8.4. Державна кримінально-виконавча служба України та її місце в кримінально виконавчій системі

Аналізуючи діючу систему виконання кримінальних покарань, яка забезпечує реалізацію усіх видів покарань, передбачених Кримінальним кодексом України, можна констатувати, що кримінально-виконавча система України розглядається як багатогранна система державного примусу, яка акумулює в собі такі основні правові інститути і напрями діяльності, які можна умовно поділити на чотири групи.

До першої групи слід віднести правові інститути виконання покарань, пов’язаних з позбавленням та обмеженням волі, а також арештом, які виконуються в кримінально-виконавчих установах закритого та відкритого типу, а також забезпечення кримінального судочинства і виконання покарань окремими категоріями в'язнів та засуджених в слідчих ізоляторах. На нашу думку, зазначені правові інститути та кримінально-виконавчі установи, що їх забезпечують, можна віднести до пенітенціарної системи, як однієї із складових Державної кримінально-виконавчої служби України.

До другої групи слід віднести правові інститути виконання покарань не пов’язаних з позбавленням та обмеженням волі, у виді штрафів, громадських та виправних робіт, конфіскація майна, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю тощо, що реалізуються за допомогою органів міністерства юстиції та Державної кримінально-виконавчої служби України.

До третьої групи відносяться правові інститути покарання, виконання яких забезпечується спеціальними військовими формуваннями та установами (дисциплінарними батальйонами, гауптвахтами), а також командирами та військовими начальниками, які виконують покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, та окремі додаткові покарання, пов’язані з позбавленням військових звань тощо.

До четвертої, як до особливої групи державних органів і установ як загальної так і спеціальної компетенції відносяться міністерства, відомства (їх компетентні посадові особи), які виконують покарання, пов'язані з позбавленням військових звань, рангу, чину, кваліфікаційного класу. В даному контексті можна зазначити, що якщо для органів і установ вищеназваних умовно першої та другої групи виконання кримінальних покарань є їх основною функцією і цілком природнім явищем, то для органів і установ третьої і четвертої групи функції виконання кримінальних покарань не властиві їх призначенню і не є їх основним завданням, бо вони виконують примуси суду поряд із своїми основними функціями.

Тому цілком логічно, на наш погляд, виділити з вищезазначеного масиву елементів глобальної кримінально-виконавчої системи, основну його ланку - Державну кримінально-виконавчу службу України, якій притаманні специфічні функції, зокрема функція виконання кримінальних покарань. Слід зазначити, що вперше основні завдання, повноваження та правові основи організації і діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України визначені Законом України від 23 червня 2005 року № 2713-ІУ.

Так, правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України проводиться на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Непередбачене законодавством обмеження прав і свобод людини та громадянина неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Керівника центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України та припиняє його повноваження на цій посаді. Керівник центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань має заступників, які призначаються на посади та звільняються з цих посад у встановленому порядку.

Для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управління - управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління.

Кримінально-виконавча інспекція - орган, який виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Кримінально-виконавча інспекція здійснює функції та повноваження, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.

Установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань та виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами. Законодавством визначаються особливості відвідування цих установ і слідчих ізоляторів та спеціальні вимоги режиму доступу на їх територію. Воєнізовані формування - підрозділи, які відповідно до закону діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ. Підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці.

До основних особливостей діяльності установ виконання покарань можна віднести; створення, реорганізація і ліквідація підприємств, установ виконання покарань, розпорядження їх майном здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань; керівниками підприємств установ виконання покарань є за посадами заступники начальників установ виконання покарань; порядок призначення і звільнення з посад, права, обов'язки та умови служби працівників підприємств установ виконання покарань, які мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, визначаються відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань; трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства; засуджені залучаються до праці з урахуванням наявних виробничих потужностей підприємств установ виконання покарань; підприємства установ виконання покарань мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування; підприємства установ виконання покарань не можуть бути засновниками (учасниками) суб'єктів господарювання, щодо них не може бути порушено провадження у справі про банкрутство.

До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі -працівники кримінально-виконавчої служби). Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців. Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину.

Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу такого змісту: "Я (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, клянуся завжди залишатися відданим Українському народові, неухильно додержуватися Конституції законів України, бути чесним, гуманним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну та іншу охоронювану законом таємницю. Присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, всіляко сприяти зміцненню правопорядку. Якщо я порушу цю присягу, то готовий нести відповідальність, установлену законом". Особа рядового чи начальницького складу кримінально-виконавчої служби підписує текст присяги, який зберігається в її особовій справі. Порядок складення присяги визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання:

рядовий склад: рядовий внутрішньої служби;

молодший начальницький склад: молодший сержант внутрішньої служби; сержант внутрішньої служби; старший сержант внутрішньої служби; старшина внутрішньої служби; прапорщик внутрішньої служби; старший прапорщик внутрішньої служби;

середній начальницький склад: молодший лейтенант внутрішньої служби; лейтенант внутрішньої служби; старший лейтенант внутрішньої служби; капітан внутрішньої служби;

старший начальницький склад: майор внутрішньої служби; підполковник внутрішньої служби; полковник внутрішньої служби;

вищий начальницький склад: генерал-майор внутрішньої служби; генерал-лейтенант внутрішньої служби; генерал-полковник внутрішньої служби.

Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку. Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби можуть бути членами громадських організацій, статутні положення яких не суперечать засадам діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, і можуть брати участь у їх роботі у вільний від виконання службових обов'язків час. Організація особами рядового і начальницького складу та працівниками кримінально-виконавчої служби страйків та участь у їх проведенні забороняються.

Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що принижують їхню людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із законом. У разі вчинення дій, зазначених у частині другій цієї статті, особа рядового чи начальницького складу або працівник кримінально-виконавчої служби підлягає звільненню зі служби (роботи), якщо до нього постановлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.

Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби видаються службові та спеціальні посвідчення, а також відповідні знаки (жетони). Законні вимоги та розпорядження посадових і службових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України є обов'язковими для виконання. Невиконання законних вимог і розпоряджень цих осіб та втручання в їх діяльність тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України під час виконання покладених на нього обов'язків керується законами та іншими нормативно-правовими актами, діє на підставі та в межах своїх повноважень. Ніхто, крім випадків, прямо передбачених законом, не має права втручатися в службову діяльність персоналу. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.

В інтересах забезпечення особистої безпеки осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та членів їхніх сімей не допускається розголошення в засобах масової інформації відомостей про місце проживання цих осіб. Відомості про проходження служби особами рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби надаються з дозволу начальників органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів.

Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань. Пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників кримінально-виконавчої служби здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, державну службу, соціальний захист. Персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України гарантується безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України.

Виходячи з вищезгаданого, виконання більшої частини кримінальних покарань покладається, як правило, на спеціалізовані органи та установи держави, що відносяться до кримінально-виконавчої системи та державної кримінально-виконавчої служби України. Адміністрація підприємств, установ та організацій та інші учасники кримінально-виконавчих правовідносин виконують вимоги вироки суду по відношенню до певної категорії осіб, засуджених до різних видів кримінальних покарань.

Кримінальні покарання, передбачені ст. 24 КК України відповідно до розділу ІІ Кримінально-виконавчого кодексу України поділяються на ті, що не пов’язані з позбавленням волі і ті, що пов’язані з позбавленням волі. Частина покарань має тривалий по часу процес виконання, інші обмежуються разовою дією. Аналіз норм КК України показує, що 46,2% санкцій Особливої частини передбачає застосування покарання у виді позбавлення волі, разом з тим, більшість покарань не пов’язаних з позбавленням волі не мають такого суворого карального змісту. Не дивлячись на значну кількість кримінальних покарань та різноплановість їх виконання можна визначити загальні завдання органів і установ, що виконують покарання. Це можливо зробити, виходячи з мети кримінального покарання і завдань, які визначаються кримінально-виконавчим законодавством України. так, у ч.2 ст. 50 КК України законодавець визначає, що метою покарання є не тільки кара, а й також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. У ст. 1 КВК України закріплено мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими». Виходячи із вищезазначених статей нормативних актів перед органами та установами, що виконують покарання визначаються наступні завдання.

Перш за все, завдання виконання та відбування кримінального покарання, призначеного судом. При цьому призначене судом покарання розглядається як сукупність каральних право обмежень, визначених законами України та вироком суду.

Як відомо, чинне кримінально-виконавче законодавство (ч.1 ст.1КВК України) для визначення змісту поняття кари поряд із терміном «виконання» вживає термін «відбування» покарання. На наш погляд, ці терміни відображають єдиний процес здійснення карального впливу на засуджених, але звернені вони до різних суб’єктів і учасників кримінально-виконавчих відносин.

Виконання покарання спрямоване до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов’язані реалізовувати весь комплекс правоообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засудженим прав, виконання покладених на них обов’язків протягом усього терміну покарання, встановленого вироком суду.

У свою чергу, термін «відбування» покарання звернений до засуджених, які повинні на підставі вироку суду, відповідно до приписів встановлених, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати покладені на них обов’язки та утримуватися від діянь, заборонених нормами права. це один із наслідків так званої кримінальної відповідальності – вимушеного зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених Кримінальним кодексом України обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальним органом держави.

Одним із головних завдань органів та установ виконання та відбування кримінальних покарань полягає у тому, щоб у кінцевому результаті досягти забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом введення у дію заходів безпеки, які повинні застосовуватися до окремих індивідів, виключно в силу і відповідно до їх особистої небезпеки. При цьому виконання покарань повинно бути зорієнтовано на індивідуальний підхід до особи, яка має відхилення у поведінці. При досягненні своїх завдань органи і установи повинні керуватися, головним чином, міркуваннями про ефективність застосування тих чи інших засобів виправлення та ресоціалізації відносно особи, яка є її об’єктом.

Важливим завданням органів і установ, що виконують покарання є забезпечення процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, відновлення морального, психічного і фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами та юридичними нормами. Таке поняття, як «ресоціалізація засудженого» в кримінально-виконавчому законодавстві використовується вперше. Хоча, в ст. 50 КК України таке поняття не вживається – ч.2 ст. 6 КВК України визначає, що виправлення є необхідною умовою ресоціалізації засуджених. Ресоціалізація – це важливий процес відновлення та розвитку соціально корисних зв’язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення засудженого. Тому ресоціалізацію засуджених слід розглядати як одну із важливих соціальних завдань, що стоять перед системою органів і установ, що виконують покарання. Виконання цього завдання гарантує вирішення завдань спеціального запобігання вчинення злочинів під час відбування покарання, а також право слухняну поведінку такого громадянина після відбуття покарання.

Завдання спеціального попередження вважається виконаним у тому випадку, коли засуджений позбавлений можливості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від суспільства, а окремі категорії – одна від другої. Організовується охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі.

Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілакчтиної роботи за місцем проживання засудженого – на органи внутрішніх справ (ст. 41 КВК України). Для цього засуджений до виправних робіт зобов’язаний дотримуватися встановленого порядку відбування покарання, з’являтися за викликом до органів, які виконують цей вид покарання, у разі невиконання цієї вимоги без поважних причин засуджений може бути підданий приводу.

Крім того, органи і установи , що виконують покарання здійснюють цілий комплекс оперативно-розшукових, профілактичних та інших заходів, спрямованих на виявлення і запобігання злочинних проявів серед засуджених.

Загальнопопережувальне завдання запобігання вчиненню злочинів іншими особами вирішується органами і установами виконання покарань шляхом реалізації в повному обсязі і в точній відповідності до закону каральних право обмежень. Саме цим здійснюється загально попереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів.

Одним із нових завдань, які стоять перед органами і установами, що виконують покарання є запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. В цьому випадку на органи і установи покладається завдання привести процес виконання та відбування покарання у відповідність до міжнародних стандартів поводження з ув’язненими, забезпечення неухильне дотримання прав і основних свобод людини, визначених у Конвенції про захист прав людини, до якої Україна приєдналася у 1997 році, та Загальної декларації прав людини прийнятої та проголошеної резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.