§ 1. Загальне вчення про метоли теорії держави і права

Поняття і структура методології. Вчення про парадигми, прин­ципи і методи наукового пізнання називається методологією.

У структурі методології теорії держави і права існує три рів­ні - рівень парадигм, рівень принципів і рівень методів.

Парадигму можна визначити як сукупність пізнавальних принципів та прийомів відображення процесів у державно-пра­вовій сфері, що визначають логіку організації знань, модель тео-

Існує два типи парадигм — загальнотеоретичні (теологічна, натуралістична, соціальна) і юридичні (позитивістська, природ­но-правова, історична).

Так, теологічна парадигма (Аврелій Августин, Фома Аквін-. ський) інтерпретує державу і право як надприродні прояви Бо-

Натуралістична парадигма (Жан Боден, Шарль Луї Монте-ск'є) тлумачить державу і право в контексті домінуючого впли­ву позасоціальних, природних чинників: ґрунту, географічного середовища, клімату, природжених якостей людини, її інстинк­тів тощо.

Соціальна парадигма пояснює природу держави і права впли­вом соціально-економічних та соціокультурних чинників. Особ­ливий внесок у цю парадигму зробили марксисти (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін), теоретики солідаризму (Леон Дюгі), представники насильницької теорії (Карл Каутський, Євге­ній Дюринг), прибічники культурологічної теорії (Макс Вебер).

Позитивістська парадигма (Джон Остін, Габріель Шерши-невич) відстоювала ідею права як примусового порядку, що утво­рюється державою.