logo search
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

11.3. Реалізація міжнародно-правових актів у сфері виконання покарань і поводження з засудженими у кримінально-виконавчому законодавстві України

Втілення в життя міжнародних стандартів з прав і свобод людини і громадянина є однією з найважливіших проблем внутрішньої та зовнішньої політики України. Останнім часом Україною проводиться активна робота, спрямована на використання не тільки національних, але й міжнародних інститутів захисту прав людини. Реалізація міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених та їх забезпечення є актуальним питанням для чинного національного законодавства і практики. Дотримання міжнародних стандартів можливе за умови належної імплементації до чинного національного законодавства.

Україна, як правонаступниця СРСР, відповідно до Віденської угоди (1989р.) зобов’язана привести своє законодавство згідно з міжнародними угодами про захист прав людини, в тому числі й у сфері виконання кримінальних покарань.

Також формальною основою застосування норм міжнародно-правових стандартів кримінально-виконавчого характеру є ст. 9 Конституції України, в якій передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Фактичною і об’єктивною основою застосуваннях цих норм є єдність людської сутності і “природних” прав засуджених до позбавлення волі, однотипність злочинності як в Україні, так і в інших країнах, подібність (у більшості випадків) основних заходів і методів впливу на злочинність. Згідно з ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положення цієї конституційної норми має надзвичайно важливе зовнішньополітичне і правове значення, особливо в умовах активного входження України у світове співтовариство, адже вони свідчать про дотримання виконання Україною міжнародно-правових зобов’язань, дають відповіді на питання практичного застосування положень міжнародних договорів в Україні та їх співвідношення з чинним законодавством нашої держави.

Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 р. передбачено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід’ємною частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Це означає, що наша держава при розробці та прийнятті законодавчих актів повинна керуватись не тільки змістом національних правових норм, але й міжнародними нормативно-правовими актами, зокрема міжнародними стандартами з прав людини.

Згідно зі Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженою Указом Президента України від 11 червня 1998 р. N 615, та Указом Президента України від 9 лютого 1999 р. N 145 “Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади” адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є одним з важливих напрямів процесу нормотворення. У зв’язку з цим обов’язковою є оцінка проекту нормативно-правового акта з точки зору його узгодженості із законодавством Європейського Союзу.

Імплементація міжнародних стандартів прав і свобод засуджених до позбавлення волі є складною державно-владною діяльністю, яка має відповідну мету, засоби, суб’єктів і повинна здійснюватися з урахуванням як узятих Україною на себе міжнародних зобов’язань, так і особливостей національного законодавства, існуючої соціально-економічної ситуації, яка склалася в державі.

Ключовим інститутом, який характеризує результати такої імплементації, є правовий статус засудженого до позбавлення волі. Саме зміст такого статусу та забезпечення функціонування його елементів значною мірою визначають ступінь практичної реалізації конституційних положень про те, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, а також про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Основними завданнями, які стоять перед Українською державою і суспільством у сфері забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав та свобод засуджених до позбавлення волі, зокрема, є:

Виконання цих завдань має здійснюватися на науковій основі, комплексно, з урахуванням соціально-економічних факторів, які є визначальними для формування пенітенціарної політики та її реалізації на практиці.

Однією з основних тенденцій сучасного розвитку вітчизняної правової системи є її відкритість, використання прогресивних зарубіжних концепцій, імплементація загальновизнаних міжнародних принципів, норм та стандартів з прав і свобод людини та громадянина.

Міжнародні стандарти з прав і свобод засуджених містять у собі як норми-принципи, так і норми-рекомендації. Норми-принципи не припускають яких-небудь відступів від них як у законодавстві, так і в діяльності органів і установ виконання покарань. Цей висновок випливає зі статті 30 Загальної декларації прав людини та статті 5 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Норми-принципи сформульовані в різних міжнародних нормативно-правових актах і охоплюють усі основні права і свободи людини і громадянина. Норми-рекомендації не є обов’язковими, хоча і підлягають максимальному врахуванню при розробці нових законодавчих актів і здійсненні практичної діяльності.

У міжнародному та в національному праві напрацьовані загальнотеоретичні підходи щодо реалізації міжнародних стандартів. У найбільш узагальненому виді вони зводяться до наступного:

    1. національне законодавство повинне включати обсяг прав людини і громадянина, який відповідає міжнародним стандартам та взятим на себе державою міжнародним зобов’язанням;

    2. національне законодавство не повинно суперечити положенням про загальнолюдські цінності, що зафіксовані у міжнародних нормативно-правових актах з прав і свобод людини і громадянина;

    3. обмеження прав і свобод може бути здійснено на підставі закону, в межах визначених конституцією країни та у відповідності з вимогами норм міжнародного права;

    4. забороняється зловживання правами, тобто використання їх з метою завдання шкоди фізичним і юридичним особам;

    5. права і свободи людини повинні бути забезпечені відповідними гарантіями (заходами судового захисту, оскарження, матеріальними та іншими гарантіями).

Аналіз змісту перерахованих та деяких інших міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених та їх практичне втілення в національне законодавство нашої держави буде неповним осмислення такого юридичного поняття, як їх імплементація.

Імплементація міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених - це державно-владна діяльність компетентних органів щодо втілення у національне законодавство за допомогою сукупності правових засобів тих положень, що викладені в нормах міжнародного права щодо цієї категорії громадян.

Механізм імплементації – це створена суб’єктами міжнародних правових відносин та державою систему юридичних методів та засобів, за допомогою яких у належних формах здійснюється забезпечення реалізації прав і свобод засуджених у відповідній державі.

Аналіз змісту та структури національного законодавства дозволяє зробити висновок, що перераховані вище міжнародні стандарти з прав і свобод засуджених імплементовані у:

Конституція України. В Конституції України знайшли відображення основні принципи, ідеї міжнародного права у сфері захисту прав людини. Основним Законом гарантовано дотримання всіх прав засуджених.

Частина друга ст.11 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод проголошує, що здійснення цих прав не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки і суспільного спокою, з метою попередження заворушень і злочинів, захисту здоров’я і моральності чи захисту прав і свобод інших осіб.

Ці міжнародні норми передбачені окремими статтями та нормами Конституції України. Відповідно до вимог ст.23 Конституції кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. Згідно з ч. 3 ст. 34 Конституції України здійснення прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей. Щодо засуджених це положення конкретизовано у ч. 3 ст. 63 Конституції нашої держави, з якою передбачено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду. Саме ця конституційна норма є правовою основою обмежень прав і свобод засуджених у кримінально-виконавчому законодавстві.

Так, згідно вимог ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Ця норма передбачає, щоні відомчими нормативно-правовими актами, ні наказами посадових осіб права засуджених обмежуватися не можуть. Засуджені, як громадяни України, володіють певними правами і обов’язками, однак їх правове положення відрізняється від вільних громадян, у зв’язку з застосуванням до них певних обмежень.

Отже, правове положення засуджених регламентується, в першу чергу, тими нормами права, які визначають його для всіх громадян України, тобто Конституцією, а також нормами трудового права, цивільного, сімейного, інших галузей права, але з обмеженнями, передбаченими законодавством для засуджених (у тому числі нормами кримінально-виокнавчого права), а також випливають з вироку суду. Звідси їх правове положення в значній мірі залежить від виду КВУ, рівня безпеки, відбутої частини покарання, оцінки виправлення (тобто поведінки засудженого) й інших факторів.

У відповідності до міжнародних нормативно-правових актів в Основному законі України закріплено, що громадяни володіють всією повнотою соціально-економічних, політичних і особистих прав та свобод. В області соціально-економічних прав, на засуджених поширюється право на працю, відпочинок, освіту, охорону здоров’я, матеріальне забезпечення в старості, на випадок хвороби чи втрати працездатності, на житло, користування досягненнями культури, наукову, технічну, художню творчість. Засуджені як і всі громадяни України мають право на освіту, на охорону здоров’я, обирати, свободу слова, свободу совісті, недоторканості особи, звертатись зі скаргами, заявами та листами до державних органів, громадських організацій і посадових осіб, володіння, користування і розпорядження майном.

Кримінально-виконавчий кодекс України та підзаконні нормативно-правові акти, які прямо чи опосередковано стосуються виконання кримінальних покарань та поводження із засудженими. Кримінально-виконавче право є основною галуззю права України, в якому реалізовуються міжнародні стандарти у сфері виконання покарань та поводження із засудженими. Найбільш важливі положення основних загальних та спеціалізованих міжнародних нормативно-правових актів імплементовано до Кримінально-виконавчого кодексу України

Міжнародними нормативно-правовими актами передбачається, що виконання покарання повинно служити забезпеченню прав людини, суспільства і держави. Ці положення знайшли відображення у ст. 1 КВК України, передбачено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Цією ж нормою передбачено, що завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Наслідком імплементації міжнародних стандартів є прийняття ряду законодавчих та підзаконних актів, що сприяли демократизації та гуманізації відбування покарання, удосконаленню виховного впливу на засуджених. Внаслідок цього було збільшено кількість побачень засуджених з рідними та близькими, зняті обмеження в листуванні, збільшена сума коштів, які можна витрачати на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності, поліпшені комунaльно-побутові умови, медичне обслуговування, суттєво поліпшені умови для культурного розвитку та участі у здійсненні релігійних обрядів.

Перераховані та деякі інші заходи свідчать про те, що в Україні суттєво пом’якшено режим відбування покарання, значно розширені права і свободи засуджених, зміст яких досить суттєво наблизився до міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених. Зокрема, здійснені заходи дозволили значною мірою реалізувати рекомендаційну норму ст.60 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, зменшити різницю між життям в умовах ізоляції та на волі, частково наблизити умови відбування покарання до рівня розвинених європейських держав.

У чинному КВК України відсутня стаття, яка б формулювала принципово важливі підходи нашої держави до міжнародних стандартів поводження з ув’язненими.

У зв’язку з цим з урахуванням вимог ст.9 Конституції України, ст. 2 Кримінально-виконавчого кодексу України містить новелу, згідно з якою кримінально-виконавче законодавство України складається з Кримінально-виконавчого кодексу та інших законодавчих актів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналіз змісту вимог Кримінально-виконавчого кодексу України дозволяє зробити висновок, що зазначений законодавчий акт враховує важливі міжнародні правові акти, які визначають правове положення засуджених і стандарти поводження з ними.

Норми міжнародних стандартів з прав і свобод людини і громадянина, зокрема засуджених до позбавлення волі, знайшли відображення і закріплення, у першу чергу, в правовому положенні засуджених. Так, у ч. 2 статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу містить положення, джерелами якого є ст. 5 Загальної декларації прав людини і ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Зазначені статті передбачають, що ніхто не повинен зазнавати тортур, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження чи покарання. Аналогічна вимога сформульована в п. 10 зазначеного Пакту, згідно з яким усі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і повагу гідності, властивої людській особі.

Загальну спрямованість кримінально-виконавчого законодавства України на реалізацію приписів і рекомендацій міжнародних стандартів прав і свобод засуджених відображає стаття 8 КВК України, яка закріплює основні права засуджених. Мова йде саме про основні права, оскільки згідно з ч.3 ст.63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

У Кримінально-виконавчому кодексі України правовому становищу засуджених присвячена окрема глава, чим підкреслена зростаюча значимість забезпечення законності виконання кримінальних покарань, прав та свобод засуджених. Закріплення Кримінально-виконавчим кодексом основних прав засуджених відповідає вимогам Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, Європейським в’язничним правилам. Саме таким шляхом ідуть більшість сучасних прогресивних країн світу.

Важливе значення для реалізації кримінально-виконавчої політики нашої держави мають закріплені у ст.5 КВК принципи кримінально-виконавчого законодавства.

Відповідно до міжнародних рекомендацій, викладених у принципі 18 “Звід принципів усіх осіб, які підлягають затриманню чи ув’язненню в якій би то не було формі” (1988 р.), правилі 93 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, правилі 92 Європейських в’язничних правил, у ч. 7 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, передбачене суб’єктивне право засуджених на кваліфіковану юридичну допомогу. Для одержання юридичної допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів, а також осіб, уповноважених для надання такої допомоги. Зустрічі з адвокатами чи іншими особами, уповноваженими для надання такої допомоги, не входять до числа побачень, передбачених КВК України. Саме тому такі зустрічі не обмежуються ні часом, ні кількістю.

Значну увагу в міжнародних стандартах з прав і свобод людини і громадянина приділено особистій безпеці особи. Це питання прямо чи опосередковано закріплено в Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції про захист прав людини і її основних свобод, правилі 57 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, Європейській Конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню та інших міжнародних правових документах. Зазначені міжнародні правові документи, визначаючи основні права людини, вказують на необхідність забезпечення безпеки засуджених у місцях позбавлення волі, закріплюють основні права особи, що позитивно впливають на її безпеку.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що більшість міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених, у тому числі і до позбавлення волі будуть імплементовані в національне законодавство.

Для реалізації прав і свобод засуджених до позбавлення волі, закріплених у міжнародних стандартах та імплементованих у національне законодавство нашої держави, необхідно створити відповідний соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод засуджених, під яким у літературі розуміють систему засобів і способів, що забезпечують необхідні умови для вирішення цих проблем. Поняття “соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод засуджених”, на нашу думку, підкреслює, що правовий механізм – це частина соціального механізму, що діє з ним у єдності.

Створення нормативно-правових та організаційних засад забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі є одним з найактуальніших завдань, що стоять перед нашою державою, з огляду на необхідність реалізації конституційних положень щодо прав та свобод людини і громадянина, реалізації принципу гуманізму, імплементації відповідних положень міжнародних правових документів до національного законодавства, процесу активного входження України до різних структур міжнародної спільноти.