22.2. Праця осіб засуджених до позбавлення волі

Загально відомо, що мірилом соціального становища людини у суспільстві є будь-який різновид соціально-корисної праці, а її результати визначають людину серед інших як у матеріальному так і в моральному відношенні.

Не є виключеннями і засуджені, адже в ст. 43 Конституції закріплено право всіх громадян (а засуджені продовжують бути ними незалежно від вчиненого злочину чи строку покарання) на працю.

Це право, яке є складовою їхнього статусу, крім іншого, передбачає і обов’язок адміністрації місць позбавлення волі працевлаштувати всіх засуджених і забезпечити їм оплату праці у відповідності з нормами, які діють у народному господарстві; право на працевлаштування у засуджених виникає з моменту прибуття до установи виконання покарання.

Праця засуджених у місцях позбавлення волі врегульована чинним Кримінально-виконавчим кодексом (ст..118-122) і є важливою передумовою ефективного використання інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Згідно з Європейськими пенітенціарними правилами праця в місцях позбавлення волі визнається позитивною складовою виправного впливу на засуджених. Крім того у випадку, коли засуджений на протязі року безпідставно тричі відмовився від праці, це розцінюється за статтею 133 КВК України як злісне порушення вимог режиму, що може привести до застосування до нього дисциплінарних заходів.

Таким чином, слід визнати, що праця засуджених в нашій державі має обов'язковий характер, проте вона не може вважатися примусовою, оскільки стаття 8 Міжнародного пакту про громадські та політичні права вказує, що терміном «примусова чи обов'язкова праця» не охоплюється робота, котру повинна виконувати особа, що перебуває в ув'язненні на підставі законного рішення суду. Стаття 43 Конституції України також не вважає примусовою працею роботу або службу, що виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду.

По суті вона є необхідною передумовою ефективного використання інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених – встановленого порядку виконання та відбування покарання, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього та професійного навчання, громадського впливу.

Крім виправлення, праця засуджених має також економічну, соціальну і оздоровлювальну мету. Засуджені працюють на себе (витрати на харчування, комунально-побутові послуги, одяг тощо) і на суспільство, членами якого вони є. Соціальна мета праці полягає в тому, щоб створити умови для нормального вступу в життя після звільнення. Праця має також значення для збереження здоров'я, оскільки бездіяльність не лише «калічить» людину, але й веде її до деградації.

Праця засуджених повинна бути суспільно корисною, а не беззмістовною. Вона організується відповідно до певних принципів, тобто тих ідей, що характеризують організацію праці і виражають особливості цієї категорії осіб. Загальними принципами є: законність, гуманізм, індивідуалізація праці. Проте, щодо її безпосередньої організації особливе значення мають і соціальні принципи: обовязкова праця та право засудженого на працю; оплата праці залежно від її кількості та якості; обов'язок дотримуватися дисципліни праці; охорона безпеки праці; поєднання праці з професійним навчанням.

На засуджених в повному обсязі поширюються такі конституційні права як право на безпечні та здорові умови праці (ч.4 ст.43 Конституції), проте, засуджені з об”єктивних причин обмежуються у деяких правах, наприклад у користуванні правом на рівну можливість у виборі професії та роду трудової діяльності (ч.1 ст.43 )

Разом з тим, обов'язок засуджених працювати не має абсолютного характеру. Так, засудженим до позбавлення волі чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам – понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Характер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засуджених визначається лікарською комісією залежно від їх працездатності з урахуванням стану здоров'я і профілю виробництва на підприємстві.

Умови та оплата праці засуджених вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років, визначаються законодавством про працю.

Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуван­ням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність.

В установах кримінально-виконавчої системи України функціонують більш ніж 150 промислових підприємств, які мають потужну промислову базу, що налічує понад 1,0 млн.кв.м. виробничих площ і де працює біля 180 тис. засуджених.

Засуджені залучаються до праці на підприємствах або в май­стернях установ, а також на державних або інших форм власності підприємствах на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забез­печення їх належної охорони та ізоляції.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до пра­ці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на під­приємствах виховних колоній. Умови та оплата праці неповно­літніх засуджених визначаються законодавством про працю.

Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених Законом України „Про охорону праці”, проте засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення своїх трудових та інших питань.

Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених, визначається Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та іншими нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Засуджені до позбавлення волі можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Для осіб, засуджених до позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості ро­бочого часу, встановленого законодавством про працю (40 го­дин на тиждень).

На безперервно діючих підприємствах, у цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для засуджених щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускаєть­ся підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість ро­бочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпо­чинку і приймання їжі визначаються начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконан­ня покарань.

До тривалості робочого часу засуджених не включається час:

-перевірок наявності засуджених на робочих місцях, прове­дення огляду і обшуку виробничих об'єктів, якщо це призводить до зупинки виробничого процесу;

-здійснення розводу на роботу та зняття з роботи.

Якщо за характером виробництва та умовами роботи, а також виходячи з особливостей функціонування установ запроваджен­ня п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, за рішеннями на­чальників, погодженими з територіальними органами управлін­ня Департаменту, може встановлюватись шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 го­дин і 4 години при тижневій нормі 24 години.

У виховних колоніях тривалість робочого часу встановлюється:

-для засуджених віком від 15 до 16 років — 24 години на тиж­день;

-для засуджених віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиж­день;

-для засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і зали­шені у виховній колонії в порядку, визначеному статтею 148 Кримінально-виконавчого кодексу України, — 40 годин на тиж­день.

Тривалість робочого часу засуджених, зайнятих на робо­тах із шкідливими умовами праці, установлюється відповідно до законодавства про працю.

Робота засуджених на відкритому повітрі в холодну пору ро­ку або в закритих неопалювальних приміщеннях, а також засу­джених, які працюють вантажниками, регулюється законодавством про працю.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість робо­ти засуджених, крім неповнолітніх засуджених та засуджених, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці (яким згідно з законодавством установлена скорочена тривалість робочого часу), скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиден­ному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

При роботі засуджених у нічний час (з 10 години вечора до б години ранку) встановлена тривалість роботи (зміни) скоро­чується на одну годину. Це правило не поширюється на засудже­них, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці (для яких законодавством уже передбачено скорочення робочого часу).

Оплата праці засуджених здійснюється згідно з вимогами Закону України „Про оплату праці” та відповідної інструкції, затвердженої ДДУПВП України наказом від 4 жовтня 2004 року.

Праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці. Основною системою є відрядна, яка повинна застосовуватися на всіх роботах, де можливі точний облік і нормування.

Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і колективну (бригадну) системи оплати праці.

При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготов­леної продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу.

При колективній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному чле­ну бригади заробітна плата нараховується залежно від при­своєного йому в установленому порядку кваліфікаційного роз­ряду та відпрацьованого часу.

Погодинна система оплати праці для засуджених повин­на застосовуватися лише на роботах, що не піддаються норму­ванню та точному обліку. Годинна тарифна ставка працівника першого розряду, праця якого оплачується погодинно, визначається діленням місячного окладу, не нижче законодавчо встановленого розміру мінімаль­ної заробітної плати, на місячну норму робочого часу.

При розробці тарифних ставок необхідно дотримуватися міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок.

Тарифікація робіт, що виконуються засудженими, та встановлення їм кваліфікаційних розрядів проводяться відпо­відно до кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Присвоєння засудженим кваліфікаційних розрядів чи їх під­вищення провадиться з огляду на складність робіт, що виконую­ться в цеху, на дільниці, та теоретичну підготовку засудженого.

Для проведення цієї роботи в установах утворюються ква­ліфікаційні комісії.

На основі висновку кваліфікаційної комісії начальник устано­ви затверджує засудженому кваліфікаційний розряд, що оформ­люється наказом або розпорядженням по установі. Про при­своєння засудженому розряду робиться запис у його особовій справі.

На засуджених поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Допла­ти за умови праці визначаються за даними атестації робочих місць та оцінки умов праці в розмірах, не менших за передбачені законодавством.

Тримання бригадирів, звільнених від основної роботи, у виробничих бригадах не дозволяється.

Оплата праці бригадирів з числа засуджених провадиться на загальних з іншими членами бригади умовах.

За керівництво бригадою бригадиру встановлюється доплата у розмірі:

-до 10 відсотків тарифної ставки розряду, присвоєного брига­диру, при чисельності бригади до 10 осіб;

-до 20 відсотків тарифної ставки розряду, присвоєного брига­диру, при чисельності бригади від 11 до 25 осіб;

-до ЗО відсотків тарифної ставки розряду, присвоєного брига­диру, при чисельності бригади понад 25 осіб.

Конкретний розмір доплати визначається керівником уста­нови або підприємства установи.

Ланковим доплата за керівництво ланкою при чисельності понад 5 осіб установлюється в розмірі 50 відсотків відповідної доплати бригадира.

Доплата за керівництво бригадою і ланкою виплачу­ється тільки за умови виконання бригадами (ланками) установ­лених виробничих завдань, високу якість продукції (робіт) і при відсутності порушень трудової дисципліни в бригаді (ланці) Як­що вищезазначені умови не будуть повністю виконані, то керів­ник установи або підприємства установи має право позбавити бригадира (ланкового) доплати повністю або частково.

Засудженим, які займають посади спеціалістів і служ­бовців підприємств установ, посадові оклади встановлюються за схемами, діючими у відповідних галузях економіки.

Заробітна плата, нарахована засудженим, зайнятим на робо­тах з господарського обслуговування, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо вста­новленого мінімального розміру заробітної плати.

Оплата праці учнів за час їх навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям провадиться за рахунок коштів, призначених для оплати праці засуджених і працівників підпри­ємств установ.

Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні ро­бітничим професіям, що оплачуються відрядно, провадиться: за перший місяць навчання в розмірі 75 відсотків, другий — 60 відсотків, третій — 40 відсотків, за четвертий і всі наступні місяці, до закінчення терміну навчання, передбаченого програ­мою, — 20 відсотків тарифної ставки першого розряду відпо­відної професії на підприємстві.

Крім того, за виготовлену учнями якісну продукцію провади­ться оплата за діючими на підприємстві установи нормами та розцінками.

Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні ро­бітничим професіям, що оплачуються почасово, провадиться: за перший і другий місяці навчання в розмірі 75 відсотків, тре­тій і четвертий — 80 відсотків, за всі наступні місяці, до закін­чення терміну навчання, передбаченого програмою, — 90 від­сотків тарифної ставки першого розряду відповідної професії на підприємстві.

Таким самим чином провадиться оплата праці на роботах, що оплачуються відрядно, коли виробниче навчання здійсню­ється на устаткуванні робітника, який навчає.

Оплата праці учнів при їх навчанні у бригадах прова­диться: за перший місяць навчання в розмірі 75 відсотків, дру­гий — 60 відсотків, третій — 40 відсотків, за четвертий і всі на­ступні місяці, до закінчення терміну навчання, передбаченого програмою, — 20 відсотків тарифної ставки першого розряду відповідної професії на підприємстві.

Крім того, починаючи з другого місяця навчання учням про­вадиться доплата до 100 відсотків тарифної ставки першого розряду на підприємстві з усього відрядного заробітку бригади.

У випадках, коли учні включені до складу бригади, що пра­цює на агрегаті, на якому випуск продукції у зв'язку зі збіль­шенням кількості робітників у бригаді не може зрости, оплата праці учнів провадиться у тому самому порядку, що й при на­вчанні робітничим професіям, оплачуваним почасово.

Оплата праці засуджених за час перекваліфікації або їх навчання іншим професіям, виходячи з потреб виробництва, провадиться: за перший місяць навчання в розмірі 100 відсот­ків, другий — 70 відсотків, за третій місяць — 40 відсотків їх се­реднього заробітку на попередньому місці роботи.

Крім того, вказаним засудженим з другого місяця навчання за виготовлену ними якісну продукцію провадиться оплата за діючими на підприємстві нормами та розцінками.

Кваліфікованим робітникам з числа засуджених, залу­ченим без звільнення від основної роботи до виробничого на­вчання робітників при їх підготовці, перепідготовці, освоєнні суміжних професій і підвищенні кваліфікації на виробництві, може провадитися додаткова оплата в розмірі до 10 відсотків місячної тарифної ставки за кожного навченого робітника.

У разі залучення засуджених до роботи в надурочний час тривалість такої роботи відображається у табелі виконаних робіт у надурочний час із зазначенням години початку й кінця роботи. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Робота в надурочний час оплачується:

-за погодинною системою оплати праці — у подвійному роз­мірі годинної ставки;

-за відрядною системою оплати праці — за всі відпрацьовані надурочні години виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою.

У разі підсумованого обліку робочого часу (за тиж­день, місяць, квартал, рік) надурочним вважається час, що пе­ревищує тижневу, місячну, квартальну, річну кількість робочих годин, установлену за графіком для даного засудженого.

Такий порядок оплати застосовується незалежно від фактич­ного розподілу надурочного часу за окремими днями місяця чи іншого облікового періоду. При відрядній оплаті праці засудже­ний понад відрядний заробіток одержує належну доплату за ро­боту в надурочний час, що обчислюється за такими самими правилами.

Оплата надурочної роботи провадиться засудженим з уста­новленою тривалістю робочого дня незважаючи на те, входять ці роботи до кола їх трудових обов’язків чи ні, а також засудженим з ненормованим робочим днем - за виконання в надурочний час роботи, що не входить до кола їх трудових обов'язків.

При підрахунку надурочних годин робота у святковий чи неробочий день, виконана понад установлену тривалість робочого дня, не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвій­ному розмірі.

Робота засуджених у вихідні, святкові та неробочі дні оплачується у подвійному розмірі (у виняткових випадках, коли неможливо надати інший день відпочинку):

- відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

-засудженим, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

-засудженим, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робо­та у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фак­тично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

У разі коли частина робочого часу припадає на святковий чи неробочий день, у подвійному розмірі оплачуються тільки ті го­дини роботи, що фактично відпрацьовані у святковий чи неробочий день (від 0 до 24 години).

На безперервно діючих підприємствах (цехах, дільни­цях, агрегатах) при роботі за графіками змінності, а також при підсумованому обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні включається в місячну норму робочого часу. Норма визначається за календарем множенням установленої тривалості ро­бочого дня на кількість робочих днів у даному місяці.

Оплата праці засуджених провадиться відповідно до фактично виконаної ними роботи.

При невиконанні норм виробітку не з вини засуджено­го йому гарантується оплата не менше як дві третини його та­рифної ставки (окладу).

При виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини засудженого, оплата праці по її виготовленню прова­диться за зниженими розцінками. При цьому місячна заробітна плата засудженого не може бути нижчою від двох третин та­рифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що трапився внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини засудженого, виявлений після прийняття виробу органом технічного контро­лю, оплачується засудженому нарівні з придатними (якісними) виробами.

Повний брак з вини засудженого оплаті не підлягає, а частко­вий брак оплачується залежно від ступеня при­датності продукції за зниженими розцінками.

Засудженим, які працюють на підприємствах установ, на ро­ботах з господарського обслуговування, а також на державних або інших форм власності підприємствах, за кожну годину ро­боти у нічний час провадиться доплата в розмірі 35 відсотків годинної тарифної ставки (посадового окладу).

У разі тимчасового припинення роботи (виробничого про­цесу) не з вини засуджених вони повинні на весь час такого при­пинення виводитися до житлової зони або переводитися на іншу роботу (при цьому рівень виконання норм виробітку обраховуєть­ся, а робота оплачується за фактично відпрацьований час).

Не менш актуальним, крім питань стосовно оплати праці засуджених є питання щодо утримання та відрахування із заробітку засуджених та зарахування зароблених сум на їхні особові рахуноки.

Із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості:

-податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб;

-аліменти;

-вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування);

-за виконавчими листами на користь громадян;

-за виконавчими листами на користь юридичних осіб;

-відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудже­ними державі під час відбування покарання.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних ко­лоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам — понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

Засуджені до позбавлення волі з нарахованого їм заро­бітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчу­вання, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.

У випадку недостатнього заробітку чи відсутності коштів на особових рахунках засуджених для повного утримання варто­сті одягу і взуття у поточному місяці заборгованість за вказані предмети речового майна стягується в наступні місяці до пов­ного її погашення.

Вартість харчування із заробітку засуджених вираховується щомісяця з дня перебування їх в установах виконання пока­рань, а також у слідчих ізоляторах (осіб, зайнятих на роботах з госпо­дарського обслуговування).

Вартість харчування, не стягнута в поточному місяці із засу­джених внаслідок низького заробітку або його відсутності, у на­ступному місяці не стягується.

У разі, якщо розрахунки із засудженими проводяться до за­кінчення звітного місяця (звільнення, переведення, етапування тощо), відрахування за харчування провадиться за кількість днів перебування засудженого в установі в даному місяці з роз­рахунку середньої вартості за минулий місяць.

Вартість комунально-побутових послуг утримується із заро­бітку засуджених за встановленими тарифами. У разі відсутно­сті коштів на особових рахунках засуджених або недостатнього їх заробітку вартість комунально-побутових послуг, не утрима­на в поточному місяці, у наступному місяці не стягується.

Із засуджених до позбавлення волі, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, кому­нально-побутових та інших наданих послуг утримується з кош­тів, які є на їхніх особових рахунках, за постановою начальника установи. У разі відсутності у засудженого коштів на особовому рахунку установа має право пред'явити йому позов че­рез суд.

Засуджені до позбавлення волі, яким до від­бування покарання була призначена пенсія, що перераховується органами Пен­сійного фонду України за місцем відбування покарання, від­шкодовують витрати на своє утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та ін­ше) з перерахованої пенсії.

Засудженим до позбавлення волі, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залеж­них, і не одержують за цей час заробітної плати або інших дохо­дів, харчування, одяг, взуття, білизна та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кош­торису виправної колонії.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, коло­ніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами три­мання, а також у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, продукти харчування і речове майно отримують за власні кошти. Комунально-побутові та інші послуги оплачують­ся ними на загальних підставах за встановленими тарифами.

Особам, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за ра­хунок кошторису вищезазначених установ. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений до обмеження волі, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених до обмеження волі, які тримаються в дисцип­лінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, на­даного їм за встановленими нормами.

У виправних колоніях, а також у слідчих ізоляторах сто­совно засуджених, які залишені на роботах з господарського об­слуговування, на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають по­рушень режиму, зараховується незалежно від усіх відрахувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоло­віків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, — не менш як п'ят­десят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виправних цен­трах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації ви­правних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полег­шеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колони, на осо­бовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Із суми призначеної пенсії, перерахованої органами Пен­сійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіо­нера, засудженого до позбавлення волі, на його особовий раху­нок зараховується не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії (незалежно від суми відшкодування витрат на його утримання).

Засуджені до позбавлення волі мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Засуджені, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для при­значення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбу­вання покарання, після звільнення їх від покарання мають пра­во на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, які встановлені законодавством України.