logo search
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

22.3.Соціально-виховна робота з засудженими до позбавлення волі

У системі засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, врегульованих кримінально-виконавчим законодавством, важливе місце займає соціально-виховна робота. Така робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в установах виконання покарань, враховується під час визначення ступеня їхнього виправлення, а також у ході застосування заходів заохочення і стягнення. Розпорядком дня установ виконання покарань можуть бути передбачені виховні заходи, участь у яких для засуджених є обов'язковою. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.

Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

В установах виконання покарань проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють формуванню у них життєвої позиції, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.

Важливо наголосити, що соціально-виховна робота в установах виконання покарань проводиться в особливих умовах – місцях позбавлення волі, тому завдання, форми, принципи й найважливіші питання її організації врегульовані Конституцією України (гл. 6), Кримінально-виконавчим законодавством України (ст. 123-137 КВК) та галузевими нормативними актами.

Соціально-виховна роботав установах виконання покарань визначається як цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Суттєву допомогу у проведенні заходів соціально-виховної роботи персоналу установ виконання покарань надають самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі. Такі організації створюються в установах з метою впливу на виправлення засуджених; розвитку в них корисної ініціативи, соціальної активності, здорових між особистих взаємовідносин, залучення до участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту.

Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально - корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується під час визначення ступеня його виправлення.

В установах виконання покарань із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів установ та відділень соціально-психологічної служби. В установах виконання покарань можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їх діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.

Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи. В установах виконання покарань передбачено реалізацію свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані зі ставленням до релігії, що підлягає лише тим обмеженням, які встановлені Кримінально-виконавчим кодексом України.

Богослужіння і релігійні обряди в установі проводяться в неробочий час на прохання засуджених або за зверненням релігійної організації. Адміністрація установи сприяє запрошенню священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу організації умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.

Засуджені мають право на придбання релігійної літератури і користуватися нею, а також, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.

Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов'язків, а також не дотримуватися установлених вимог режиму відбування покарання. Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також права інших осіб, які відбувають покарання.

В установі виконання покарань до відправлення релігійних обрядів можуть допускатися тільки ті релігійні організації, які зареєстровані у встановленому законом порядку.

Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом.

Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені КВК. Вільний час засуджених передбачається розпорядком дня колонії і повинен тривати не менш як дві години на добу. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

– подяка;

– нагородження похвальною грамотою;

– грошова премія;

– нагородження подарунком;

– дозвіл на одержання додатково посилки або передачі;

– надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;

– дозвіл на додаткову телефонну розмову;

– дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

– дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

– збільшення тривалості прогулянки до двох годин засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю установи і приміщеннях камерного типу виправних установ максимального рівня безпеки.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни не відбутої частини покарання на більш м'яке або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу як на тих осіб, які були заохочені завдяки об'єктивній оцінці їхньої поведінки наприклад, ставлення до праці і навчання, так і на інших засуджених.

До засудженого застосовується лише один захід заохочення. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або, за його проханням, надсилається родичам.

У порядку заохочення засудженим протягом року може бути дозволено одержувати додатково одну посилку чи передачу і надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення та одна телефонна розмова.

До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення. Застосування заохочень у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення відбувається в усній або письмові формі, інших заохочень – тільки у письмовій.

За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

– попередження;

– догана;

– сувора догана;

– призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії;

– дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

– скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст.. 138-140 і 143 КВК;

– поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб;

– поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб;

– переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.

Злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації установи, при цьому він:

– вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості йхарактеру проступку засудженого.

За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках – у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то таке стягнення не виконується.

Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення – тільки письмово.

Стягнення у виді дисциплінарного штрафу передбачене ст. 133 КВК накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки. Постанова оголошується засудженому під розпис. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави.

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання.

Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу. До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг – на час виходу з приміщення. Тримання засуджених у карцері одиночне.

Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері), надається щоденна прогулянка тривалістю в одну годину. Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері).

Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окремо від інших засуджених.

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявністю для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яке стягнення.

Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею завідсутності порушення з боку засудженого. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.

При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені ст. 130 і 132 КВК, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою ст..135 КВК.

Заступник начальника установи користується таким самим, як і начальник, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Начальник відділення соціально-психологічної служби установи має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяку, дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення, попередження, догану, призначення на позачергове чергування за прибирання приміщень і території установи.

Засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відповідальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно з законодавством. Засуджені також повинні відшкодувати збитки, заподіяні установі, і додаткові витрати, пов'язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов'язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі й на підставах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі й на підставах, встановлених цивільним законодавством.

У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків провадиться на загальних підставах. Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.

До винесення постанови має бути встановлено розмір збитків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки у нього береться письмове пояснення.

Постанова начальника установи про стягнення збитків оголошується засудженому під розписку. Засуджений може оскаржити постанову начальника установи вищій посадовій особі. Подання скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.

Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.

Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнені за рішенням суду у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладеного робимо висновок, що соціально-виховна робота в установах виконання покарань проводиться в особливих умовах, тому завдання, форми, принципи й найважливіші питання її організації врегульовані Конституцією України (гл.6), кримінально-виконавчим законодавством України (ст. 123-137 КВК) та галузевими нормативними актами.