logo search
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

5.2. Класифікація принципів кримінально-виконавчого права

Теоретично обґрунтувавши дефініцію принципів кримінально-виконавчого права виникає потреба в розгляді їх змісту за вищевизначеною класифікацією.

Загальноправові принципи – керівні положення характерні для всієї галузі кримінально-виконавчого права і державної кримінально-виконавчої політики зокрема, які є визначальними як для міжгалузевих, так і галузевих принципів.

Міжгалузеві принципи – керівні положення, які характерні для інших галузей права і тісно пов’язані з забезпеченням виконання кримінальних покарань.

Галузеві принципи – відображають специфіку кримінально-виконавчого права і притаманні лише йому. Принципи кримінально-виконавчого права покликані визначити стратегію і напрямок розвитку окремих інститутів і норм даної галузі права, забезпечити системність правового регулювання відносин які виникають при виконані покарань.

Нормативний зміст принципів кримінально-виконавчого права базується на положеннях Конституції України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Законів України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, „Про попереднє ув’язнення”, „Про амністію” та інших, а також нормативно-правових актах, прийнятих Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом з питань виконання покарань.

Аналіз принципів кримінально-виконавчого права показує, що вони до цього часу не розкриті в повній мірі, тому потребують подальшої наукової розробки та нормативного закріплення.

До загальноправових принципівкримінально-виконавчого права відносяться:

Принцип законності— конституційний, закріплений у ряді статей Конституції України (6,19, 24, 68 та в інших). У кримінально-виконавчому праві він проявляється у забезпеченні верховенства закону, який регулює виконання покарання та його пріоритети перед іншими нормативними актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Принцип законності реалізується в точному й суворому дотриманні кримінально-виконавчого законодавства установами і органами виконання покарань, посадовими особами, працівниками організацій, які взаємодіють з установами і органами виконання покарань, військовослужбовцями, які здійснюють конвоювання засуджених, громадськими організаціями, котрі беруть участь у виправленні та ресоціалізації засуджених, окремими громадянами при відвіданні місць відбування покарання і самими засудженими. Крім того, даний принцип закріплений у ст. 4 КВК, яка визначає підстави виконання та відбування покарання та ст. 7 КВК, яка передбачає основи правового статусу засуджених. Ст. 22 КВК регулює нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань.

Поряд з тим, принцип законності передбачає чітке дотримання норм кримінально-виконавчого законодавства України та міжнародних стандартів. Законність також означає можливість створення підзаконних відомчих актів, які б за своєю сукупністю відповідали б меті покарання і, разом з тим, не порушували визначені законодавством права засуджених, порядок та умови виконання та відбування покарань. Законність також є передумовою того, що всі кроки держави в бік відкритості кримінально-виконавчої системи, запровадження нових підходів у роботі із засудженими щодо їх виправлення і ресоціалізації, спочатку мають отримати необхідне законодавче закріплення.

Принцип демократизму– відображає сутність багатьох інститутів і норм кримінально-виконавчого права. Насамперед він реалізується у визнанні засудженого суб’єктом цієї галузі права. Принцип демократизму виражається в сутності організації процесу виправлення та ре соціалізації засуджених, відкритості установ і органів виконання покарань, насамперед у залученні громадськості до виховної роботи із засудженими, здійсненні контролю за діяльністю органів виконання покарань. Також у науковій літературі вказується, що елементи демократизму при виконанні та відбуванні кримінальних покарань проявляються і в інших аспектах: в порядку подання і вирішення звернень; мові звернень і листуванні; у колективному обговоренні законопроектів, що передує внесенню їх на розгляд ВРУ, врахування громадської думки, ознайомлення з ними широкого кола громадськості. Цей принцип закріплений у статтях 6, 23, 24, 25 КВК України.

Принцип гуманізмує одним із основних в кримінально-виконавчому законодавстві, хоча його і не ставлять на перше місце. Він знаходить свій вияв у багатьох інститутах та нормах Кримінально-виконавчого кодексу України й інших відомчих нормативно - правових актах, які регулюють виконання покарань, а також у численних міжнародних документах про права людини і поводження із засудженими. Цей принцип виявляється також і в тих цілях, які ставить держава при виконанні покарання, — виправлення і ресоціалізація засуджених, повернення в суспільство повноправними його членами. Він реалізується в процесі застосування основних засобів виправлення і ре соціалізації: суспільно корисній праці, соціально-виховній роботі, загальноосвітньому і професійно-технічному навчанні, громадського впливу, поряд з жорсткими режимними вимогами, що забезпечують дисципліну і порядок в місцях позбавлення волі, але одночасно створюють умови для забезпечення прав засуджених аж до умовно-дострокового звільнення. Своє вираження цей принцип знаходить в нормах кримінально-виконавчого кодексу України, що визначають правове становище засуджених ст.ст. 7, 8, 9, 10, КВК. Такі норми покликані сприяти уявленню про гуманізм як людинолюбство, милосердя, любов до ближнього в діяльності органів та установ виконання покарань.

Принцип гуманізму має і зворотній бік, він повинен проявлятись не лише у відношенні до засуджених, але і до всього суспільства в цілому, забезпечуючи належний порядок і спокій громадян, охорону їх законних інтересів. Тому законодавець в кримінально-виконавчому кодексі передбачив заходи ізоляції осіб які скоїли злочин та їх охорону.

В юридичній літературі вживається непередбачений кримінально-виконавчим законодавством принцип поважання прав людини в діяльності органів та установ виконання покарань214. Погоджуючись з авторами про доцільність його впровадження в науковий обіг, необхідно звернути увагу на те, що даний принцип є похідним від загальноправового принципу гуманізму і за своєю сутністю відображає міжнародно-правові стандарти прав людини та відношення до осіб, щодо яких застосовується кримінально-правовий вплив.

Принцип гуманізму дозволяє позбавити засудженого фізичних страждань, забезпечує підтримку соціальних зв’язків, підвищення освітнього рівня, розвиток духовності та інше.

Міжгалузеві принципи:

Принцип справедливості(соціальної справедливості) покликаний оберігати інтереси суспільства, захищати його від нових злочинних посягань, відновлювати порушене злочином почуття справедливості.

Однією із форм реалізації даного принципу у кримінальному праві є справедливе визначення відповідальності особи за скоєний злочин, яка здійснюється з урахуванням його тяжкості, ступеня вини і суспільної небезпеки винної особи.

У кримінально-виконавчому праві цей принцип відображений у ст. 1 КВК України, яка визначає мету кримінально-виконавчого законодавства, насамперед — забезпечення реалізації покарання, з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави, шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, і в ст. 6 КВК України, що встановлює основні засоби виправлення засуджених. Виконання ними своїх обов’язків – першочергова вимога соціальної справедливості. У міжнародному праві даний принцип передбачений в ст. 65 Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими і сформульований у такій редакції: „У поводженні з особами, які засуджені до тюремного ув’язнення чи до іншої міри покарання, слід прагнути..... прищеплювати їм бажання підкорятися законам”.

Принцип невідворотності виконання і відбування покаранняозначає безумовність виконання покарання, призначеного судом, обов'язок засудженого терпіти кару. Цей принцип є похідним від принципу невідворотності покарання та кримінальної відповідальності, що в свою чергу визначає послідовність стадій кримінальної відповідальності, встановлює правила, за якими здійснюється кара, виконуючи роль механізму кримінально-виконавчої діяльності. Принцип невідворотності виконання і відбування покарання є підґрунтям практичної діяльності органів та установ виконання покарань і забезпечує їх кримінально-виконавчу діяльність та приводить в дію реалізацію кримінальної відповідальності засудженого.

Невідворотність виконання покарання є основою кримінальної політики будь-якої держави, авторитету кримінального судочинства та довіри населення до влади. Тому, законодавство в багатьох випадках передбачає норми, які дозволяють зменшити термін покарання, або замінити його на більш м’яке. Такий підхід зовсім не означає, що порушується принцип невідворотності відбування покарання, бо кара однак має місце, але вона не абсолютна, не сліпа зброя в руках правосуддя. Невідворотність покарання, крім того, дозволяє державі у цій сфері застосовувати як покарання у виді позбавлення волі, так і його альтернатив.

Галузеві принципи кримінально-виконавчого права:

Принцип рівності засуджених перед законам.Підґрунтям цього принципу є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України), Загальна декларація прав людини (ст. 7), Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ст. 6) та інші. Засуджені до кримінальних покарань є рівними перед законом, незалежно від раси, національності, релігійних переконань тощо. Дотримання принципу рівності засуджених перед законом досягається за рахунок проведення комплексу заходів, спрямованих на створення єдиних умов відбування покарання, незалежно від майнового стану, національності, віросповідання та інших ознак. Аналіз діючого кримінально-виконавчого законодавства показує, що воно не встановлює яких-небудь привілеїв чи, навпаки, обмежень для засуджених у залежності від перерахованих ознак. Розбіжності в умовах відбування покарання передбачаються в залежності від статі, віку, стану здоров’я, наявності вагітності чи неповнолітніх дітей, і, головне, від поведінки засуджених.

Принцип взаємної відповідальності держави і засудженого.Даний принцип вперше закріплений кримінально-виконавчим законодавством. В юридичній науці його називають найбільш суперечливим принципом з огляду на те, що характер методу правового регулювання кримінально-виконавчих відносин є імперативним методом, що припускає нерівність суб’єктів виконання і відбування покарання. Однак, його можна охарактеризувати наступним чином - особа притягнута до кримінальної відповідальності зобов’язана виконувати вимоги та дотримуватись правообмежень, які відображають зміст покарання і визначені рішенням суду, а адміністрація органів та установ виконання покарань, в особі держави зобов’язана організовувати свою діяльність з метою дотримання прав і інтересів засудженого. Виходячи з вищезазначеного можемо констатувати, що мета покарання, як особлива форма державного примусу до засудженого і його подальше відбування покарання лежить в основі взаємовідносин між державою і засудженим. Реалізується цей принцип в ст.ст. 7, 9 КВК України.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покаранняє похідним від такого принципу кримінального права, як диференціація й індивідуалізація відповідальності. В кримінально-виконавчому праві він виражається в диференціації й індивідуалізації виконання (відбування) покарання. Диференціація виконання покарання полягає в тому, що до різних категорій засуджених в залежності від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив в різних обсягах.

Крім того, він також є принципом окремого інституту кримінально-виконавчого законодавства, зокрема такого, який визначає певний вид установи виконання покарань конкретним категоріям засуджених. Цей принцип дістав своє відображення в статтях 92, 94 КВК України.

Диференціація виконання покарання проявляється також у різних умовах тримання засуджених, різному правовому положенні, рівні ізоляції, які застосовуються в залежності від ступеня суспільної небезпеки різних категорій засуджених. Цілком справедливим видається тримання засуджених до довічного позбавлення волі в установах найвищого (максимального) рівня безпеки.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, у ч. 4 ст. 6 КВК України, в якій закріплений цей принцип, вказується, що засоби виправлення повинні застосовуватися з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину, а також поведінки засудженого під час відбування покарання.

Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінкиє принципом окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства, що в свою чергу знаходить своє відображення здебільшого при виконанні покарань пов’язаних із ізоляцією від суспільства та застосуванням засобів виправлення та ресоціалізації. Цей принцип вперше знайшов своє відображення в кримінально-виконавчому законодавстві і реалізується у нормах, які закріплюють відповідальність засуджених (ст.ст.9, 27, 35, 40, 81, 166 КВК та інші), а також у статтях, які визначають підстави, порядок і умови застосування до них заходів стягнення (ст.ст. 46, 54, 69, 83, 134 КВК). Крім того, принцип стимулювання правослухняної поведінки не тільки закріплений у КВК України, але й одночасно відображений у багатьох нормах цього закону. До них відносяться заохочувальні норми (ст.ст. 54, 81, 130 КВК). Поряд з тим, важливу роль у стимулюванні відіграє зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі у бік покращення, зокрема переведення засуджених з однієї дільниці в іншу або до колонії з іншим рівнем безпеки. До них також відноситься норма щодо надання можливості певним категоріям засуджених проживати за межами установи виконання покарання (ст.ст. 59, 99 КВК).

Принцип поєднання покарання з виправним впливом. Поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання всіх видів покарань повинно супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів впливу. Кримінально-виконавчий кодекс України визначає основні засоби виправлення та ресоціалізації, до яких відносить: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисну працю, соціально-виховну роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання та громадський вплив. До таких засуджених повинні застосовуватися в обов’язковому порядку загальні заходи виховного характеру. Правовою основою для застосування цих заходів є вирок суду. Вдале поєднання покарання з виправним впливом повинно давати позитивні наслідки які виражаються у поверненні засудженого до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Принцип участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.Відповідно до діючого кримінально-виконавчого законодавства цей принцип реалізується шляхом контролю громадськості за діяльністю адміністрації установ виконання покарань, за вирішенням правових питань відбування засудженими покарання і закріплення результатів виправлення стосовно осіб, звільнених від покарання. Даний принцип цілком достатньо відображений у національному законодавстві але в сучасних умовах становлення в Україні громадянського суспільства, його реалізація не набула загальнодержавного масштабу.

Принцип участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, чітко закріплений у ст. 61 Мінімальних стандартних правил поводження з засудженими, „громадські організації .... слід залучати, там де це можливо, до співробітництва з персоналом відповідних закладів з метою повернення ув’язнених для життя у суспільстві...”

На сучасному етапі в процесі виправлення та ресоціалізації засуджених активну участь приймають наступні громадські організації як вітчизняні, так і міжнародні: МФ „Відродження”, PRI (Міжнародна тюремна реформа), „Міжнародна амністія”, „Донецький меморіал”, „Чернігівський жіночий правозахисний центр”, Міжнародна амністія та інші.

Розглянуті принципи кримінально-виконавчого права тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, і вимагають комплексного застосування при реалізації державної політики виконання кримінальних покарань.