logo
Теор_я держави _ права (Сухонос)

Глава 18. Форма права 373

Як свідчить практика, потреба в укладенні конституційного договору виникає в країнах, які перебувають на перехідному ета­пі розвитку. Прикладом такого конституційного договору є Кон­ституційний договір між Верховного Радою України і Президен­том України від 8 червня 1995 року, який до прийняття Кон­ституції 1996 року надав можливість українському суспільству уникнути протистояння між зазначеними структурами, сприяти розвитку конституційного процесу і врешті-решт прийняти су­часну українську Конституцію.

372 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Ратифікація можлива лише у двох випадках, а саме:

В Україні згідно зі статтею 85 Конституції України лише Верховна Рада України наділена правом давати згоду на рати­фікацію міжнародних договорів України шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який підписується Голо­вою Верховної Ради України. Так, прикладом такого закону е Закон Верховної Ради України № 833-ХІУ від 6 липня 1999 року «Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядовий фельд'єгерський зв'язок», де було за­значено: «Верховна Рада України постановляє:

Протокол про внесення поправок до Угоди про Міжурядо­вий фельд'єгерський зв'язок, підписаний 27 березня 1997 року ум. Москві, ратифікувати»1.

Щодо договорів, які не підлягають ратифікації, то згода на їх обов'язковість може надаватися шляхом підписання, обміну документами, які утворюють договір, приєднання до договору чи іншим способом, про який домовилися сторони.

Конституційний договір. Конституційний договір за своєю суттю є тією особливою формою права, у створенні якої можуть брати участь усі гілки державної влади.

Конституційний договір - це угода між різними гілками влади, у результаті якої з'являються нові норми права, що регу­люють засади функціонування політичної системи суспільства, встановлюють засади державного ладу, організації і діяльності ключових ланок державного механізму, визначають принципи територіальної організації держави, закріплюють основи право­вого статусу особи, її взаємовідносини з державою.

Конституційний договір має низку специфічних ознак, а саме:

- предмет (об'єкт) конституційного договору становлять сус­ пільні відносини, виникнення яких пов'язане з найважли­ вішими (можна сказати, фундаментальними) аспектами ор­ ганізації та функціонування держави, зокрема, влади і ста­ тусу її гілок, розподілу, перерозподілу, уточнення повнова­ жень найвищих органів різних гілок влади, делегування повноважень тощо;

1 Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядо­вий фельд'єгерський зв'язок. Закон України № 833-XIV від 6 липни 1999 року // ВВР. - 1999. - № 34. - Ст. 297.

374 РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ ПРАВА

Приклад 18.1

Сторони за Конституційним договором між Верховною Радою Укра­їни та Президентом України

Верховне Рада України як єдиний законодавчий орган - а одного боку, та Президент України як глава держави І глава виконавчої влади - з другого боку, тобто Сторони, що є суб'єктами конституційного права, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу...

Джерело: Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування дер­жавної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 року // Конституції'і конституційні акти України. Історія і сучасність. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАМ України, 2001. - С. 257.

Як бачимо, Конституційний договір називає конкретні право-творчі суб'єкти, які його укладають: Верховну Раду України як законодавчій орган (має право творити закони) та Президента України (має право творити укази).

Колективний договір. Досить специфічним видом норматив­ного договору є колективний договір, що діє в рамках підпри­ємств, установ і організацій.

Колективний договір ~ це угода, що укладається між власни­ком підприємства або уповноваженою ним особою з однієї сторо­ни і трудовим колективом найманих працівників, який уповнова­жив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, - з ін­шої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-еко­номічних відносин, що потребують додаткової регламентації з ура­хуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Сторонами колективного договору є роботодавець і уповнова­жений трудовим колективом профспілковий чи інший пред­ставницький орган. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, вироб­ничих і соціально-економічних відносин; забезпечення органі­зації оздоровлення і відпочинку працівників; нормування і опла­ти праці; забезпечення нштлово-побутового, медичного і культур­ного обслуговування; встановлення системи, форм і розмірів за­робітної плати та інших видів трудових виплат (премій, надба­вок, доплат тощо); щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; встановлення компенсацій, гарантій і пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства, установи і організації.