§ 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.

Політико-державний режим - це сукупність прийомів, мето­ дів та засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада, а держава регулює відносини між людьми і взаємодіє із суспіль­ ством і громадянином.

Політико-державний режим складається щонайменше з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність, автономність.

Перший компонент, що складає зміст поняття «політико-дер-жавний режим», - це державно-політичний режим, тобто спосіб взаємодії держави, суспільства і громадянина. Саме державно-по­літичний режим визначає права і свободи особи, пріоритетний тип її політико-правової культури, поведінки, свідомості і менталітету. Сутність державно-політичного режиму визначається тим, що в державі е пріоритетного - права держави, права суспільства чи пра­ва громадянина, що з переліку прав, закріплених у Загальній де­кларації прав людини, держава визнає, гарантує або обмежує.

Другий компонент змісту політико-державного режиму - це політичний режим. Він має декілька вимірів, обумовлених рів­нем і якістю соціально-економічного розвитку суспільства, прин­ципом поділу влади, способом формування органів державної влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, ЗШ, армії, поліції, церкви.

Третій компонент політико-державного режиму - це держав­ний режим, тобто методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язання соціальних, політичних і правових конфліктів (див. рис. 13.1).

Державно-політичний режим. За державно-політичним ре-•симом усі держави поділяються на цивілітарні, соціалістські та

Цивілітарний режим (лат. сіиіііз - громадянин) передбачає Іаявність розвиненого громадянського суспільства. В умовах Іивілітаризму громадянське суспільство домінує над державою, . остання (разом із суспільством) служить інтересам громадя-Іина. Прикладами щівілітарних політичних режимів є сучасні одіальні держави - ФРН, Швеція тощо.

Соціалістський режим передбачає служіння держави і гро-Іадянина інтересам як суспільства в цілому, так і його окре-шм соціальним верствам. Прикладами соціалістських режи-Іів є як різного роду традиційні суспільства (допетровська Мос-:овія, Річ Посполита), так і більш сучасні держави (націонал-оціалістична Німеччина, яка забезпечувала панування «арійсь-:ої» раси чи СРСР за часів диктатури пролетаріату тощо).

Етатиетський режим (франц. еіаі - держава), навпаки, до-воляє домінувати державі над громадянином та суспільством. Ірикладами таких режимів є фашистська Італія (вона визначила Іетого розвитку цивілізації саме Державу), Росія часів правління Іетра І, яка змусила служити державі всі верстви населення.

Приклад 13.1

В.В. Сухонос (мол.) про ататистськнй та Соціалістський режими в Ні­меччині та Італії

Так, у 1932 році у «ай «Доктрині фашизму» Б. Муссопіні писав, що «фашнст-ька концепція життя підкреслює значення Держави і приймає індивідуальне

236 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯДЕРЖАВИ

лише настільки, наскільки його інтереси збігаються з інтересами Держави, яка уособлює совість та універсальну юпю людини як історичної сутності».

На відміну від Муссопїмі, який вбачав у державі кінцеву мету розвитку людства, Гітяер вважав, що держава - це засіб. У своїй праці «Моя боротьба»

в подальшому розвитку колективу фізично і морально однакових людських істот. Це збереження стосується насамперед пише того ядра, яке справді належить до даної раси і забезпечує розвиток тих їй сил, що закладені у цій расі. Частина цього ядра забезпечуватиме збереження фізичного життя, а Інша частина - сприятиме подальшому духовному розвитку. Насправді ж одна частина створює передумови, необхідні для іншої.

Держава, що не служить цій меті, є якоюсь відразливою і приреченою на загибель. Сам факт її існування ще нічого не доводить. Адже ніхто не скаже, що успіх зграї флібустьєрів може виправдати розбійництво як інститут.

...Найвищою метою дійсно народної держави повинно стати піклування про збереження того расового ядра, яке лише й спроможне створити культуру, подарувати людству красу, гідність і все високе. Ми, арійці, розуміємо під державою лноіе живий організм раси, що не лише забезпечує саме існування цієї раси, але надає також можливість подальшого більш високого розвитку всіх закладених в ній здібностей до ступеня найвищої свободи».

Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного

Суми: Університетська книга, 2003. -С. 27.

Державний режим. Державний режим можна пояснити, ви­ходячи з його визначення як сукупності прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється державна влада¹. "У даному разі під цими прийомами І способами розуміються методи здійснен­ня державної влади.

Традиційно теорія держави і права виділяє три методи здій­снення державної влади: переконання, стимулювання і держав­ний примус (правовий і неправовий). Залежно від того, який метод домінує, усі державні режими можна поділити на лібертарні (домінують методи переконання), біхевіористичні (домінують методи стимулювання), консервативні (домінує правовий держа­вний примус) і терористичні (домінує неправовий державний примус, тобто державне свавілля).

Лібертаризм передбачає невтручання держави в громадян­ські справи (насамперед, в економіку), і єдиним методом її впливу на суспільство може бути лише переконання.

¹ Див.: Протасов В.Н. Теория праве й государотва. Проблеми І государстаа: ВооросьІ й ответьі. - М-, 1999. - С. 162.