§ 1. Характеристика аграрних господарчо-підприємницьких правовідносин

Виробництво товарної сільськогосподарської продукції являє собою передумову виникнення і економічну основу функціонування ринкових економічних відносин між учасни­ками цього виробництва. У сільському господарстві України такими учасниками є колективні і державні сільськогоспо­дарські підприємства, орендарі сільськогосподарських зе­мельних угідь, селянські (фермерські) господарства, особисті (власні) підсобні домашні господарства громадян. Виробни­цтво сільськогосподарської продукції як товару є першоряд­ним завданням і метою виробничо-господарської діяльності (окрім власників особистих підсобних господарств). Останні займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, головним чином, для задоволення своїх власних потреб у цій продукції. Вони беруть участь у ринкових товарно-грошових відносинах шляхом реалізації лишків цієї продукції заготі­вельним організаціям споживчої кооперації і на місцевому ринку.

Модель (структуру) ринкових аграрно-економічних вза­ємин, що виникають у процесі виробництва сільськогоспо­дарської продукції та її реалізації, доцільно визначати, по­клавши в основу економічне та правове становище її вироб­ників. Для цього необхідно проаналізувати і синтезувати їхні виробничо-господарські, фінансові та господарсько-договірні відносини.

В умовах функціонування аграрного сектора України основ­ними виробниками сільськогосподарської продукції є колек­тивні та державні сільськогосподарські підприємства.

Ринкові економічні відносини є лише частиною тих складних виробничо-господарських відносин, у які доводить­ся вступати виробникам сільськогосподарської продукції. Виробництво останньої — це предмет ринкових економічних відносин, які за своїм економічним характером та змістом є товарно-грошовими. Користуючись відомою формулою Т-Г-Т (товар—гроші—товар) можна стверджувати, що ринко­ві економічні відносини — це відносини між товаром до гро­шей і між грішми до товару.

Метод виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції є одержання прибутку, на що й спрямована їх підприємницька діяльність. Згідно із ст. 1 закону "Про підприємництво" остання здійснюється шляхом виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт. Кожному з даних видів підприємницької діяльності властиві свої види, форми, засоби участі у ринкових економічних від­носинах.

Виробники сільськогосподарської продукції займаються підприємницькою діяльністю і за потребою користуються по­слугами підприємств (організацій), що спеціально утворені для їхнього обслуговування (ремонтно-технічні підприєм­ства, міжгосподарські підрядно-будівельні організації, агрохі­мічні підприємства). У зазначених випадках існуючі між ни­ми підприємницько-економічні відносини є товарно-грошо­вим і, у свою чергу, юридичне оформляються шляхом укла­дання договорів. Без одержання таких послуг виробник сільськогосподарської продукції не зміг би здійснювати свою власну виробничо-господарську діяльність.

Самостійний вид ринкових економічних відносин і під­приємницької діяльності становить сфера матеріально-тех­нічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Саме завдяки цим відомствам забезпечується матеріально-технічне постачання колективних і державних сільськогоспо­дарських підприємств тракторами, комбайнами, іншою техні­кою, мінеральними добривами, отрутохімікатами, пальним і мастильними матеріалами, насінням зернових, олійних та ін­ших культур, племінною худобою, електроенергією тощо.

Сучасні форми матеріально-технічного забезпечення сіль­ськогосподарського виробництва е різновидом ринкових еко­номічних відносин і, у свою чергу, мають властивий кожному з них договірний засіб регулювання цих відносин. Крім того, їм притаманні відповідні предмет діяльності, характер під­приємництва, своєрідність цінових і розрахункових компо­нентів.

Специфічну передумову і своєрідну сферу ринкових еко­номічних відносин за участю виробників сільськогосподар­ської продукції являє їхня фінансово-кредитна діяльність. Це, по-перше, внутрішньогосподарське фінансове забезпе­чення діяльності виробників у вигляді наявних власних фі­нансових ресурсів, заборгованості по кредитах, потреби в кредитах для здійснення товарного виробництва. По-друге, в умовах впровадження і функціонування ринкових економіч­них відносин гроші самі стають товаром, а їхній господар (банк) — учасником цих відносин. По-третє, в умовах впро­вадження ринкових економічних відносин істотно змінились функції кредитора. Зараз він як суб'єкт підприємницької ді­яльності прагне мати від неї свій власний прибуток, а не тіль­ки контролювати стан виробничо-господарської й фінансо­во-кредитної діяльності виробників, яким надано кредити. Змінилась сама сутність. Здійснюваний кредиторами конт­роль у першу чергу спрямований на захист своїх власних ін­тересів. Для недержавних банків держава є лише однією із сторін їхніх кредитних правовідносин.

2. Виробники сільськогосподарської продукції стають учасниками власне ринкових економічних відносин лише на стадії реалізації виготовленої ними продукції або на стадії придбання необхідної для них продукції інших виробників.

Специфіка конкретних ринково-економічних взаємин ви­являється в результаті аналізу зовнішніх економічних-зв'язків кожного окремого виробника.

Предметом цих відносин є товарна частина цієї продукції та матеріальна вигода (гроші, одержані від її реалізації). В цьому випадку виникають відносини Т-Г (товар—гроші). Вони, у свою чергу, предмет відповідного правового регу­лювання.

Під час придбання виробником сільськогосподарської продукції необхідних йому матеріально-технічних засобів створюються відносини Г-Т (гроші—товар), що також є рин­ково-економічними і юридичне регульованими, властивими для них аграрними договірними зобов'язаннями.

Розвиток суспільного виробництва в цілому і аграрного виробництва зокрема, привів до розширення кола виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та до появи по­середника більш досконалого і організаційно ефективнішого регулювання процесу суспільного обміну, функціонування посередника в системі ринкових економічних взаємин викли­кало потребу у його правовій персоніфікації як учасника пра­вовідносин процесу обміну.

Грошова і натуральна форми розрахунків за сільськогоспо­дарську продукцію з її виробниками є своєрідною особливіс­тю ринкових товарно-грошових відносин.

Колективні та державні сільськогосподарські підприєм­ства, селянські (фермерські), орендні господарства виробля­ють ще й таку продукцію, на яку державні замовлення не пе­редбачаються. В результаті цього її виробники як суб'єкти права власності (а радгоспи як суб'єкти права повного госпо­дарського відання) користуються правом реалізувати цю про­дукцію за допомогою інших правових засобів. Економічні відносини, що при цьому виникають, за своїм економічним правовим змістом також є ринковими товарно-грошовими відносинами.

Предметом ринкових відносин є продукція допоміжних галузей сільського господарства, товарна продукція підсобних виробництв та місцевих промислів, продукція заводів, цехів по виробництву консервів, вина, м'ясо-молочної продукції, борошна, олії, меду тощо.

У процесі закупівель є загальнопоширеним обмеження прав виробників сільськогосподарської продукції з боку заго­тівельних організацій і переробних підприємств. У першу чергу воно виявляється через навмисне виправлені показни­ки якості сільськогосподарської продукції (завищення кис­лотності, цукристості буряків, даних про вгодованість худоби, зменшення жирності молока, вологості зернових культур та ін.). Така практика призводить до утворення на складах заго­тівельних організацій лишків продукції, а на переробних під­приємствах створюються можливості для одержання необлікованої продукції реалізації її різними неправомірними спо­собами та одержання додаткових прибутків за рахунок вироб­ників сільськогосродарської сировини.

3. Існуючі економічні й правові обмеження виробників за умов реалізації сільськогосподарської продукції шляхом ви­конання державних замовлень і договорів контрактації при­мушують розвивати допоміжні галузі сільськогосподарського виробництва і повніше використовувати можливості вільних ринкових економічних взаємин. Виникає потреба в удоско­наленні організаційно-правових форм розширення допоміж­них галузей і підсобних виробництв, в пошуку нових засобів підприємництва та нових джерел прибутків з метою еконо­мічного зміцнення кожного господарства.

Впровадження ринкових аграрно-економічних відносин буде результативним лише за умови повної господарської са­мостійності виробника при визначеній спеціалізації його під­приємницької діяльності, прямій зацікавленості виробляти таку сільськогосподарську продукцію, яка забезпечить одер­жання найбільшого прибутку.

Успішний розвиток виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції прямо залежить від попиту на ринку. Потреби ринку стають визначальним фактором виробничо-господарської діяльності підприємств. Впровадження ринкових економічних відносин вимагатиме від виробника підвищення ефективності виробничих проце­сів, збільшення кількості вироблюваної продукції, поліпшен­ня її якості та асортименту, вдосконалення системи розподілу одержуваних прибутків. Зумовлена закономірностями ринко­вих економічних засад еволюція виробництва сприятиме збільшенню товарів, виникненню у споживачів можливості купувати товари з меншими затратами, активізації товарно-грошових відносин у сфері виробництва і збуту товарної сільськогосподарської продукції, а в цілому — подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва.

Аграрні ринкові економічні відносини мають своєю еко­номічно-правовою основою здійснювану сільськогосподар­ським товаровиробником усю свою господарську діяльність. За своєю сутністю вона є своєрідною зовнішньою економіко-правовою діяльністю, характеризується відповідними органі­заційно-правовими елементами і економіко-правовим зміс­том господарчо-підприємницьких аграрно-ринкових право­відносин.

4. У процесі реалізації цих правовідносин застосовуються норми аграрного права, цивільного права, земельно-еконо­мічного права, адміністративного права, фінансового права, банківського і податкового законодавства у тій їхній частині, що спрямована на забезпечення функціонування аграрних

товаровиробників як юридичних осіб та їхньої безпосередньої участі у ринкових економічних відносинах.

Аграрні ринкові економічні відносини і правовідносини характеризуються рівноцінним, побудованим на одноманіт­ному застосуванні усіх видів (форм) власності і права влас­ності. Для споживача сільськогосподарської продукції харчо­вих продуктів, продуктів рослинного і тваринного походжен­ня, в тому числі і для підприємств легкої промисловості, не має значення, яким з існуючих у суспільстві власників (ко­лективно-кооперативне або державне сільськогосподарське підприємство, селянське (фермерське) або селянське приват­не підсобне господарство виробило і пропонує йому придба­ти будь-який вид сільськогосподарської продукції. Такими ж рівноправними в сфері аграрних ринкових економічних пра­вовідносин є система застосовуваного в сільському господар­стві організаційно-правового виду обслуговування і способів реалізації сільськогосподарської продукції і сировини.

Теорією права України однозначно визнано те, що пред­метом самостійної галузі аграрного права є внутрішньогоспо­дарські організаційно-правові, членські, управлінські, майно­ві, земельні, трудові та соціальні відносини і вся внутрішньо­господарська діяльність сільськогосподарських, підприємств як товаровиробників, підприємств і суспільних утворень, (КСГТ, ВСГК, АСГТ) покликаних задовольняти життєві по­треби працівників сільського господарства. Аграрні господар-чо-підприємницькі (зовнішні відносно внутрішньогосподарських) відносини є складовою частиною сільського господар­ства як галузі народного господарства в цілому. Виходячи із засад нерозривного діалектичного зв'язку і взаємодії, що є ха­рактерними для народного господарства в цілому, у такій же взаємозалежності перебувають аграрні господарчо-підприєм­ницькі правовідносини. Специфіка сільськогосподарських виробничих відносин зовні відповідає особливості сільсько­господарських (аграрних) взаємин в системі, в першу чергу, цивільного права, що головним чином проявляється в існу­ванні таких видів договірних зобов'язань, без застосування яких було б неможливим існування зовнішніх аграрних пра­вовідносин. Саме такі види договірних правовідносин, безпе­речно цивільно-правових за своєю правовою природою і сут­ністю, є підстави визнавати аграрно-договірними зобов'язан­нями. Решта договорів, сторонами яких можуть бути сільськогосподарські підприємства, подібних рис не мають і роз­глядаються як цивільно-правові договори. До них, зокрема, правомочно віднести договори оренди земельної ділянки або майна, фінансово-кредитні зобов'язання, включаючи договір лізингу та ін.

За сучасних умов впровадження ринкових економічних за­сад, застосовуваних при реалізації сільськогосподарської про­дукції і в тому числі сільськогосподарської сировини для пе­реробної харчової і легкої промисловості, використання то­варних торгових бірж та інше обслуговування сільського гос­подарства також можна розглядати як зовнішні аграрні або ж цивільно-правові зобов'язання.

Своєрідною правовою природою і юридичною сутністю характеризуються адміністративно-правові відносини, учас­никами яких з одного боку є органи державної влади і дер­жавного управління, а з іншого сільськогосподарські підпри­ємства. Аграрно-адміністративними підставно розглядати від­носини з права державно-правового регулювання сільського господарства. Саме внаслідок їхніх властивостей охоплювані ними державно-правові норми, в тому числі адміністративно-правові, становлять собою інститут державно-правового регу­лювання сільського господарства. За своїм місцем в системі права України вони є інститутом аграрного права. Маються на увазі органи, що здійснюють державне управління сіль­ським господарством та державні інспекції, що проводять державний контроль і функціонують для охорони здоров'я громадян, додержання вимог виконання законодавства про ветеринарію, стан карантину рослин, насінництва, застосу­вання отрутохімікатів, імпорт сільськогосподарської продук­ції та іншої сільськогосподарської сировини. Правовідноси­ни, що при цьому виникають, мають безпосереднє відношен­ня до діяльності сільськогосподарських товаровиробників і на цій підставі розглядаються як адміністративно-правові відно­сини. Ті ж адміністративні правовідносини з органами держа­ви та її управління стосуються сільськогосподарських підпри­ємств як будь-яких інших державних або громадських органі­зацій і є чисто адміністративними правовідносинами. До ді­яльності сільськогосподарських підприємств як до суб'єктів аграрного права вони прямих правомочностей не мають.