організована діяльність адміністрації СІЗО, головним завданням якої є забезпечення законних прав та інтересів ув’язнених під варту.

Проте, як це випливає з вимог ст. 23 Конституції України, не має прав без обов’язків – тільки при такому співвідношенні реально реалізується правовий статус свободи.

Таким чином, зазначені в Законі обов’язки ув’язнених під варту (ст. 10) – це не що інше, як один із елементів механізму забезпечення їх прав і свобод в умовах попереднього ув’язнення.

Особи, взяті під варту, зобов’язані:

а) додержуватись порядку, що встановлений в місцях попереднього ув’язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;

б) дотримуватись санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері;

в) бути ввічливими до працівників місця попереднього ув’язнення, а також поміж собою; не вступати у суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов’язків;

г) бережливо ставитися до інвентаря, обладнання та іншого майна місця попереднього ув’язнення.

Особам, взятим під варту, не дозволяється:

- порушувати встановлений порядок;

- вступати в суперечки з працівниками СІЗО;

- листуватися, перегукуватися і перестукуватися з особами, які перебувають в інших камерах, а під час прогулянки – з особами, які перебувають у сусідніх дворах;

- викидати будь-які предмети з вікон, знаходитись на підвіконні, закривати спостережні щілини (отвори) у дверях і стінах камер;

- робити будь-які написи і помітки на стінах, на книгах та інших предметах і речах, які видаються для користування в СІЗО, а також наклеювати будь-що на стіни і камерний інвентар;

- виготовляти та зберігати предмети й речі, що не дозволені для користування;

- вживати спиртні напої та наркотичні засоби;

- грати в карти та інші азартні ігри;

- продавати, дарувати, обмінювати, віддавати речі та інші предмети, які є в особовому користуванні, а також відбирати речі та предмети в інших осіб;

- порушувати встановлений порядок відправлення листів, скарг і заяв;

- курити під час проходження в коридорах та територією СІЗО;

- наносити собі або іншим особам, які перебувають у СІЗО, татуювання та членоушкодження.

Участь України у різноманітних міжнародних організаціях вимушує її діяти у відповідності з добровільно взятими на себе обов’язками та дотримуватись загальноприйнятих принципів з питань попереднього ув’язнення. Так в п. 2 резолюції 17 VIII Конгресу Організації Об’єднаних Націй по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками від 07.09.1990р. зазначені наступні принципи з вищеназваних проблем:

1) особи, для яких обирається попереднє ув’язнення, повинні бути проінформовані про свої права, включаючи наступні:

а) право на невідкладну допомогу адвоката;

б) право на юридичну допомогу;

в) право отримати підтвердження законності затримання за допомогою передбачених засобів, а також право на звільнення, якщо ув’язнення є незаконним;

г) право на відбування і переписку з членами їх сімей у відповідності з розумними умовами і обмеженнями, що встановлені законом або законними правилами;

2) попереднє ув’язнення повинно бути предметом судового розгляду через розумно короткі інтервали часу і не повинно продовжуватися більше того терміну, який є необхідним у світлі вище перерахованих принципів;

3) всі розгляди, що стосуються осіб, які знаходяться під вартою, необхідно проводити якнайшвидше з метою скорочення до мінімуму терміну попереднього ув’язнення;

4) інші³⁶².

Отже, як вітчизняне, так і міжнародне право при визначені правового статусу ув’язнених під варту виходить з того, що право на свободу й особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. При цьому, як зазначено в п. 1 Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003р. №4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства”, „... обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою”³⁶³.