§ 1. Поняття літературної мови

Українська мова належить до слов’янських мов. Вона є єдиною національною мовою українського народу.

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній україн­ській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіаль­них діалектах.

Літературна мова — це унормована, відшліфована форма за­гальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери су­спільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона ха­рактеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, ви­сокою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Оби­дві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особ­ливості, шо пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі дер­жавної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спіл­кування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був

І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів укра­їнською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарів- ник»). Він першим використав народнорозмовні багатства пол­тавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопое­етична творчість, усно-розмовні форми народної мови»¹. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжу­вали у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і збага­чується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.