Розділ 7. Правовий статус засуджених

7.1. Загальна характеристика правового статусу засудженого

7.2. Основні права засуджених

7.3. Основні обов’язки засуджених

7.4. Право засуджених на особисту безпеку

7.1.Загальна характеристика правового статусу засудженого

Закріплюючи, регулюючи та охороняючи суспільні відносини, право забезпечує найбільш раціональне та справедливе в кожен даний період часу співвідношення соціальної та особистої свободи. Досягається це завдяки тому, що право не тільки оформлює об'єктивні, фактичні умови свободи, а і визначає поведінку та юридичну відповідальність окремих суб'єктів права.

Політична та правова реформа, яка проводиться в Україні, має за мету створення необхідних передумов для формування основ правової держави, головне призначення якої полягає в забезпеченні прав і свобод людини. Безпека і свобода існування людини можлива лише в рамках правової держави, оскільки вона є вищою формою державного буття, якої досягло людство.

Місце і роль особи в правовій системі суспільства найбільш повно можна охарактеризувати через категорію правового статусу, яка дозволяє розкрити реальне (фактичне і юридичне) становище людини в суспільстві. В найбільш широкому значенні під правовим статусом розуміється юридично закріплене становище особи в суспільстві. Все те, що так чи інакше з правової точки зору визначає, характеризує, гарантує реальне становище людини в даній системі відносин, складає правовий або юридичний статус. Правовий статус індивіда - одна із найбільш важливих політико-юридичних категорій, яка нерозривно пов’язана з соціальною структурою суспільства, рівнем демократії, станом законності ²¹⁸.

Визначення правового статусу індивіда повинно підкреслювати соціальне значення поняття, яке можна розкрити виходячи за межі суто юридичних категорій, шляхом встановлення зв'язку прав і обов'язків з соціальною діяльністю людей. Такий підхід буде сприяти розкриттю активної функції правового статусу, оскільки проблема правового статусу, як і вся проблема людини, пов'язана з її соціальною діяльністю. У зв'язку з цим, вивчення всіх юридичних категорій, в тому числі і правового статусу, повинно здійснюватись в нерозривній єдності зі свідомістю і діяльністю індивіда.

Юридичне оформлення фактичного статусу громадянина здійснюється різними шляхами і способами, в різних формах, за допомогою ряду специфічних правових засобів. Воно починається з визнання людини суб'єктом діючого в суспільстві права та виникаючих на його основі правових відносин. Правовий статус створюється в результаті дії всього "набору" юридичного інструментарію, яке знаходиться в розпорядженні держави ²¹⁹.

Правовий статус особи - важливий фактор реалізації права. Загальнотеоретичні дослідження правового статусу особи складають методологічну базу для розкриття його змісту та структури.

Відправним моментом для усвідомлення правового статусу засуджених взагалі і засуджених до конкретного виду покарання зокрема є положення ч.3 ст.63 Конституції України, згідно з якою засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Закріплення в Конституції України основ правового статусу засуджених має важливе не тільки юридичне, але й політичне, практичне та виховне значення. У соціально-політичному аспекті визначення засудженого суб’єктом усіх прав, свобод та обов’язків характеризує сучасний підхід нашої держави до покарання, його мети і місця в системі соціального контролю за поведінкою, яка суперечить чинним нормам права.

Потрібно підкреслити, що приймаючи вищезазначену конституційну норму, наша держава підтвердила свої наміри розвиватись демократичним правовим шляхом, узгоджуючи зміст законодавчих актів з юридичними обов’язками, взятими на себе на підставі міжнародних угод, ставлення до яких служить об’єктивним показником істинного підходу до завдань забезпечення загальновизнаних світовим співтовариством демократичних прав і свобод громадян.

З метою конкретизації ч. 3 ст. 63 Конституції України, в Кримінально-виконавчому кодексі питанням правового становища засуджених присвячений самостійний розділ. Введення спеціального розділу до Кримінально-виконавчого кодексу дозволило чітко зафіксувати правові межі статусу засуджених. При цьому за основу був взятий правовий статус громадянина України, а потім шляхом обмежень, які встановлені кримінальним, кримінально-виконавчим та іншими галузями законодавства нашої держави, визначений правовий статус засудженого.

Водночас такий підхід дозволив підкреслити значимість забезпечення законності при виконанні кримінальних покарань та вимоги чіткого формулювання правових обмежень стосовно засуджених у законодавчих та інших номативно-правових актах.

Глава 2 Кримінально-виконавчого кодексу України “Правовий статус засуджених” відображає загальну спрямованість кримінально-виконавчого законодавства на найбільш повну реалізацію прав і свобод людини і громадянина, приписів і рекомендацій міжнародних стандартів з прав і свобод людини взагалі та засуджених зокрема в процесі відбування ними покарання. Зазначена глава визначає особливості правового статусу засуджених як різновиду спеціального статусу громадянина в Україні, а також і ті особливості, які є спільними для всіх засуджених незалежно від виду кримінального покарання.

Зокрема, згідно частини першої ст.7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Це означає, що права і свободи засуджених можуть бути обмежені лише вироком суду і тільки в тій мірі, які визначені перш за все кримінальним, кримінально-виконавчим законодавством та іншими галузями законодавства. Інші права і свободи засуджених поширюються на них в повному обсязі.

Сказане означає, що в кримінально—виконавчому законодавстві на відміну від раніше діючого виправно-трудового закріплений принципово інший підхід до визначення правового статусу засуджених. За основу взято правовий статус громадянина України, а потім шляхом обмежень та виключень, які встановлені кримінальним, кримінально-виконавчим та іншими галузями законодавства України, визначається правовий статус засудженого.

У порівнянні з раніше чинним ВТК у новому законодавстві відсутні обмеження, які випливають із режиму відбування покарання певного виду. Це пояснюється тим, що при попередньому формулюванні обмежень, які випливають із режиму відбування покарання, була можливість досить довільного і розширеного тлумачення різного роду обмежень. Особливо це спостерігалось при виконанні покарань у виді позбавлення волі, коли, особливо в радянський період, відомчі нормативно-правові акти установлювали різноманітні правообмеження, пояснюючи це необхідністю зміцнення режиму відбування покарання. Тепер подібна ситуація виключається навіть у принципі, оскільки будь-які обмеження прав, свобод та обов'язків засуджених можливі лише на законодавчому рівні.

Згідно частини четвертої зазначеної статті КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також Кримінально-виконавчим кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

В КВК України зафіксовано, що правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.3 ст.7 КВК України).

Виходячи зі змісту ч.3 ст.63 Конституції України та ст.7 КВК України, основою правового статусу людини і громадянина взагалі, засудженого зокрема, є права і обов’язки.

Такий підхід в найбільш повній мірі відповідає тексту ч.З ст. 63 Конституції України, в якій передбачено, що засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. А це значить, що розглядаючи права і обов’язки, як основні елементи правового статусу, нам необхідно розглянути не лише основні (конституційні) права, але і в якійсь мірі весь комплекс прав, які випливають із законів та підзаконних нормативно-правових актів.

На підставі вищезазначеної конституційної формули можна зробити висновок, що правовий статус засуджених зберігає за ними певну сферу дозволеної поведінки, оптимальні межі якої, в першу чергу, визначаються необхідністю досягнення мети покарання. Без надання засудженим певного обсягу дозволеної поведінки мети покарання, вбачається, досягти неможливо. Іншими словами можна сказати, що комплекс правообмежень та позбавлень, який закладений в змісті покарання, буде уточнювати конституційні права і обов'язки громадянина, в певній мірі обмежуючи їх. Крім того, кожен засуджений має певні спеціальні права, зміст яких буде розкрито пізніше.

На підставі викладеного під правовим статусом засудженого слід розуміти систему прав, свобод і обов'язків громадянина, які закріплені в Конституції України, інших законодавчих та підзаконних актах, з обмеженнями, які визначені законом і встановлені вироком суду та наявністюпевних спеціальних прав і обов'язків, які передбачаються для досягненнямети покарань.

Наведене нами визначення правового статусу засудженого, можна віднести до різновидності спеціальних (родових) статусів - сукупності ознак, що характеризує правове положення певної категорії громадян, що об'єднуються за якоюсь конкретною ознакою. У нашому випадку такою ознакою буде засудження до конкретного виду покарання і обов'язок відбувати цей вид покарання.

Питання про види правових статусів не викликає дискусії серед вчених, оскільки класифікація їх відносно проста і очевидна. В юридичній літературі правовий статус особи розглядається на трьох рівнях: загальний статус громадянина України, спеціальний та індивідуальний (конкретний) статуси.

Такий підхід до дослідження правових статусів грунтується на співвідношенні філософських категорій загального, особливого та одиночного і на нашу думку є перспективним, оскільки дозволяє прослідкувати діалектику розвитку правового статусу особи на різних рівнях правового регулювання. При цьому в якості загального виступає статус всіх громадян України, особливого - спеціальний статус, одиночного - індивідуальний (конкретний) статус особи.

Вбачається, що така теоретична формула може бути покладена в основу аналізу правового статусу і засуджених, оскільки він являє собою правовий статус окремої групи громадян, які об'єднані по такій видовій ознаці, як відбування конкретного виду покарання тобто різновидності спеціального статусу особи в Україні. При цьому необхідно підкреслити рухомість правового статусу, що змінюється при його переході із загального (конституційного) в спеціальний, а із спеціального в індивідуальний. Все це відбувається виключно за рахунок зміни змісту елементів, які збагачуються внаслідок конкретизації. За своїм структурним складом статус залишається незмінним, тому що він є виразом певних зв'язків і відношень громадянина з суспільством і державою. Загальний, спеціальний та індивідуальний статуси відображають лише різні рівні цих зв'язків і відношень. Такий підхід дозволяє аналізувати особливості правового статусу засуджених, в порівнянні з іншими спеціальними статусами особи, визначити як загальні, так і специфічні риси, в силу яких правовий статус засуджених займає особливе місце в системі спеціальних статусів.

Загальний правовий статус громадянина - це ті права і обов'язки, які закріплені в Конституції і характерні для всіх і кожного члена суспільства, а не тільки для тих чи інших конкретних осіб, тому що в такому випадку прийшлось би створювати стільки правових статусів, скільки є громадян.

Загальний правовий статус, який закріплений в Конституції, є єдиним для всіх членів суспільства. Всі громадяни України, в яких би конкретних правовідносинах не знаходились (в тому числі і при відбуванні кримінальних покарань), які б професійні функції не виконували, знаходяться в однаковому правовому статусі, володіють рівними правами і можливостями, включаючи рівні права вступати в різні, передбачені законом правовідносини. Тобто загальний правовий статус громадянина (саме як громадянина) єдиний, він не залежить від того, в яку соціальну сферу включений. Такий статус базується на загальних передумовах, включає в себе всі види прав і свобод громадян: особисті, політичні, економічні, культурні та екологічні. Інакше статус членів суспільства як громадян виявився б неоднаковим. Загальний правовий статус відзначається певною стабільністю, але він не є раз і назавжди даним та незмінним. Система прав, свобод та обов'язків збагачується і розвивається разом з розвитком суспільства та держави.

Якщо загальний правовий статус, що закріплений в Конституції, є єдиним для всіх громадян, то цілком закономірно розкривати його зміст через загальні права і обов'язки, які можуть бути набуті і реалізовані будь-яким громадянином, тобто ці права і обов'язки характерні для кожного члена суспільства. Загальні права і обов'язки характеризуються тим, що вони належать всім громадянам, незалежно від їх групових особливостей, соціального, сімейного, статевого, вікового і тому подібного положення. Таким чином, слід визнати вірним виділення поняття загального правового статусу громадянина в суспільстві.

Загальні права і обов'язки не виключають, а навпаки, передбачають наявність прав та обов'язків, які конкретизуються, а в деяких випадках доповнюються галузевим законодавством стосовно до різних людей, які характеризуються специфічними рисами соціального, службового, сімейного та іншого положення. В зв'язку з цим в юридичній літературі введено поняття спеціального правового статусу, під яким розуміють сукупність спеціальних прав і обов'язків тієї чи іншої групи осіб, які об'єднані якимись специфічними рисами їх становища.

Диференціація правового статусу окремих груп громадян і як результат - створення спеціальних статусів цілком виправдовується ідеями соціальної справедливості, яка пов'язана з необхідністю як можна більш точно визначити вклад громадянина в суспільну систему, індивідуалізувати його статус, врахувати умови і особливості його діяльності²²⁰. Справедливість як моральна категорія містить в собі діалектичне поєднання елементів рівності і нерівності, її основні вимоги полягають в установленні пропорційності між вкладом окремої особи в суспільну систему і обсягом наданих їй матеріальних і духовних благ. В сфері правового статусу особи це виглядає як формування спеціальних правових статусів, деталізація і конкретизація прав і обов'язків суб'єктів. Прикладом спеціального правового статусу і є правовий статус засудженого, як спеціальний статус громадянина України. Створення спеціальних статусів є результатом правового регулювання тих чи інших суспільних відносин, які враховують наявність соціальних, природних (статевих, вікових) та інших відмінностей між людьми, які об'єктивно обумовлюють особливості їх правового становища. Внаслідок врахування цих особливостей спеціальний статус характеризується меншим від загального, ступенем узагальненості, оскільки він поширюється тільки на певну групу громадян, які об'єднані якоюсь ознакою. До змісту спеціального статусу в юридичній літературі включають дві групи прав і обов'язків:

1) права і обов'язки, які конкретизують, деталізують або доповнюють права та обов'язки загального статусу громадянина, а також права і обов'язки, які частково дублюють, повторюють конституційні;

2) спеціальні права і обов'язки ²²¹.

Однак запропоновану вище конструкцію спеціального правового статусу громадян, не в повній мірі можна віднести до спеціального правового статусу засуджених. Не випадково, що специфіка правового статусу цієї категорії громадян є такою, що деякі автори, на нашу думку, цілком обґрунтовано ставлять його на особливе місце в системі спеціальних статусів особи в суспільстві ²²². Такий підхід цілком обґрунтований, оскільки права та обов'язки засудженого, які входять в зміст загального статусу громадянина не стільки конкретизуються, деталізуються чи доповнюються, скільки суттєво обмежуються, з метою досягнення цілей та завдань покарання.

Важливим компонентом правового статусу засуджених, що придає йому особливий характер, є його спеціальні права. Особливості цих спеціальних прав полягають в їх особливій юридичній природі.

В літературі відсутня єдність поглядів щодо природи спеціальних прав засуджених. Деякі дослідники вважають, що спеціальні права засуджених "по суті є виразом певних обмежень загальних прав і обов'язків громадян" ²²³, що "право на побачення з близькими родичами є обмеження права громадянина постійно проживати з близькими йому людьми і спілкуватись з ними в будь-який час і в будь-якому місці"²²⁴. Таку думку ми можемо розділити лише частково, підтримуючи тих авторів, які вважають що "жодна галузь права не встановлює право громадян постійно проживати з близькими родичами і спілкуватись з ними"²²⁵. Узагальнюючи розмаїття думок з цього питання ми виділяємо такі особливі ознаки спеціальних прав засуджених, в порівнянні з іншими правами громадян України.

По-перше, ці права не мають аналогів в загальногромадянському право-статусі. На підставі цього можна дійти висновку, що вони носять самостійний характер, оскільки не дублюють прав загального правового статусу громадян України, а також не конкретизують їх.

По-друге, зміст спеціальних прав засуджених не залежить від конституційних і галузевих прав громадян.

По-третє, спеціальні права цієї категорії громадян виступають як засоби, що забезпечують досягнення мети покарання, одночасно виконуючи позитивну функцію компенсації негативних наслідків застосування конкретного виду покарання.

По-четверте, носіями (суб'єктами спеціальних прав) можуть бути тільки засуджені, які відбувають конкретний вид кримінального покарання.

Спеціальні правові статуси засуджених можуть також розрізняться за видами в залежності від ступеня їх конкретизації. Так, можливо виділити спеціальний правовий статус засуджених взагалі і спеціальний правовий статус засуджених, які відбувають конкретний вид кримінального покарання. Якщо, наприклад, розглядати спеціальний правовий статус засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, то цю групу спеціальних правових статусів в свою чергу можна розділити на групу спеціальних правових статусів громадян, які відбувають кримінальне покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки.

Наведені різновидності спеціальних правових статусів засудженого знаходяться в статичному стані і відносяться до певних груп засуджених і в процесі відбування кримінального покарання можуть змінюватись стосовно конкретної особи, шляхом переведення в залежності від відбутого терміну покарання, а також поведінки конкретного засудженого з однієї дільниці виправної колонії до іншої.

Необхідно підкреслити, що "кожен індивід існує немов би в двох вимірах - загальному та індивідуальному... В індивідуальному існуванні не тільки здійснюється самовиявлення людини, але і виражаються суспільні відносини, за допомогою яких реалізуються і розвиваються індивідуальні особливості"²²⁶.

В зв’язку з цим в юридичній літературі введено поняття індивідуального правового статусу, під яким більшість авторів розуміють такий статус, що характеризується суб'єктивними правами і обов'язками в стадії їх володіння та реалізації². Тобто зміст індивідуального правового статусу однієї і тієї ж особи в тому числі і засудженого в різні моменти неоднаковий. Стосовно засудженого він, на нашу думку, може змінюватись в залежності:

- від виду кримінального покарання;

- від строку відбування покарання;

- від поведінки засудженого.

Підкреслюючи динамічність правового статусу засудженого в часі, необхідно підкреслити, що відбувши визначену законом частину строку призначеного покарання у виді позбавлення волі засуджений може бути переведений в межах конкретної установи з однієї дільниці в іншу, або переведений у виправну установу, де умови тримання є більш легкими або більш важкими, в порівняні з попередніми.

На індивідуальний правовий статус засудженого суттєво впливає також і поведінка, оскільки в залежності від неї права і обов'язки засудженого можуть як розширюватись так і звужуватись.

Незважаючи на те, що більшість сучасних дослідників правового статусу особи виділяє три його різновиди (загальний, спеціальний та індивідуальний), останнім часом в юридичній літературі окремі автори вводять четвертий різновид правового статусу - міжнародний правовий статус особи ²²⁷. Хоча цей термін ще широко не вживається юристами, на нашу думку, він повинен становити особливо підвищений інтерес для дослідників, враховуючи активне входження нашої держави до міжнародного співтовариства.

У найбільш узагальненому вигляді міжнародний правовий статус особивключає в себе, крім внутрішньодержавного права, ще й свободи, обов’язки і гарантії, вироблені міжнародним співтовариством і закріплені в міжнародних правових документах. Захист цього статусу передбачений як внутрішнім законодавством, так і міжнародним правом.

Виклавши загальнотеоретичні особливості правового статусу засуджених, необхідно підкреслити, що глибоке з’ясування його сутності та змісту має велике не тільки теоретичне, але і велике практичне значення.

По-перше, це важливо для того, щоб мати чітке уявлення, з ким у правовому плані вступає адміністрація органів та установ виконання покарання у правові відносини.

По-друге, визначення кола прав і обов’язків засуджених є неодмінною умовою забезпечення законності і встановлення правомірного підходу до засуджених при виконанні покарання.

По-третє, закріплення в законодавстві правового статусу засуджених визначає рамки можливої їх поведінки при відбуванні ними кримінальних покарань.