logo search
взаємодія з інституціями / Література / КВП_НОВОЕ_20

9.3. Соціально-правовий захист персоналу кримінально-виконавчої служби

Соціально-правовий захист персоналу установ і органів виконання покарань як елемент правового статусу і системи мотивації праці.

Основною правовою характеристикою професійної діяльності працівників правоохоронних органів є їх соціально-правовий статус, що являє собою єдність правового та соціального компонентів.

Загальний правовий статус людини і громадянина для специфіки професійної діяльності детермінується у спеціальний статус на рівні окремих соціальних груп. Існування спеціального правового статусу пов'язане зі спеціальним суб'єктом і залежить від тієї соціальної ролі, у якій громадянин виступає як суб'єкт права. Для спеціального правового статусу характерна наявність спеціальних прав й обов'язків, які можуть до певної міри обмежувати загальні права і обов'язки громадянина.

Суспільні відносини щодо виконання кримінальних покарань потребують правового закріплення взаємин персоналу і засуджених, громадськості, суб’єктів господарювання тощо. В основі правового статусу персоналу установ виконання покарання лежить його фактичний соціальний статус, обумовлений усією сукупністю економічних, політичних, духовних, моральних і інших його характеристик, базою для яких є професійна сфера і конкретна посада. Виходячи з наведеного, правовий статус персоналу установ виконання покарання– це зміст його службово-трудових правовідносин, який має особливості як по вертикалі (залежно від керівного рівня), так і по горизонталі (залежно від напряму діяльності). Підсоціально-правовим статусом працівників установ виконання покарання260доцільно розуміти обумовлену реально існуючими суспільними відносинами і закріплену в законодавчих та інших нормативно-правових актах сукупність прав, свобод, обов'язків, законних інтересів, обмежень, морально-правових вимог, заборон, а також положення юридичної відповідальності та соціально-правового захисту як гарантії ефективної діяльності працівників.

Соціально-правовий статус персоналу установ виконання покарання розкривається у законодавстві України залежно від специфіки роботи конкретного працівника (зокрема, того виду покарання, для виконання якого задіюється посадовець), конкретизується, на рівні кримінально-виконавчої системи, у підзаконних нормативно-правових актах і, на рівні установи виконання покарання, у функціональних обов’язках для кожної посади.

Загальні для працівників служби положення соціально-правового статусу розкриваються через такі елементи як соціально-правовий захист і юридична відповідальність персоналу. Причина виділення саме цих категорій виправдана, адже вони характеризують важливий організаційний чинник — гарантії ефективної діяльності (якщо ширше — становлять систему мотивації персоналу), тоді як завданням інших елементів правового статусу є регламентація діяльності, яку застосовано до кожного працівника розкривати на законодавчому рівні недоцільно.

Призначення системи соціально-правового захисту полягає у сприянні якісному вирішенню поставлених перед працівником завдань, що в кінцевому результаті впливає на рівень забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.

Нинішній соціально-правовий захист працівників правоохоронних органів в цілому вирішує завдання мотивації праці, хоча не завжди робить це науково вірно. Також можна відмітити спеціалізовані ознаки соціально-правового захисту, притаманні саме для служб правоохорони: законодавчі заборони і кримінальна відповідальність за протидію у виконанні службових завдань, додаткові заходи з конфіденційності особистих даних, правові гарантії захисту членів сім’ї правоохоронця, форми компенсації за об’єктивно складні умови служби.

Заслуговує на увагу позиція О.Я.Лапки261, яка зазначає, що соціально-правовий захист повинен не лише компенсувати важкі умови праці представників правоохоронних органів, але і довести їх до рівня загального балансу прав і обов’язків, які мають інші категорії робітників та службовців. Розвинути це положення може норма статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”:грошове і матеріальне забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби мають забезпечувати умови для комплектування висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Організаційно соціально-правовий захист персоналу установ виконання покарання складається з правового, соціального і фізичного захисту, має за мету комплектування системи висококваліфікованим персоналом, і має такі завдання:

1) утвердити престижність державної служби в кримінально-виконавчій системі;

2) забезпечити об’єктивно високе, стабільне грошове забезпечення, розміри якого повинні компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати, диференціюватися залежно від кваліфікації, стажу службово-трудової діяльності, характеру і умов діяльності;

3) створити нормальні умови служби, забезпечити приміщеннями, транспортом, зв’язком, правильно організовувати порядок і режим робочого дня;

4) забезпечити державне страхування, гарантоване пенсійне та медичне забезпечення;

5) стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності через безперервне забезпечення службової кар’єри, стабільності службово-трудових відносин, можливість підвищення професійного рівня.

Зміст соціально-правового захисту персоналу органів та установ виконання покарань.

Важливою складовою соціально-правового захисту персоналу установ виконання покарання є правовий захист, що являє собою систему юридичних засобів реалізації та захисту життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканності, інших громадянських і політичних прав, а також власності працівників кримінально-виконавчої системи та їх близьких, з метою досягнення стану правової захищеності.

Заходи забезпечення правового захисту персоналу кримінально-виконавчої системи здійснюються на основі законів України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, “Про міліцію”262, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про державну службу”263, Кодексу законів про працю264та інших.

Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.

Хоча формально норми КВК не регулюють питання захисту персоналу, в його деяких статтях можна побачити гарантії ефективної діяльності працівників служби. Зокрема у статті 9 Кодексу визначений обов’язок засуджених ввічливо поводитись з персоналом і виконувати його законні вимоги. Цій же цілі слугує обов’язок засуджених не протидіяти законним вимогам персоналу установ, перешкоджати виконанню ним своїх функціональних обов’язків, несення за такі дії неприятливих наслідків юридичної відповідальності.

Адміністративну та кримінальну відповідальність за опір, погрозу, насильство та інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на працівника правоохоронного органу завдань, передбачено відповідно КУпАП (статті 185, 1857) та КК України (статті 342, 343, 345, 347, 348, 349, 391, 392, 393). Законодавець поширює правовий захист не лише на працівника, але і на інших осіб: за різними законодавчими актами “членів сім’ї” або “близьких родичів”. Разом з тим, у чинному Кримінальному кодексі залишено поза увагою правопорушення, яке було вміщено у його попередній редакції: образа при виконанні службових обов’язків.

До числа норм правового захисту обґрунтовано відносять можливість невиконання злочинного (неправомірного) наказу чи розпорядження і звільнення від кримінальної відповідальності за несвідоме виконання такого наказу (стаття 41 КК України).

За статтею 21 Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” для персоналу системи встановлюються ряд спеціальних гарантій правового захисту: законні вимоги та розпорядження персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України обов'язкові для виконання; за їх невиконання настає юридична відповідальність; ніхто, крім випадків, прямо передбачених законом, не має права втручатися в службову діяльність персоналу.

Цим законом також визначено ряд умов фізичного захисту (особистої безпеки) працівників системи. Певні гарантії фізичного захисту працівників системи базуються на обмеженому доступі до інформації про місце проживання їх та проходження служби. Перші з цих дані не можуть бути розголошені в засобах масової інформації, інші надаються лише з дозволу начальника установи (стаття 22 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”).

Встановлюється можливість забезпечення осіб рядового і начальницького складу зброєю і спеціальними засобами індивідуального захисту для постійного носіння і зберігання. Умови та процедури застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї детально регламентовані (статті 12-151 Закону України "Про міліцію", стаття 106 КК України).

Під соціальним захистомпрацівників розуміється діяльність держави щодо встановлення та реалізації гарантій соціально-економічних і соціально-культурних прав, що спрямована на забезпечення процесу якісної діяльності, формування та розвитку професійних якостей та задоволення матеріальних та моральних потреб.

Працівники рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи згідно законів України “Про міліцію”, "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, інших актів законодавства мають особливі умови соціального захисту.

Соціальний захист працівників органів та установ виконання покарань диференціюється залежно від їх категорій за статусом і реалізується в наступних формах: особливі питання проходження служби й оплати праці, державне обов’язкове особисте страхування та пенсійне забезпечення; медичне обслуговування; державна соціальна допомога; пільги та компенсації.

Нормальна організація праці персоналу Державної кримінально-виконавчої служби передусім має забезпечуватись достатньою його кількістю265:

Серед особливих умов соціального захисту працівників системи доцільно виділити норми Закону України ”Про Державну кримінально-виконавчу службу України“: особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії — тридцять днів служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, — тридцять днів служби за сорок п’ять днів, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, — тридцять днів служби за шістдесят днів.

Для працівників рядового і начальницького складу системи встановлюється 41-годинний робочий тиждень на умовах ненормованого робочого дня. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні має провадитись відповідно до вимог трудового законодавства.

Грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи визначається залежно від посади, спеціального звання, кваліфікації, наукового ступеня, вченого звання, тривалості та умов служби266.

Грошове забезпечення складається з окладів грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення. До окладів грошового забезпечення належать посадові оклади та оклади за спеціальним званням, а також оклади грошового утримання курсантів навчальних закладів. Додаткові види грошового забезпечення включають надбавки, доплати, премії, одноразові й щомісячні винагороди, матеріальну допомогу та грошову допомогу при звільненні.

Поряд з окладами грошового забезпечення в обов’язковому порядку виплачуються надбавки за вислугу років та право на пенсію (в розмірі 10-90% окладу), а також грошова допомога при звільненні.

Оклади грошового забезпечення передбачають численні надбавки і доплати:

— за виконання особливо важливих завдань (до 50%, а окремим категоріям — до 100 % окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років);

— за особливі умови служби (залежно від виду установи і профілю лікувального закладу ДДУПВП) на 10-25%;

— за кваліфікаційну категорію (кваліфікованим медичним працівникам, особам, які мають за науковий ступінь і вчене (спортивне, почесне) звання, використовують в роботі іноземну мову) на 5-50% залежно від категорій посаді і необхідності спеціальних вимог для професійної діяльності;

— за роботу особливих категорій персоналу: стаж шифрувальної роботи та участь у ревізійній діяльності, роботу з відомостями, які складають державну таємницю — на 10-20%; охоронну службу із службовим собакою — на 15%; ненормований робочий день водіїв — на 10%;

— за роботу в небезпечних для здоров’я та особливо важких умовах праці: за роботу з інфекційно- та психічнохворими, роботу з шкідливими для здоров’я приладами тощо (на 15-100%), в гірських районах (на 25%); в нічний час (на 35%).

Визначення питань виплати надбавок покладається на керівників установ виконання покарання, спеціальними комісіями за участю представників територіальних управлінь ДДУПВП.

Крім того, керівники органів і установ мають право преміювати осіб рядового і начальницького складу за їх особистий вклад в загальні результати роботи без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами, але з врахуванням фінансових можливостей організацій, надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення; підвищувати грошове утримання за виконання роботи за сумісництвом та тимчасове виконання роботи за іншою посадою.

Згідно статті 23 Закону України “Про міліцію”, працівники державної кримінально-виконавчої служби підлягають обов'язковому державному страхуванню. У разі загибелі працівника при виконанні службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю сім'ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога і призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника. За сім'єю загиблого працівника зберігається право на одержання жилої площі. Їй позачергово протягом трьох місяців надається жила площа у приватну власність. За дітьми працівника установ і органів виконання покарань, який загинув або помер у зв’язку з виконанням службових обов'язків, до досягнення ними повноліття, а також за непрацездатними членами сім'ї, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги по оплаті житла, комунальних послуг, палива.

У разі каліцтва, заподіяного працівникові при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога залежно від ступеня втрати працездатності і призначається пенсія по інвалідності.

Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", підзаконних актів267.

При звільненні зі служби особам рядового і начальницького складу системи виплачується одноразова грошова допомога, яка полягає у частині місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби залежно від причини звільнення:

Особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров’я чи у зв’язку із скороченням штатів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Залежно від обставин, за службу в правоохоронних органах призначаються пенсії:

Додатковою гарантією особливого пенсійного забезпечення працівників служби є вирішення цих питань пенсійними службами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" персоналу системи гарантується безоплатне медичне забезпеченняв відомчих закладах охорони здоров’я або в інших лікувальних закладах за рахунок коштів ДДУПВП.

З інших питань соціального захисту персоналу кримінально-виконавчої служби, можна виділити різноманітні пільги та переваги, надані передусім Законом України "Про міліцію". Так, збитки, завдані майну працівника чи його близьким родичам у зв'язку з виконанням ним службових обов’язків, компенсуються за рахунок коштів відповідного бюджету.

Згідно зі статтею 22 Закону України “Про міліцію”, працівники кримінально-виконавчої служби, у тому числі звільнені зі служби за віком, хворобою або вислугою років, користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення. Це означає віднесення працівників до пільгових (першочергових, позачергових) черг на набуття вказаних благ.

Працівникам кримінально-виконавчої служби та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива. Працівники, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням. На рахунок названих пільг, слід зазначити, що знижки надаються лише на норми споживання, визначені у державі. Ці норми в цілому занижені і перевищення їх змушує сплачувати за надлишок у повному обсязі.

Традиційно державним бюджетом України передбачаються кошти для компенсації надання пільг та субсидій ветеранам, особам, звільненим зі служби за віком, хворобою або вислугою років, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи та дітям працівників, загиблих у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Ці кошти призначаються на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття, придбання палива268.

Держава приділяє певну увагу проблемам забезпечення житлом персоналу кримінально-виконавчої служби та членів їх сімей. Прийнята і поступово виконується відповідна програма, затверджена Кабінетом Міністрів України269. Незважаючи на об’єктивну складність цієї проблеми, поступово виділяються кошти на її виконання. Головне очікування в покращенні забезпечення житлом працівників системи потрібно очікувати від розроблення державою механізмів залучення державних пільгових довгострокових та іпотечних кредитів, страхових резервів та кредитних ресурсів комерційних банків, поетапного зростання службового житлового фонду про що наголошено у програмі.

Щодо службового житла для персоналу служби, слід відзначити можливість надання працівникам, які постійно проживають і зареєстровані в населеному пункті за місцем розташування організації кримінально-виконавчої служби, переведені для проходження служби, а також проживають в іншому населеному пункті службових жилих приміщень. Перелік працівників, які можуть його отримати включає ключових працівників установ виконання покарання (начальники, заступники начальника, головні спеціалісти різного спрямування, начальницький склад відділів)270.

Персонал кримінально-виконавчої служби має право на одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку з частковим погашенням позики за рахунок державних фондів. Органи місцевого самоврядування можуть продавати їм на пільгових умовах житло із знижкою до 50 процентів його вартості. Крім того, працівники установ і органів виконання покарання можуть отримувати житло з службового житлового фонду.

Працівникам кримінально-виконавчої системи, які використовують у службових цілях особистий транспорт, мають право на виплату грошової компенсації за ці витрати.

Щодо персоналу кримінально-виконавчої служби, який не відноситься до числа рядового і начальницького складу,— соціальний захист цих працівників здійснюється згідно норм трудового законодавства, а також Закону України “Про державну службу271“.

Аналізуючи положення спеціального законодавства, можна зробити висновок, що персонал кримінально-виконавчої служби має достатній соціальний захист. Але слід зупинити увагу на декларативності деяких заходів, що передусім пов'язано з недостатнім фінансуванням діяльності кримінально-виконавчої системи України. До того ж слід відзначити неодноразові намагання Верховної Ради України щодо скасування пільг працівникам міліції і, відповідно, прирівняних до них за статусом працівникам кримінально-виконавчої системи. Це отримує законодавче втілення в останніх законах України про Державний бюджет України.

Форми забезпечення соціально-правового захисту персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.

Зміст соціально-правового захисту складається не тільки з нормативного забезпечення реалізації і захисту прав, свобод, обов’язків і законних інтересів. Соціально-правовий захист включає в себе також організаційні норми, які надають правовим гарантіям реально функціонуючий характер. Під формою соціально-правового захисту розуміється встановлений порядок захисту прав, свобод, обов'язків і законних інтересів272.

Сьогодні у законодавстві можна виділити такі форми як судова, адміністративна і альтернативна.

Судова форма захисту здійснюється судами загальної юрисдикції та Конституційним судом України. Так, судам підсудні усі спори щодо застосування законодавства України273, а до Конституційного суду України для офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи можуть звернутися громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи274.

Серед форм соціально-правового захисту працівників кримінально-виконавчої системи судовий захист має особливе значення, оскільки він гарантований державою, максимально об’єктивний і рішення судів обов’язкові до виконання.

Адміністративна форма захисту прав передбачає звернення до компетентних державних органів щодо забезпечення реалізації прав, вимоги про усунення перешкод у забезпеченні права, скарги на неправомірні дії посадових осіб, що порушують права. Сьогодні вона загалом менш ефективна через фактори проведення різноманітних і не завжди узгоджених реформ у статусі і повноваженнях органів виконавчої влади, правоохоронних органів, можливого порушення прав сторонніми, невідомими громадянами, щодо яких важко встановити приналежність до якої-небудь виробничої чи невиробничої організації, через відсутність механізму вимоги реакції від недержавних організацій тощо.

Альтернативний захист прав є новою для нашої держави формою. Він передбачає самозахист (у тому числі фізичний), звернення до третьої особи (перспективне в контексті розвитку у законодавстві механізмів медіації або примирення, формою яких є функціонування третейських судів для вирішення цивільних і господарських спорів) та інші форми.