Глава 15. Типологія держави; формаційний підхід 279

основними класами були феодали та кріпаки. Разом з тим існу­вали й інші соціальні верстви - міські ремісники, торговці тощо.

Класова диференціація феодального суспільства певним чи­ном поєднувалася з поділом на стани, тобто такі групи людей, що відрізняються між собою обсягом закріплених у законі прав та обов'язків. Так, у Франції привілейованими станами були: перший - духовенство та другий. - аристократія. Щодо інших, які займалися землеробством, ремеслами і торгівлею, то вони всі утво­рювали так званий третій стан. На Русі такого варіанту чітко закріплених станів не було. Проте існували привілейовані стани князів, бояр, дворянства та духовенства. Стани ж ремісників, куп­ців і міщан не мали тих привілеїв, що були а розпорядженні ви­щих станів. Найбільш безправними були кріпаки, що примусово були закріплені за землею. Право відкрито закріплювало станову нерівність і привілеї. Через усю історію феодалізму проходили селянські повстання та війни. Найвідомішими з них були селян­ські війни в Німеччині (під керівництвом Т. Мюнцера) і в Росії (під керівництвом І. Болотникова, С. Разіна і О. Пугачова).

Характеристика феодальної монархії. Феодальна монархія мала сакральний характер, адже, по суті, монархи були своєрід­ними «вождями народу». На відміну від влади герцогів, графів та інших феодалів, влада монарха була не лише вищою за них, а й належала до зовсім іншої категорії. Якщо влада феодалів була сукупністю різних прав, настільки переплутаних, що досить важко б уявити географічні кордони феодів, то між монархічними дер­жавами такі кордони існували. Жителі ж міст та селищ могли бути васалами декількох сюзеренів, проте вони ніколи не могли бути підданими двох королів.

У Японії ж, на відміну від Західної Європи, співіснували два інститути, що, втім, ніколи не проникали одне в одного. Так, ім-ператор-мікадо, так само, як і європейські королі, був своєрід­ним божеством і юридичне був сувереном усього народу. Про­те на відміну від королів він не очолював ієрархії васалів (фео­дальні сходи), яка замикалася на сьогуні - верховному військо­вому вождеві. Результатом цього було зосередження в руках сьогунів усієї реальної влади. В Європі ж королі знаходилися на вершині зазначеної ієрархії, а тому були позбавлені необхід­ності приносити васальну клятву. Навпаки, саме король був вер­ховним сюзереном і міг на власний розсуд обирати з-поміж людей, що знаходилися під його протекцією, окремих привілейо­ваних осіб, щоб узяти їх після ритуалу васальної присяги під свою особливу опіку.

280 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Але серед тих, кого було взято під «безпосередню королівсь­ку опіку», крім юрби дрібних сателітів, починаючи з IX століття фігурували всі магнати, усі високі королівські чиновники, що дуже швидко перетворилися на регіональних князів. Ця систе­ма дозволяла королям керувати державою не лише прямо (іно­ді це було досить складно через великі розміри королівств), а й за допомогою васального права.

Приклад 15.1

М. Блок про сакральну природу королівської влади В уявленні мас цей священний характер не втілювався лише у понятті, надто абстрактному, права, яке мало церковне спрямування. Мавкопо коро­лівської влади загалом або навколо різних її конкретних виявів утворився цілий цикл легенд та забобонів. Правда, свого повного розквіту він досяг лише тоді, копи фактично утвердилася більшість режимів монархічної влади, тобто десь у дванадцятому-тринадцятому сторіччях. Але його коріння тяглося від першої феодальної доби. З кінця дев'ятого сторіччя архієпископи реймські оголосили, що вони володіють чудодійним миром, яке колись принесла ХлодвіговІ голубка з неба: то був справді унікальний привілей, який водночас надавав змогу цим

Вважалося, що королі Франції принаймні після Філіпа Першого, а може, навіть, після Роберта Благочестивого, та королі Англії після Генріха Першого мали силу лікувати певні хвороби накладанням рук. Коли в 1061 р. імператор Ген­ріх Четвертий - до речі, відлучений від церкви, —їхав через Тоскану, селяни

цей доторк забезпечить їм добрий врожай.

Джерело: Блок М. Феодальне суспільство. - К-: Всесвіт, 2001. - С. 390.

Європейська періодизація феодалізму. Феодальна держава

була знаряддям диктатури феодалів та привілейованих станів. У своєму розвитку вона пройшла кілька етапів, які, проте, е дещо відмінними в різних країнах. Так, у Західній Європі феодалізм можна поділити на такі епохи:

• епоха Темних століть (У-ХУ століття);

• епоха Відродження і Реформації (ХУІ-ХУІІ століття);

• епоха Просвітництва (XVIII століття).

Для епохи Темних століть було характерним створення централізованої феодальної держави в рамках існування так званої ранньофеодальної монархії та 'й наступне роздроблення в період сеньйоріальної монархії.

Формування ранньофеодальної монархії відбувалося одно­часно з процесом феодалізації, коли монарх роздавав землю фе-