22.1. Поняття, методи і засоби виправлення та ресоціалізації засуджених

Питання виправлення та ресоціалізації засуджених має давню історію. Дана проблема вивчалася з позиції кримінального, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології у працях багатьох науковців, однак єдиної точки зору щодо зазначених понять не існує. Одні автори вважають їх тотожними, інші –абсолютно різними, не однорядними поняття.

Так, на думку О.І. Зубкова, виправлення і ресоціалізація - це те, що веде до досягнення мети. Іншої думки дотримується В.М. Любченко, який розглядає виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей.

А.Д. Глоточкін, В.Ф. Пирожков та інші вважали, що виправлення охоплює три складові:

− мету діяльності органів і установ, які виконують покарання;

− процес перебудови особи засудженого та змін у його особистості під впливом системи виховних заходів;

− результат роботи органів і установ виконання покарання.

Єдине, з чим можна погодитись, – це думка вчених про те, що виправлення є внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його спільною діяльністю з персоналом органів і установ виконання покарань, а ресоціалізація, на їх думку, – це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення. Закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі понять "виправлення" і "ресоціалізація" суттєво вплинуло на дискусію з цього приводу. Так, ст. 6 КВК України визначає наступне:

− виправлення засудженого – це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки;

− ресоціалізація – це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Слід погодитись з В.П. Захаровим., О.Г. Колбом та іншими вченими, які вважали, що головними елементами виправлення і ресоціалізації засуджених є такі:

− закріплені в нормативно-правових актах форми впливу на особу, включаючи профілактичний і напрямки діяльності адміністрації УВП та засудженого, що обумовлено вимогами ст. 19, 63 Конституції України та ст.1, 2, 5 КВК України;

− свідоме ставлення засудженого до процесу виправлення і ресоціалізації та профілактичної діяльності, тобто єдність психічних процесів особи, яка активно бере участь в усвідомленні об’єктивного світу та свого власного буття.

Таким чином, варто зазначити, що законодавче закріплення засобів виправлення і ресоціалізації засуджених є правомірним процесом, який ґрунтується на кінцевій меті покарання і результатах суспільної практики виконання покарання у світі в цілому.