Глава 16. Типологія держави: иивілізаиійний підхід 313

в результаті агресії Аргентини, Бразилії і Уругваю у війні 1866-1870 рр. При цьому цей потрійний союз підтримували Британ­ська імперія, Франція та США, а фінансував знищення індустрі­ального Парагваю банкірський дім Ротпшльдів. У результаті з'явився всім відомий Парагвай з одним із найбільш низьких у світі рівнів життя, розгулом наркоманії, колосальним зовніш­нім боргом, поліцейським терором та корумпованим чиновни­цтвом. У селян відібрали землю, віддавши її кільком поміщи­кам, що приїхали в обозі аргентино-бразильських та уругвайсь­ких окупантів.

Приклад 14.4

...у середині XIX століття британці та американці співпрацювали.

переворотах, брали хабарі та грабували власні народи. Проте одна країна стояла наодинці: гордий Парагвай - там почала розвиватися індустріальна цивілізація, що ніяк не хотіла служити Заходу джерелом дешевої сировини І дешевої робочої сили. Але ж Парагвай завжди був найбільш глухою, най­більш нерозвиненою провінцією Іспанської імперії, в людях якої було більше індіанської крові, ніж іберійської!

Парагвайці силою зброї відбили спробу тоді ще молодої Аргентини ощас­ливити себе демократією. На чолі їх з 1810 року стояв Хосе Франсіа, освіче­ний правознавець. Саме він став диктатором Парагваю, відбивши всі спроби аргентинців приєднати країну до себе. А далі, читачу, ми процитуємо статтю, що скачали з сайту газети «Спецназ Роси».

«...Природно, що західним при ват й заторам це не сподобалося, і вже у травні 1820 року було розкрито інспіровану іноземними спецслужбами змо­ву, на чолі якої стояли, в основному, поміщики та вищі офіцери. Франсіа зре­агував блискавично. Керівників путчу розстріляли. Розпорядженням верхов­ного диктатора було вчслано з країни всіх громадян Іспанії і на два роки повні­стю перервано зв'язок із зовнішнім світом. За це «світова спільнота» затавру­вала Франсіа як кровожерливого тирана, хоча насправді за роки його правлін­ня влада переслідувала лише близько 1000 чоловік, з них 68 було розстріляно,

Надзвичайний стан, який було введено після розкриття заколоту, дозволив практично повністю покінчити з бандами, що тероризували населення. Різке скорочення імпорту компенсувалося розширенням вітчизняного виробництва. Зниження податків на виробництво стимулювало розвиток державної проми­словості. Масово створювалися школи. Парагвай став єдиною країною Пів­денної Америки, де існувала загальна безплатна початкова освіта.

Маючи необмежену владу, глава держави жодного разу не використав ЇЇ з метою особистого збагачення. Плату, яку надав йому Конгрес, він спочатку знизив, а потім і взагалі від неї відмовився, намагаючись жити за рахунок кош­тів, що мав ще до отримання влади. Не випадково, що авторитет Франсіа, який

31 4 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

отримав від народ/ наприкінці свого життя неофіційний титул Верховного (ЕІ Зиргето), був абсолютним. Коли ж 13 жовтня 1640 року, застудившись під час верхової прогулянки, 74-річ ми й диктатор помер, уся країна плакала так само, як і 112 років потому плакала Росія, дізнавшись про смерть іншого Верховного, Йосипа Сталіна.

адвокат, син бідного чоботаря Карлос Лопес. І, оскільки зовнішня загроза до того часу ослабла, новий парагвайський уряд відкрив кордони, встановив дип-

родну торгівлю...

Швидко розвивалася країна і за часів померлого в 1862 році К. Лопеса Франсіско. Завдяки йому Парагвай перетворився на провідну країну Латинсь­кої Америки. В ній були багаті, проте не було жебраків і майже не існувало злочинності. Парагвай повністю забезпечував себе тканинами, папером, будівель­ними матеріалами, зброєю та боєприпасами. Діяла одна з перших у Південній Америці залізниця, працював телеграф, національна валюта була стійкою, як у жодній з латиноамериканських країн, а зовнішнього боргу не було взагалі.

Існування південноамериканської держави, що не дозволяла себе грабу­вати, підривало всі мислимі устої.

Джерело: Калашников М. Гнев орка. - М.: АСТ, Астрель, 2003. -

С. 209-210.

Потім ці поміщики утворили партію «Колорадо», яка стала політичною опорою багаторічної диктатури А. Стреснера. Остан­ня ж була повалена лише в 1989 році парагвайською армією.

Узагалі, армія є серйозним чинником, що досить суттєво впли­ває на латиноамериканський тип держави. Вона має давні й стій­кі традиції участі в політичному житті, активно і досить часто вирішальними чином впливала на функціонування всього дер­жавного механізму. Втручання армії в політичне життя латино­американських країн сотні разів деформувало стабільний роз­виток держав.

Проте в Латинській Америці традиційно вважалося, що ар­мія є гарантом стабільності державно-правових інститутів та ефективним засобом вирішення соціально-економічних конф­ліктів латиноамериканського суспільства, особливо в період гос­трих політичних криз, оскільки функціонуючі демократичні ін­ститути були начебто нездатними кардинально вирішити ці про­блеми. Така концепція ґрунтувалася на тому, що органи держа­вної влади були неспроможні забезпечити порядок і стабільність, оскільки вони походять від партій та партійних фракцій і, від­повідно, відображають групові, а не загальнонаціональні інтере­си. Звідси випливає, що лише армія, яка е вільною від фракцій­ності, може бути тим загальнонаціональним інститутом (до того