§ 2. Реалізація і застосування права

Реалізація права. У теорії держави і права існує два підходи до проблеми співвідношення понять «реалізація права» та «за­стосування права». Ряд науковців помилково вважає, що засто­сування права - це особлива форма реалізації права¹.

¹ Див., наприклад: Протасов В.Н. Теориа права й государства. Проблеми тво­ри й прана й государства: Вопросм й ответьі. - М., 1999. - С. 77.

466 РОЗДІЛ 5. ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Реалізація права - це здійснення юридичне закріплених і гарантованих державою можливостей, проведення їх у жит­тя а діяльності людей та їх організацій.

Можна сказати, що правова норма реалізується тоді, коли вона втілюється у фактичній правомірній поведінці суб'єктів.

Суб'єктами реалізації права є ті особи, на яких воно поширює свою дію, тобто суб'єкти права. Об'єктом реалізації виступає сис­тема законодавства, наявний масив нормативно-правових актів.

Реалізація права як процес втілення права в життя містить юридичні механізми реалізації права та форми безпосередньої реалізації права, коли фактичні життєві відносини знаходять юридичну форму.

Юридичні механізми реалізації права різноманітні, їх зміст визначається особливостями правової системи тієї чи іншої країни.

Безпосередня реалізація, тобто здійснення права у фактичній поведінці, відбувається у формі дотримання заборон, виконання обов'язків і використання суб'єктивного права.

Дотримання заборон. Для здійснення цієї форми достатньо пасивного дотримання вже наявних заборон.

Виконання обов'язків. Для здійснення цієї форми необхідна активна поведінка, спрямована на виконання взятих на себе су­б'єктом обов'язків.

Використання суб'єктивного права здійснюється в таких формах:

• фактичної дії (власник речі використовує її за прямим при­ значенням);

• юридичної дії (дарування);

• вимоги до зобов'язаної особи (вимога до боржника поверну­ ти борг);

• позову — звернення в компетентний державний орган за за­ хистом порушеного права (наприклад, у суд).

Проблема методів (способів) реалізації права - це проблема формування в громадян, посадових осіб і організацій мотивів до виконання і дотримання юридичних норм.

Існує три основних методи: стимулювання, переконання і примус.

Стимулювання - метод активного впливу на волю і свідомість суб'єкта права за допомогою матеріальних або моральних факто­рів з метою змусити його діяти в інтересах панівного суб'єкта. Як правило, стимулювання буває матеріальним: податкові пільги, до­тації, штрафи тощо. Так, під час «Нового курсу» благодійність

Рис. 22.1. Співвідношення реалізації та застосування права

стимулювалася шляхом податкових пільг. Це сприяло тому, що власники майна не знищували товари, як це було під час Великої депресії, а передавали це майно на благодійні справи.

Переконання ~ метод активного впливу на волю і свідо­мість людини ідейно-моральними засобами для формування в неї певних поглядів і уявлень. Переконання має місце там, де особа, що піддається переконанню, внутрішньо погоджується з протилежними доводами, тобто коли особа подумки відзначає, що опонент правий.

Примус - психологічний, матеріальний або фізичний (насиль­ницький) вплив на особу з метою примусити її діяти з волі та в інтересах панівного суб'єкта (загроза застосування державного насильства).

Застосувавия права. Якщо вважати застосування права осо­бливою формою реалізації права, то виникає проблема винесен­ня застосування права за межі форм безпосередньої реалізації права, адже застосування права може бути як у формі дотриман­ня заборон» так і у формі виконання обов'язків або використан­ня суб'єктивного права. Крім того, на Нашу думку, реалізація і застосування права відрізняються одне від одного за суб'єктами реалізації чи застосування: право реалізують усі, а застосовують лише спеціальні органи чи посадові особи. Саме тому слід гово­рити про те, що застосування - це не особлива форма реалізації, а, скоріше, специфічний різновид реалізації права (рис. 22.1).

Застосування права - це владна діяльність компетентних органів і осіб з підготовки і прийняття індивідуального рі­шення у юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм.

Ознаки застосування права:

1. Здійснюються органами або посадовими особами, наділени­ми функціями державної влади. Інакше кажучи, застосування права здійснюється державними органами або посадовими особами. Так, Президент України (посадова особа) має право видавати Укази про помилування.

468 РОЗДІЛ 5. ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

2. Має індивідуальний характер. Зазначений Указ Президента України про помилування має індивідуальний характер, тобто милується певний злочинець, наприклад, К-, що скоїв вбивство.

3. Спрямоване на встановлення конкретних правових наслід­ ків - суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності. Указ про помилування не звільняє від кримінальної відповідаль­ ності, проте звільняє безпосередньо від покарання, тобто від обов'язку потерпати певні негативні наслідки особистого, майнового чи морального характеру.

4. Реалізуються в спеціально передбачених процесуальних фо­ рмах. Існує певна процедура видання зазначеного Указу.

5. Завершується винесенням індивідуального юридичного рі­ шення. Таким рішенням € видання спеціального акта засто­ сування права, тобто в нашому прикладі безпосереднього Указу Президента України про помилування К.

Застосування права може бути позитивним і юрисдикцій-ним.

Позитивне - це те, що здійснюється не з приводу правопору­шення, а як обов'язкова умова нормальної реалізації певних ре­гулятивних норм. Наприклад, особа звернулася до органу соціа­льного забезпечення про призначення Ш пенсії. Порядок цього призначення регулюється регулятивними нормами, що входять до галузі права соціального забезпечення. Призначення пенсії і буде позитивним різновидом застосування права.

Юрисдикційне - застосування санкцій (тобто охоронних норм) за порушення диспозиції. Прикладом юрисдикційного застосу­вання права є притягнення до кримінальної відповідальності К. за вбивство.

Як складний процес правоаастосування розпадається на кіль­ка стадій, тобто частин процесу, що мають своє проміжне завдан­ня і внаслідок цього мають відносну самостійність і завершеність.

Виділяються три основні стадії застосування права: встано­влення фактичних обставин справи, формування юридичної ос­нови справи і вирішення справи.

Па першій стадії відбувається доведення наявності або від­сутності юридичне значущих обставин (складовий предмет до­ведення) за допомогою фактів-доказів.

Формування юридичної основи справи містить такі правоза-стосувальні дії:

1. вибір юридичної норми, що підлягає застосуванню;

2. «вища критика» - перевірка дійсності норми і її дія в часі, просторі І за колом осіб;