Глава 11. Функції та механізм держави 205

Існують і інші варіанти парламентів. Так, парламент Об'єд­наного Королівства Великобританії та Північної Ірландії фор­мально складається з трьох палат - Палати общин, Палати лор­дів та Його Величності Короля (чи її Величності Королеви).

Органи державного управління звичайно називаються орга­нами виконавчої влади, або виконавчими органами.

Органи державного управління - це окремий вид держав­них органів, діяльність яких спрямована на організацію вико­нання законів та інших нормативних актів і здійснення держа­вного управління.

У даному випадку під державним управлінням розумієть­ся певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на сус­пільні відносини в економічній, соціально-культурній та адміні­стративно-політичній сферах шляхом застосування державно-владних повноважень.

Як правило, систему органів виконавчої влади утворюють уряди та виконавчі структури в центрі й на місцях.

Уряд - це вищий колегіальний орган виконавчої влади дер­жави. До центральних органів виконавчої влади належать міні­стерства, державні комітети, відомства тощо. До виконавчих стру­ктур на місцях - губернатори, префекти тощо.

В різних державах уряд має різні назви: кабінет міністрів (Великобританія, Україна, Узбекистан), рада міністрів (Франція, Італія, Польща), державна рада (КНР), уряд (Росія) тощо.

В Україні систему виконавчих органів складають вищі ор­гани (Кабінет Міністрів України), центральні органи (мініс­терства, державні комітети та відомства), місцеві органи (об­ласні і районні державні адміністрації). Проте існують і інші варіанти структури органів виконавчої влади. Так, у Велико­британії система виконавчих органів складається з вищого органу (Кабінет міністрів Великобританії - Уряд її Велично­сті), центральних органів (державних міністерств і відомств), місцевих органів (органів місцевого самоврядування) та дер­жавних корпорацій (Поштове відомство, Бі-бі-сі). В Угорщині система органів виконавчої влади складається з вищого орга­ну (Рада міністрів Угорщини), центральних органів (міністер­ства, органи загальнонаціональної компетенції, міністерські відділи та автономні підрозділи центральних органів влади). На місцях (округи та міста) діють муніципалітети. Досить специфічними є органи виконавчої влади в рамках федератив­них держав. Так, у ФРН, крім федерального уряду (Кабінет

206 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

міністрів на чолі з федеральним Канцлером), діють кабінети міністрів окремих земель. Те ж саме існує в США, де, крім національного уряду (Президент США та його адміністрація) діють уряди 50 штатів та уряд федерального округу Колум­бія. У США, крім федеративного розмежування органів вико­навчої влади, існує також вертикальне розмежування на вищі органи (національний уряд і уряди штатів), центральні органи (13 міністерств і державний департамент, 60 агентств, урядові комісії), місцеві органи влади.

І, нарешті, органи судової влади, або судові органи.

Органи судової влади - це органи, на які покладено здійс­нення функцій правосуддя.

У даному випадку під правосуддям розуміється діяльність суду з розгляду і вирішення у визначеному законом процесу­альному порядку віднесених до його компетенції цивільних, го­сподарських, кримінальних та адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, пра» і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави.

Структура судової влади може бути різноманітною. Проте вже сьогодні домінують дві моделі - американська (централізо­вана) і німецька (децентралізована). Перша передбачає об'єднан­ня всіх судових систем (загальних і арбітражних судів та Кон­ституційного суду) у єдину систему під егідою Верховного суду. Саме в цьому полягає сутність американської моделі. Друга по­в'язана з існуванням чинних і утворенням нових самостійних спеціалізованих систем судів (німецька модель). Останній варі­ант був сприйнятий і Концепцією судово-правової реформи в Україні 1992 р. Крім Конституційного Суду України, загальних і арбітражних судів, нею передбачено створення в перспективі самостійної системи адміністративних судів і проведення пода­льшої роботи зі спеціалізації судів.

Глава держави. Центральне місце в системі вищих органів державної влади належить главі держави.

Глава держави - це відносно або повністю самостійний у нормотворчій сфері вищий орган держави, що здебільшого функ­ціонально реалізує повноваження виконавчої влади та є предста­вником держави як всередині країни, так і за її межами.

Глава держави «очолює», «репрезентує» державу, перебуваю­чи немовби понад усякою повсякденною політикою з її партій­ною боротьбою, парламентськими колізіями, виборчими перего­нами. Як правило, його статус характеризується політичною ней­тральністю, звільненням від політичної відповідальності. Він є

верховним представником держави на міжнародній арені і вва-

Повноваження глави держави залежать від форми правління.

Так, в умовах монархії глава держави здійснює суттєвий вплив на життя держави, привносячи в нього певну стабільність.

Якщо ж детально проаналізувати статус монарха, то ми поба­чимо, що в умовах необмеженої і дуалістичної монархії повнова­ження монарха дозволяють главі держави прямо втручатися в політичні справи. Водночас у рамках представницької монархії такий вплив має дещо завуальований характер. Наприклад, той факт, що конституція Японії не передбачає владних повноважень мікадо (японського імператора), не означає, що він не спромож­ний впливати на справи в державі. Як символ нації, для якої символізм не є чимось несуттєвим, він морально впливає на життя своєї країни. Інший приклад пов'язаний з Великобританією, де королева начебто «царює, але не править». Це правило не означає, що королева не може впливати на життя своєї країни. Так, саме вона своїм указом може розпустити палату представників. Цей указ, щоправда, повинен затвердити прем'єр-міністр, але справа в тому, що його формально призначає саме королева. Палату ж лор­дів монарх контролює, адже саме він призначає лордів. Третім прикладом може служити досвід Іспанії, де король Хуан Карлос І зумів придушити заколот військових у 1981 році, звернувшись до іспанської нації. Відсутність підтримки з боку короля призвела до втрати легітимності заколоту.

Таким чином, лише відданість ідеалам демократії не дозво­ляє монарху в умовах представницької монархії порушувати права своїх підданих, але це не означає, що монарх не може впли-

Щодо республік, то в умовах президентської республіки гла­ва держави є одночасно главою виконавчої влади. Саме тому він може суттєво впливати на життя держави. В умовах парламент­ських республік такий вплив є не досить істотним. Ситуація зі змішаною республікою неоднозначна.

Існує дві основні класифікації глави держави - за способом формування та за кількісним складом.

Так, за кількісним складом глава держави може бути одно­особовим (монарх, президент) та колективним (Президія Верхов­ної Ради СРСР, Федеральна Рада Швейцарії, Державна Рада Ре­спубліки Куба тощо).

За способом формування глава держави може бути вибор­ним, спадкоємним, призначуваним, ротаційним та узурпатором.

208 РОЗДІЛ З. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Виборний глава держави функціонує а таких юридичних фо­рмах;

1. Одноосібний глава держави в умовах змішаної форми пра­ вління, обраний на певний термін монархами зі свого середови­ ща (Об'єднані Арабські Емірати, Малайзія).

2. Одноосібний президент, обраний народом, парламентом або представницькою колегією на певний термін (СІНА, ФРН, Італія, Індія, КНР тощо).

3. Колегіальний орган, обраний парламентом на певний тер­ мін (Куба, Швейцарія).

Спадкоємний глава держави, як правило, є монархом (Вели­кобританія, Японія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Марокко та ін.).

Призначуваний глава держави є менш відомою категорією. Однак і сьогодні він існує. Його прикладом є монарх, що призна­чається своєю родиною - правлячою династією (Саудівська Ара­вія). В історії призначуваними главами держави були верховні правителі Росії - О. Колчак та А. Денікін.

Ротаційний глава держави існує в умовах колективного, оно­влення якого відбувається шляхом ротації.

Щодо узурпатора, то він приходить до влади шляхом узур­пації.

Досить цікавою є ситуація в країнах Британської співдруж­ності (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Барбадос, Лапуа-Нова Гвінея, Ямайка та ін.), Іцо мають статус домініонів. Річ у тому, що главою держави там є британський монарх, який призначає свого представника - генерал-губернатора. При цьому останній діє за порадами місцевого уряду і виконує «повноваження» гла­ви держави здебільшого церемоніального характеру.

Питання для самоконтролю

1. Що таке апарат держави?

2. Що таке державний орган?

3. Що таке посада?

4. Що таке компетенція?

5. Які існують класифікації державі

6. Що таке первинні оргайи?

7. Що таке похідні органи?

8. Що таке вищі органи?

9. Що таке центральні органи?

10. Що таке місцеві органи?

11. Що таке міжтериторіальні органи