Глава 18. Форма права 373

• сторонами (суб'єктами) конституційного договору можуть бути найвищі органи та їх законні представники відповідно до гілок державної влади: президент, парламент, вища судо­ ва адміністрація, що представляє судову владу тощо;

• конституційний договір завжди ґрунтується на вільному во­ левиявленні сторін і передбачає добру волю і взаємні поступ­ ки суб'єктів у пошуку узгодженого на основі компромісу ва­ ріанту змісту цього договору;

• конституційний договір укладається на певний термін, тобто він є тимчасовим актом; строк його дії фіксується в самому акті, де також визначаються можливі варіанти і порядок його пролонгації чи дострокового припинення;

• на період дії конституційного договору тимчасово припи­ няється чинність тих правових норм (у тому числі консти­ туційних), що суперечать відповідним положенням цього договору;

• зміст конституційного договору випливає з його предмета, формулюється у вигляді нормативно-правового матеріалу, який відповідно подається у вигляді різних норм права: де­ фініцій, конкретних регуляторів суспільних відносин, прин­ ципів тощо. Співвідношення цих норм залежить від специ­ фіки предмета конституційного договору і має забезпечувати функціонування цього договору як нормативного акте. Отже, у ньому повинні переважати норми - конкретні регулятори суспільних відносин;

• об'єктом правового регулювання є питання влади, саморегу­ лювання, що потребують договірної форми. Крім того, нор­ мативний договір може бути підставою для прийняття ін­ ших нормативи о-правових актів, а також договорів;

• норми права, що є змістом конституційного договору, розра­ ховані на широке використання, невизначену кількість ви­ падків і загальновизначених суб'єктів;

• конституційний договір є частиною національного законодав­ ства, його юридична сила залежить від місця державного орга­ ну, що його видав, у системі органів державної влади.

Як свідчить практика, потреба в укладенні конституційного договору виникає в країнах, які перебувають на перехідному ета­пі розвитку. Прикладом такого конституційного договору є Кон­ституційний договір між Верховного Радою України і Президен­том України від 8 червня 1995 року, який до прийняття Кон­ституції 1996 року надав можливість українському суспільству уникнути протистояння між зазначеними структурами, сприяти розвитку конституційного процесу і врешті-решт прийняти су­часну українську Конституцію.

372 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Ратифікація можлива лише у двох випадках, а саме:

• коли вона передбачена самим договором;

• якщо представник держави підписав договір на умовах ра­ тифікації.

В Україні згідно зі статтею 85 Конституції України лише Верховна Рада України наділена правом давати згоду на рати­фікацію міжнародних договорів України шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який підписується Голо­вою Верховної Ради України. Так, прикладом такого закону е Закон Верховної Ради України № 833-ХІУ від 6 липня 1999 року «Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядовий фельд'єгерський зв'язок», де було за­значено: «Верховна Рада України постановляє:

Протокол про внесення поправок до Угоди про Міжурядо­вий фельд'єгерський зв'язок, підписаний 27 березня 1997 року ум. Москві, ратифікувати»¹.

Щодо договорів, які не підлягають ратифікації, то згода на їх обов'язковість може надаватися шляхом підписання, обміну документами, які утворюють договір, приєднання до договору чи іншим способом, про який домовилися сторони.

Конституційний договір. Конституційний договір за своєю суттю є тією особливою формою права, у створенні якої можуть брати участь усі гілки державної влади.

Конституційний договір - це угода між різними гілками влади, у результаті якої з'являються нові норми права, що регу­люють засади функціонування політичної системи суспільства, встановлюють засади державного ладу, організації і діяльності ключових ланок державного механізму, визначають принципи територіальної організації держави, закріплюють основи право­вого статусу особи, її взаємовідносини з державою.

Конституційний договір має низку специфічних ознак, а саме:

- предмет (об'єкт) конституційного договору становлять сус­ пільні відносини, виникнення яких пов'язане з найважли­ вішими (можна сказати, фундаментальними) аспектами ор­ ганізації та функціонування держави, зокрема, влади і ста­ тусу її гілок, розподілу, перерозподілу, уточнення повнова­ жень найвищих органів різних гілок влади, делегування повноважень тощо;

¹ Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядо­вий фельд'єгерський зв'язок. Закон України № 833-XIV від 6 липни 1999 року // ВВР. - 1999. - № 34. - Ст. 297.

374 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Приклад 18.1

Сторони за Конституційним договором між Верховною Радою Укра­їни та Президентом України

Верховне Рада України як єдиний законодавчий орган - а одного боку, та Президент України як глава держави І глава виконавчої влади - з другого боку, тобто Сторони, що є суб'єктами конституційного права, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу...

Джерело: Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування дер­жавної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 року // Конституції'і конституційні акти України. Історія і сучасність. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАМ України, 2001. - С. 257.

Як бачимо, Конституційний договір називає конкретні право-творчі суб'єкти, які його укладають: Верховну Раду України як законодавчій орган (має право творити закони) та Президента України (має право творити укази).

Колективний договір. Досить специфічним видом норматив­ного договору є колективний договір, що діє в рамках підпри­ємств, установ і організацій.

Колективний договір ~ це угода, що укладається між власни­ком підприємства або уповноваженою ним особою з однієї сторо­ни і трудовим колективом найманих працівників, який уповнова­жив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, - з ін­шої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-еко­номічних відносин, що потребують додаткової регламентації з ура­хуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Сторонами колективного договору є роботодавець і уповнова­жений трудовим колективом профспілковий чи інший пред­ставницький орган. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, вироб­ничих і соціально-економічних відносин; забезпечення органі­зації оздоровлення і відпочинку працівників; нормування і опла­ти праці; забезпечення нштлово-побутового, медичного і культур­ного обслуговування; встановлення системи, форм і розмірів за­робітної плати та інших видів трудових виплат (премій, надба­вок, доплат тощо); щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; встановлення компенсацій, гарантій і пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства, установи і організації.