8.2. Види органів і установ виконання покарань

Необхідно відзначити, що структура системи органів і установ виконання покарань у тому вигляді, в якому вона закріплена у ст. 11 КВК України, склалася не довільно, а під впливом низки об’єктивних факторів.

1. Передусім, її створення залежить від суспільного ладу держави і сформованої нею соціальної, судової, кримінальної і кримінально-виконавчої політики.

Протягом останніх років поетапно здійснено ряд заходів щодо реформування кримінально-виконавчої системи, спрямованих на подальшу гуманізацію відбування покарань, зміцнення законності в місцях позбавлення волі, підвищення професіоналізму та відповідальності працівників органів і установ виконання покарань.

2. Не менш важливий вплив на зміст системи здійснює економіка. Нерідко утворення або ліквідація органів і установ виконання покарань безпосередньо пов’язані з економічною ситуацією в країні.

Наприклад, такі установи, як спеціальні комендатури, що виконували кримінально-правовий захід у виді умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці та умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці, були створені в період, коли економічна ситуація в державі вимагала значної кількості організованих працівників на новобудовах колишнього Радянського союзу. І як тільки реально визначився дефіцит робочих місць, відпала економічна необхідність, і вид покарання і виконуючі його установи були ліквідовані.

3. Важко переоцінити значення науки і законодавства, які визначають перспективи розвитку системи та її структуру, цілі, принципи, завдання й інші неодмінні атрибути за допомогою правових норм. Вона не тільки вивчає діяльність установ і органів, що виконують покарання, а й узагальнює і розповсюджує їх позитивний досвід, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм.

4. Значний вплив здійснює також науково обґрунтована і обумовлена кримінальним та кримінально-виконавчим законодавством класифікація засуджених. За її допомогою реалізується один із основних принципів кримінально-виконавчого права – принцип індивідуалізації і диференціації виконання покарань. Залежно від класифікації засуджених створюються і відповідні види кримінально-виконавчих установ.

5. Не можна не відзначити і той вплив, який здійснює на структуру системи стан злочинності в країні.

Так, збільшення за останнє десятиліття кількості злочинів неодмінно збільшило і кількість осіб, які підозрюються та обвинувачуються у скоєнні злочинів, що призвело до не вирішеної на сьогодні проблеми забезпечення їм умов тримання відповідно до установлених норм. Зростання кількості особливо тяжких злочинів, відміна смертної кари та введення нового покарання у виді смертної кари та введення нового покарання у виді довічного позбавлення волі вимагає будівництва нових кримінально-виконавчих установ закритого типу.

6. В останні роки велику значимість для законодавства України набуває міжнародний фактор. Так, згідно і Законом України від 31 жовтня 1995 року №398/95-ВР, Україна приєдналася до статуту Ради Європи. Не є винятком у цьому відношенні і кримінально-виконавче законодавство, норми якого формують систему органів і установ виконання покарань. Так, ст. 2 КВК України визначає, що кримінально-виконавче законодавство складається з чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Побудова системи органів та установ виконання покарань безпосередньо залежить від тих видів покарання, які передбачені діючим законодавством.

Статті 51 і 52 КК України встановлюють класифікацію системи покарань, розташовуючи їх у певній послідовності І поділяючи на основні і додаткові. Перелік кримінальних покарань складає фундамент системи органів і установ виконання покарань, але критерії класифікації у даному випадку інші.

В юридичній літературі зустрічаються різні варіанти такої класифікації. Органи і установи, що виконують покарання поділяються на ті, що виконують покарання, пов’язані і не пов’язані з виправним впливом; на ті, що створені спеціально для виконання покарання, і на ті, для яких ця функція не є головною, тощо.

Чинний кримінально-виконавчий кодекс України передбачає два варіанти класифікації органів і установ виконання покарань, які розрізняються один від одного залежно від того, що лежить у їх основі – вид покарання, чи вид органу і установи, які його виконують.

Виходячи з першого варіанту, органи у установи виконання покарань поділяються на:

1) виконуючі покарання, не пов’язані з позбавленням волі, - штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

2) виконуючі покарання у виді позбавлення волі;

3) виконуючі покарання у виді довічного позбавлення волі.

Виходячи із структури Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 р., перевагу слід віддати другому варіанту класифікації (залежно від органу чи установи, що виконує покарання). Виходячи з цього, органи і установи, що виконують покарання, можна поділити на наступні групи.

1. Державна кримінально-виконавча служба, яка утворюється, реорганізується та ліквідується Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. До його завдань входить реалізація єдиної державної політики у сфері виконання криміналістичних покарань, координація та контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби.

2. Територіальні органи управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. До них слід віднести управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово господарською діяльністю підпорядко­ваних їм органів і установ.

3. Кримінально-виконавча інспекція є структурним підрозділом Державної кримінально-виконавчої служби України. На цей орган покладається виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі таких як: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадських робіт, виправних робіт. На кримінально-виконавчу інспекцію також покладається здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнення від відбування покарань з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Крім цього, з 01.01.2009 р. КВІ здійснює контроль за особами звільненими умовно-достроково згідно п.4 Прикінцевих положень КВК України.

Відповідно до ст. 57 КВК України, кримінально-виконавча інспекція, згідно з вироком суду також направляє засуджених до обмеження волі, до місця відбування покарання – виправний центр.

4. Згідно ч. 6 ст. 11, ст. 12 КВК України до органів, що виконують покарання, слід віднести Державну виконавчу службу, яка виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна. Це положення знаходить своє підтвердження у Законі України «Про державну виконавчу службу від 24 березня 1998 р. № 202/98 – ВР із змінами, внесеними Законами України від 10 січня 2002 р. № 2921. Так ст. 3 цього Закону визначає, що до органів державної виконавчої служби відноситься Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції України, в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державного виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Що стосується виконання покарань у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, то у даному випадку спеціальні органи для виконання цього покарання не утворюються, відповідно ст. 29 КВК України рішення суду, який постановив вирок про позбавлення волі засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляється органу чи посадовій особі, якій присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. В даному випадку слід звернути увагу на те, що посадова особа безпосередньо не виконує покарання, а тільки вживає заходів до позбавлення засудженого всіх прав і пільг, пов’язаних з цим званням, рангом, чином чи кваліфікаційним класом.

Ця обставина знайшла своє нормативне закріплення в Законі України «Про виконавче провадження» від 29 квітня 1999 р. № 606, відповідно якого в передбачених законом випадках вимоги судових рішень можуть виконуватись і іншими державними або недержавними органами у випадках, передбачених законом (п. 17 ст. 3 Закону), при цьому вони не відносяться до органів примусового виконання.

Таким чином, законодавець підкреслює, що перелік органів, що виконують кримінальні покарання, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У зв’язку з специфікою суб’єктів кримінально-виконавчих відносин, виконання покарань, що застосовуються до засуджених військовослужбовців покладається на військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон, які виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих підрозділів визначається Міністерством оборони України.

До установ виконання покарань, згідно з ч. 2 ст. 11 КВК України відносяться арештні доми, кримінально-виконавчі установи (виправні колонії) спеціальні виховні установи (виховні колонії).

Арештні доми – це один із видів установ виконання покарань, який виконує покарання у виді арешту. Це різновидність короткострокового позбавлення волі в умовах суворої ізоляції.

На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінальним та кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (ст. 60 КК України ч.2 ст.51 КВК України ).

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Особи, засуджені до арешту, тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах за місцем засудження. Це положення передбачає Інструкцією про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи.

Кримінально-виконавчі установи виступають як один із основних видів установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді обмеження та позбавлення волі.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

На кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) покладається завдання виконувати покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до ст. 82, 389 КК України. Вважається, що мета покарання щодо цих осіб може бути досягнута в умовах здійснення за ними постійного нагляду, але без ізоляції від суспільства. У виправні центри не можуть бути направлені для відбування покарання засуджені, які визнані інвалідами 1 і 2 групи, вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 8 років, військовослужбовці строкової служби.

Кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії) виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. В певній мірі вони уособлені і створюють самостійну підсистему кримінально-виконавчої системи. Кримінально-виконавчим кодексом передбачена нова диференціація виправних колоній закритого типу за рінями безпеки (мінімального, середнього та максимального), що забезпечує роздільне тримання засуджених до позбавлення волі і довічного позбавлення волі (ст. 92 КВК України) та дозволяє диференційовано застосовувати засоби і методи виправлення і ресоціалізації.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання відбувають покарання засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої і та середньої тяжкості.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання відбувають покарання чоловіки та жінки, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також жінки, засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

У виправних колоніях середнього рівня безпеки відбувають покарання жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії. На цьому рівні безпеки також відбувають покарання чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини, чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки відбувають покарання тільки чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, ті яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії та інші категорії осіб, що зазначені в ч.2 ст 18 КВК України..

Виховні колонії передбачені для виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх, а також засуджених, які залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років. Ці колонії відносяться до одного із видів установ виконання покарань напіввідкритого типу і на види, в залежності від рівня безпеки, не поділяються.

Кримінально-виконавчі установи користуються правами юридичних осіб і мають печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням.

Організаційна структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України відомчими актами Департаменту. Так, відповідно до правил внутрішнього розпорядку УВП ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова – для мешкання засуджених; виробнича – для роботи засуджених. В свою чергу, житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньо залежать від рівня безпеки колонії.

В житлових зонах розміщуються гуртожитки, їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених.

На території установи обладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного ізолятора.

Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.

У будинку, де розташований контрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

За межами установи, як правило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.

Правилами внутрішнього розпорядку УВП також визначаються вимоги до обладнання гуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.

Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.

Кримінально-виконавча установа має певну організаційну структуру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.

Кримінально-виконавча установа має відділи – оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконує конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання.

Начальник кримінально-виконавчої установи має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов’язків.

Організаційною ланкою, яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених.